Постанова 4855 № 640/29867/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/29867/20 Суддя (судді) першої інстанції: Смолій І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г. В. суддів Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2021 року у справі №640/29867/20 (розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін) за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И Л А : У листопаді 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ), з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (надалі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 15.04.2020 року №0087474-3314-2659 про несвоєчасну сплату 75714,91 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що контролюючим органом оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням визначено суму податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості", однак вважає, що належне йому нерухоме майно не є об`єктом оподаткування, оскільки будь-які будівлі, які призначені для промислового виробництва незалежно від того, хто є їх власником фізичні чи юридичні особи звільняються від оподаткування відповідно до вимог пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України. Позивач зазначає, що використовує будівлю для виробництва трикотажної продукції згідно КВЕД. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій остання просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції зроблено припущення, що позивачем здається в оренду нежитлові приміщення та не використовуються в господарській діяльності, як промислове підприємство. Відповідачем надано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення прийнято у відповідності до вимог законодавства. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду слід скасувати, з наступних підстав. Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.07.2014 і витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 21.11.2020. При цьому, згідно вказаного витягу позивач здійснює наступні види діяльності: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний); 14.12 Виробництво робочого одягу; 14.13 Виробництво іншого верхнього одягу; 14.14 Виробництво спіднього одягу; 14.39 Виробництво іншого трикотажного та в`язаного одягу; 46.42 Оптова торгівля одягом і взуттям. Так, ОСОБА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.10.2013 належить: нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1469,30 кв.м, в тому числі двоповерхова будівля (літера "А") площею 1209,50 кв.м., в якій розташовані нежитлові виробничі приміщення. ГУ ДПС в м Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 15.04.2020 №0087474-3314-2659, згідно якого визначено суму податкового зобов`язання за платежем "Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості", у сумі 75714,91 грн. за 2019 рік. Вважаючи податкове повідомлення-рішення відповідача протиправним, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про нерозповсюдження підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України на спірні правовідносини, оскільки позивачем не надано доказів здійснення ним промислового виробництва за за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1469,30 кв.м, в тому числі двоповерхова будівля (літера "А") площею 1209,50 кв.м. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також з урахуванням меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає про таке. Положеннями статті 265 Податкового кодексу України визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю. Пунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що платники податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Згідно з підпунктом 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб: а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку; б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; в) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України). Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Згідно підпункту 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт. Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. За приписами пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України). Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування. Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту - платнику. Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. В силу вимог підпункту 14.1.1291 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі промислові та склади. Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 р. № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (надалі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об`єктами класифікації за ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Згідно з ДК 018- 2000 до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) належать будівлі промислові - будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту - платнику. Разом з тим, сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути підставою для звільнення від оподаткування. Законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням, зокрема, у даному випадку для виготовлення харчової продукції. Отже, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус будівлі та використання цієї будівлі за її призначенням, для виготовлення продукції. З аналізу матеріалів справи вбачається, що об`єкт нерухомого майна який належить позивачці на праві приватної власності площею 1209,60 кв.м. відноситься до групи «Будівлі промисловості та склади» Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Промислове підприємство - це підприємство, що виробляє промислову продукцію у визначених обсягах згідно з заданою технологією. З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що основна підприємницька діяльність позивача відповідно КВЕД: 14.39. Виробництво іншого трикотажного та в`язаного одягу 14.12. Виробництво робочого одягу 14.13 Виробництво іншого верхнього одягу 14.14. Виробництво спіднього одягу. Крім того, в матеріалах справи міститься Договір №17 від 14.03.2019 р., укладеного між позивачем (Виконавець) та ФОП ОСОБА_2 (Замовник), відповідно до якого Виконавець зобов`язується у 2019 році виготовити та поставити Замовнику товар (військова уніформа (35811300-5) Пуловер, вид І; Сорочка та кальсони демісезонні, вид 2; Сорочка та кальсони зимові, вид 2) в асортименті, кількості, у строки, вказані у цьому Договорі. На підтвердження виконання умов договору позивачем надано Видаткову накладну №37 від 12 листопада 2019 року на загальну суму без ПДВ 660000,00 грн; платіжні доручення №47 від 08 листопада 2019 року на загальну суму 340000,00 грн та №49 від 08 листопада 2019 року на загальну суму 320000,00 грн. Також, в матеріалах справи містяться докази використання позивачем за призначенням (виробництво одягу) даних приміщень, що підтверджується Договором №12 від 20.01.2020 року про отримання позивачем послуг по ремонту та технічному обслуговуванню промислового комплексу швейного та в`язального обладнання за адресою: АДРЕСА_1 ; фото знімки швейного та в`язального промислового комплексу; Висновки ДСЕЕ на продукцію від 04.03.2020 року №12.2-18.1/4371, від 05.03.2020 року №12.2-18.1/4429, де зазначена адреса - виробництва за адресою: АДРЕСА_1 та висновки про результати перевірки зразків предметів речового майна. Враховуючи вищевикладене колегія суддів доходить висновку, що покладення обов`язку щодо сплати податку на належне позивачу нерухоме майно промислового призначення суперечить підпункту «є» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та переліченим положенням Конституції України. З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів дійшла висновку, що під час судового розгляду справи не знайшли підтвердження висновки контролюючого органу про заниження позивачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік на загальну суму 75714,91грн. Щодо посилання відповідача та суду першої інстанції, що до видів діяльності позивача належить також: оптова торгівля одягом і взуттям та надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (як основний), а отже позивачем не надано доказів здійснення ним промислового виробництва за вказаною адресою, колегія суддів критично ставиться до даних тверджень, з наступних підстав. Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів звертає уваги, що під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано доказів того, що спірні приміщення позивачем здані в оренду та не використовуються за призначення (пошиттям одягу). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 15.04.2020 року №0087474-3314-2659 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Таким чином апеляційна скарга апелянта підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про задоволення позовних вимог, оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, з урахуванням вимог ст.139 КАС України, витрати позивача на сплату судового збору при зверненні до суду першої інстанції з позовом, та при подачі апеляційної скарги мають бути відшкодовані за рахунок відповідача суб`єкта владних повноважень. Враховуючи що апеляційна скарга позивача задоволена частково, а отже, колегія суддів доходить висновку про стягнення з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 840,80 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 908,00 грн на загальну суму 1748,80 грн. Керуючись статтями 34, 242, 243, 246, 250, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2021 року - скасувати. Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - задовольнити. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 15.04.2020 року №0087474-3314-2659 про несвоєчасну сплату 75714,91 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2019 рік. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд 33/19; код ЄДРПОУ 43141267) за рахунок державних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги на загальну суму 1748 (одну тисячу сімсот сорок вісім) гривень 80 копійок. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: Г. В. Земляна Судді: Є. І. Мєзєнцев В. В. Файдюк