Постанова 4803 № 203/1916/14-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2562/21 Справа № 203/1916/14-ц Головуючий у першій інстанції: Колесніченко О. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 серпня 2021 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А, при секретарі Догоновій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційним скаргам Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 21 жовтня 2020 року по справі за позовом Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИЛА: 24 березня 2014 року АТ «Державний експортно-імпортний банк України» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 05 червня 2007 року між ним та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №5007С39, відповідно до умов якого останньому видано кредит в сумі 78800,00 швейцарських франків, зі сплатою процентів за користування кредитом у валюті кредиту в розмірі річної процентної ставки, яка визначається наступним чином: LIBOR (12m) + 7,80% річних, але не нижче 10,24% річних, з кінцевою датою погашення 03 червня 2022 року. Проте, у зв`язку з порушенням позичальником своїх зобов`язань, станом на 18 березня 2014 року виникла заборгованість в сумі 56746,95 швейцарських франків та 5292,49 грн., з яких заборгованість за кредитом - 50342,08 швейцарські франки; заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 01 жовтня 2012 року по 18 березня 2014 року - 6404,87 швейцарські франки; пеня за несвоєчасну сплату процентів за кредитом за період з 16 лютого 2013 року по 18 березня 2014 року - 6563,00 грн..; пеня за прострочення погашення кредиту за період з 16 лютого 2013 року по 18 березня 2014 року - 46333,52 грн., заборгованість за комісією за управління кредитом - 50,00 грн.; пеня за прострочення сплати комісії за період з 16 лютого 2013 року по 18 березня 2014 року - 26,75 грн. Відповідач повідомлявся письмовою вимогою про усунення порушень та дострокове погашення заборгованості відповідно до п.2.6.2 кредитного договору, проте така вимога позичальником залишена без задоволення. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача вказану заборгованість в загальному розмірі 56746,95 швейцарських франків та 5292,49 грн. Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2017 року позов ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованість за кредитним договором від 05 червня 2007 року в сумі 56746,95 швейцарських франків та 52923,49 грн, з яких: заборгованість за кредитом 50342,08 швейцарських франків; заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 01 жовтня 2012 року по 18 березня 2014 року 6404,87 швейцарських франків; пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом за період з 16 лютого 2013 року по 18 березня 2014 року 6563,22 грн; пеня за прострочення погашення кредиту за період з 16 лютого 2013 року по 18 березня 2014 року 46333,52 грн; комісія 50,00 грн; пеня за прострочення сплати комісії за період з 16 лютого 2013 року по 18 березня 2014 року 26,75 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору відмовлено (а.с. 19-23 т. 4). Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 01 лютого 2017 року залишено без змін (а.с. 124-129 т. 4). Постановою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року касаційну скаргу задоволено. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2017 року в частині вирішення позову ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2017 року залишено без змін (а.с. 199-205 т.4). Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто на користь АТ «Державний експортно-імпортний банк України» з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №5007С39 від 06 червня 2007 року в розмірі 55176,27 швейцарських франків та 4663,84 грн., з яких основний борг 50782,08 швейцарських франків, проценти за користування кредитом за період з 01 жовтня 2012 року по 12 серпня 2013 року 4394,19 швейцарських франків, пеня за прострочення погашення кредиту за період з 16 лютого 2013 року по 12 серпня 2013 року 2083,07 грн., пеня за несплату процентів за кредитом за період з 16 лютого 2013 року по 12 серпня 2013 року 2053,77 грн., комісія - 500,00 грн., пеня за прострочення сплати комісії за період з 16 лютого 2013 року по 12 серпня 2013 року 27,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь позивача з відповідача судовий збір в сумі 3307,75 грн. (а.с. 221-228 т. 5). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Із апеляційною скаргою на вказане вище рішення звернулось також АТ «Державний експортно-імпортний банк України», в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення в частині залишених без задоволення вимог щодо стягнення частини заборгованості з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційних скарг, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 01 червня 2007 року ОСОБА_1 звернувся до ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є АТ «Державний експортно-імпортний банк України», із заявою про видачу кредиту у сумі 78800,00 швейцарських франків терміном на 15 років, зі сплатою 10,24 % річних, на придбання квартири (а.с.21 т.1). 05 червня 2007 року між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є АТ «Державний експортно-імпортний банк України», та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір №5007С39, згідно умов якого банк зобов`язується надати позичальнику кредит в сумі 78800,00 швейцарських франків з кінцевою датою погашення 03 червня 2022 року, для оплати за нерухомість житлового призначення - двокімнатної квартири за адресою по АДРЕСА_1 згідно договору упівлі-продажу від 05 червня 2007 року (а.с.12-16 т.1 ). Пунктом 2.2.1 кредитного договору обумовлено, що позичальник щомісячно сплачує банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту в розмірі річної процентної ставки, яка визначається наступним чином: LIBOR (12m) + 7,80% річних, але не нижче 10,24 % річних. За змістом пункту 2.2.2 кредитного договору №5007С39 від 05.06.2007 року, розмір плати за управління кредитом 50,00 грн.; позичальник зобов`язаний щомісячно сплачувати банку плату за управління кредитом, яка сплачується у національній валюті з 1 по 15 число кожного місяця. Пунктом 2.3.2 вказаного вище договору погоджено, що кредит надається шляхом продажу кредитних коштів на міжбанківському валютному ринку за рахунок позичальника з подальшим зарахуванням гривневого еквівалента на поточний рахунок позичальника, відкритий у банку з подальшим зняттям готівкових коштів через касу банку. Позичальник зобов`язаний погасити кредит на рахунок, вказаний у п.п.2.3.1. цього договору в строк, зазначений в п.2.1. цього договору; погашення кредиту відбувається у валюті кредиту щомісяця рівними частинами, починаючи з наступного місяця після одержання кредиту у сумах, визначених графіком погашення кредиту; строки, передбачені графіком погашення кредиту за договором, є обов`язковими (пункт 2.4.1 кредитного договору). У пункті 2.4.2 кредитного договору №5007С39 від 05.06.2007 року погоджено, що у разі порушення строків погашення кредиту, вказаних у графіку погашення кредиту, процентів та платежів за цим договором, позичальник сплачує банку за кожний день прострочки, включаючи день проплати, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня; пеня нараховується на суму прострочених платежів починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості до дати повного погашення простроченої заборгованості за кредитом, процентами та платежами за цим договором у повному обсязі та підлягає сплаті на рахунок банку. Відповідно до пункту 2.6.2 договору, позичальник зобов`язаний здійснити дострокове погашення кредиту або його частини, процентів за користування кредитом, комісій, зборів та інших належних до сплат платежів за договором протягом 10 календарних днів з дня отримання письмової вимог банку про таке дострокове погашення у випадку, якщо: позичальник не виконав будь-яке зобов`язання за цим договором; позичальник є фінансово неспроможним; притягнуто до кримінальної відповідальності позичальника, та/або поручителя і (заставодавця) позичальника; втрачено, зіпсовано або пошкоджено предмет застави (через настання страхового і випадку); в інших випадках, передбачених цим договором, гарантійними документі чинним законодавством України; виникла і триває хоча б одна з неприйнятних умов (п.3.2. цього Договору). Додатком №1 до кредитного договору №5007С39 від 05.06.2007 року погоджено Графік погашення кредиту за договором, яким визначено погашення кредиту щомісячними платежами в сумі 437,78 франків (а.с.17-18 т.1). На підставі заяви ОСОБА_1 від 04 червня 2007 року з ним укладений договір банківського рахунку 04 червня 2007 року за №50/24-0767, на виконання умов якого відповідачу відкрито поточний рахунок НОМЕР_1 (а.с.65, 66-67 т.2). 