Постанова 4824 № 363/3185/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 363/3185/20 Головуючий у 1 інстанції: Чірков Г.Є. провадження №22-ц/824/7294/2021 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 09 вересня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г., розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області про стягнення суми інфляційного збільшення боргу, - в с т а н о в и в : У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області суму інфляційного збільшення боргу у розмірі 13 619 грн. 88 коп. Обґрунтовуючи свої вимоги, посилався на прострочення відповідачем виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 липня 2010 року про стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченої суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік як різницю між фактично виплаченою сумою та належною до виплати відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та постанови Вишгородського районного суду Київської області від 01 квітня 2011 року про стягнення з відповідача на користь позивача 4 320 грн. недоотриманої одноразової грошової допомоги на оздоровлення. Заперечуючи проти позову, представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що відповідальним за виконання судових рішень, що гарантовані державою, а також виплати компенсації стягувачу у разі неперерахування коштів за рішенням суду є Державна Казначейська служба України, яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Крім того зазначав, що з позовної заяви вбачається відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та УСЗН Вишгородської РДА чи органом казначейської служби як суб`єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами, належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювана шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Отже, у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак УСЗН Вишгородської РДА не може бути боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 рокув задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Зазначає, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи, з наступних причин. У відзиві на апеляційну скаргу представник Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак УСЗН Вишгородської РДА не може бути боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України. Крім цього, статтею 22 ЦК України визначено, що є збитками, проте позивач в порушення зазначеної норми матеріальні збитки розраховує, виходячи з індексу інфляції, хоча даний вид відповідальності передбачений за порушення грошового зобов`язання та не відноситься до матеріальної шкоди. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. За ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц) За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у разі порушення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів строків перерахування кошти за рішенням суду, не позбавлений можливості звернутися до вказаного органу за виплатою компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Встановлено, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 05 липня 2010 року, яке набрало законної сили, Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області зобов`язано виплатити на користь ОСОБА_2 недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2009 рік як різницю між фактично виплаченою сумою та належною до виплати відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської РДА Київської області на користь ОСОБА_2 витрати за оплату інформаційно-технічного забезпечення судового розгляду справи у розмірі 120 грн. На виконання вказаного рішення суду 09 листопада 2011 року Вишгородським районним судом Київської області ОСОБА_2 видано виконавчі листи №2-2725/2010. Встановлено, що 21 серпня 2013 року ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» звернувся до Управління Державного казначейства у Вишгородському районі із заявою про виконання вказаного рішення суду та стягнення коштів. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 21 травня 2015 року змінено порядок виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05.07.2010 року і зазначено, що згідно зі ст.48 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», на користь ОСОБА_2 з Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації слід стягнути недоплачену за 2009 рік суму щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 4 225 грн. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, тому ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 16 січня 2018 року замінено сторону виконавчого провадження у цивільній справі №2-2725/2010 за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської РДА про стягнення щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за виконавчими листами від 09.11.2011 року, а саме: замінити стягувача з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 . Також, постановою Вишгородського районного суду Київської області від 01 квітня 2011 року стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської РДА на користь ОСОБА_2 4320 грн. недоотриманої одноразової грошової допомоги на оздоровлення. На виконання вказаної постанови суду 15 травня 2012 Вишгородським районним судом Київської області ОСОБА_2 видано виконавчий лист №А-635/11. 02 серпня 2013 року ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» звернувся до Управління Державного казначейства у Вишгородському районі із заявою про виконання вказаної постанови суду та стягнення коштів. Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 28 грудня 2017 року замінено стягувача ОСОБА_2 у виконавчому провадженні щодо виконання постанови суду у справі №А-635/11 його правонаступником ОСОБА_1 . Як вбачається з виписки по картці позивача № НОМЕР_1 від 18 вересня 2019 року, ОСОБА_1 20 серпня 2019 року Державною казначейською службою України виплачено недоплачену за 2009 рік суму щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 4 225 грн. згідно рішення Вишгородського районного суду Київської області від 05 липня 2010 року у справі №2-2725/10 та суму недоотриманої одноразової грошової допомоги на оздоровлення в розмірі 4 320 грн. згідно постанови Вишгородського районного суду Київської області від 01 квітня 2011 року у справі №А-635/11. 20 грудня 2019 року позивач звертався до відповідача із заявою щодо проведення виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум щорічної допомоги на оздоровлення згідно з вказаними судовими рішеннями, в чому йому відмовлено листом Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області №57 від 08 січня 2020 року. За ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси. Статтею 56 Коституції України передбачено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.2 статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір та цільове спрямування цих видатків. За ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу . Так, у частині п`ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникнути з рішення суду. Невиконання умов, визначених змістом зобов`язання, згідно ст.610 ЦК України є його порушенням. При цьому згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, і в разі його порушення повинен сплатити суму боргу на вимогу кредитора. Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проте, згідно зі ст.1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та поширює свою дію на всі види зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Як вірно зазначено судом, при розгляді справ про передбачену ст.625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов`язання слід з`ясувати: чи існує зобов`язання між сторонами, чи це зобов`язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов`язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті. Передбачена ст.625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством, що відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України при розгляді справи №6-2759цс15. Правовідносини між сторонами в цій справі виникли на підставі владного підпорядкування однієї сторони другій стороні, зокрема стягнення з суб`єкту владних повноважень - Управління соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області на користь ОСОБА_2 , правонаступником якого є позивач, недотриманих ним сум щомісячної допомоги на оздоровлення за 2009 рік та недотриманої одноразової грошової допомоги на оздоровлення. Вказані правовідносини врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильної катастрофи» та Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», до яких не можуть застосовуватися норми цивільного законодавства, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання, зокрема ст. 625 ЦК України. Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI держава гарантує і виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. За ч.1, 4 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі, якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач, у разі порушення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів строків перерахування кошти за рішенням суду, не позбавлений можливості звернутися до вказаного органу за виплатою компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий: Судді: