Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/13908/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2021 р.Справа № 520/13908/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С., представника позивача Романченка О.М., представника відповідача Пузікова В.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2020, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 01.12.20 по справі № 520/13908/2020 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної казначейської служби України, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України з приводу невиконання постанови Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 757/50562/16-ц; - зобов`язати Державну казначейської служби України сплатити ОСОБА_1 кошти у розмірі 10.000,00 гривень на підставі виконавчого листа Печерського районного суду м. Києва від 22.05.2020р. у справі № 757/50562/16-ц; - стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 5.000,00грн. моральної шкоди. В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що адміністративний орган вчинив протиправну бездіяльність з приводу виконання Постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25.03.2020 у справі № 757/50562/16-ц (про стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошової компенсації у розмірі 10.000,00 грн.), яка втілена у листі від 07.08.2020р. №5-06-06/13796. Наполягав, що вчинене діяння не відповідає одній з основних конституційних засад судочинства - обов`язковості виконання рішення суду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 року позов залишено без задоволення. Суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та визнав протиправною відмову Державної казначейської служби України, оформлену листом від 07.08.2020р. №5-06-06/13796. Зобов`язав Державну казначейську службу України вчинити дії з приводу проведення платежу на виконання виконавчого листа Печерського районного суду м. Києва від 22.05.2020р. у справі № 757/50562/16-ц без запровадження будь-яких додаткових обмежень та перепон чи умов, котрі не згадані у тексті постанови Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 757/50562/16-ц. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних ппизначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Водночас, Порядок № 845 не містить механізму виконання рішення про стягнення з Державного бюджету України грошової компенсації, а у Законах України про Державний бюджет України не передбачено асигнувань на зазначену мету. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Відповідно до п. 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України списання коштів державного бюджету на виконання рішень судів здійснюється з часу встановлення щодо таких винятків бюджетних ппизначень у законі про Державний бюджет України або у змінах до них. Відповідач наголошує, що станом на сьогоднішній день законодавством не визначено джерело, порядок та механізм стягнення грошової компенсації зумовленої фактом невиконання Державою Україна позитивних зобов`язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відповідач вважає, що не зважаючи на те, що Порядок № 845 не містить механізму виконання рішення про стягнення з Державного бюджету України грошової компенсації у Казначейства відсутні підстави для повернення таких документів стягувачам. Наразі на обліку в Казначействі перебуває 26 виконавчих документів судів в такій категорії справ на суму понад 1 399,00 тис гривень. Представник відповідача повідомляє, що Казначейство не відмовляється від виконання виконавчого листа, виданого Печерським районним судом м. Києва по справі № 757/50562/16-ц на користь ОСОБА_1 , проте у зв`язку з відсутністю порядку та механізму безспірного списання коштів, а також відповідних бюджетних асигнувань у Державному бюджеті України, Казначейство не може здійснити заходи щодо безспірного списання коштів на користь позивача. На думку відповідача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, про протиправну відмову Казначейства у виконанні виконавчого документа, оформлену у листі від 07.08.2020 № 5-06-06/13796 «Про надання інформації». Тоді як, лист містив лише роз`яснення норм чинного законодавства та запевнення, що Казначейством будуть здійснені заходи щодо безспірного списання коштів. При цьому, виконавчий лист по справі № 757/50562/16-ц, прийнятий та обліковується в Казначействі і після встановлення відповідного порядку безспірного списання коштів та відповідних бюджетних асигнувань у Державному бюджеті України здійснить заходи щодо безспірного списання коштів на користь Позивача. Відповідач вважає, що твердження суду першої інстанції, що постанова Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 757/50562/16-ц містить детальну процедуру виконання цього судового акту є безпідставним і необгрунтованим. Натомість в п 92 постанови Верховного Суду від 25.03.2020 зазначено про необхідність встановлення компенсаційного механізму за пошкоджене/зруйноване майно в умовах збройного конфлікту підтверджена у численних рішеннях ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах: «Лоїзіду проти Туреччини» від 18 грудня 1996 року, заява № 15318/159; «Кіпр проти Туреччини» від 10 травня 2001 року, заява № 25781/94, «Чірагов та інші проти Вірменії» від 16 червня 2015 року, заява № 13216/05, «Саргсян проти Азербайджану» від 16 червня 2015 року, заява № 40167/06). На думку відповідача, з огляду на вищезазначене Казначейство матиме можливість здійснить заходи по виконанню виконавчого листа, виданого Печереьким районним супом м. Києва по справі № 757/50562/16-ц на користь ОСОБА_1 лите після встановлення у законі про Державний бюджет України відповідних бюджетних ппизначень. Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що листом від 07.08.2020 № 5-06-06/13796 Державна казначейська служба України повідомила, що станом на сьогоднішній день законодавством не визначено джерело та порядок виплати грошової компенсації особам, яким спричинено шкоду в результаті вчинення терористичних актів під час проведення антитерористичної операції, у зв`язку із чим безпірне списання коштів казначейською службою не виявляється можливим. Позивач вважає, що твердження відповідача спростовуються, що листом від 07.08.2020 Державна казначейська служба України Футорняка Р.А. було поінформовано, що виконавчий лист по справі № 757/50562/16-ц від 22.05.2020 перебуває у черзі до виконання. В той же час, кошти, стягнуті на користь ОСОБА_1 постановою Верховного Суду, не являються відшкодуванням шкоди чи компенсацією особам, яким спричинено шкоду в результаті вчинення терористичних актів під час проведення антитерористичної операції, як це неодноразово стверджував відповідач. Позивач окремо звертає увагу, що ані у своїй заяві про виконання рішення суду, ані у позовній заяві, не просив змінити черговість виконання рішення або виконати його поза своєю чергою. У листі Державної казначейської служби України від 07.08.2020 № 5-06-06/13796 чітко містилось повідомлення на неможливість виконання рішення суду, будь-яких інших доказів або обгрунтувань щодо можливості виконати рішення суду чи здійснення інших дій. Позивач також вважає, що належних та достовірних доказів у розумінні ст.ст. 73, 75 КАС України про те, що відповідачем вчинялись всі необхідні дії, спрямовані на виконання постанови Верховного Суді від 25.03.2020 у справі № 757/50562/16-ц про стягнення грошової компенсації у розмірі 10000,00 гривень на користь ОСОБА_1 , відповідачем до суду не надано. Надані відповідачем листи від 28.01.2020, 24.06.2020 не можуть вважатися належними та допустимими доказами у справі, оскільки такі листи були направлені Державною казначейською службою України до Міністерства фінансів України ще до звернення ОСОБА_1 тазом із заявою, а саме до 07 липня 2020 року. На думку позивача, не можна вважати доведеними доводи відповідача про те, що ним вживались заходи для виконання виконавчого листа по справі № 757/50562/16-ц від 22.05.2020. а позов ОСОБА_1 є передчасність та необгрунтованість позовних вимог про визнання бездіяльності Державної казначейської служби України протиправною. Також, позивачем надані до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення в яких зазначено, що кошти, стягнуті на користь ОСОБА_1 постановою Верховного Суду, не являються відшкодуванням шкоди чи компенсацією особам, яким спричинено шкоду в результаті вчинення терористичних актів під час проведення антитерористичної операції. Даний факт підтверджується п. 95. 96. 97. 98. 101 постанови Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 757/50562/16-п, вказаним судовим рішенням було залишено без задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 , про відшкодування шкоди, завданої йому терористичним актом. В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі. Представник позивача посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23.05.2017р. у справі № 757/50562/16-ц задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України та стягнуто за рахунок Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом за знищений автомобіль FORD FIESTA державний номерний знак НОМЕР_1 в сумі 198.362,00 гривень. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16.11.2017р. у справі № 757/50562/16-ц вищевказане заочне рішення Печерського районного суду м. Києва скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У подальшому Постановою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 25.03.2020р. у справі № 757/50562/16-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 23.05.2017р. та рішення Апеляційного суду м. Києва від 16.11.2017р. скасовано, ухвалено нове рішення, яким стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 10.000,00 гривень. (а.с.10-17). Правовою підставою для стягнення суми коштів згідно з названим актом Верховного Суду є не виконання Державою України позитивного обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Стягнення передбачено шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку. 22.05.2020 року Печерським районним судом м. Києва на виконання вказаної постанови Верховного Суду у справі № 757/50562/16-ц виданого виконавчий лист (а.с.18). 07 липня 2020 року адвокатом Романченком О.