05 червня 2007 року відповідач подав заяву №01 про продаж іноземної валюти за рахунок кредитних коштів для фізичної особи, яка не займається підприємницькою діяльністю, відповідно до якої доручив банку продати іноземну валюту у вигляді 78800,00 швейцарських франків; утримати комісійну винагороду згідно з Тарифами банку із суми гривень, зарахованих на рахунок НОМЕР_2 ; зарахувати кошти, що підлягають продажу, на рахунок НОМЕР_3 ; кошти отримані від продажу іноземної валюти, перерахувати на поточний рахунок у національній валюті НОМЕР_1 ; залишок гривень після сплати комісійної винагороди повернути на поточний рахунок у національній валюті (а.с.22 т.1). Судом також встановлено, що видача відповідачу кредитних коштів підтверджується відповідними меморіальними ордерами, виписками по рахункам, заявою на видачу готівки, а також висновком судової економічної експертизи №5531/5532-15 від 05.08.2016 року (т.1 а.с. 71-79; т.2 а.с. 59, 60, 63, 64, 149-160, 236-243), якими в їх сукупності підтверджується зарахування на кредитний рахунок НОМЕР_4 , визначений в п.2.3.1 кредитного договору, валюти в розмірі 78800,00 швейцарських франків, продажу кредитних коштів та подальшого зарахування гривневого еквівалента від продажу іноземної валюти на поточний рахунок позичальника НОМЕР_1 і видачі йому коштів через касу банку, що відповідало умовам, визначеним сторонами в кредитного договору та відповідній заяві позичальника ОСОБА_1 від 05 червня 2007 року №01. Додатковим договором від 24 грудня 2013 року №5007С39-1 внесено зміни до кредитного договору та виключено підпункти 2.2.2-2.2.3 та підпункт 2.2.5 пункту 2.2 статті 2 договору, тобто сплату деяких комісій банку (а.с.20 т.1). З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що з жовтня 2012 року відповідач почав допускати порушення своїх зобов`язань за кредитним договором і перестав вчасно сплачувати кредит та відсотки (а.с. 6 т.1). У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, 28 травня 2013 року ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» направило ОСОБА_1 вимогу про дострокове погашення всієї суми заборгованості за кредитним договором, в якій вимагав протягом 60 днів з дня отримання даної письмової вимоги здійснити дострокове погашення заборгованості за кредитним договором із зазначенням її розміру (а.с. 26-28 т.1). Зазначену вище вимогу ОСОБА_1 отримав 13 червня 2013 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4904002642000 (а.с. 28 т.1). Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, комісію, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року. Судом встановлено, що банком було змінено дату остаточного повернення кредиту та строку кредитування шляхом направлення позичальнику вимоги про дострокове повернення кредиту з вимогою протягом 60 днів з дня отримання даної письмової вимоги здійснити дострокове погашення заборгованості, яка отримана позичальником 13 червня 2013 року. Отже, дата остаточного погашення кредиту, змінена банком у зв`язку з направленням позичальнику вимоги, настала ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань, станом на 12.08.2013 року за кредитним договором №5007С39 від 05 червня 2007 року утворилась заборгованість, зокрема, заборгованість за тілом кредиту 50342,08 швейцарських франків, заборгованість по процентам за користування кредитом 4119,73 швейцарських франків, пеня за прострочення погашення кредиту 2277,81 грн. та пеня за несплату процентів за кредитом 2283,60 грн., що підтверджується наданими позивачем розрахунками заборгованості, які є арифметично правильними, викладені у зручній табличній формі та не спростовані відповідачем (а.с. 6-7 т.1). Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; приймаючи до уваги зміну банком дати остаточного погашення кредиту в повному обсязі на 12.08.2013 року, - колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з позичальника ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за кредитним договором №5007С39 від 05 червня 2007 року, в розмірі 53421,73 швейцарських франків та 3911,41 грн. (заборгованість за тілом кредиту 50342,08 швейцарських франків, заборгованість по процентам за користування кредитом 3079,65 швейцарських франків, пеня за прострочення погашення кредиту 2277,81 грн. та пеня за несплату процентів за кредитом 1633,60 грн.). Підстави для стягнення процентів та пені, що передбачені умовами кредитного договору, за межами строку його дії за період з 13.08.2013 року по 18.03.2014 року (відповідно до змісту позовних вимог) відсутні. Колегія також звертає увагу, що визначення до стягнення суми заборгованості по процентам