Постанова 4803 № 175/4991/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3931/21 Справа № 175/4991/19 Головуючий у першій інстанції: Озерянська Ж. М. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 серпня 2021 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А, при секретарі Догоновій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2020 року по справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення сум, ВСТАНОВИЛА: У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 19 серпня 2016 року о 16-00 год. в м. Дніпро сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Шевроле» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Українська пожежно-страхова компанія» згідно Поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5243633 (а.с.11), та транспортного засобу «Тойота» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 . Вина ОСОБА_1 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди підтверджується повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 19 серпня 2016 року (а.с.13) та повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку від 19 серпня 2016 року (а.с.16-17). В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Тойота» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження, чим власнику автомобіля було завдано матеріальну шкоду. Тому, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь завдані збитки в порядку регресу у розмірі 3715,38 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн., а також судовий збір у розмірі 768,40 грн, а всього стягнути 7483,78 грн. Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2020 року задоволено позовні вимоги, вирішено стягнути з ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , завдані збитки в порядку регресу у розмірі 3715,38 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн, а також судовий збір у розмірі 768,40 грн, а всього стягнути 7483,78 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного заочного рішення з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 19 серпня 2016 року о 16-00 год. в м. Дніпро сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Шевроле» державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Українська пожежно-страхова компанія» згідно Поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5243633 (а.с.11), та транспортного засобу «Тойота» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 . Вина ОСОБА_1 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди підтверджується повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 19 серпня 2016 року (а.с.13) та повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку від 19 серпня 2016 року (а.с.16-17). В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Тойота» державний реєстраційний номер НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження, чим власнику автомобіля було завдано матеріальну шкоду. Власник автомобіля «Тойота» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 » звернувся до свого страховика - АТ «СК «АХА Страхування» із заявою про виплату страхового відшкодування згідно Договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №31383а6д від 08 лютого 2016 року (а.с.14-15). АТ «СК «АХА Страхування» в особі представника ТОВ «A.S.A. GROUP» звернулась до Страховика автомобіля «Шевролет» державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 » із заявою про відшкодування шкоди в порядку регресу за вихідним №2200 АХА/АГ від 03 січня 2017 року (а.с.32). ПрАТ «УПСК» на підставі Страхового акту №ОЦ/007/000/17/0004 від 26 січня 2017 року (а.с.34) було виплачено AT «СК «АХА Страхування» страхове відшкодування в розмірі 3715,38 грн., що підтверджується платіжним дорученням №69 від 26 січня 2017 року (а.с.35). Таким чином, загальний розмір виплаченого ПрАТ «УПСК» страхового відшкодування за Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5243633 склав 3715,38 грн. З метою досудового врегулювання спору, відповідачу було направлено вимогу про відшкодування збитків (а.с.36), однак ніяких дій зі сторони відповідача проведено не було щодо погашення заборгованості в добровільному порядку, претензія страховою компанії була залишена без задоволення. 02 серпня 2019 року між ПрАТ «УПСК» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 був укладений Договір №02/08/2019 про відступлення права вимоги (а.с.5-7), за умовами якого до якого ПрАТ «УПСК» відступив (передав), а ФОП ОСОБА_2 отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків завданих ПрАТ «УПСК» по договорам страхування, перелік яких наведений у Додатку №1 до Договору (а.с.8-10). Згідно ч. 1 ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Спірні цивільно-правові відносини у сфері страхування відповідальності власників транспортних засобів врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, страхова компанія відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. На підставі ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу. Статтею 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Підпунктом «Ґ» пп. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що Страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов визначених у пп. 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 цього Закону. В свою чергу ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди,яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Відповідно до ст. 261 ЦК України, за регресним зобов`язанням перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов`язання. Згідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, є договори та інші правочини. Так, відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитору переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування», а також ст. 933 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що ПрАТ «УПСК» було виплачено AT «СК «АХА Страхування» страхове відшкодування в порядку регресу в розмірі 3715,38 грн; враховуючи, що право регресної вимоги виникло у ПрАТ «УПСК» з моменту виплати страхового відшкодування в повному обсязі 26 січня 2017 року (а.с.35); встановивши, що 02.08.2019 ФОП ОСОБА_2 отримав право вимоги відшкодування у порядку регресу збитків у вигляді виплаченого страхового відшкодування за Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/5243633 від 18 вересня 2015 року, - колегія приходить до висновку щодо стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 суми страхового відшкодування у розмірі 3715,38 грн. Місцевим судом правильно було встановлено наявність підстав для застосування положень підпункту «Ґ» пп. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки відповідач не повідомив страховика у строки і за умов визначених у пп. 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 цього Закону. Згідно змісту апеляційної скарги, відповідач визнає факт невиконання обоязку письмово повідомити страховика про страховий випадок не пізніше 3-х робочих днів з дня ДТП. Однак, факт наявності поважних причин нездійснення своєчасного повідомлення страховика відповідачем не доведено, своєчасно належні та допустимі докази на підтвердження такої позиції суду не надані. Порушення вказаного строку призвело до створення перешкод страховику у своєчасному нарахуванні страхового відшкодування та визначенні його розміру. За положеннями частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що позовні вимоги задоволено, з відповідача на користь позивача підлягає стягнення судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви в сумі 768,40 грн. Крім того, позивач ставить питання про відшкодування витрат на правничу правову допомогу в розмірі 3000,00 грн. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України) 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. У відповідності до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 141 цього Кодексу. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Позивачем до позовної заяви на підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу в сумі 3000,00 грн. надано договір про надання правової допомоги №30/01/19 від 30 січня 2019 року (а.с.37), додаткову угоду до Договору про надання правової допомоги (а.с.38), Акт здачі-прийому робіт (а.с.39), платіжне доручення на суму 1000,0 грн. (а.с.40), та платіжне доручення на суму 2000,00 грн. (а.с.41). Згідно змісту додаткової угоди до Договору про надання правової допомоги розмір витрат складається з наступного: аналіз судової практики (3 год) 500,00 грн; складання позовної заяви (3 год) 1000,00 грн; підготовка процесуальних документів у кількості необхідних для подання позову до суду (2 год) 500,00 грн; супровід та контроль судової справи 1000,00 грн. При визначенні розміру судових витрат на правничу правову допомогу, колегія приймає до уваги обсяг правничих робіт, проведений адвокатом Самойленко П.М. у даній справі, що підтверджуються матеріалами справи. А саме, адвокат Самойленко П.М. склав позовну заяву (а.с.1-2). Однак, приймаючи до уваги незначну складність справи про відшкодування збитків, враховуючи кількість витрачених годин надання правової допомоги, колегія вважає витрати на правову допомогу в сумі 3000 грн. надмірними. Виходячи з викладеного, відшкодування відповідачами понесених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн. не відповідає вищевказаним критеріям розумності, співмірності і тому підлягає зменшенню та стягненню у розмірі 1000,00 грн. Отже, з відповідачів на користь позивача підлягають стягнення судові витрати в загальному розмірі 1768,40 грн. (768,40 грн. судового збору + 1000,00 грн. витрат на правничу правову допомогу). Доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення апелянта про слухання справи судом першої інстанції заслуговують на увагу. Матеріали справи не містять доказів спростування вказаного та належного виконання місцевим судом положень статтей 130-131 ЦПК України. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України). Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 10 червня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування збитків задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) грошові кошти в сумі 3715 (три тисячі сімсот п`ятнадцять) грн. 38 коп. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати в розмірі 1768 (одна тисяча сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Т.П. Красвітна Судді І.А. Єлізаренко О.В. Свистунова