Постанова Тернопільський апеляційний суд № 599/644/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 599/644/21Головуючий у 1-й інстанції Снігурський В.В. Провадження № 22-ц/817/815/21 Доповідач - Дикун С.І. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 вересня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Дикун С.І. суддів - Парандюк Т. С., Храпак Н. М., з участю секретаря - Стецюк М.А. представника відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України - Хоми І.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №959/644/21 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди, ухваленого суддею Снігурським В.В., повний текст складено 28 травня 2021 року,- ВСТАНОВИВ: У квітні 2021 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Фонду соціального страхування України в Тернопільській області з вимогами про відшкодування моральної шкоди. В обгрунтування позовних вимог посилаються на те, що нещасний випадок із ОСОБА_4 , стався у робочий час під час виконання ним трудових обов`язків, та вважається пов`язаним з виробництвом, що стверджується актом спеціального розслідування ф.Н-1 . Нещасний випадок стався 17 липня 2004 року, під час дії правового акту, яким було покладено обов`язок щодо відшкодування моральної шкоди на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. На підставі вищенаведеного просять стягнути з відповідача в користь кожного з позивачів по 500 000 грн. моральної шкоди, завданої їм внаслідок смерті їх чоловіка та батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок нещасного випадку на виробництві. Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу на рішення Зборівського районного суду від 26 травня 2021 року, в якій просять скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення у даній справі, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що вказане рішення є незаконне, оскільки при його постановленні грубо порушені норми матеріального та процесуального права, а саме, до матеріалів цивільної справи долучені довідки, про які їм не було відомо, та вони не долучались до матеріалів справи при поданні позову. Суд при вирішенні питання щодо задоволення клопотання чи його відмови по інших питаннях, думки позивачів не питав, у рішенні відображенні обставини, які не мають відношення до предмету позову, не взято до уваги покази та подані документи. Зазначають, що суд помилково взяв до уваги Постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.12.2020 у справі №210/2271/19 , оскільки згідно із вказаною постановою смерть батька позивача, яка стала підставою для звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, настала 25 липня 2001 року , тобто мала місце до 01 січня 2004 року, до набрання чинності ЦК України, а тому до спірних правовідносин застосовані положення ЦК Української РСР 1963 року. Вказуть, що смерть чоловіка (батька) настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , після набрання чинності Цивільного кодексу України (01 січня 2004 року). Згідно із приписами якого моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (ст. 1168 ЦК України). У відзиві на апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області посилається на те, що рішення суду є законним та обгрунтованим, а вимоги апеляційної скарги є такими, що не підлягають до задоволення. Суд першої інстанції врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, що викладені в постановах Верховного Суду. Право на отримання моральної шкоди членами сім`ї потерпілого не було передбачено в жодній редакцції Закону №1105 - XIV та ніколи не покладалось такого обов`язку на Фонд соціального страхування України чи його робочі органи. Даним законом в редакції на час виникнення правовідносин, на Фонд покладений обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди самому потерпілому, а не членам сім`ї при його загибелі. Зазначає, що Управлінням долучено до справи лист Бережанського відділення від 13.04.2021 р. №15-01-11/174 про призначені страхові виплати на момент настання права у щв`язку із смертю потерпілого на виробництві ОСОБА_4 та про виплати, які здійснювались членам сім`ї, що свідчить про повне виконання своїх зобов`язань перед членами сім`ї. Крім того, право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду регулювалося Законом №1105-XIV. Позивачі не позбавлені права звернутися до суду за захистом своїх прав з вимогами до роботодавця, або до винної особи виходячи із положень ст.1167 та ст.1168 ЦК України. Під час розгляду справи в апеляційному суді представник Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області Хома І.