Постанова 4824 № 757/39075/20-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 757/39075/20-ц Головуючий у 1-й інст. - Вовк С.В. Апеляційне провадження №22-ц/824/5578/2021 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 серпня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В. при секретарі Загородній С.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,- В С Т А Н О В И В : У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» та ОСОБА_3 , в якому просила: - стягнути з ТзДВ СК «Альфа- Гарант» на її користь грошові кошти у сумі 49 000 грн у відшкодування завданої матеріальної шкоди та судові витрати 840 грн; - стягнути з ОСОБА_3 на її користь грошові кошти у сумі 89 474 грн 82 к. у відшкодування завданої матеріальної шкоди, 1 000 грн у відшкодування суми франшизи, 2 190 грн у відшкодування суми вартості послуг евакуатора, 3 420 грн у відшкодування суми вартості послуг стоянки, 2 500 грн у відшкодування послуг експерта за складання звіту про оцінку вартості матеріального збитку та кошти у сумі 10 000 грн у відшкодування завданої моральної шкоди, а всього стягнути грошових коштів на суму 108 584 грн 82 к. та судові витрати у сумі 1 085 грн 85 к. Посилалась на те, що 05 квітня 2020 року о 17 годині 36 хвилин в м. Києві по вул. М. Грінченка, до з`їзду на вул. Боржка, ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «Шкода», державний номер НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_4 , в порушення п.п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, не вибрав в установлених межах безпечну швидкість руху, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем марки «Ніссан», державний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_5 , який, в свою чергу, скоїв зіткнення з автомобілем марки «Чері», державний номер НОМЕР_3 , який скоїв зіткнення з автомобілем марки «Шкода», державний номер НОМЕР_4 , що призвело до отримання автомобілями механічних пошкоджень та тілесних ушкоджень ОСОБА_1 , що підтверджується постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 14 липня 2020 року по справі №752/12178/20, якою було визнано ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП України - вище зазначеної дорожньо-транспортної пригоди. Відповідно до Звіту №94/28 про оцінку вартості матеріального збитку розмір матеріальних збитків, завданих автомобілю позивача становить 218 474 грн 82 к. Оскільки пошкодження автомобіля є такими, що не дозволяють його експлуатувати за призначенням, останній був доставлений 05 квітня 2020 року з місця ДТП до стоянки за адресою: м. Київ, вул. Бажана, 22/24 та 14 серпня 2020 року зі стоянки до автосервісу за адресою: м. Київ, вул. Медова, 5А. Витрати на евакуацію автомобіля з місця ДТП до стоянки та його доставку з місця стоянки в автосервіс склали 1 040 грн та 1 150 грн відповідно. Крім того, плата за послуги стоянки за період з 10 квітня 2020 року по 13 серпня 2020 року склала 3 420 грн. Позивач посилається на те, що внаслідок цього ДТП їй також заподіяно і моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях та переживаннях, яких вона зазнала у зв`язку з пошкодженням власності, та відповідно протягом тривалого часу була обмежена у користуванні власним автомобілем, по тим причинам, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди змушена була неодноразово звертатись до страхової компанії та автосервісу, що відбирало значний проміжок власного часу. Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Шкода», державний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_3 була застрахована ТзДВ СК «Альфа-Гарант» з лімітом відповідальності 130 000 грн, сума франшизи - 1 000 грн. 08 квітня 2020 року позивач звернулась до ТзДВ СК «Альфа-Гарант» із заявою про страхове відшкодування. Після огляду представником пошкодженого автомобіля, ТзДВ СК «Альфа-Гарант» більше ніж через три місяці з дня подання заяви було виплачено 80 000 грн, що значно менше розміру матеріальних збитків, завданих автомобілю та понесених позивачем витрат. Оскільки ліміт застрахованої цивільно-правової відповідальності складає 130 000 грн, сума франшизи - 1 000 грн, позивач вважає, що сума страхового відшкодування мала становити 129 000 грн. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року позов ОСОБА_1 до ТзДВ СК «Альфа-Гарант» та ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 89 474 грн 82 к. у відшкодування завданої матеріальної шкоди, 1 000 грн у відшкодування суми франшизи, 2 500 грн у відшкодування послуг експерта за складання звіту про оцінку вартості матеріального збитку. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 929 грн 74 к. У задоволенні іншої частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині відмови у позові та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ТзДВ СК «Альфа - Гарант» грошові кошти у сумі 49 000 грн та судові витрати 840 грн 80 к. Посилається на те, що суд першої інстанції вирішуючи спір по суті не врахував, не дослідив та не надав оцінки Звіту №94/28 про оцінку вартості матеріального збитку від 18 вересня 2020 року та відповідно, не надав оцінки розміру матеріальних збитків, завданих автомобілю, прийнявши виключно позицію ТзДВ СК «Альфа-Гарант» відповідно до аварійного сертифікату №36-0/68/5. Щодо Аварійного Сертифіката № 36-В/68/5, складеного 27 квітня 2020 року, зазначають, що документ суперечить матеріалам справи та спростовується об`єктивними доказами. Крім того, ТзДВ СК «Альфа-Гарант» не повідомив та не ознайомив позивача про наявність Аварійного сертифіката № 36-В/68/5, складеного 27 квітня 2020 року, не направив позивачу відзиву на позов, чим позбавив останню можливості надати свої заперечення стосовно визначеної ТзДВ СК «Альфа-Гарант» суми страхового відшкодування. Таким чином, ТзДВ СК «Альфа-Гарант» не ознайомило позивача з Аварійним сертифікатом № 36-В/68/5, складеним 27 квітня 2020 року, більше того до відома позивача не було доведено ТзДВ СК «Альфа-Гарант» факт існування вказаного аварійного сертифікату. Позивач не мав можливості погоджуватись чи не погоджуватись (оскаржувати чи/або оспорювати) аварійний сертифікат № 36-В/68/5, складений 27 квітня 2020 року, більше того законодавчо такого обов`язку не визначено взагалі. А тому, представник позивача вважає, що беззаперечним є факт того, що ТзДВ СК «Альфа-Гарант» виплачено позивачу відшкодування не в повному обсязі, оскільки відповідно до висновку експерта за результатами проведення автотоварознавчої експертизи згідно Звіту №94/28 про оцінку вартості матеріального збитку від 18 вересня 2020 року, вартість матеріального збитку, що була завдана позивачу у зв`язку з пошкодженням автомобіля станом на момент ДТП та становить 218 474 грн 82 к., що в свою чергу не досліджено судом першої інстанції. Не погоджуючись з рішенням суду, 22 лютого 2021 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права та не в повному обсязі з`ясував обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого рішення має бути скасоване в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 89 474 грн 82 к., у відшкодування завданої матеріальної шкоди 2 500 грн, відшкодування послуг експерта за складання звіту про оцінку вартості матеріального збитку, а також судового збору у сумі 929 грн 74 к. Посилається на те, що розмір матеріальної шкоди, завданої позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, позивач визначає відштовхуючись від Звіту про оцінку вартості матеріального збитку №94/28.08.20 від 18 серпня 2020року, виконаного ФОП ОСОБА_6 . Проте вважає, що даний звіт не може підтверджувати дійсний розмір матеріальної шкоди, оскільки огляд транспортного засобу, належного позивачу, був здійснений ФОП ОСОБА_7 14 серпня 2020 року, а дорожньо-транспортна пригода сталася ще 05 квітня 2020 року. Тобто, з моменту ДТП до моменту огляду транспортного засобу минуло понад 4 місяці. При цьому, відсутні жодні гарантії, що згаданий транспортний засіб за цей період (у понад 4 місяці) не отримував інші пошкодження, відмінні від тих, які були завдані при ДТП. 10 квітня 2020 року огляд пошкодженого транспортного засобу, належного позивачу, було здійснено аварійним комісаром ОСОБА_8 відповідно до аварійного сертифікату №36-0/68/5, складеного згідно методики аварійним комісаром ОСОБА_8 27 квітня 2020 року після огляду транспортного засобу, який відбувся 10 квітня 2020 року, розмір матеріального збитку, завданого позивачу внаслідок ДТП становить 97 614 грн 89 к. із врахуванням фізичного зносу та ПДВ, та 81 345 грн 75 к. - без врахування ПДВ. Позивач має право не погоджуватися з оцінкою завданого йому матеріального збитку, визначену аварійним сертифікатом №36-0/68/5 та доводити її неправильність. Проте наданий позивачем Звіт про оцінку вартості матеріального збитку №94/28.08.20 від 18 серпня 2020 року, виконаний ФОП ОСОБА_7 , не дає підстав стверджувати про неправильність оцінки, проведеної на замовлення ТзДВ СК «Альфа-Гарант» аварійним комісаром Стрілець В.