Постанова 4818 № 645/1370/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 15 вересня 2021 року м.Харків справа № 645/1370/20 провадження № 22-ц/818/3790/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2021 року, постановлене у порядку спрощеного позовного провадження під головуванням судді Бабкової Т.В., в залі суду в місті Харкові (повний текст судового рішення складено 22 лютого 2021 року), - в с т а н о в и в: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої несвоєчасним виконанням рішення суду, у розмірі 45 528,78 грн. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 шкоду, завдану несвоєчасним виконанням рішення суду, у розмірі 8 774,24 грн., з яких 6 635,55 грн. - інфляційні витрати, 3 % річних 2 138,69 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 162,03 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить застосувати позовну давність до спірних правовідносин, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог; скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог і постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; відповідач зазначає, що підставою для застосування вимог ст. 625 ЦК України є прострочення виконання грошового зобов`язання, а також пред`явлення кредитором такої вимоги. Право на пред`явлення виконавчого листа до виконання від 17.11.2011 року позивач втратив з 15.12.2013 року, оскільки саме до 14.12.2013 року державним виконавцем визначено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання. Таким чином ОСОБА_1 мав можливість у строк, визначений законом, пред`явити виконавчий лист до примусового виконання, але не скористався своїм правом та втратив можливість стягнення боргу на підставі рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12.10.2011 року. Позивач не звертався до суду із заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, тому не мав права вимагати стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних. Відзиву на апеляційну скаргу не надано. Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2021 року позивачем не оскаржується та переглядаються судом апеляційної інстанції лише в частині задоволених позовних вимог. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позовна давність щодо інфляційних втрат і 3 % річних, за період з 25.10.2011 року по 03.03.2017 року сплила та згідно частини 4 статті 267 ЦК України у задоволені позовних вимог у цій частині необхідно відмовити. Разом з тим за період з 04.03.2017 року по 11.02.2020 року (в межах позовних вимог) інфляційні втрати склали 6 635,55 грн. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Статтею 16 ЦК України встановлено, що звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту права на вчинення певних дій позивач, в силу ст. 12 ЦПК України, зобов`язана довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Сторони не заперечують, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12.10.2011 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено частково, стягнуто з останнього на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою у сумі 17 600 грн., інфляційні витрати в розмірі 4 980,80 грн., 3% річних в розмірі 1 268,65 грн., судовий збір в розмірі 238,49 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн., а всього 24 207,94 грн. Вищезазначене рішення набрало законної сили 25.10.2011 року. На виконання зазначеного рішення суду 17.11.2011 року Фрунзенським районним судом м.Харкова видано виконавчий лист N 2-1693/11. Відповідно до листа Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 12.11.2019 року вказаний виконавчий лист надійшов до відділу 21.11.2011 року. Виконавче провадження № 29969496 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1693/11 було відкрито державним виконавцем 23.11.2011 року ( дані з Автоматизованої системи виконавчих проваджень - спец розділ ). 23.11.2011 року державним виконавцем була винесена постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2 . Крім того, Фрунзенським районним судом м.Харкова було задоволено подання державного виконавця від 04.10.2012 року про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України. Відповідна ухвала суду була надіслана для виконання до Державної прикордонної служби України. 14.12.2012 року по виконавчому провадженню № 29969496 була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п.2 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» ( редакція Закону від 2011 року ). Повторно зазначений виконавчий документ для виконання до відділу державної виконавчої служби не надходив. Судом встановлено, що стягнута за судовим рішенням грошова сума у розмірі 24 207,94 грн. була сплачена ОСОБА_2 позивачу 11.02.2020 року, про що свідчить письмова розписка, власноручно складена ОСОБА_1 (а.с.7). Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, оскільки рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12.10.2011 року виконане лише 11.02.2020 року, тому наявні підстави для застосування вимог ст. 625 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти. Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі. Матеріали справи свідчать про те, що заочне рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 12.10.2011 року (яке набрало законної сили 25.10.2011 року) про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 24 207,94 грн., виконане відповідачем лише 11.02.2020 року (а.с.7). З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України. Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, а також із правовою позицією Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц. Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 шкоду, завдану несвоєчасним виконанням рішення суду, у розмірі 8 774,24 грн., з яких 6 635,55 грн. - інфляційні витрати, 3 % річних 2 138,69 грн. Посилання відповідача на застосування строків позовної давності, не приймаються колегією суддів, оскільки інфляційні витрати та 3% річних стягнуті судом першої інстанції з урахуванням вимог ст. 267 ЦК України та лише за період з 04.03.2017 року по 11.02.2020 року, тобто в межах строку позовної давності. Враховуючи обов`язковість судових рішень, що гарантується ст. 129-1 Конституції України та практикою Європейського суду з прав людини, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2021 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова