Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 622/691/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2021 р.Справа № 622/691/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 19.07.2021, головуючий суддя І інстанції: Чернова О.В., вул. Комсомольська, 13а, смт. Золочів, Золочівський, Харківська, 62203, повний текст складено 19.07.21 року по справі № 622/691/21 за позовом ОСОБА_1 до Командира роти №6 батальйону №4 старшого лейтенанта поліції Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції Колодочки Валентина Сергійовича , Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, ВСТАНОВИВ: До Золочівського районного суду Харківської області надійшов позов ОСОБА_1 , в якому останній просив визнати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 № 603426 від 17 червня 2021 року протиправною та скасувати її, провадження закрити. Судові витрати покласти на відповідача. В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказав, що 17.06.2021 року командиром роти №6 батальйону №4 старшим лейтенантом поліції Управління патрульної поліції в Харківській області ДПП Колодочка В.С. винесено постанову серії ДП18 № 603426 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 гривень. Позивач вважає дії відповідача при розгляді матеріалу протиправними а постанову по справі незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Так, 17.06.2021 позивач, керуючи транспортним засобом Wolkswagen Touareg р.н. НОМЕР_1 , близько 15:14 рухався автодорогою М-03 Київ-Харків-Довжанський в потоці автомобілів, на вимогу поліцейського здійснив зупинку. Перевіривши документи співробітниками поліції було повідомлено про те, що підставою зупинки автомобіля стала та обставина, що позивач нібито перевищив дозволений швидкісний режим в населеному пункті. Справа була розглянута на місці зупинки без повного, всебічного і об`єктивного з`ясування всіх обставин справи та без участі позивача. Зазначає, що швидкість у населеному пункті не перевищував, їхав з дозволеною швидкістю. Також позивач вказує, що поліцейський здійснював вимірювання швидкості приладом Trucam, однак відповідачем не надано додатки до постанови, визначені в п.7, фото і відео фіксацію, яка відбувалася в потоці машин, так само не надано доказів розташування відповідних дорожніх знаків, зокрема 5.45, 5.46, 5.60 та 5.70 ПДР України, які позначають межі населеного пункту та інформують водіїв про проведення відео фіксації порушень правил дорожнього руху на певній ділянці дороги. В порушення ч. 2 ст. 40 Закону "Про Національну поліцію" контроль швидкості руху транспортних засобів здійснювався в місці, яке не облаштоване відповідним знаком про здійснення відео фіксації (дорожній знак "5.70"). Також позивач вказує, що поліцейський здійснював вимірювання швидкості приладом Trucam з рук, без використання будь-яких стаціонарних пристосувань, тобто штативів, триног тощо, відповідачем не надано доказів проведення контролю швидкості в межах дії дорожнього знаку 5.70 ПДР. До того ж вимірювальний засіб Trucam виключено з державного реєстру засобів вимірювальної техніки, а відповідачем не було пред`явлено відповідних документів, що свідчили б про правомірність використання вимірювача, зокрема сертифікат. Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 19.07.2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Командира роти №6 батальйону №4 старшого лейтенанта поліції Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції Колодочка Валентина Сергійовича, Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, задоволено частково. Скасовано постанову серії ДП18 №603426 від 17 червня 2021 року, винесену командиром роти №6 батальйону №4 старшим лейтенантом поліції Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції Колодочка Валентином Сергійовичем, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700 гривень. Провадження по справі у відношенні ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.122 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. У задоволенні позовних вимог про визнання постанови про накладення адміністративного стягнення серія ДП18 №603426 від 17.06.2021 протиправною, - відмовлено. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції України за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, на користь ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_2 , судові витрати, які складаються із судового збору в сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн 00 коп., та витрат на правничу допомогу в сумі 1300 (одна тисяча триста) гривень 00 коп., а всього 1754 (одну тисячу сімсот п`ятдесят чотири) гривні 00 копійок. Відповідач, Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме порушення вимог п. 12.4 ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч. 4 ст. 122 КУпАП було прийнято рішення про складання адміністративних матеріалів відносно позивача. За результатом розгляду справи винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення за ч. 4 ст. 122 КУпАП якою на позивача накладено стягнення в розмірі 1 700 гри. До постанови в якості доказу долучено фото та відео, відзняте за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCAM, на якому зафіксовано номерний знак транспортного засобу, швидкість з якою він рухався, максимальну допустиму швидкість, а також місце вчинення правопорушення. Апелянт вважає, що судом першої інстанції не вірно визначено, що до постанови у справі про адміністративне правопорушення мають додаватись докази, які б підтверджували здійснення поліцейськими замірів швидкісного режиму транспортних засобів саме в межах населеного пункту, оскільки такі відомості не передбачені вимогами ст. 283 КУпАП і а не фіксують, а отже не можуть доводити факт порушення швидкості водіями транспоріпих засобів та не можуть бути доказом належного розгляду справи інспектором патрульної поліції. Застосування засобів в тому числі і не автоматичної фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху є правомірним та таким, що не порушує прав і основоположних свобод людини. Крім того, відповідач зазначає, що використання приладів Trucam, як в ручному, так і в автоматичному режимі є законним. Також відповідачем в апеляційній скарзі зазначено, що позивачем було допущено перевищення швидкісного режиму більше ніж 50 км/год, та жодна похибка не може перебувати в цих межах. Позивач та другий відповідач - командир роти №6 батальйону №4 старший лейтенант поліції Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції Колодочка Валентин Сергійович не скористалися своїм правом на подання відзиву до Другого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу відповідача. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі командира роти №6 батальйону №4 старшого лейтенанта поліції Управління патрульної поліції в Харківській області ДПП Колодочка В.С. серії ДП18 №603426 від 17.06.2021 року на ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом Wolkswagen Touareg реєстраційний номер НОМЕР_1 , накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 1700 грн у зв`язку з тим, що він рухався зі швидкістю 102 кілометрів на годину, чим перевищив дозволену в населеному пункті швидкість руху більше, ніж на 50 кілометрів на годину, чим порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 122 КУпАП. Вимірювання швидкості здійснювалося за допомогою приладу Trucam ТС 000755. Згідно п.7 постанови до неї додаються фото- та відео-зйомка з приладу Trucam ТС 000755. В п.9 постанови про отримання копії постанови міститься підпис ОСОБА_1 та запис «не згоден». Права за статтею 268 КУпАП та строк оскарження за ст. 289 КУпАП роз`яснені, про що є підпис особи (а.с.8). Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що в діях позивача склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.122 КУпАП, відсутній, оскільки факт порушення ним вимог 12.4 ПДР України не підтверджується належними та зібраними у справі доказами, які відповідач мав би дослідити під час прийняття оскаржуваної постанови, та відомості про наявність і дослідження яких повинні бути внесені до змісту такої постанови. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав. Відповідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України Про дорожній рух встановлюють Правила дорожнього руху (далі ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Пунктом 2.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ № 1306 від 10 жовтня 2001 р. передбачено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний зокрема: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху. Відповідно п.11 ч.1 ст. 23 ЗУ «Про національну поліцію» від 07.07.2015 №580-VIII (далі: ЗУ №580-VIII), поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. За змістом ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Відповідно до ст. 276 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення. Відповідно до ч. 4ст. 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Отже, у визначених законодавством випадках допускається скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення, яке передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Застосування процедури скороченого провадження у випадках, визначених законом, не призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами. Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП. Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. В ст. 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. У відповідності до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно вимог ст. 74, 75 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Колегія суддів дослідивши наданий відповідачем на оптичному диску відеозапис, на якому, зафіксовано два автомобілі що рухаються в одному напрямку. Ліворуч автомобіль позивача Wolkswagen Touareg р.