за користування кредитом здійснено, виходячи із наданого позивачем розрахунку заборгованості, з відрахуванням сплачених позичальником сум після 12.08.2013 року в загальній сумі 1040,08 швейцарських франків, а саме 4119,73 швейцарських франків - 1040,08 швейцарських франків = 3079,65 швейцарських франків. Крім того, згідно змісту позовних вимог, позивачем нарахована заборгованість за комісією за управління кредитом в розмірі 50,00 грн. (700,00 грн. - 650,00 грн.) та пеня за прострочення сплати комісії за період з 16 лютого 2013 року по 18 березня 2014 року на суму 26,75 грн. За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Кредитний договір №5007С39 від 05.06.2007 року, укладений між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є АТ «Державний експортно-імпортний банк України», та ОСОБА_1 є споживчим кредитом, тому на нього розповсюджується дія Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно абзацу 2 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції, що діяла на час укладення кредитного договору, встановлено, зокрема, що споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Частиною 1 статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (ч. 5 ст. 216 ЦК України). За змістом пункту 2.2.2 кредитного договору №5007С39 від 05.06.2007 року, розмір плати за управління кредитом 50,00 грн.; позичальник зобов`язаний щомісячно сплачувати банку плату за управління кредитом, яка сплачується у національній валюті з 1 по 15 число кожного місяця. Відповідно до розрахунку заборгованості, позивачем нараховувалась заборгованість по комісії з жовтня 2012 року по листопад 2013 року щомісячно в сумі 50,00 грн, на загалльну суму 700,00 грн. (а.с. 7 т.1). Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції, що діяла на час укладення кредитного договору, нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Пунктом 17 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції, що діяла на час укладення вищевказаного кредитного договору, дано визначення терміну послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, відповідно, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як плата за управління кредитом, не є самостійною послугою, що підлягає сплаті позичальником. Так як надання кредиту, у зв`язку із укладенням кредитного договору відповідає економічним потребам самої кредитної установи (банку), то такі дії не є послугами, що надаються клієнту - позичальнику. Отже, відповідно до приписів статті 215 ЦК та статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції, що діяла на час укладення кредитного договору, зазначений вище пункт правочину 2.2.2 щодо встановлення щомісячної комісії в розмірі 50,00 грн. (плата за управління кредитом) є нікчемним в силу закону з моменту його укладення, а отже таким, що не створює юридичних наслідків для сторін, тому не потребує визнання його недійсним. Більше того, як встановлено судом, додатковим договором від 24 грудня 2013 року №5007С39-1 внесено зміни до кредитного договору та виключено підпункти 2.2.2-2.2.3 та підпункт 2.2.5 пункту 2.2 статті 2 договору, тобто сплату вказаної вище комісії банку (а.с.20 т.1). Виходячи з викладеного, встановивши, що пунктом 2.2.2кредитного договору №5007С39 від 05.06.2007 року позичальнику було встановлено щомісячну комісію (плату) за управління кредитом (50,00 грн.); приймаючи до уваги, що надання інших послуг за вказану комісію (плата за управління кредитом) умовами кредитного договору не погоджено, - колегія приходить до висновку, що зазначений вище пункт правочину щодо встановлення щомісячної комісії за управління кредитом є нікчемним в силу закону з моменту його укладення, а отже таким, що не створює юридичних наслідків для сторін, тому не потребує визнання його недійсним. За таких обставин, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією в сумі 50,00 грн. та відповідно пені за прострочення сплати комісії в сумі 26,75 грн. Судом також встановлено, що зі сплачених позичальником грошових коштів на погашення кредитної заборгованості, позивачем було зараховано 650,00 грн. на погашення комісії, умова нарахування якої є нікчемною з моменту укладення договору (а.с. 7 т.1). За таких обставин, визначаючи розмір заборгованості, що підлягає до стягнення на користь позивача, колегія відраховує зазначену вище суму сплаченої комісії (650,00 грн.) від встановленого станом на 12.08.2013 року розміру пені за несплату процентів за кредитом (2283,60 грн.). Тому до стягнення підлягає пеня за несплату процентів за кредитом у сумі 1633,60 грн. Непогодження відповідача з представленим банком розрахунком мають неконкретний, формальний характер; про наявність конкретних недоліків, вад наданого банком розрахунку відповідачем не зазначено; клопотання про представлення суду власного розрахунку заборгованості або про призначення відповідної судової експертизи відповідачем не заявлені, що стверджується журналом та звукозаписом судового засідання суду апеляційної інстанції. На викладене вище місцевий суд увагу не звернув, обставини справи належним чином не встановив, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Колегія також зауважує, що суд першої інстанції, стягнувши, зокрема, заборгованість за тілом в сумі 50782,08 швейцарських франків та комісію в розмірі 500,00 грн., вийшов за межі позовних вимог, адже позивач просив до стягнення 50342,08 швейцарських франків тіла кредиту і 50,00 грн. комісії. Відповідач в апеляційній скарзі посилається на подання ним заяви про застосування строків позовної давності (а.с. 237 т. 5). Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, спеціальна позовна давність - в один рік, згідно п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, відносно неустойки. Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Між тим, частиною 2 ст. 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується (ч. 3 ст. 264 ЦК України). Встановлено, що даний позов пред`явлений до суду 23.03.2014 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції місцевого суду на першому аркуші позовної заяви (а.с. 1 т.1). З детального розрахунку заборгованості, наданих позивачем, вбачається, що позичальник систематично щомісячно вносив гроші кошти на погашення заборгованості по жовтень 2012 року включно (а.с. 6 т.1), а також здійснив останні платежі на суму 279,32 швейцарських франків у вересні 2013 року, 440,00 швейцарських франків та 110,00 швейцарських франків у листопаді 2013 року (а.с. 6 т.1). Тобто, відбувалось переривання строку позовної давності (в тому числі, річного щодо неустойки), у зв`язку з добровільною сплатою позичальником заборгованості за кредитним договором. Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги систематичне переривання перебігу строку позовної давності по листопад 2013 року, загальний трирічний та спеціальний річний строки позовної давності позивачем не пропущено. Крім того, згідно змісту письмових матеріалів справи, відповідачем своєчасно не було подано звернення про застосування позовної давності. За положеннями ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина 10 ст. 141 ЦПК України). Позивач поніс судові витрати у вигляді сплаченого судового збору при поданні позовної заяви в сумі 3654,00 грн. (а.с. 5 т.1), а також при подання апеляційної скарги в сумі 5481,00 грн. (а.с. 18 т.6), на загальну суму 9135,00 грн. що підтверджується платіжними дорученнями від 20.03.2014 року та від 19.01.2021 року. Відповідачем було сплачено за подання апеляційної скарги 4019,40 грн. (а.с. 43 т.4), а також за подання касаційної скарги 4384,80 грн. (а.с. 145 т.4), на загальну суму 8404,20 грн. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з ОСОБА_1 (сторона, на яку покладено більшу суму судових витрат) на користь АТ «Державний експортно-імпортний банк України» підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 7638,91 грн. (9135,00 грн. х 91,47% - 8404,20 грн. х 8,53%). Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищевикладене, колегія дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційних скарги позивача та відповідача, скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (ідентифікаційний код 00032112) заборгованість за кредитним договором №5007С39 від 05 червня 2007 року в розмірі 53421 (п`ятдесят три тисячі чотириста двадцять один) швейцарський франк 73 сантими та 3911 (три тисячі дев`ятсот одинадцять) грн. 41 коп., а саме: заборгованість за тілом кредиту 50342,08 швейцарських франків, заборгованість по процентам за користування кредитом 3079,65 швейцарських франків, пеня за прострочення погашення кредиту 2277,81 грн. та пеня за несплату процентів за кредитом 1633,60 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (ідентифікаційний код 00032112) судові витрати в розмірі 7638 (сім тисяч шістсот тридцять вісім) грн. 91 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Головуючий Т.П. Красвітна Судді І.А. Єлізаренко О.В. Свистунова