LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 48571.380.2019.002915

від 14.09.2021 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року про прийняття звіту у справі № 1.380.2019.002915 без змін.

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.002915 пров. № А/857/14401/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О. Б., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., за участю секретаря судового засідання Юрченко М.М., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року про прийняття звіту у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - суддя (судді) в суді першої інстанції Сакалош В.М., час ухвалення рішення 11:14:38, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення 05 липня 2021 року, В С Т А Н О В И В: 11 червня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Держави України в особі Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради, Державної казначейської служби України, в якому, із урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати протиправними дії, що виявилися у ненаданні пільг ОСОБА_1 , як учаснику війни, інваліду І групи по зору, одинокій вдові, які визначені ст. 8, ст. 9, ст. 14 ; зобов`язати здійснити перерахунок ненаданих пільг, надати та виплатити пільги за 2017-2019 роки із урахуванням проведених виплат; стягнути солідарно з відповідачів за рахунок бюджетних асигнувань моральну шкоду у розмірі 50000,00 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача УПСЗН Бориславської МР щодо ненадання у повному обсязі ОСОБА_1 усіх належних їй пільг, передбачених законодавством України. Зобов`язано УПСЗН Бориславської МР вирішити питання про надання та виплату ОСОБА_1 усіх належних їй пільг, передбачених законодавством України з 2017 року, з урахуванням раніше проведених виплат, враховуючи позицію, викладену у рішенні суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2020 року апеляційні скарги Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року без змін. 26 червня 2020 року позивач звернулася в суд із електронною формою звернення про встановлення судового контролю за виконанням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року клопотання ОСОБА_1 задоволено та встановлено судовий контроль за виконанням рішення, зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради подати звіт про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.002915 протягом 45 робочих днів з моменту набрання ухвалою законної сили. 15 вересня 2020 року Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради подало до суду звіт про виконання рішення від 21 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.002915. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у прийнятті звіту Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.002915 відмовлено. Встановлено новий строк для подання звіту про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.002915 та зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради подати до суду у сорокаденний строк з моменту набрання законної сили ухвалою звіт про виконання рішення суду від 21 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.002915. Накладено на керівника суб`єкта владних повноважень відповідального за виконання рішення суду начальника Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради штраф у сумі 42360, 00 грн, з яких 21180,00 грн стягнути на користь ОСОБА_1 , а 21180, 00 грн стягнути до Державного бюджету України. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року апеляційну скарги Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради залишено без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у справі №1.380.2019.002915 без змін. 23 червня 2021 року Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради подало до суду звіт про виконання рішення від 21 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.002915. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року прийнято звіт Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради про виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.002915. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що Управлінням праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради, як на виконання рішення суду, так і на виконання ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вживаються всі заходи для забезпечення ОСОБА_1 належними їй пільгами відповідно до приписів чинного законодавства. Не погодившись з прийнятою ухвалою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та винести нову, якою встановити новий строк для подання повторного третього звіту на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року та ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2021 року у справі № 1.380.2019.002915, накласти повторний штраф, взяти на контроль. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином поданий звіт відповідача, а саме, невиконане рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року в частині зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради вирішити питання про надання та виплату ОСОБА_1 усіх належних їй пільг передбачених законодавством України з 2017 року з урахуванням раніше проведених виплат враховуючи позицію викладену у рішенні суду. Також, суд першої інстанції виніс оскаржувану ухвалу без участі позивача у судовому засіданні, чим порушив її права і законні інтереси. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради є надавачем пільг відповідно до п. 3, п. 4, п. 5, п. 6, п. 18 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а інші пільги по вказаній статті надаються іншими установами та організаціями не підпорядкованими управлінню праці та соціального захисту Бориславської міської ради відповідно до нормативно-правових актів, що урегульовують зазначені питання. Позивачу надано у повному обсязі усі належні пільги передбачені законодавством України з 2017 року з урахуванням раніше проведених виплат, враховуючи позицію викладену у рішенні суду. Позивачем подано дві відповіді на відзив відповідача та заперечення на відзив відповідача в яких просила задовольнити апеляційну скаргу та скасувати ухвалу про прийняття звіту. В судовому засіданні позивач та її представник апеляційну скаргу підтримали, в своїх поясненнях покликалися на доводи в ній викладені. Представники відповідача щодо апеляційної скарги заперечили, просили залишити в силі рішення суду першої інстанції. Відповідач Державна казначейська служба України явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та її представника, представників відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, відповідей на відзив та заперечення на відзив, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідачем вживаються всі заходи для виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року. Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 129 та ст. 129-1 Конституції України обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.. Згідно із ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни. За приписами ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Приписами ст. 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності,- за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у Рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). За приписами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін. Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції», пункт 68). В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року Європейський Суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43). У справі «Сорінг проти Об`єднаного Королівства» від 07 липня 1989 року Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень-складовою права на справедливий судовий захист. Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили. Частиною 1 ст. 255 КАС України врегульовано, що рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 382 КАС України визначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України. Таким чином, такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звернув увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, пов`язані з невиконанням судового рішення в цій справі. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» Суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін. Приписами ч. 2 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Згідно із рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року зобов`язано УПСЗН Бориславської МР вирішити питання про надання та виплату ОСОБА_1 усіх належних їй пільг, передбачених законодавством України з 2017 року, з урахуванням раніше проведених виплат, враховуючи позицію, викладену у рішенні суду. Так, в обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачем зазначено, що відповідачем фактично рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року, прийняте у даній справі, не виконав. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що на підтвердження виконання рішення суду відповідачем подано звіт в якому зазначено, що Управлінням праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради надаються пільги відповідно до п. 3, п. 4, п. 5, п. 6, п. 18 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Інші пільги по вказаній статті надаються іншими установами та організаціями не підпорядкованими управлінню праці та соціального захисту Бориславської міської ради відповідно до нормативно правових актів, що урегульовують зазначені питання. ОСОБА_2 надано пільги відповідно до п. 3 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на безоплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням або одержання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування. Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів України, а саме: відповідно до Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій громадян структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення (крім м. Києва) рад, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року № 187, учасники війни, особи, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» мають право на забезпечення путівками строком на 18-21 день не частіше ніж один раз на два роки. Як особа з інвалідністю загального захворювання, якою є ОСОБА_1 , вона забезпечувалась путівками строком на 18-21 день в порядку черговості. За вказаний у позові період 2017-2019 роки ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 , як супроводжуючою особою, пройшла курс санаторно-курортного лікування на курорті міста Одеса в санаторії «Салют» з 29 липня 2018 року по 18 серпня 2018 року. До того останній раз вона була на курорті з 07 грудня 2015 року по 27 грудня 2015 року в санаторії «Батьківщина» м. Трускавця, як учасник війни. З 02 березня 2020 року ОСОБА_1 , як особа з інвалідністю 1 гр. ОСОБА_4 , подала заяву на отримання путівки на санаторно-курортне лікування в санаторій «Перлина Закарпаття». Відповідачем зазначено, що путівкою її буде забезпечено протягом 2021 року в порядку, передбаченому чинними нормативно-правовими актами в порядку черговості. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав ставити під сумнів належне вирішення даного питання відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, станом на момент вирішення питання про прийняття звіту, оскільки вказаний період, протягом якого повинна надаватись вказана пільга, ще не завершився. Щодо п. 4, п. 5 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», то ОСОБА_1 включена до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги 09 березня 2004 року відповідно до Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» на підставі посвідчення учасника війни серія НОМЕР_1 виданого 09 лютого 2004 року Бориславським управлінням праці та соціального захисту населення. ОСОБА_1 з 01 травня 2016 року по даний час пільги отримує у вигляді муніципальної субсидії на оплату житлово-комунальних послуг, яка значно перевищує розмір передбачених постановою 50% пільг. Відповідно до п. 13 Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 (зі змінами), у разі призначення житлової субсидії, пільги з оплати житлово-комунальних послуг, витрат на управління багатоквартирним будинком, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива не нараховуються протягом періоду отримання житлової субсидії. А з 01 січня 2021 року ОСОБА_1 втратила право на отримання пільг, так як її дохід перевищує граничний розмір доходу, який дає право на отримання податкової соціальної пільги. Щодо надання пільг на послуги зв`язку та безкоштовний проїзд (п. 18, 19 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року по справі № 1.380.2019.002915, яке набрало законної сили, встановлено відсутність з боку Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради протиправної бездіяльності, зокрема щодо надання ОСОБА_1 пільг на оплату всіх послуг зв`язку та безкоштовний проїзд. Також, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року у справі 813/1892/18, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2019 року, було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Бориславської міської ради Львівської області, відповідно до якого вона просила крім іншого - визнати протиправним рішення Бориславської міської ради від 25 січня 2018 року № 1097, в частині позбавлення пільги 50% учасників війни на послуги на телефон, які суперечать матеріальним нормам п. 18 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Згідно із ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тобто, питання надання позивачу пільг на користування телефонним зв`язком було предметом судового розгляду в іншій судовій справі за наслідками якого дії Бориславської міської ради Львівської області щодо зазначеної пільги визнані правомірними. Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що надання пільг на послуги зв`язку не належать до повноважень відповідача. Разом з цим, щодо права ОСОБА_1 на безоплатний проїзд (разом із супроводжуючою особою) у міському транспорті та на всіх видах приміського транспорту, а також права на 50-відсоткову знижку вартості проїзду на внутрішніх лініях (маршрутах) повітряного, залізничного, річкового та автомобільного транспорту в період з 1 жовтня по 15 травня, то такі надані позивачу та вона користується вищевказаними пільгами. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що надання інших пільг, встановлених п.п. 1, 2, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 17, 18 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не належать до повноважень Управлінням праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради, а надаються іншими установами та організаціями не підпорядкованими відповідачу відповідно до нормативно правових актів, що урегульовують зазначені питання. Зокрема, КНП «Центральна міська лікарня м. Борислава» забезпечує ОСОБА_1 безплатним та пільговим одержання ліків, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за рецептами лікарів відповідно до порядку передбаченого постановою Кабінету Міністрів від 17 серпня 1998 року № 1303 та п. 1, п. 9, п. 10 ст.14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». ОСОБА_1 також має право на такі пільги: користування поліклінікою; щорічне медичне обстеження і диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів; першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах, аптеках та першочергову госпіталізацію. КП «Комунальне некомерційне підприємство «Стоматологічна поліклініка» забезпечує безплатне першочергове зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів), стоматологічна допомога надається безоплатно, у випадках протезування зубними апаратами та протезами, що виготовляються зі сталі, хромо-кобальтових сплавів та пластмаси (відповідно до п. 2 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»). Щодо обслуговування закладами та установами, що надають соціальні послуги, то ОСОБА_1 перебуває на обслуговуванні Бориславського територіального центру соціального обслуговування як одинока пенсіонерка з 01 лютого 2017 року, її двічі в тиждень відвідує та надає соціальні послуги соціальний робітник. Постійно забезпечується транспортом територіального центру. Працівниками надається допомога в оформленні кредиту, доставці ліків та відвідуванні поліклініки чи лікарні. З січня 2017 року ОСОБА_1 двічі в тиждень отримує гарячі обіди в Бориславському відділенні БФ «Карітас». До Різдвяних, Великодніх свят та до Дня людей похилого віку територіальним центром постійно надаються продуктові набори. На підтвердження вищевказаного в матеріалах справи наявні наступні документи: доповідна записка головного спеціаліста з призначення пільг відділу персоніфікованого обліку осіб, які мають право на пільги від 24 червня 2020 року; заява про призначення та надання житлової субсидії у грошовій формі через АТ «Ощадбанк»; розрахунки субсидій на ЖКП та рішення про призначення субсидій з березня 2017 року по квітень 2021 року; порядки денні про розгляд звернень заяв мешканців м. Борислава та смт. Східниця щодо надання субсидій; зворотні талони до путівки 002470 та 002471 курорт Одеса санаторій «Салют»; розхідні ордери № 8 та № 9 від 17 липня 2018 року про отримання путівки ОСОБА_1 ; лист-інформація щодо надання пільг Бориславським міським територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) від 24 червня 2020 року № 119/1/01-12; лист щодо перевірки правильності призначення пенсії ОСОБА_1 від 24 червня 2020 року; лист щодо перевірки правильності призначення ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги від 24 червня 2020 року. Доказів на спростування зазначених вище обставин позивачем не надано. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Управлінням праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради, як на виконання рішення суду, так і на виконання ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вживаються всі заходи для забезпечення ОСОБА_1 належними їй пільгами відповідно до приписів чинного законодавства. Також, вірно зазначено, що надання решти пільги згідно вищезгаданої норми Закону забезпечується іншими установами та організаціями не підпорядкованими Управлінню праці та соціального захисту Бориславської міської ради відповідно до нормативно правових актів, що урегульовують зазначені питання і позивач не позбавлена права звертатися до відповідних структурних підрозділів органів державної влади, якщо вважає що її права порушені. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції виніс оскаржувану ухвалу без участі позивача у судовому засіданні, чим порушив її права і законні інтереси, то колегія суддів вважає такі безпідставними, оскільки згідно наявної в матеріалах справи розписки від 22 червня 2021 року ОСОБА_1 та її представник Неїлик Г.М. повідомлені про розгляд справи 01 липня 2021 року, проте в судове засідання не з`явилися не повідомивши суд про поважність такої неявки. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 312, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року про прийняття звіту у справі № 1.380.2019.002915 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 16 вересня 2021 року.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»