Г., хоча і містить інші висновки про вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу, його ринкову вартість до та після ДТП. Окрім вищезгаданого звіту, жодні інші докази позивачем щодо реальної матеріальної шкоди надані до суду не були (наприклад, документи, які підтверджують фактичні витрати на ремонт транспортного засобу). А враховуючи всі обставини, які можуть суттєво вплинути на визначення дійсного розміру шкоди (огляд ФОП ОСОБА_7 проведений після спливу строку у понад 4 місяці, такий огляд відбувався без участі ОСОБА_3 як заінтересованої особи, до дати огляду відсутні жодні гарантії, що транспортний засіб, належний позивачу, не зазнавав інших пошкоджень, не пов`язаних із ДТП, що мала місце 05 квітня 2020 року та ін.), такий звіт не може вважатись належним доказом визначення реальної шкоди, завданої позивачу внаслідок ДТП. Крім того, позивачем не надано до суду жодного належного та допустимого доказу, який би спростовував вищенаведений розмір оціненої шкоди згідно аварійного сертифікату №36-Б/68/5. В судовому засіданні представник позивача підтримав подану в інтересах ОСОБА_1 апеляційну скаргу, у задоволенні апеляційної скарги відповідача ОСОБА_3 просив відмовити. Відповідач ОСОБА_3 та його представник підтримали подану ОСОБА_3 апеляційну скаргу, у задоволенні апеляційної скарги позивача просили відмовити. Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч.2 ст.372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ТзДВ СК «Альфа-Гарант», суд першої інстанції вказував, що страховик здійснив виплату страхового відшкодування на підставі належних документів та в строки визначені Законом № 1961-IV з вирахуванням суми франшизи, а відтак позовні вимоги до страхової компанії щодо відшкодування різниці між лімітом відповідальністю та сумою реального збитку задоволенню не підлягають, страховик добросовісно виконав свій обов`язок. Задовольняючи позовні вимоги до ОСОБА_3 суд першої інстанції вважав, що вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_1 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, а тому з ОСОБА_3 , як з винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між реальними збитками (вартістю відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу) та отриманим страховим відшкодуванням. Різниця між реальними збитками (вартістю відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу) та отриманим страховим відшкодуванням становить 138 129 грн 07 к. без вирахування розміру франшизи. Поряд із цим суд вважав, що позивач пред`явив до ОСОБА_3 вимоги з відшкодування майнової шкоди виключно на суму 89 474 грн 82 к., така сума підлягає стягненню судом, оскільки відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства суд не може вийти за межі позовних вимог та стягнути з відповідача суму грошових коштів, яка перевищує пред`явлену вимогу. Також суд першої інстанції вважав, що підлягають до стягнення витрати у відшкодування послуг експерта за складання звіту про оцінку вартості матеріального збитку у розмірі 2 500 грн, які підтверджені квитанцією. Крім того, суд першої інстанції вважав, що сума франшизи у розмірі 1 000 грн, на яку зменшено розмір страхового відшкодування, має бути відшкодована позивачу ОСОБА_3 , який є винним у дорожньо-транспортній пригоді, що узгоджується з правовим висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 570/5521/16-ц (провадження № 61-35596св18). Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів на евакуацію транспортного засобу та за послуги стоянки є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновком суду виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 05 квітня 2020 року о 17 годині 36 хвилин в м. Києві по вул. М. Грінченка, до з`їзду на вул. Боржка, ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки «Шкода», державний номер НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_4 , в порушення п.п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, не вибрав в установлених межах безпечну швидкість руху, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем марки «Ніссан», державний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_5 , який, в свою чергу, скоїв зіткнення з автомобілем марки «Чері», державний номер НОМЕР_3 , який скоїв зіткнення з автомобілем марки «Шкода», державний номер НОМЕР_4 , що призвело до отримання автомобілями механічних пошкоджень та тілесних ушкоджень ОСОБА_1 . Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 14 липня 2020 року у справі № 752/12178/20-п провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за ст.124 КУпАП - закрито, у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення (а.с. 125). На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована у компанії ТзДВ СК «Альфа-Гарант» відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 145197483, згідно з яким страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого, за шкоду, заподіяну майну становить 130 000 грн, розмір франшизи становить 1 000 грн. Указані обставини не заперечуються сторонами, тому відповідно до положень ч.1 ст.82 ЦПК України доказуванню не підлягають. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Тому відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність. Статтями 28, 29 Закону № 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Відповідно до аварійного сертифікату № 36-D/68/5, виконаного аварійним комісаром ОСОБА_8 , вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «Ніссан» д.н.з. НОМЕР_2 з урахуванням фізичного зносу запчастин (55,3) дорівнює 97 614 грн 89 к. з врахуванням 20 % ПДВ та 81 345 грн 75 к. без урахування ПДВ (а.с.86-91). Страховик здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 80 345 грн 75 к., вирахувавши суму франшизи. Позивачем вказано, що нею отримано страхову виплату у розмірі 80000 грн, указана обставина не спростована у суді апеляційної інстанції стороною відповідача. Отже, страховик виконав свій обов`язок та здійснив виплату страхового відшкодування в порядку та строки визначені Законом, тому вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , про обов`язок проведення оплати страховою компанією різниці між лімітом відповідальності та сумою збитків є необгрунтовнаими. Відповідно до Звіту №94/28.08.20 від 18 серпня 2020 року про оцінку вартості матеріального збитку розмір матеріальних збитків, завданих автомобілю позивача становить 218 474 грн 82 к. (а.с. 9-44). Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках Згідно з положеннями ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст.76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.80 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України). У суді апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 здійснила відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу марки «Ніссан», державний номер НОМЕР_2 . На підтвердження указаних обставин позивачем надано суду копії дублікатій квитанцій, виписки по рахунку ОСОБА_1 від 11 березня 2020 року, видаткову накладну №00000032588 від 04 листопада 2020 року на суму 63 300 грн, акт виконаних робіт «ФО-Кл-029466 від 30 листопада 2020 року на суму 55 532 грн, акт виконаних робіт «ФО-Кл-029475 04 грудня 2020 року на суму 55 532 грн, акт виконаних робіт «ФО-Кл-029466 від 30 листопада 2020 року на суму 13 226 грн, звіт про регулювання автомобіля від 03 грудня 2020 року (а.