О. апеляційну скаргу заперечила, рішення суду вважає законним та обґрунтованим і таким, що не підлягає до скасування з мотивів, зазначених як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді. Від позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надійшло клопотання про розгляд справи у їх відсутності. Відповідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи не перешкоджає розглядові справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у випадках передбачених ЦПК. Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 з 05 травня 1990 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , що стверджується свідоцтвом про одруження НОМЕР_1 , виданим 05.05.1990 року Клювинською сільською радою Гусятинського району Тернопільської області. У шлюбі в них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_4 (співпозивачі у справі). ОСОБА_4 працював бригадиром рільничої бригади №2 в ПАП «Озерна» (с.Озерна Зборівського району Тернопільської області). Внаслідок нещасного випадку, що мав місце 17 липня 2004 року у ПАП «Озерна» Зборівського району Тернопільської області на ділянці автодороги Львів-Кіровоград-Знам`янка в с.Озерна Зборівського району ОСОБА_4 отримав травми від яких помер. Факт нещасного випадку, його обставини та причини, зафіксовано в акті №01 про нещасний випадок на виробництві від 29 липня 2004 року (Форма Н-1) та Актом спеціального розслідування нещасного випадку (Форма Н-5) від 28 липня 2004 року. Так, розслідуванням встановлено, що 17 липня 2004 року, після проведення наряду в адмінбудинку директором ПАП "Озерна" ОСОБА_5 (початок наряду 8 годин), керівники структурних підрозділів пішли на свої робочі місця. Бригадир рільничої бригади №2 ОСОБА_4 приїхав на наряд власним автомобілем ВАЗ - 21013, н.з. НОМЕР_2 . На прохання директора ПАП "Озерна" в автомобіль ОСОБА_4 сіли бригадир рільничої бригади ОСОБА_6 , бригадир рільничої бригади №3 ОСОБА_7 і бригадир огородньої бригади, ОСОБА_8 , щоб швидше добратись на свого робочого місця, в тому числі в автопарк господарства до закріплених за ними транспортних засобів. По дорозі в автопарк прибули у 8 год. 30 хв. зупинилися автомобілем біля будинку ОСОБА_6 , який заходиться по дорозі в автопарк, щоб він взяв зошит, в якому веде облік роботи. ОСОБА_6 вийшовши з автомобіля, пішов до будинку. В цей момент автомобіль КАМАЗ - 43 10, н.з. НОМЕР_3 , який їхав в напрямку м.Тернополя, виїхав на зустрічну смугу, зробив зіткнення з автомобілем ВАЗ - 21013. Внаслідок зіткнення ОСОБА_4 отримав відкриту черепно - мозкову травму, переломом кісток черепа та з крововиливами під його оболонки і помер ІНФОРМАЦІЯ_5 . Тернопільській комунальній лікарні швидкої допомоги. ОСОБА_7 і ОСОБА_8 отримали травми різної важкості. Автомобіль КАМАЗ - 4310 н. з. НОМЕР_3 належить гр. ОСОБА_9 , жителю с.Смиківці Тернопільського району. 17 липня 2004 р. ОСОБА_9 повертався автомобілем з м.Миколаєва Львівської області з цементом для власних потреб. Виїхав він з м.Миколаєва біля 24 години ночі. Згідно його пояснення при управлінні автомобілем в с. Озерна Зборівського району він заснув за кермом і виїхав на зустрічну смугу руху, де здійснив зіткнення автомобіля КАМАЗ з автомобілем ВАЗ, який стояв на узбіччі дороги. Технічних причин нещасного випадку комісією не встановлено, а так само не встановлено винних посадових осіб ПАП "Озерна" Зборівського району. Встановлено організаційні причини - порушення водієм автомобіля КАМАЗ - 43 10. д.н.з. НОМЕР_3 Правил дорожнього руху України. Комісією встановлено, що відповідальність за даний нещасний випадок повинен нести гр. ОСОБА_9 , житель с.Смиківці Тернопільського району, водій автомобіля КАМАЗ - 4310 н. з. НОМЕР_3 , який допустив порушення п.п.2.З., 2.9., 11.2. ПДР України, що виразилось в управлінні автомобілем без належної уваги, в стані стомлення і допущення виїзду автомобіля на зустрічну смугу руху. На підставі п.

