Постанова 4803 № 201/12563/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/98/21 Справа № 201/12563/19 Головуючий у першій інстанції: Федоріщев С. С. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2021 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А, при секретарі Догоновій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційним скаргам Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2020 року, ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 17 січня 2020 року та на додаткове рішення цього ж суду від 23 квітня 2021 року по справі за заявою ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: Головного управління Національної поліцій в Дніпропетровській області, Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями, ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даною заявою, в порядку частини 1 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», посилаючись на те, що постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2011 року у справі №4-1453/11 визнано незаконним позбавлення заявника свободи 29 липня 2010 року. Окремою постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2011 року у цій самій справі прокурора Дніпропетровської області повідомлено про позбавлення заявника свободи «невідомими особами в цивільному одязі з посвідченнями схожими на посвідчення міліції». Однак, належного процесуального реагування на вказану окрему постанову з боку держави, правоохоронних органів немає, зокрема, не здійснено внесення в ЄРДР відомостей про вчинення відносно нього, заявника, кримінального проступку, відповідальність за який передбачено ст. 146 КК України, визнання заявника потерпілим; не здійснено повідомлення заявника Міністерством юстиції України про право на оскарження затримання до суду, тощо. Тому, заявник просив компенсувати йому немайнову шкоду, завдану цією бездіяльністю у сумі 165000,00 грн. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2020 року, з урахуванням додаткового судового рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2021 року, задоволено частково заяву ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями; стягнуто з державного бюджету на користь ОСОБА_1 5000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю правоохоронних органів стосовно факту незаконного позбавлення його свободи 29 липня 2010 року. В апеляційній скарзі ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали та ухвалення нового судового рішення про відмову задоволення вимог заявника. Із зазначеною вище ухвалою та додатковим судовим рішенням не погодився ОСОБА_1 та звернувся з апеляційними скаргами, в яких посилається на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, ставить питання про зміну оскаржуваної ухвали, задоволення вимог заяви у повному обсязі та скасування додаткового рішення. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується, рекомендованими повідомленнями про вручення судової повістки ОСОБА_1 , ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, Дніпропетровській обласній прокуратурі та ГУ Національній поліції у Дніпропетровській області, які долучено до матеріалів справи. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційних скарг та змісту заяви, колегія дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних ухвали та додаткового судового рішення з ухваленням постанови про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , виходячи з наступного. Встановлено, що 23 липня 2009 року секретар суду склав протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначалось, що заявник висловлює свою неповагу до суду. Справу було передано на розгляд Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська. Того ж дня Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська провів засідання за участю заявника. Суд (для встановлення осудності заявника) призначив стаціонарну судово-психіатричну експертизу. Зазначена експертиза мала проводитися у відділенні судово-психіатричних експертиз Дніпропетровської обласної клінічної психіатричної лікарні. Суддя посилався на статтю 20 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтю 21 Закону України «Про психіатричну допомогу». Із зали засідань міліція доправила заявника до Красногвардійського РВ УМВС України м. Дніпропетровська, де він знаходився близько трьох годин. Потім його доправили до психіатричної лікарні. 09 серпня 2010 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська закрив провадження в адміністративній справі щодо заявника у зв`язку з закінченням строку давності притягнення до адміністративної відповідальності. Заявник оскаржив зазначену постанову, вимагаючи закриття справи на тій підставі, що жодного адміністративного правопорушення вчинено не було. 17 вересня 2010 року апеляційний суд Дніпропетровської області у судовому засіданні за участю заявника залишив його апеляційну скаргу без задоволення, ухваливши постанову, яка є остаточною й оскарженню не підлягає. Викладені обставини були встановлені рішенням Європейського суду з прав людини від 26.02.2015 у справі «Заїченко проти України №2» (заява № 45797/09), яке набуло статусу остаточного 06.07.2015. 19 грудня 2017 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська у справі про адміністративне правопорушення №203/4555/17 (провадження №3-в/0203/61/2017) ухвалено постанову про визнання затримання заявника працівниками Красногвардійського РВ УМВС України в м. Дніпропетровську 23.07.2009 року незаконним. Постанова набрала законної сили. Крім того, постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2011 року у справі №4-1453/11 визнано незаконним позбавлення заявника свободи 29 липня 2010 року. Окремою постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2011 року у цій справі прокурора Дніпропетровської області повідомлено про виявлені при розгляді скарги ОСОБА_1 грубі порушення закону, що регулює підстави і порядок адміністративного затримання. Прокурора зобовязано про вжиті заходи повідомити суду. Згідно змісту заяви ОСОБА_1 , правовими підставами звернення до суду є, зокрема, положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Згідно з ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Пунктом 1-1 частини 1 статті другої Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів. Згідно з пунктом 5 статті 3 цього ж Закону у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода. Положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Частиною 1 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі. Наведеним вище нормативним актом визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди. Для настання відповідальності у вигляді відшкодування матеріальної та моральної шкоди, передбаченої ч. 1 ст. 1176 К України, повинні існувати обставини, визначені частиною 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Однак, згідно змісту заяви ОСОБА_1 , звернення до суду мотивоване невиконанням окремої постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2011 року у справі №4-1453/11 державою, правоохоронними органами, зокрема, заявник вказує, що не здійснено внесення до ЄРДР відомостей про вчинення відносно нього, заявника, кримінального проступку, відповідальність за який передбачено ст. 146 КК України, не вчинено дій щодо визнання заявника потерпілим; не здійснено повідомлення заявника Міністерством юстиції України про право на оскарження затримання до суду, тощо. Проаналізувавши зміст заяви ОСОБА_1 , колегія дійшла висновку, що підстави для застосування положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відсутні, оскільки заявником наведено обставини, які не передбачені статтею 1 вказаного Закону. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану певними органами державної влади: органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких передбачений частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами підлягають застосуванню правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Відповідна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі справа № 711/1550/17 (провадження № 61-37532св18). Вирішуючи питання щодо наявності підстав для відшкодування шкоди, завданої внаслідок невиконання окремої постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2011 року у справі №4-1453/11, нездійснення внесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального проступку, невчинення дій щодо визнання заявника потерпілим; неповідомлення заявника Міністерством юстиції України про право на оскарження затримання до суду, тощо, - колегія дійшла висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 1167, 1173, 1174, ч. 6 ст. 1176 ЦК України та, відповідно, відсутні підстави для застосування правил Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Апеляційним судом встановлено, що заявник подав до суду заяву в порядку ч. 1 ст. 13 наведеного вище Закону. У даній справі позов з визначенням кола відповідачів ОСОБА_1 не заявлений, позовна заява не подавалась, тому колегія звертає увагу, що заявник, на захист своїх прав та законних інтересів, не позбавлений можливості звернутись до суду з цивільним позовом на підставі положень ст.ст. 1173, 1174, ч. 6 ст. 1176 ЦК України. З урахуванням викладеного, підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 , поданої в порядку ч. 1 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» - відсутні. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Отже, колегія приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційних скарг ОСОБА_1 , задоволення апеляційної скарги ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, скасування ухвали і додаткового судового рішення місцевого суду та ухвалення нового судового рішення про залишення без задоволення заяви ОСОБА_1 про відшкодування шкоди. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційну скаргу Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області задовольнити. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2020 року та додаткове рішення цього ж суду від 23 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Заяву ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Т.П. Красвітна Судді І.А. Єлізаренко О.В. Свистунова