Постанова 4873 № 927/356/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "10" вересня 2021 р. Справа№ 927/356/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Суліма В.В. суддів: Ходаківської І.П. Ткаченка Б.О. без виклику представників сторін розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.06.2021 року у справі №927/356/21 (суддя Демидова М.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ад-Інструмент" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" про стягнення 75 063,59 грн,- ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ад-Інструмент" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Чернігівської області із позовом до до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 66271,50 грн основного боргу, 2343,02 грн пені, 2022,17 грн 3% річних та 4426,90 грн інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного сторонами договору поставки № 294 від 24.02.2020 року. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 16.06.2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 66271,50 грн, пеню у сумі 2343,02 грн, 3% річних у сумі 2022,17 грн, інфляційних нарахувань у сумі 4424,00 грн та 2269,91 грн судового збору. В решті частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.06.2021 в даній справі та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Чернігівської області, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 551 Цивільного кодексу України. Скаржник зазначив, що наведені відповідачем заперечення позовних вимог суд не врахував, як виняткові обставини, які з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості є підставою для застосування положення ст. 551 Цивільного кодексу України та зменшення пені і 3% річних. Так, скаржник наголосив, що порушення зобов`язань зі сторони відповідача не потягло за собою завдання збитків ні позивачу ні іншим учасникам господарських відносин. Позивач має на меті отримати збагачення за рахунок відповідача. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2021 року справу №927/356/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., суддів Ходаківська І.П., Ткаченко Б.О. Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження у справі №927/356/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.06.2021 року у справі №927/356/21 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи своєю ухвалою від 26.07.2021 року. Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.06.2021 року підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" - без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 24.02.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АД-Інструмент" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" (покупець) було укладено договір поставки № 294 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в обумовлений даним договором строк поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар відповідно до Специфікації та накладних до договору, на умовах та в порядку, визначених даним договором. Згідно із п. 2.1 договору асортимент, кількість та ціна товару у кожній конкретній партії визначаються сторонами у замовленні та вказуються у відповідній специфікації та накладній. Відповідно до п.п. 4.1 - 4.3 договору платежі здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, вказаний у договорі в національній валюті (грн.). За згодою сторін загальну сума продажу обладнання складає 132543,00 грн. При цьому сторони домовилися про порядок проведення розрахунків: а) із загальної суми договору поставки кошти у розмірі 66271,50 грн перераховуються на рахунок постачальника відповідно до рахунку постачальника після підписання договору; б) решта коштів, а саме 66271,50 грн, покупець перераховує на рахунок постачальника після отримання товару, але не пізніше ніж протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару. Згідно п. 9.1 договору останній набирає чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2020, проте у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань. Відповідно до п. 9.5 договору якщо за 1 (один) місяць до закінчення строку, вказаного у п. 10.1 договору, жодна зі сторін не попередить у письмовій формі про свій намір припинити дію договору, даний договір вважається пролонгованим на той же самий строк і на тих же умовах. Між сторонами підписано додаток №1 до договору поставки №294 від 24.02.2020 року (Специфікація № 1) на загальну суму товару з ПДВ 132543,00 грн. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору поставлено відповідачу товар на суму 132543,00 грн з ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000093 від 25.02.2020 року. Відповідачем в свою чергу отримано товар, що підтверджується підписом та печаткою товариства відповідача на копії видаткової накладної (а.с. 10). Відповідачем відповідно до платіжного доручення №846454459 від 25.02.2020 року здійснено оплату товару у розмірі 66271,50 грн з призначенням платежу "передоплата 50 % згідно рахунку-фактури № СФ-0000123 від 20.02.2020 в т.ч. ПДВ - 11045,25 грн." (а.с. 11). Вказані обставини відповідачем у справі не спростовані. Решту вартості товару відповідач у встановлений п. 4.3 договором строк не сплатив, заборгованість склала 66271,50 грн, що не заперечується скаржником. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не допускається, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства. Вказана норма за своїм змістом кореспондується з приписами п.1 ст. 193 Господарського кодексу України. Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. У відповідності до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. З огляду на викладене та враховуючи, що відповідачем не здійснено перерахування позивачу протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару передбачених договором решти грошових коштів у розмірі 66271,50 грн, що скаржником не спростовано, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині. Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів відзначає наступне. Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до п.п. 6.2, 6.3 договору у випадку непостачання, недопоставки, простроченння постачання товару постачальник зобов?язаний сплатити покупцеві пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України від вартості непостачання за кожен день недопоставки, прострочення постачання товару, у випадку, якщо таке непостачання, недопоставки, прострочення постачання сталося з вини постачальника. За порушення строків оплати товару, передбачених цим договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення оплати. Колегія суддів перевіривши розрахунок пені, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем помилково застосовано п. 6.2 договору у частині застосування облікової ставки НБУ до відносин щодо прострочення оплати товару, яка передбачена п. 6.3 договору, За розрахунком суду стягненню з відповідача на користь позивача у справі на підставі п. 6.3 договору підлягає пеня за період з 01.04.2020 року по 27.09.2020 року у сумі 4599,17 грн, яка є більшою, ніж заявлено позивачем. Разом з цим, частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, тому вимоги позивача про стягнення пені правомірно задоволені судом першої інстанції у заявленому розмірі - 2343,02 грн. Відповідачем у відзиві на позов було зазначено про сплив позовної давності до заявлених вимог у частині стягнення пені, зазначаючи про звернення позивача до суду 07.04.2021 року та стягнення пені за період прострочення з 01.04.2020 року по 01.10.2020 року. Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення. Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, перебіг позовної давності відносно заявлених вимог у частині стягнення пені починається з 27.03.2020 року, тобто зі спливом строку виконання. Водночас, колегія суддів відзначає наступне. Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Беручи до уваги, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12.03.2020 року на всій території України введено карантин, що на підставі чинних постанов уряду неодноразово продовжувався та триває до цього часу, то в силу п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, позивач звернувся до суду 09.04.2021 року з позовом у межах строків позовної давності (шляхом направлення поштовим зв`язком 07.04.2021 року позовної заяви та доданих до неї документів), що продовжують свій перебіг на час дії такого карантину. Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Колегія суддів перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних нарахувань за період прострочення з 01.04.2020 року по 07.04.2021 року, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в цій частині у сумі 2022,17 грн 3% річних, 4424,00 грн інфляційних втрат (з урахуванням помилки при їх нарахуванні у сумі 02,90 грн). При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що позивач має на меті отримати збагачення за рахунок відповідача, оскільки пеня, 3 % річних та інфляційні втрати нараховані відповідачу у відповідності з вищевказаними норами закону та умовами договору, а скаржник не заперечує факт неналежного виконання зобов`язання. Крім того, колегія суддів не приймає твердження скаржника, як підставу для скасування оскаржуваного рішення, що наведені відповідачем заперечення позовних вимог суд не врахував, як виняткові обставини, які з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості є підставою для застосування положення ст. 551 Цивільного кодексу України та зменшення пені і 3% річних, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція наведена постанові Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі № 916/880/20. Так, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення нарахованої позивачем пені і 3 % річних, оскільки скаржником, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було доведено винятковості обставин, за наявності яких суд, з урахуванням положень ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України, міг би зменшити нараховану пеню, 3% річних, до того ж розмір неустойки не є занадто великим, що мало би негативний вплив на господарську діяльність відповідача, натомість застосування неустойки до сторони, яка порушує зобов`язання, має виступати превентивною мірою для запобігання порушенням. Таким чином, суд першої інстанції правомірно не зменшив розмір пені і 3% річних, оскільки розмір заявленої позивачем пені і 3% річних не є надмірно великим з розміром заборгованості, крім того, колегія суддів звертає увагу, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом, а не обов`язком суду. Водночас, колегія суддів відзначає, що відповідач у своєму відзиві не заявляв клопотання про зменшення розміру пені. При цьому, твердження скаржника, що порушення зобов`язань зі сторони відповідача не потягло за собою завдання збитків ні позивачу ні іншим учасникам господарських відносин, не спростовує висновків суду. Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні. Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні. Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року). Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Отже, зазначені в апеляційних скаргах доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянти не подали жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта. Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Іванівка АГ" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.06.2021 року у справі № 927/356/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.06.2021 року у справі №927/356/21 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №927/356/21 повернути до Господарського суду Чернігівської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя В.В. Сулім Судді І.П. Ходаківська Б.О. Ткаченко