н. НОМЕР_1 позначений хрестиком, та автомобіль праворуч який проїжає значно швидше. Так, на даному відео зафіксовані час та дата вчинення ймовірного правопорушення, а саме: "17.06.2021 15:07:35". Із зазначеного відео файлу вбачається, що лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів не був зафіксований стаціонарно. Також, колегія суддів зазначає, що оптичний диск містить декілька відеофайлів з бодікамер двах птарульних поліцейськеих зміст яких становить спілкування позивача з інспектором поліції який розглядає адміністративну справу, та розпочинається воно з моменту підходу інспектора до автомобіля який не рухається, таким чином дані відефайли не містять інформації про факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Крім того, на оптичному диску міститься відео файл із назвою «с.Манченки - с.Травневе», який не містить доказів відношення до фіксації оспорюваного правопорушення саме 17.06.2021, оскільки датований "26.11.2020" (а.с.101). Щодо змісту фотофіксації, колегія суддів зазанчає наступне, так на оптичному диску наявні два фотознімки з приладу TruCam LTI 20/20, на яких зазначені: серійний номер приладу, прізвище інспектора, особистий номер, зафіксована швидкіть, дистанція, ліміт швидкості та географічні координати місцевості. Проте на одному з фотознімків зображений відрізок дороги з автомобілями з якого неможливо ідентифікувати не тільки номерні знаки автомобіля а наявність і кількість автомобілів взагалі, на другому фотознімку, який значно більшого розміру - зображено чорний квадрат. Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем не надано доказів на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Колегія суддів переглядаючи дану адміністративну справу, зазначає, що зі змісту оскаржуваної постанови слідує, що позивач в населеному пункті порушив швидкісний режим, визначений п. 12.4 ПДР України, на 57 км/год. Однак, в оскаржуваній постанові відповідач посилається лише на єдиний доказ, який підтверджує обставини щодо перевищення швидкості руху транспортним засобом під керуванням позивача в зоні дії дорожнього знаку "населений пункт" - це відео та фото здійснення вимірювання швидкості руху приладом TruCam. Колегія суддів наголошує, що відповідач у справі зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та довести факт вчинення позивачем порушення ПДР відповідними доказами, зокрема факт керування позивачем автомобілем у населеному пункті із швидкістю більше 50 км/год. З матеріалів справи вбачається, що лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29 серпня 2012 року № UА-MI/1-2903-2012. На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки "Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam", який зареєстровано в Державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ197-12 (а.с.59). Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/20579, яке чинне до 01.12.2021, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів ТruСАМ LTI 20/20 N ТС000755, за результатами повірки відповідає вимогам технічної документації на вимірювач (а.с.58). Дослідивши наданий відповідачем відео файл та роздруковану фотокопію із приладу Trucam, колегія суддів встановила, що вказані докази не містять інформації щодо місця знаходження дорожнього знаку "5.45" "населений пункт" та зони його дії в кілометровій відмітці зазначеної автодороги. Так, в оскаржуваній постанові відсутні посилання на докази місцезнаходження дорожнього знаку " 5.45" "населений пункт" та зони його дії в кілометровій відмітці вказаної автодороги, що могло б дати змогу встановити фактичні обставини щодо вчинення правопорушення. Доданий до відзиву лист Служби автомобільних доріг у Харківській області №1364/06 від 25.05.2021 та відео файл із назвою «с.Манченки - с.Травневе», датований "26.11.2020", колегія суддів не може брати до уваги, як належний доказ, оскільки він не може беззаперечно свідчити про наявність дорожнього знаку на момент скоєння правопорушення саме 17.06.2021 року. Крім того, зазначені докази до оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення від 17.06.2021 року не додані, отже, розгляд справи відбувся без з`ясування всіх обставин та дослідження доказів скоєння правопорушення та наявності його складу. Як зазначено в оскаржуваній постанові, місце руху автомобіля під керуванням позивача із швидкістю 102 км/год визначено як 450 км. траси М-03 в населеному пункті Манченки. Пункт 1.10 ПДР визначає значення термінів, зокрема: населений пункт забудована територія, в`їзди на яку і виїзди з якої позначаються дорожніми знаками 5.45 "Населений пункт", 5.46 "Кінець населеного пункта", 5.47 "Населений пункт", 5.48 "Кінець населеного пункта". Водночас, п. 12.4 ПДР України передбачає, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Відповідачем не зазначено, на якому саме відрізку траси М-03, знаходиться населений пункт Манченки, не вказано його протяжність. Окрім того, відповідачем не зазначено, на якій дистанції виміряна швидкість автомобіля. За відсутності посилання в оскаржуваній постанові на доказ щодо зони дії дорожнього знаку "5.45" "населений пункт" в кілометровій відмітці вказаної автодороги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зібраними доказами не підтверджуються обставини стосовно руху транспортного засобу під керуванням позивача саме в зоні дії дорожнього знаку населений пункт з перевищенням швидкості. Таким чином, відповідач в особі працівника патрульної поліції, який розглянув справу, не виконав вимоги щодо посилання у постанові про накладення стягнення на докази, які в повній мірі підтверджують факт скоєння адміністративного правопорушення позивачем. Частина 4 статті 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину. Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. З наведеної норми законодавства слідує, що при прийнятті суб`єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення. Контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відео фіксації (дорожній знак " 5.70"), позаяк вказане обумовлено ч.2 ст.40 Закону № 580-VIII, згідно якої інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відеотехніку фіксацію повинна бути розміщена на видному місці. Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 "Фото, відео фіксування порушень Правил дорожнього руху" інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів. Натомість, оскаржувана постанова не містить інформації стосовно доказу, яким підтверджувались обставини стосовно розміщення на вказаному відрізку дороги дорожнього знаку "5.70", лише за наявності якого можливе монтування/розміщення автоматичної фототехніки і відеотехніки щодо фіксації обставин порушення правил дорожнього руху в тому числі і швидкісного режиму. Колегія суддів повторно наголошує, що долучені до відзиву на позовну заяву лист Служби автомобільних доріг №1364/06 від 25.05.2021 та відео файл із назвою «с.Манченки - с.Травневе», датований "26.11.2020", не є належними доказами, оскільки не підтверджують, що на час здійснення контролю швидкості у даній справі, був встановлений дорожній знак "5.70" з правого боку дороги поза проїзною частиною та узбіччям, або дублюючий знак на розділювальній смузі, чи над дорогою. Суд апеляційної інстанції також враховує положення ст.40 Закону України "Про Національну поліцію", якою передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху. З долученого до матеріалів справи відеозапису колегією суддів встановлено, що на рухомий автомобіль Wolkswagen Touareg, р.н. НОМЕР_1 , наведено ціль та протягом приблизно 2 секунд здійснювався замір швидкості. В цей момент видно значну вібрацію приладу TruCam, що може свідчити про проведення моменту фіксації швидкості автомобіля Trucam LTI20/20 з руки (рук). Така вібрація приладу TruCam може дати більшу похибку, аніж передбачено свідоцтвом про повірку, що ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху автомобіля, яким керував позивач. Відповідачем не надано жодних доказів щодо способу використання, закріплення приладу TruCam, яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля позивача. Враховуючи вищевикладені положення ст.40 Закону України "Про Національну поліцію" при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу автоматична фото- і відеотехніка повинна бути розміщена в порядку, визначеному вказаною нормою Закону (стаціонарно вмонтованим способом), натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 названого Закону. Аналізуючи норми права, колегія суддів враховує, що законодавцем не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції, ніж розміщення виключно в порядку ст.40 Закону України "Про Національну поліцію", а лист ДП «УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ» №22/38/49 від 01.10.2019 про використання лазерного вимірювача швидкості TruCam для фіксації правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху не є нормативно-правовим актом, який змінює чи припиняє порядок використання та розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для фіксації виявлених порушень правил дорожнього руху. Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, нормативно-правові акти, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не надав доказів правомірності своїх дій, а отже, постанова серії ДП18 №603426 від 17 червня 2021 року, винесена командиром роти №6 батальйону №4 старшим лейтенантом поліції Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції Колодочкою Валентином Сергійовичем, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700 гривень підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.122 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Золочівського районного суду Харківської області від 19.07.2021 року по справі № 622/691/21 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення. Рішення Золочівського районного суду Харківської області від 19.07.2021 по справі № 622/691/21 залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України не підлягає оскарженню. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Мінаєва Повний текст постанови складено 16.09.2021 року