6. Положення про розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, нещасний випадок із ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 вважається пов`язаним з виробництвом. Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди внаслідок нещасного випадку на виробництві, суд першої інстанції виходив з того, що спеціальним законодавством, що діяло на час виникнення спірних правовідносин, а саме Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне рахування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виплату Фондом соціального страхування від нещасних випадків грошових сум на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого у зв`язку з нещасним випадком на виробництві, членам його сім`ї не передбачено. Колегія суддів погоджується із наведеним висновком суду, з огляду на наступне. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначено: питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки. Тому суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин,коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду. З матеріалів справи вбачається, що нещасний випадок стався після 1 січня 2004 р., а саме - 17 липня 2004 року, тому до спірних правовідносин слід застосовувати норми Цивільного кодексу України, зокрема ст.ст.1167,1168 ЦК України, у відповідній редакції, згідно яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення докримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Таким чином, норми Цивільного кодексу України, що діяли на час настання вказаного вище нещасного випадку на виробництві передбачали відповідальність за заподіяння моральної шкоди членам сім`ї загиблої особи з боку заподіювача такої шкоди. В свою чергу, спеціальним законодавством, що діяло на час виникнення спірних правовідносин а саме Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виплату Фондом соціального страхування від нещасних випадків грошових сум на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого у зв`язку з нещасним випадком на виробництві, членам його сім`ї не передбачено. Звертаючись до суду з позовом позивач просила відшкодувати моральну шкоду, завдану смертю чоловіка внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 17 липня 2004 року року. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для відмови у стягненні моральної шкоди, завданої позивачу смертю чоловіка внаслідок нещасного випадку на виробництві з огляду на наступне. Згідно з частиною першою статті 21 Закону №1105-ХІV (у редакції, чинній на час настання нещасного випадку) у разі настання страхового випадку, що спричинив застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму у процесі виконання ним трудових обов`язків, Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, страхові виплати. Перелік грошових сум страхових виплат на відшкодування такої шкоди міститься в пункті 1 частини першої статті 21 Закону№1105-ХІV (у редакції, чинній на час настання нещасного випадку), серед яких підпунктом е) передбачено виплату грошової суми за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Частинами першою, третьою статті 28 Закону № 1105- ХІV (у редакції, чинній на час настання нещасного випадку), визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому проводиться страхова виплата за моральну шкоду. Законом № 1105-ХІV, в редакції на час виникнення правовідносин, на Фонд покладений обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди самому потерпілому, а не членам сім`ї при його загибелі. Право на отримання моральної шкоди членам сім`ї потерпілого (загиблого на виробництві) не було передбачено в жодній редакції Закону №1105- XIV, і ніколи не покладалось такого обов`язку на Фонд соціального страхування України чи його робочі органи. Посилання позивачів в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду від 23.01.2019 р. у справі 210/2104/16-ц та від 20.11.2019 року у справі №210/3177/17 не заслуговують на увагу, оскільки у цих справах обгрунтовувалось право на відшкодування шкоди саме потерпілому на виробництві, а не членам його сім`ї. Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що виплата Фондом соціального страхування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого у зв`язку з нещасним випадком на виробництві, членам його сім`ї Законом № 1105-ХІУ не передбачена. У даній справі моральна шкода повинна виплачуватись роботодавцем, за наявності для цього підстав відповідно до статті 440-1 ЦК раїнської PCP 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин. Правове регулювання питання відшкодування моральної шкоди ЦК України відносно предмету позовних вимог не змінюється і жодним чином не впливає на висновки, які були зроблені об"єднаною палатою ВС України, щодо застосування норм Закону № 1105-XIV. Отже позивачі не позбавлені права звернутися до суду за захистом своїх прав з вимогами до роботодавця, або до винної особи (заподіювача такої шкоди) виходячи із положень ст. 1167 та ст. 1168 ЦК України . Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність постановленого судового рішення, такі доводи по суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й правильної оцінки судом першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формування рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі змісту статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України). Згідно ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду не впливають, рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції - без змін. Поскільки позивачі був звільнені судом від сплати судового збору у суді апеляційної інстанції, то, відповідно до вимог ч. 6 ст.141 ЦПК України, судові витрати по справі слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд , - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 26 травня 2021 року залишити без змін. Судові витрати по справі компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 15 вересня 2021 року. Головуючий Дикун С.І. Судді: Парандюк Т.С. Храпак Н.М.