Постанова 4824 № 752/3089/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 752/3089/19 № апеляційного провадження: 22-ц/824/4783/2021 Головуючий у суді першої інстанції: Плахотнюк К.Г. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І. секретар - Лащевська Д.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Обслуговуючий кооператив житловий кооператив «Котміст», Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою заступника Генерального прокурора на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року, встановив: у лютому 2019 року заступник Генерального прокурора звернувся до суду з позовом, в якому просив витребувати з володіння ОСОБА_1 4 земельні ділянки площею 0,1970 га кожна, кадастрові номери 8000000000:90:371:0109, 8000000000:90:371:0110, 8000000000:90:371:0111, 8000000000:90:371:0112, розташовані на АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва у комунальну власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, посилаючись на те, що вказані ділянки були набуті у власність ОСОБА_1 неправомірно. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року в задоволенні позову було відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, заступник Генерального прокурора подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В судовому засіданні апеляційного суду прокурор апеляційну скаргу підтримала, просив її задовольнити з вищевказаних підстав. Представники Київської міської ради апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Треті особи: ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутність осіб, які не з`явилися в судове засідання відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення прокурора, представників Київської міської ради, представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, рішенням Київської міської ради від 01.10.2007 №355/3189 «Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житлового комплексу « Котміст » для житлової забудови на АДРЕСА_1 у Голосіївському районі м. Києві» були передані вказаному кооперативу (далі ОКЖК «Котміст») земельні ділянки загальною площею 74,69 га. На земельні ділянки площами 34, 374 га, 30, 5199 га та 0, 2402 га ОКЖК «Котміст» було видано державні акти, які зареєстровані 08.01.2008 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - ГУЗР КМДА). Вказані земельні ділянки ОКЖК «Котміст» вніс до статутного капіталу ТОВ «Будівельна спілка» на підставі рішенням загальних зборів цього товариства від 21.02.2008. Земельну ділянку площею 6, 0799 га, яка входила до складу земельної ділянки площею 34, 3740 га, що належала ТОВ «Будівельна спілка», за договором дарування від 29.01.2009 № 183 було передано ОСОБА_2 , який отримав державний акт на право власності на ділянку, зареєстрований ГУ земельних ресурсів, КМДА 27.04.2009. Вказану земельну ділянку площею 6, 0799 га ОСОБА_2 поділив на 32 земельні ділянки, а державний акт на право власності на земельну ділянку площею 6, 0799 га повернув до ГУ земельних ресурсів КМДА. За договорами купівлі-продажу від 24.10.2013 ОСОБА_2 відчужив три спірні земельні ділянки ОСОБА_1 , а одну - ОСОБА_3 , який 29.10.2013 продав її ОСОБА_1 . Рішенням Господарського суду м. Києва від 15 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року (справа № 910/3724/14) було задоволено позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави, визнано недійсними рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 355/3189 «Про передачу земельних ділянок ОКЖК «Котміст» для житлової забудови на АДРЕСА_1 у Голосіївському районі м. Києва», видані ОКЖК «Котміст» державні акти на право власності на земельні ділянки площами 34, 3740 га, 30, 5199 га та 0, 2402 га, зареєстровані ГУ земельних ресурсів КМДА 08.01.2008, а також відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ТОВ «Срібна затока» права власності на спірні земельні ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року в частині визнання недійсними рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 355/3189 про надання земельних ділянок ОКЖК «Котміст», державних актів на право власності на земельні ділянки площами 34, 3740 га, 30, 5199 га та 0, 2402 га, а також визнання відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка» права власності на спірні земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , залишено без змін. Рішення суду в цій частині набрало законної сили. Оскільки судовим рішенням встановлено незаконне вибуття з власності територіальної громади м. Києва земельної ділянки площею 34, 3740 га, до складу якої входять чотири спірні земельні ділянки площею по 0,197 га кожна, відповідно ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 його не набули, земельні ділянки площею по 0, 1970 га кожна, загальною вартістю за нормативно-грошовою оцінкою 9 544 278, 73 грн., на підставі статті 388 ЦК України позивач просив витребувати у ОСОБА_1 на користь Київської міської ради. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2020 року в задоволенні позову було відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 набула чотири спірні земельні ділянки у власність 24.10.2013 та 29.10.2013 на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу, які зареєстровано в установленому законом порядку. Дійсність правочинів не оспорювалась. Законність відчуження спірних земельних ділянок перевірялась у судовому порядку, і оскільки порушення прав позивача було предметом судового розгляду в іншій справі за позовом прокурора, діючого в інтересах держави в особі Київської міської ради, Державного агентства земельних ресурсів України про визнання недійсними державних актів на право власності на землю, визнання права власності та відновлення становище, яке існувало до порушення, то позивачу було відомо про таке порушення ще на час звернення з указаним позовом у зазначеній справі. Встановивши, що про незаконну передачу землі ОКЖК «Котміст» на підставі рішення від 01.10.2007 № 355/3189, і про те, що з 2013 року ОСОБА_1 є власницею спірних земельних ділянок Київській міській раді і органам прокуратури було відомо відповідно ще в 2011 та 2013 роках, суд першої інстанції дійшов висновку, що до поданого 13.02.2019 заступником Генерального прокурора в інтересах Київської міської ради, права якої порушені, позову до ОСОБА_1 , позовна давність має відраховуватись саме з 2013 року. Застосовуючи норми матеріального права, суд першої інстанції посилався на положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, стст. 2, 256, 257, 261, 267, 388 ЦК України, ст. 80, 152 ЗК України. Однак з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, оскільки судом було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та зроблено висновок про відмову в задоволенні позову з порушенням норм матеріального права. Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. В ст. 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що зазначені земельні ділянки віднесено до земель природно-заповідного, водного фондів та історико-культурного призначення, які за імперативною вказівкою законодавця не можуть передаватися із комунальної у приватну власність із виникненням у них приватного володільця і законно набути право власності на такі земельні ділянки, щодо яких встановлений пріоритет державної та комунальної власності над приватною, не могла жодна фізична чи юридична особа, і зокрема, ОСОБА_1 . З матеріалів справи вбачається, що рішенням Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року №920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в місті Києві» з метою кращого збереження історико-культурної спадщини міста, поліпшення її наукового дослідження та популяризації серед трудящих затверджено межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури на території міста Києва згідно з додатками №№1,

2. В додатку №1 до вказаного рішення «Межі історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури міста Києва» Жуків острів і прибережну смугу до південної межі правого берега міста віднесено до зон охоронюваного ландшафту (пункт 4.1). Рішенням Київської міської ради VI сесії XXIII скликання від 02 грудня 1999 року №147/649 «Про оголошення природних об`єктів пам`ятками природи та заказниками місцевого значення у місті Києві» острів Жуків було оголошено ландшафтним заказником місцевого значення. Зазначений заказник створювався без вилучення земельних ділянок, які він має, а саме: землі Лісового господарства «Конча-Заспа» та Колективного сільськогосподарського підприємства «Хотівське». Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року №979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 16 липня 1979 року №920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в місті Києві» підтверджено статус острова Жуків і прибережної смуги до південної межі правого берега міста як зони охоронюваного ландшафту, про що вказано у підпункті 3.4.1 додатку «1 до розпорядження. Позивачем в серпні 2020 року було надано додатково докази щодо встановлення статусу спірних земельних ділянок, які є землями природного-заповідного фонду (а/с 91- 189 т. 4). Зокрема, позивач надав Інформацію щодо ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків острів», підготовлену Інститутом географії НАН України, Наукове обґрунтування цінності земель ландшафтного заказника «Острів Жуків», підготовлене Інститутом фізіології рослин і генетики НАН України. Також в матеріалах справи міститься Висновок щодо визначення відповідності (невідповідності) розташування території земельних ділянок 8000000000:90:371:0042, 0090, 0091, 0092, 0093, 0094, 0095, 0096, 0097, 0098, 0099, 0100, 0101, 0102, 0103, 0104, 0105, 0106, 0107, 0108, 0109, 0110, 0111, 0112, 0113, 0114, 0115, 0116, 0117, 0118, 0119, 0120, 0165, 0171, 0173, 0174, 0175 до території зони охоронюваного ландшафту міста Києва від 05 серпня 2020 року, складеного спеціалістом у сфері архітектури і містобудування Корольонок С.