Постанова 4873 № 910/3341/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "13" вересня 2021 р. Справа№ 910/3341/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Кравчука Г.А. суддів: Коробенка Г.П. Козир Т.П. розглянувши у письмовому провадженні, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Білецької Олени Віталіївни, м. Київ на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 (повний текст складено 26.05.2021) у справі № 910/3341/21 (суддя Привалов А.І.) за позовом Державного підприємства "Виробниче об`єднання "Карпати", м. Івано-Франківськ до Фізичної особи-підприємця Білецької Олени Віталіївни, м. Київ про стягнення 70117,59 грн, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст і підстави позовних вимог. У березні 2021 року Державне підприємство "Виробниче об`єднання "Карпати" (далі - ДП "ВО "Карпати", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Білецької Олени Віталіївни (далі - ФОП Білецька О.В., відповідач) про стягнення 70117,59 грн заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором зберігання №1312/2013 від 13.12.2013, внаслідок чого за період з 01.03.2018 по 31.01.2021 виникла заборгованість за надані послуги в розмірі 61944,00 грн, за прострочення сплати якої нараховані 3% річних - 2700,70 грн, інфляційні втрати в сумі 5169,50 грн та пеня - 303,39 грн. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 у справі № 910/3341/21 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь ДП "ВО "Карпати" 61 944,00 грн основного боргу, 904,51 грн 3% річних, 3 809,38 грн інфляційних втрат, 2 158,00 грн судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Обґрунтовуючи часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач в порушення умов догову зберігання №1312/2013 від 13.12.2013 в обумовлений строк не оплатив надані послуги в повному обсязі та має перед позивачем заборгованість з оплати останніх в сумі 61 944,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача. Позовні вимоги про стягнення 2 700,70 грн 3% річних та 5169,50 грн інфляційних втрат місцевий господарський суд визнав частково обґрунтованими в розмірі 904, 51 грн - 3 % річних та 9 809,38 грн інфляційних втрат відповідно. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 303,39 грн пені місцевий господарський суд виходив з того, що забезпечення неустойкою (у вигляді пені) виконання відповідачем зобов`язання з оплати послуг зберігання припинилося, у зв`язку із припиненням дії Договору, а тому відсутні підставі для застосування до відповідача господарської санкції у вигляді пені після припинення дії Договору. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець Білецька Олена Віталіївна 11.06.2021 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 у справі № 910/3341/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Стягнути з позивача на користь відповідача 3 237,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, ФОП "Білецька О.В. зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, оскільки суд першої інстанції неповністю з`ясував та неправильно установив обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають дійсним обставинам справи. Так, скаржник стверджує, що висновок суду про наявність у відповідача заборгованості за надані послуги зберігання за укладеним між сторонами договором та прострочення відповідачем сплати вказаної заборгованості, інфляційні втрати є незаконними та необґрунтованими, оскільки договір зберігання №1312/1/2013 від 13.12.2013 закінчився, що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2018 у справі №910/4002/18, новий договір між сторонами не узгоджувався та не підписувався. Також апелянт зазначає про не з`ясування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення обставин отримання відповідачем вимоги №777/16/24 від 21.08.2020 позивача, актів наданих послуг, рахунків та претензії. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2021 справу № 910/3341/21 передано для розгляду колегії суддів у складі головуючого судді (судді доповідача) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П., Козир Т.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 витребувано матеріали справи № 910/3341/21 з Господарського суду міста Києва з огляду на те, що апеляційна скарга була подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою ФОП Білецької О. В. на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 у справі №910/3341/21 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/3341/21. 30.06.2021 матеріали справи №910/3341/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Білецької О. В. на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 у справі №910/3341/21, вирішено розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Позиції учасників справи. 22.07.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. В обґрунтування заперечень проти задоволення апеляційної скарги позивач зазначає, що враховуючи передбачений ст. 946 ЦК України обов`язок поклажедавця внести плату за весь фактичний час зберігання майна, беручи до уваги те, що відповідач не забрав передане на зберігання майно за актом прийому-передачі після закінчення строку дії договору (01.07.2017) та набранням законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2018 у справі №910/4002/18, оскаржуване рішення у справі №910/3341/21 є законним та обґрунтованим. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. Як убачається із матеріалів справи, 13.12.2013 між ДП "ВО "Карпати" (зберігач) та ФОП Білецькою О. В. (поклажодавець) укладено договір зберігання №1312/1/2013 (далі - Договір). Відповідно до п.1.1. Договору на умовах цього договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання майно. Згідно з п. 1.2. Договору перелік переданого на зберігання майна вказується в Акті передачі-приймання на зберігання майна, який після підписання сторонами буде становити невід`ємну частину цього Договору. Відповідно до п.1.5. Договору повернення майна оформляється сторонами за Актом прийому-передачі майна з відповідального зберігання. На виконання умов пункту 1.1. Договору, поклажодавцем було передано зберігачу на зберігання майно, що підтверджується Актом передачі - приймання на відповідальне зберігання від 13.12.2013. Пунктом 2.1. Договору було встановлено термін зберігання майна: початок зберігання з 13.12.2013. Закінчення зберігання 31.12.2014. Згідно додаткових угод до Договору зберігання №1 від 05.01.2015, №2 від 31.12.2015, №3 від 30.06.2016 термін зберігання майна, як і дію Договору було продовжено до 31.12.2015, 30.06.2016 та 30.06.2017 відповідно. Пунктом 5.1. Договору визначено, що плата за одну добу зберігання майна, згідно протоколу погодження договірної ціни (Додаток № 3 до Договору який є невід`ємною частиною цього Договору) складає 58,00 грн (п`ятдесят вісі гривень 00 копійок) в т.ч. ПДВ. Згідно пункту 5.2. Договору плата за зберігання майна здійснюється поклажодавцем шляхом банківського переказу грошових коштів (гривня) на поточний рахунок зберігача одноразово до закінчення терміну зберігання (до 31 грудня 2014 року) на підставі виставленого зберігачем рахунку. За поклажодавцем зберігається право здійснення попередньої оплати наданих (отриманих) послуг в цілому чи частинами. Пунктом 5.3. Договору визначено, що рахунок на оплату послуг по зберіганню майна надсилається поклажодавцю поштовою кореспонденцією. Поклажодавець зобов`язується оплатити послуги зберігання майна протягом 5-ти банківських днів з дня отримання рахунку. 05.01.2015 між поклажодавцем та зберігачем укладено Додаткову угоду №1 до Договору, згідно якої пункти 2.1., 5.2., 7.1. Договору викладено в новій редакції. Зокрема, цими пунктами було визначено закінчення терміну зберігання та дію Договору - до 31 грудня 2015 року, а термін здійснення поклажодавцем плати за зберігання майна - щомісячно до 10 числа на підставі виставленого зберігачем рахунку. 31.12.2015 між поклажодавцем та зберігачем було підписано Додаткову угоду №2 до Договору, якою встановлено строк зберігання - до 30.06.2016, та визначено порядок проведення розрахунків за надані послуги по зберіганню майна, а саме: щомісячно до 10 числа місяця наступного за місяцем в якому надавались послуги. Розділ 4 Договору "Права та обов`язки Поклажодавця" доповнено пунктом 4.1.3, згідно якого поклажодавець зобов`язувався протягом 3-х календарних днів з моменту одержання від зберігача Актів виконаних робіт /наданих послуг підписувати їх, скріплювати печаткою та повертати один примірник такого Акту зберігачу. У випадку не підписання поклажодавцем Акту приймання-передачі виконаних робіт/наданих послуг, він має право протягом 3 (трьох) календарних днів після його одержання направити зберігачу свої зауваження щодо виконаних робіт/наданих послуг у письмовому вигляді. У разі не підписання поклажодавцем Акту приймання-передачі виконаних робіт/наданих послуг у визначений цим пунктом термін та не отримання зберігачем мотивованої відмови від підписання такого Акту (у розумний термін) - такий Акт вважається підписаним, а послуги прийнятими поклажодавцем в повному обсязі. Пункт 5.2. розділу 5 Договору "Плата та порядок розрахунків" викладено в новій редакції, за якою плата за зберігання майна здійснюється поклажодавцем шляхом банківського переказу грошових коштів (гривня) на поточний рахунок зберігача щомісячно до 10 числа місяця наступного за місяцем в якому надавались послуги. При цьому, за поклажодавцем зберігається право здійснення попередньої оплати виконаних робіт/наданих послуг в цілому чи частинами. Поклажодавець зобов`язується здійснювати оплату виконаних робіт/наданих послуг по зберіганню майна до зазначеного в цьому пункті числа незалежно від отримання рахунку на оплату наданих послуг та підписання сторонами акту прийому-передачі виконаних робіт/наданих послуг. 30.06.2016 між поклажодавцем та зберігачем було підписано Додаткову угоду №3 до Договору, якою встановлено строк зберігання - до 30.06.2017. Пунктом 3.2.1. договору встановлено, що зберігач має право на одержання плати за весь строк зберігання майна. Відповідно до умов п.6.2. Договору зберігання, у випадку прострочення оплати, згідно п. 5.2 Договору, поклажодавець сплачує зберігачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення. 04.06.2015 позивачем було отримано від відповідача лист вих.№0406/15/1 з проханням направляти всю поштову кореспонденцію згідно Договору зберігання №1212/1/2013 від 13.12.2013 на поштову адресу: 03057, м. Київ, вул. О.Довженка, буд.14/1 офіс

3. У зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором щодо оплати наданих послуг по зберіганню майна, ДП "ВО "Карпати" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення заборгованості та зобов`язання забрати майно із зберігання Рішенням Господарського суду від 18.09.2018 у справі №910/4002/18 позов ДП "ВО "Карпати" задоволено повністю. Стягнуто з ФОП Білецької О. В. на користь ДП "ВО "Карпати" 44 498 грн 46 коп. - суму основного боргу, пеню в розмірі 1123 грн 07 коп., 3 % річних в розмірі 2112 грн 98 коп., інфляційні втрати в розмірі 15 820 грн 64 коп. та 3524 грн - витрати по сплаті судового збору. Зобов`язано ФОП Білецьку О. В. забрати у ДП "ВО "Карпати по акту прийому-передачі майно із зберігання, що було передане на зберігання Державному підприємству "Виробниче об`єднання "Карпати" за Договором зберігання № 1312/1/2013 від 13 грудня 2013 року і знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька,

201. Позивач зазначив, що станом на момент подання даної позовної заяви відповідачем рішення Господарського суду від 18.09.2018 у справі №910/4002/18 не виконано. Позивач стверджує, що у період з березня 2018 року по січень 2021 року позивачем надано відповідачу послуги зберігання на загальну суму 61944,00 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи акти наданих послуг, акт звірки та рахунки на оплату, які направлялися позивачем відповідачу, що підтверджується Списками згрупованих поштових відправлень, копії яких наявні в матеріалах справи. Проте, відповідач, вказані вище Акти надання послуг не підписав, вмотивованої відмови від їх підписання позивачу не надав, оплату виставлених рахунків на оплату послуг зберігання не здійснив. А тому, позивач вважає Акти наданих послуг в силу п. 4.1.3. договору такими, що підписані відповідачем. 21.08.2020 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію вих.№777/16-24 з проханням погасити наявну заборгованість, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Спір у справі виник у зв`язку з наявністю у відповідача заборгованості перед ДП "ВО "Карпати" за зберігання майна за період з 01.03.2018 по 31.01.2021 в розмірі 61944,00 грн, за прострочення сплати якої нараховані 3% річних - 2700,70 грн, інфляційні втрати в сумі 5169,50 грн та пеня - 303,39 грн. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Згідно з п.1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ст.ст. 938, 946 ЦК України). Згідно ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що за умовами договору зберігання (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами) строк дії договору та строк зберігання майна встановлені до 30.06.2017, при цьому відповідач, як поклажодавець, зобов`язаний забрати у позивача, як зберігача, майно у день закінчення строку дії договору (п. 4.1.2 договору). Повернення майна поклажодавцю здійснюється за актом приймання-передачі (п. 1.5. договору). Разом з цим, рішенням Господарського суду від 18.09.2018 у справі №910/4002/18 зобов`язано відповідача забрати у позивача по акту прийому-передачі майно із зберігання, що було передане на зберігання ДП "ВО "Карпати" за Договором зберігання № 1312/1/2013 від 13 грудня 2013 року і знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька,

201. Однак матеріали справи не містять доказів того, що відповідач забрав майно у позивача зі зберігання за актом приймання-передачі. Твердження апелянта, що останнім з 2018 року неодноразово вчинялись дії щодо повернення майна, проте позивач перешкоджав цьому, колегією суддів апеляційного господарського суду відхиляється, оскільки вказані обставини не підтверджені належними доказами, а матеріали справи містять докази вчинення відповідачем дій спрямованих на повернення майна зі зберігання лише після пред`явлення позову у даній справі. Відповідно до ч. 3 ст. 946 ЦК України у разі, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Отже, відповідач (поклажодавець) зобов`язаний оплатити надані позивачем (зберігачем) послуги за весь час зберігання майна, навіть після завершення дії договору, якщо поклажодавець таке майно не забрав. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про отримання відповідачем майна за актом приймання-передачі. За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що продовження зберігання майна після закінчення строку, встановленого Договором зберігання № 1312/2013 від 13.12.2013, надає зберігачу право вимагати оплати за весь фактичний час зберігання. За період з березня 2018 року по січень 2021 року ДП "Виробниче об`єднання "Карпати" були надані відповідачу послуги зі зберігання майна на загальну суму 61 944,00 грн. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ст. 530 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Строк дії Договору зберігання № 1312/2013 від 13.12.2013 на момент виникнення спірних правовідносин, що є предметом розгляду у даній справі, припинив свою дію, тобто між сторонами відсутні договірні правовідносини, якими регулюються умови та строки оплати наданих послуг. Відтак, порядок та строки оплати послуг за фактично надані послуги зберігання майна регулюються ч. 2 ст. 530 ЦК України та ч. 3 ст. 946 ЦК України. Судом встановлено, що 21.08.2020 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію за вих.№777/16-24 з проханням погасити наявну заборгованість, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення. За таких обставин, станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду строк оплати відповідачем наданих позивачем послуг є таким, що настав. При цьому, як свідчать обставини справи, відповідач не повернув позивачу підписані акти наданих послуг за заявлений до стягнення період. Разом з тим, суд зазначає, що не підписання відповідачем актів наданих послуг не впливає на настання строку оплати, оскільки обов`язок відповідача оплатити надані позивачем послуги зі зберігання виникає не залежно від факту підписання ним акту, а у зв`язку з фактом надання вказаних послуг позивачем, а строк оплати - у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України). Таким чином, оскільки докази отримання відповідачем майна, яке знаходиться на зберіганні у позивача, та належної оплати за його фактичне зберігання за період з березня 2018 року по січень 2021 року у матеріалах справи відсутні, колегія суддів апеляційного господарського суду приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 61944,00 грн за вказаний період є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. 946 Цивільного кодексу України. Щодо вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 5 169,50 грн та 3% річних в розмірі 2 700,70 грн. Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 ЦК України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов`язання, тому пред`явлення позовних вимог в цій частині є правомірним. Суд першої інстанції перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат дійшов правильного висновку, що позивачем невірно визначено період прострочення зобов`язання. Так, строк дії Договору зберігання № 1312/2013 від 13.12.2013 на момент виникнення спірних правовідносин припинив свою дію, тобто між сторонами відсутні договірні правовідносини, а порядок та строки оплати послуг за фактично надані послуги зберігання майна регулюються ч. 2 ст. 530 ЦК України та ч. 3 ст. 946 ЦК України. Таким чином, строк оплати послуг зберігання майна настав через сім днів від дня пред`явлення вимоги вих.№777/16-24 від 21.08.2020, тобто 29.08.2020. Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат суду першої інстанції, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог у даній справі та стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 904,51 грн та 3 809,38 грн інфляційних втрат за загальний період з 29.08.2020 по 22.02.2021. Щодо заявлених позивачем вимог в частині стягнення з відповідача пені в сумі 303,39 грн, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке. Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 ГК України). Згідно з положеннями ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно ч. 1-3 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання Частиною 1 ст. 547 ЦК України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Таким чином, пеня може бути стягнута лише у тому випадку, коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін), або стягнення пені за невиконання основного зобов`язання передбачено законом. Разом з тим, відповідно до ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Аналогічні положення викладено у ст. 631 ЦК України. В той же час, як вбачається із матеріалів справи, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за фактичного надані послуги зберігання після припинення строку дії Договору . Однак, суд зазначає, що забезпечення неустойкою (у вигляді пені) виконання відповідачем зобов`язання зі оплати послуг зберігання припинилося, у зв`язку із припиненням дії Договору, а тому відсутні підстави для застосування до відповідача господарської санкції у вигляді пені після припинення дії Договору. Іншої угоди, якою б було забезпечено неустойкою виконання відповідачем грошового зобов`язання після припинення дії Договору сторонами спору суду не надано. Враховуючи зазначене, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що заявлені позовні вимоги про стягнення 303,39 грн пені задоволенню не підлягали. У зв`язку з наведеним, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Враховуючи положення ч.1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи, викладені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За встановлених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 у справі №910/3341/21 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Судові витрати. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача). Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Білецької Олени Віталіївни на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 у справі №910/3341/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2021 у справі №910/3341/21 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/3341/21 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий суддя Г.А. Кравчук Судді Г.П. Коробенко Т.П. Козир