М. вчинено письмове звернення до Державної казначейської служби України в інтересах ОСОБА_1 з приводу стягнення з держави України за рахунок коштів Державного бюджету Україна грошової компенсації у розмірі 10.000,00 грн. на підставі виконавчого листа Печерського районного суду м. Києва від 22.05.2020 у справі № 757/50562/16-ц. Листом від 07.08.2020р. №5-06-06/13796 Державна казначейська служби України із посиланням на ст.1177 Цивільного кодексу України сповістила заявника про відсутність підстав для виконання рішення суду до отримання цільового бюджетного фінансування на видатки з приводу грошової компенсації особам, яким спричинено шкоду в результаті вчинення терористичних актів під час проведення терористичної операції, тобто фактично вчинила відмову. Не погоджуючись із відповідністю закону вчиненого Казначейством управлінського волевиявлення і вважаючи наявною протиправну бездіяльність Казначейства з приводу невиконання рішення суду про стягнення коштів, заявник ініціював даний спір. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач - Казначейство, безпідставно і помилково посилаючись на невизначеність законодавством джерел та порядку виплати грошової компенсації особам, яким спричинено шкоду в результаті вчинення терористичних актів під час приведення терористичної операції та на відсутності встановлення у Державному бюджеті України відповідних бюджетних асигнувань на ці виплати, вчинив протиправну відмову з приводу списання коштів з Єдиного казначейського рахунку. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права. При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Таким чином, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом. Статтями 129 і 129-1 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Суспільні відносини з приводу виконання судових актів адміністративними органами системи Державної казначейської служби України регламентовані, зокрема, ч.2 ст.6 Закону України «Про виконавче провадження», де указано, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також ст. 25 Бюджетного кодексу України, згідно з якою Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Процедура виконання означеними органами судових актів деталізована Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845; далі за текстом - Порядок №845). Відповідно до п.п. 2, 3 Порядку № 845 під «безспірним списанням» розуміються операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів. Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Пунктом 6 Порядку № 845 передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв`язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім`я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення); оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету). Механізм безспірного списання коштів з державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів визначений у п.п. 47 - 52 Порядку №845. Безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством України відповідно до п. 47 Порядку № 845 на підставі поданих органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника. Пунктом 49 Порядку № 845 також закріплено, що у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. За приписами норми ч. 4 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012р. №4901-VI, які кореспондуються з ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України, перерахування коштів стягувану здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. З матеріалів справи вбачається, що постановою Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 757/50562/16-ц передбачено стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 10000,00 гривень. Отже, з тексту мотивувальної частині згаданого судового акту слідує, що правовою підставою для покладення на державну Україна обов`язку з проведення на користь заявника грошового платежу є не положення ст.19 Закону України "Про боротьбу із тероризмом" чи положення ст.1177 Цивільного кодексу України. Натомість, присудження грошової компенсації зумовлено фактом невиконання Державою Україна позитивних зобов`язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у постанові Верховного Суду від 25.03.2020р. у справі № 757/50562/16-ц містяться наступні висновки: «Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії», заява № 54522/00, пункт 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutanшення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», пункт 114). Дійсно, як вже зазначено, закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної пошкодженням автомобіля внаслідок терористичного акту, відсутній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи судами (позитивний матеріальний обов`язок). Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (див., наприклад, рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини», заява № 8803-8811/02; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року у справі «Чірагов та інші проти Вірменії», заява № 13216/05, пункти 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року у справі «Саргсян проти Азербайджану», заява № 40167/06, пункти 152-242). Відсутність у законодавстві України відповідних положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту житлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції). У будь-якому випадку, колегія суддів Верховного Суду вважає, що, коли в обставинах цієї справи стоїть питання у застосуванні концепції легітимних очікувань особи чи позитивних зобов`язань держави, перевагу мають позитивні зобов`язання держави. Обов`язком Верховного Суду є формування практики, заповнення прогалин у законодавстві, дотримуючись принципу верховенства права та пріоритетності захисту прав людини. Якщо держава не запровадила дієві компенсаційні механізми за пошкоджене/зруйноване майно в умовах збройного конфлікту на територіях, підконтрольних Уряду України впродовж більше ніж 5 років, це не має унеможливлювати захист права власності позивача, який гарантований Конституцією України. Враховуючи відсутність в Україні спеціальних підзаконних нормативно-правових актів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його майну, яке було пошкоджене або знищене під час проведення антитерористичної операції на окремих територіях Донецької та Луганської областей, а також порядку визначення її розміру, колегія суддів, вважає, що позивачем доведено, що певний позитивний обов`язок з боку держави не був виконаний стосовно її права власності на таке майно, а тому порушення її права, встановленого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції підлягає захисту шляхом виплати компенсації від держави.» Колегія суддів дослідивши матеріали справи, зокрема зазначене судове рішення вважає, що вказаною постановою Верховного Суду заявникові присуджено 10.000.00 грн. компенсації за не виконання позитивного обов`язку з боку держави за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Отже, посилання відповідача в апеляційній скарзі на Закон України «Про боротьбу з тероризмом», і на ст.1177 Цивільного кодексу України в частині порядку відшкодування завданої шкоди є безпідставними. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що невиконання державою Україною позитивних зобов`язань за ст.1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і спонукало Верховний Суд до обрання такого способу захисту порушеного цивільного права заявника як стягнення коштів шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку. Крім того, відповідно до п.23-1 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок - рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (далі - Казначейство України), у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні. Водночас, Єдиний казначейський рахунок не є тотожним до того рахунку, котрий згаданий у п.п.п.п. 47 - 52 Порядку №845. Слід звернути увагу, що матеріали звернення заявника від 07.07.2020р. не містили дефектів в оформленні чи комплектності або формулюванні порушеного питання, котрі б об`єктивно спричиняли перепони (перешкоди) у виконанні виконавчого листа Печерського районного суду м. Києва від 22.05.2020р. у справі № 757/50562/16-ц та постанови Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 757/50562/16-ц. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що викладені Казначейством у листі від 07.08.2020р. №5-06-06/13796 мотиви, а саме: посилання на ст.1177 Цивільного кодексу України та ч.1 ст. 23 Бюджетного кодексу України, в частині здійснення платежів з бюджету лише за наявності відповідного бюджетного призначення суперечать постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 757/50562/16-ц. Цим судовим актом чітко визначено процедуру та механізм виконання судового припису - списання коштів з Єдиного казначейського рахунку. Отже, колегія суддів не бере до уваги посилання в апеляційній скарзі відповідача на п.39 Порядку №845, де зазначено, що у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України або виділення котів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету. Відповідно до п.35 Порядку №845, Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): 1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду; 2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень; 3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності; 4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні; 5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення. Дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що жодний з указаних у п.35 Порядку №845 та у п.39 Порядку №845 випадків не узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного суду від 25.03.2020 у справі № 757/50562/16-ц, якою стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 10.000,00 грн. Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що Казначейство, безпідставно посилається на невизначеність законодавством джерел та порядку виплати грошової компенсації особам, яким спричинено шкоду в результаті вчинення терористичних актів під час приведення терористичної операції та на відсутності встановлення у Державному бюджеті України відповідних бюджетних асигнувань на ці виплати. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 року по справі № 520/13908/2020 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2020 по справі № 520/13908/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко О.М. Мінаєва Повний текст постанови складено 13.09.2021 року