С. та картографічні матеріали із відповідними схематичними позначеннями, відповідно до яких можливо встановити розташування спірних земельних ділянок у межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків». Зазначеним доказам по справі суд першої інстанції оцінки не надавав, та не врахував, що земельні ділянки є землями природно-заповідного фонду, внаслідок чого не застосував закон, який підлягав застосуванню. Зокрема, відповідно до Закону України «При природно-заповідний фонд України», природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. У зв`язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною. Згідно зі статтею 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території природно-заповідного фонду можуть використовуватися у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища. Таким чином, спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 8000000000:90:371:0109, 8000000000:90:371:0110, 8000000000:90:371:0111, 8000000000:90:371:0112 розташовані на території ландшафтного заказника місцевого значення, який є об`єктом природно-заповідного фонду, відтак згідно положень ч.3 ст.186-1Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки природно-заповідного призначення підлягає обов`язковому погодженню з структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища. Законність рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року №355/3189 «Про передачу земельних ділянок ОКЖК «Котміст» для житлової забудови АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва» загальною площею 74,69 га, перевірялась у судовому порядку та було визнано судом недійсним. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2016 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року у справі №910/3724/14 задоволено позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави. Визнано недійсними з моменту прийняття рішення Київської міської ради: від 01 жовтня 2007 року №355/3189 «Про передачу, земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу «Котміст» для житлової забудови на АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва»; від 08 жовтня 2009 року №494/2563 «Про поновлення дії рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року №355/3189 «Про передачу земельних ділянок обслуговуючому кооперативу житловому кооперативу «Котміст» для житлової забудови на АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва»; від 25 березня 2010 року №468/3906 «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 27 січня 2010 року №79-6-00734». Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 6,2572 га, укладений 24 грудня 2009 року між Київською міською радою та ОКЖК «Котміст», зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 27 січня 2010 року за №79-6-00734. Зобов`язано ОКЖК «Котміст» повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 6,2572 га, кадастровий номер 8 000000000:90:371:0028, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, вартістю за нормативною грошовою оцінкою 19439726,24грн. Визнано недійсними видані ОКЖК «Котміст» державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ №006272, серії ЯЖ №006273 та серії ЯЖ №006274, зареєстровані 08 січня 2008 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №07-8-00191, №07-8-00192 та №07-8-00193. Визнано недійсними видані ТОВ «Земконтракт» державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №011938 та серії ЯЖ №011939, зареєстровані 08 вересня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №07-8-00383 та №07-8-00382. Визнано недійсними свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13 серпня 2014року №25538211, видане ТОВ «Земконтракт» Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві. Скасовано рішення управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві про державну реєстрацію права власності ТОВ «Земконтракт» на нерухоме майно від 13 серпня 2014 року №15119380. Визнано недійсними видані ТОВ «Лігабуд» державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 011940 та серії ЯЖ № 011941, зареєстровані 08 вересня 2010 Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №07-8-00385 та №07-8-00384. Визнано недійсними видані ТОВ «Срібна затока» державні акти на право власності на земельні ділянки, зареєстровані 08 вересня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №07-8-00414, серії КВ №137630, серії КВ №137631, серії КВ №137632, серії КВ №137633, серії КВ №137634, серії КВ №137635, серії КВ №137636, зареєстровані 05 липня 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №07-8-00456, №07-8-00457, №07-8-00458, №07-8- 00459, №07-8-00460, №07-8-00454, №07-8-00455. Визнано недійсним виданий ТОВ «Сателін» державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ №137642, зареєстрований 04 грудня 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №07-8-00472. Визнано недійсним виданий ТОВ «Провін» державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ №137637, зареєстрований 04 грудня 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №07-8-00473. Визнано недійсними видані ТОВ «Інтеграліті Інвест» державні акти на право власності на земельні ділянки серії КВ №137640, серії КВ №137638, серії КВ №137639, серії КВ №137641, зареєстровані 04 грудня 2012 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №07-8-00469, №07-8-00471, №07-8-00470, №07-8-00468. Визнано недійсними свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 листопада 2013 року №12840058, від 25 грудня 2013 року №15437565, від 25 грудня 2013 №15437177, від 25 грудня 2013 року №15436660, від 25 грудня 2013 року №15436954, видані ТОВ «Інтеграліті Інвест» Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві. Скасовано рішення Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про державну реєстрацію права власності ТОВ «Інтеграліті Інвест» на нерухоме майно від 15 листопада 2013 року №7969134, від 25 грудня 2013 року №9526148, від 25 грудня 2013 року №9526128, від 25 грудня 2013 року №9526096, від 25 грудня 2013 року №9526120. Скасовано рішення приватного нотаріуса Бурменко Н.