Постанова 4857 № 460/595/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/595/21 пров. № А/857/12539/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії : головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Коваля Р.Й., Святецького В.В. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Рівненської обласної прокуратури, на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року (суддя Комшелюк Т.О., час ухвалення не зазначено, місце ухвалення м.Рівне, дата складення повного тексту не зазначена), в адміністративній справі №460/595/21 за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури, про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів, встановив: У січні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Рівненської обласної прокуратури, в якому просив: 1) визнати бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні протиправною; 2) стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу в зв`язку зі звільненням в розмірі 26127,78 грн.. Відповідач у суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі за безпідставністю вимог. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12.04.2021 року позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Рівненської обласної прокуратури, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні. Стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 26127,78 грн.. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень відповідача судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 908 грн.. З рішенням суду першої інстанції від 12.04.2021 року не погодився відповідач Рівненська обласна прокуратура та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що рішення суду підлягає скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що за приписами п.7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX (далі - Закон №113-ІХ), прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться в порядку, передбаченому цим розділом. Відповідно до наказу прокурора Рівненської області №1308к від 23.12.2020 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади прокурора у зв`язку із прийняттям кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру», з 30.12.2020. При цьому Законом №113-ІХ доповнено ст.40 КЗпП України ч.5 такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п.1 ч.1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч.2 цієї статті, ст.ст.42, 42-1, ч.ч.1,2,3 ст.49-2, ст.74, ч.3 ст.121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус». Таким чином, з 25.09.2019 (дня набрання чинності Законом №113-ІХ), особливості застосування до прокурорів положень п.1 ч.1, ч.2 ст.40, ст.ст.42, 42-1, ч.ч.1-3 ст.49-2, ст.74, ч.3 ст.121 КЗпП України, на які посилається позивач, встановлюються Законом України «Про прокуратуру». Тому з 25.09.2019 саме цей закон, а не КЗпП України, поширюється на правовідносини між позивачем та Рівненською обласною прокуратурою. Вважає апелянт, що норми Закону України «Про прокуратуру» є пріоритетними перед нормами Кодексу законів про працю України і трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовано спірних правовідносин або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі. Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та порядку, визначених Законом №1697, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, вважає апелянт, що позивач не набув права на її отримання. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 12.04.2021 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому висловив незгоду з її доводами, вважаючи їх необґрунтованими, просить рішення суду залишити без змін, залишивши апеляційну скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з урахуванням наступного. Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 згідно наказу Рівненської обласної прокуратури №1308к від 23.12.2020 року звільнений з посади прокурора Острозького відділу Здолбунівської місцевої прокуратури Рівненської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру з 30.12.2020. Зобов`язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Рівненської області провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1 та виплатити компенсацію за невикористані щорічні та додаткові відпустки за період роботи з 10.11.2019 по 09.11.2020 в кількості 17 календарних днів, за період роботи з 10.11.2020 по 30.12.2020 в кількості 45 календарних днів, за період роботи з 22.12.2019 по 17.08.2020 в кількості 04 календарних дні (а.с. 16). Вказана обставина підтверджується також записами у трудовій книжці (а.с. 17-18). Листом від 27.01.2021 за №21-17вих-21 відповідачем надано відповідь на поданий позивачем запит на отримання публічної інформації та повідомлено, серед іншого, що відповідно до Закону України Про прокуратуру, у разі звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 цього Закону не передбачена виплата вихідної допомоги, виплату якої не здійснено (а.с. 20). Не погоджуючись із розрахунком під час звільнення та вважаючи, що відповідачем протиправно не виплачено вихідну допомогу, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України Про прокуратуру, то він набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України. Суд апеляційної інстанції погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, з врахуванням наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У розглядуваних правовідносинах колегія суддів зазначає наступне. Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697-VII) встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Відповідно до вимог п. 9 ч. 1 статті 51 Закону №1697-VII , прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року №113-ІХ ст.51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Конституційний Суд України у Рішенні від 07.05.2002 року №8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна правова позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 року у справі №803/31/16, від 30.07.2019 року у справі №804/406/16, від 08.08.2019 року у справі №813/150/16, від 21.01.2021 року у справі №260/1890/19, 27.01.2021 року у справі №380/1662/20, від 11.02.2021 року у справі №420/4115/20, від 18.02.2021 року у справі №640/23379/19, від 25.02.2021 року у справ №640/8451/20, від 26.02.2021 року у справі №1.380.2019.006923, від 17.03.2021 року у справі №420/4581/20. КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу). Статтею 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті). Відповідно до вимог ч. 4 ст. 40 КЗпП України, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Згідно ст.44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу». Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Таким чином, ч.5 ст.51 Закону №1697-VII та ч.4 ст.40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Крім того, слід зазначити, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року у справі №560/3971/19 та постанові від 25.02.2021 року по справі №640/8451/20. Правовими положеннями ч.5 ст.242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Щодо посилань відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №820/1119/16, відповідно до якої враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом №1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Частина 5 ст. 40 КЗпП України вказує на пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України у випадку звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених частиною першою статті 40 КЗпП України, особливості звільнення прокурорів з посади встановлено спеціальним законом - статтею 51 Закону №1697-VII (на підставі якого і було звільнено позивача). У той же час особливості застосування положення статті 44 КЗпП України, а також обмеження щодо його застосування, зокрема, у випадку звільнення прокурора у разі ліквідації чи реорганізації органів прокуратури, не встановлено даним Кодексом. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що частиною 5 статті 51 Закону №1697-VII та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, за яких до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, цей виключний перелік не містить питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а тому суд апеляційної інстанції зазначає, що застосування положень статті 44 КЗпП України під час вирішення спірного питання не заборонено. Тобто, у день фактичного звільнення із займаної посади ОСОБА_1 належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від наявності наказу прокуратури (щодо зміни формулювання причини і підстави звільнення з «пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII» на «пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України»), відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги. Таким чином, позовна вимога про стягнення на користь позивача вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Так, в матеріалах справи міститься довідка Рівненської обласної прокуратури, в якій зазначено, що середня заробітна плата ОСОБА_1 на момент звільнення становить 26127,78 грн. (а.с. 22). За правилами, що визначені частиною 1 статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги за відсутності підстав виходу за такі межі. Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідач (апелянт) не обґрунтовує розміру і розрахунку середнього місячного заробітку позивача. З огляду на викладене, оскільки відповідачем не виплачено позивачу вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з Рівненської обласної прокуратури на користь позивача вихідної допомоги в зв`язку із звільненням у розмірі 26127,78 грн.. Аналіз наведених правових положень та обставин справи дає підстави для висновку, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду від 12.04.2021 року винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Згідно п.10 ч.6 ст.12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Рівненської обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року в адміністративній справі №460/595/21 за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Р. Й. Коваль В. В. Святецький