с. 205-216). Згідно копій актів виконаних робіт «ФО-Кл-029466 від 30 листопада 2020 року на суму 55 532 грн, акту виконаних робіт «ФО-Кл-029475 04 грудня 2020 року на суму 55 532 грн, акту виконаних робіт «ФО-Кл-029466 від 30 листопада 2020 року на суму 13 226 грн, ФОП ОСОБА_9 проведено роботи з відновлення транспортного засобу марки «Ніссан», державний номер НОМЕР_2 на загальну суму 132 058 грн, яка оплачена позивачем, що підтверджується копіями дублікатів квитанцій № 0.0.1829931376.1 від 10 вересня 2020 року на суму 6 300 грн; №.0.0.1829917035.1 від 10 вересня 2020 року на суму 15 000 грн; №.0.0.1829921166.1 від 10 вересня 2020 року на суму 15 000 грн; №.0.0.1829926106.1 від 10 вересня 2020 року на суму 12 000 грн; №.0.0.1829911016.1 від 10 вересня 2020 року на суму 15 000 грн та копії виписок по рахунку ОСОБА_1 від 11 березня 2020 року (а.с. 205-214, 216). Отже, всього реальні збитки становлять вартість фактично виконаних робіт в сумі 132 058 грн, з яких 81 345 грн 75 к. виплачено страховою компанією, а тому до сплати підлягає 52 058 грн (132058 -81 345 грн 75 к.). Враховуючи вищевикладене, доводи відповідача ОСОБА_10 про те, що позивачу компенсовано страховою компанією спричинені збитки є необґрунтованими. При визначенні суми шкоди апеляційний суд приймає до уваги акт фактично виконаних робіт по відновлювальному ремонту транспортного засобу марки «Ніссан», державний номер НОМЕР_2 . Колегія суддів не приймає до уваги наданий позивачем акт Звіту №94/28.08.20 від 18 серпня 2020 року про оцінку вартості матеріального збитку, оскільки визначена в ньому сума перевищує розмір реально заподіяних збитків власнику транспортного засобу марки «Ніссан», державний номер НОМЕР_2 , тому доводи апеляційної скарги сторони позивача в цій частині задоволенню не підлягають. Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. На думку апеляційного суду страхова компанія обґрунтовано зменшила страхове відшкодування на суму франшизи згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 145197483, розмір якої становить 1 000 грн. Оскільки матеріальна шкода відшкодовується із реально понесених витрат на ремонт автомобіля позивача в сумі 132 058 грн за вирахуванням суми страхового відшкодування, що виплачено позивачу, додаткового стягнення не потребує. Враховуючи те, що апеляційним судом не приймається до уваги звіт №94/28.08.20 від 18 серпня 2020 року, тому відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача 2 500 грн витрат понесених за складання даного звіту. Апеляційний суд вважає необґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з ОСОБА_3 2 190 грн у відшкодування вартості послуг евакуатора та 3 420 грн у відшкодування вартості стоянки, оскільки на підтвердження понесених витрат позивачем не надано належних та допустимих доказів, а надані до суду копії квитанцій серія 03ААВ №2416421, 03ААВ №2400582, 03ААВ №1366386 не містять детальних відомостей про те, кому надавались послуги, не уточнено які саме послуги надавались та з приводу якого транспортного засобу надавались транспортні послуги. При цьому, судом першої інстанції вірно зазначено, що ОСОБА_1 мала право на відшкодування понесених витрат за послуги евакуатора та послуги стоянки в порядку ст.29 Закону України «Про обов`язкове страхування власників наземних транспортних засобів». Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. У відповідності до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відповідно до п.3 Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»). Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено спричинення ОСОБА_3 такої шкоди. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду ухвалено судом першої інстанції за неповно з`ясованих обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не в повному обсязі відповідають обставинам справи, а тому підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 відшкодування завданої матеріальної шкоди в розмірі 52 058 грн. В задоволенні інших позовних вимог до ОСОБА_3 належить відмовити. В іншій частині рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 січня 2021 року- скасувати в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3 та ухвалити нове рішення наступного змісту. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування завданої матеріальної шкоди 52 058 грн. В задоволенні інших позовних вимог до ОСОБА_3 - відмовити. В іншій частині рішення суду - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 10 вересня 2021 року. Головуючий Судді