О. про державну реєстрацію права власності ТОВ «ФК «Індекс-Груп» на нерухоме майно від 29 лютого 2016 року №28512100, від 29 лютого 2016 року №28514098, від 29 лютого 2016 року №28514728, від 29 лютого 2016 року №28515115, від 29 лютого 2016 №28510236. Скасовано рішення приватного нотаріуса Левченко Є.В. про державну реєстрацію права власності ТОВ «Башта-2» на нерухоме майно від 10 вересня 2014 року №15702016 та від 10 вересня 2014 року №15702631. Визнано відсутність в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка», ТОВ «Земконтракт», ТОВ «Лігабуд», ТОВ «Срібна затока», ТОВ «Сателін», ТОВ «Провін», ТОВ «Інтеграліті Інвест», ТОВ «Башта-2» та ТОВ «ФК «Індекс-Груп» права власності на земельні ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, площею 22,2526 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0019; АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, площею 5,3893 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0041; АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, площею 0,6522 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0043; АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, площею 30,5199 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0020; АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, площею 0,2402 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0026; АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, площею 2,5 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0161; АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, площею 0,69 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0162; АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, площею 0,69 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0163; АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, площею 1 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0167; АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, площею 8 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0166; АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, площею 13,2399 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0164; АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, площею 4,4 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0165; АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, площею 14, 6199 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0169; АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, площею 0,75 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0172; АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, площею 0,6901 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0173; АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, площею 12,2861 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0174; АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, площею 0,8937 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0175; АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, площею 0,122 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0300; АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, площею 0,1223 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0301; АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, площею 0,4079 га, кадастровий номер 8 000 000 000:90:371:0302, загальною вартістю за нормативною грошовою оцінкою 107 148 652,55грн. Постановою Вищого господарського суду України від 11 липня 2017 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 квітня 2017 року в частині визнання недійсними рішення Київської міської ради від 01.10.2007 № 355/3189 про надання земельних ділянок ОКЖК «Котміст», державних актів на право власності на земельні ділянки площами 34 , 3740 га, 30 , 5199 га та 0, 2402 га, а також визнання відсутнім в ОКЖК «Котміст», ТОВ «Будівельна спілка» права власності на спірні земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 у Голосіївському районі м. Києва, залишено без змін. Рішення суду в цій частині набрало законної сили. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦКУкраїни). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) у свої рішеннях надав тлумачення позовної давності, як законного права правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). Застосовуючи положення стст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, суд першої інстанції посилався на висновок щодо застосування відповідних норм права, викладений в постановах Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 06 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу. В цій постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що оскільки право власності на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли власник довідався або міг довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи. Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. При цьому суд першої інстанції, не врахував різні фактичні обставини у цих справах, оскільки на відміну від вказаної справи, предметом даного спору є майно, яке за імперативною вказівкою законодавця має статус обмежено обороноздатного об`єкта, що унеможливлює перебування вказаних земельних ділянок у приватній власності. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)). Суд першої інстанції застосував положення ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та послався в своєму рішенні на рішення європейського суду з прав людини від 09 жовтня 2018 року у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України», де суд зауважив, що питання наявності суспільного інтересу» у втручанні тісно пов`язане з пропорційністю такого втручання. Однак, будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування, як вказується в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року (справа №554/10397/16-ц). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Право держави витребувати земельну ділянку, яка знаходиться під об`єктами природно-заповідного фонду, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)). Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії. Зокрема, в рішенні від 27 листопада 2007 року у справі «Гамер проти Бельгії» (Hamer v. Belgium, заява № 21861/03) щодо зобов`язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив: втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§ 77). Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього природного середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80). Окрім як шляхом приведення місця забудови до його первинного стану, ніякий інший спосіб захисту не був належним з огляду на беззаперечне втручання у цілісність лісової зони, в якій не дозволялась жодна забудова (§ 83-86). З урахуванням цих підстав ЄСПЛ визнав втручання у право власності заявниці пропорційним (§ 88). Відповідні приписи стосовно особливої - посиленої охорони державою цієї категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними. Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів усього суспільства у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель природно-заповідного фонду. У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права на земельну ділянку, а повернення земельних ділянок від ОСОБА_1 у комунальну власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради не порушуватиме принцип пропорційності втручання в її право володіння майном. Заявляючи позовну вимогу про витребування у ОСОБА_1 спірних земельних ділянок, позивач посилався на положення стст. 330, 388 та 658 ЦК України, зазначаючи, що право власності на майно, яке було передане за угодами про його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Законність рішення Київської міської ради від 01 жовтня 2007 року №355/3189 «Про передачу земельних ділянок ОКЖК «Котміст» для житлової забудови АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва» загальною площею 74,69 га, перевірялась у судовому порядку та було визнано судом недійсним. Відповідно до частин перших статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Згідно положень ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності. Відповідно до ч. 3 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. У постановах від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу «зобов`язати повернути земельну ділянку» слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19) не встановила підстав для відступу від зазначеного вище свого правового висновку. Помилкова, з огляду на встановлений судами фактичний характер спірних правовідносин, юридична кваліфікація заявленої прокурором вимоги про витребування спірної земельної ділянки як вимоги, до якої слід застосувати приписи статей 330, 388 ЦК України, не спростовує того, що позовну вимогу слід розглядати як негаторний позов. У зазначеному аспекті Верховний Суд ураховує принцип juranovitcuria(«суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати у складі Касаційного цивільного суду від 02 червня 2021 року (справа № 351/1317/18). Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин норми статей 257, 261, 267 ЦК України, не урахувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у зазначених вище постановах у подібних правовідносинах, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Таким чином, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог, яким зобов`язати ОСОБА_1 повернути спірні земельні ділянки у комунальну власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. Судові витрати по справі колегія суддів розподіляє з урахуванням положень ст.141 ЦПК України та стягує з відповідача ОСОБА_1 , на користь Офісу Генерального прокурора судовий збір в сумі 357 910 грн. 45 коп. (214 746 грн. 27 коп. +143 164 грн. 18 коп.) Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням рішення про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст. 367, 368, 376, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Обслуговуючий кооператив житловий кооператив «Котміст», Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна спілка», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння задовольнити частково. Зобов`язати ОСОБА_1 (проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) повернути 4 земельні ділянки площею 0,1970 га кожна, загальною площею 0,788 га, кадастрові номери 8000000000:90:371:0109, 8000000000:90:371:0110, 8000000000:90:371:0111, 8000000000:90:371:0112, розташовані на АДРЕСА_1 у Голосіївському районі міста Києва, у комунальну власність територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. Стягнути з ОСОБА_1 , на користь Офісу Генерального прокурора судові витрати у розмірі 357 910 грн. 45 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 09 вересня 2021 року. Головуючий Судді