Постанова 4857 № 460/1048/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/1048/21 пров. № А/857/9374/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі за їх позовом Управління праці та соціального захисту населення Костопільської районної державної адміністрації Рівненської області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити дії, суддя у І інстанції Недашківська К.М., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складення повного тексту рішення 14 квітня 2021 року, ВСТАНОВИВ: 16 лютого 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Костопільської районної державної адміністрації Рівненської області (далі УПСЗН), у якому ОСОБА_1 просив відшкодувати моральну та матеріальну шкоду, яку він несе відповідно до протиправних дій відповідача у розмірі 100 000,00 грн. Водночас позивачка ОСОБА_2 просила: визнати протиправною бездіяльність УПСЗН щодо недотримання п`ятиденного строку надання інформації на запит (від 14 серпня 2019 року); визнати протиправною бездіяльність УПСЗН щодо ненадання відповіді на запит (від 30 серпня 2020 року); зобов`язати УПСЗН надати повну копію справи (чи справ) по субсидії за домогосподарством, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , як в паперовій, так і в електронній формі, та повну копію справи отримання ОСОБА_2 доплати на догляд як інваліду І А групи з першого дня з усіма відмовами та додатковими листами, що надсилали до дати вступу у законну силу остаточного рішення суду, як в паперовій, так і в електронній формі; відшкодувати матеріальну шкоду в розмірі 94125,00 грн. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 460/1048/21 позов було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність УПСЗН щодо недотримання встановленого законом строку надання відповіді на запит ОСОБА_2 від 14 серпня 2019 року у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Визнано протиправними дії УПСЗН щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_2 від 30 серпня 2020 року у відповідності до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Зобов`язано відповідача розглянути запит ОСОБА_2 від 30 серпня 2020 року з урахуванням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації». У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. У стягненні на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу фахівця у галузі права відмовлено. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди відмовлено. При цьому суд першої інстанції при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 виходив із того, що дії відповідача щодо надання відповідей на запити ОСОБА_2 не створюють жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення прав саме для ОСОБА_1 . Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи у сфері публічно-правових відносин. У випадку, що розглядається, права ОСОБА_1 у межах спірних правовідносин не порушені, а тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення моральної і матеріальної шкоди слід відмовити. Щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов висновку, що її запит від 14 серпня 2019 року отриманий відповідачем того ж дня. Відповідь на запит датована 02 вересня 2019 року, а отже відповідачем порушено встановлений Законом України «Про доступ до публічної інформації» строк на його розгляду. Тому відповідачем допущено протиправну бездіяльність. Щодо запиту від 30 серпня 2020 року судом першої інстанції встановлено, що відповідач відповіді на вказаний запит не надав. Доказів протилежного суду не надано. Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_2 від 30 серпня 2020 року. Разом із тим, суд дійшов висновку, що оскільки предметом запитуваної інформації у запиті від 30 серпня 2020 року є, зокрема, надання копії справи по субсидії, то позовні вимоги ОСОБА_2 про зобов`язання відповідача надати повну копію справи (чи справ) по субсидії, за домогосподарством, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , як в паперовій, так і в електронній формі, та повну копію справи отримання ОСОБА_2 доплати на догляд як інваліду І А групи з першого дня з усіма відмовами та додатковими листами, що надсилали до дати вступу у законну силу остаточного рішення суду, як в паперовій, так і в електронній формі, не підлягають до задоволення. При цьому судом не встановлено факту понесення матеріальної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача і у задоволенні такої вимоги відмовлено. Щодо стягнення з відповідача витрат за надання правової допомоги, суд виходив із того, що оскільки ОСОБА_2 надала лише договір про надання правової допомоги від 01 червня 2019 року №1, укладений з фахівцем у галузі права - ОСОБА_1 , та попередній орієнтовний розрахунок витрат. Будь-яких інших документів, передбачених нормами чинного законодавства, суду не надано. Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі просили скасувати рішення суду першої інстанції у частині зобов`язання УПСЗН розглянути запит ОСОБА_2 від 30 серпня 2020 року з врахуванням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VІ; відмови у задоволенні позивних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди; відмови у задоволенні позивних вимог ОСОБА_2 в тому числі судових витрат; відмови у стягненні на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу фахівця у галузі права. Постановити нове рішення, яким задовольнити всі позовні вимоги у повному обсязі. На обґрунтування своїх апеляційних вимог посилалися на те, що суд першої інстанції мав задовольнити позов у повному обсязі, скільки у випадку коли відповідач не надає відзив на позов, то тим самим визнає позов у повному обсязі. Така ж сама позиція має бути щодо розміру судових чи матеріальних витрат. Вважають, що саме відповідач має довести суду, що його дії не могли нанести позивачам шкоди. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 14 серпня 2019 року ОСОБА_2 звернулася із запитом про отримання публічної інформації до УПСЗН. 02 вересня 2019 року відповідач надав відповідь на запит від 14 серпня 2019 року (а.с. 32) та відповідь на запит від 23 серпня 2019 року (а.с. 33). 30 серпня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до УПСЗН з запитом про отримання інформації (а.с. 18), однак не отримала відповіді. Вважаючи свої права порушеними, позивачі звернулися до адміністративного суду із адміністративним позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із положеннями статті 40 Конституції усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, було врегульовано Законом України «Про доступ до публічної інформації» (далі Закон № 2939-VI). Відповідно до приписів статті 1 вказаного Закону публічна інформація це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (частина 2 статті 1 Закону № 2939-VI). Відповідно до приписів статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію. Частиною 1 статті 13 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 14 Закону №2939-VІ розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. За приписами статтею 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача Згідно із частиною 1 статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Частиною 2 статті 20 цього ж Закону передбачено, що у разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Відповідно до частини 4 статті 20 Закону № 2939-VI у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. При наданні оцінки правильності вирішення судом першої інстанції позовних вимог ОСОБА_2 у частині, що оскаржується у апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Як слідує з матеріалів справи, позивачка зверталась до УПСЗН із запитом на інформацію 30 серпня 2020 року, однак відповіді на такий запит ОСОБА_2 відповідачем не надано. Відтак, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що оскільки УПСЗН допущено протиправну бездіяльність щодо ненадання відповіді на запит ОСОБА_2 від 30 серпня 2020 року, то суд правомірно з метою захисту порушеного права, вийшовши за межі позовних вимог, зобов`язав УПСЗН розглянути такий запит з урахуванням вимог Закону № 2939-VI. При цьому, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що оскільки предметом запитуваної інформації у запиті позивача від 30 серпня 2020 року є, зокрема, надання копії справи по субсидії, то позовні вимоги ОСОБА_2 про зобов`язання відповідача надати повну копію справи (чи справ) по субсидії, за домогосподарством, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , як в паперовій, так і в електронній формі, та повну копію справи отримання ОСОБА_2 доплати на догляд як інваліду 1 А групи з першого дня з усіма відмовами та додатковими листами, що надсилали до дати вступу у законну силу остаточного рішення суду, як в паперовій, так і в електронній формі, додатковому задоволенню не підлягають, оскільки охоплюються зобов`язанням УПСЗН розглянути запит на інформацію 30 серпня 2020 року з урахуванням вимог Закону № 2939-VI. Вирішуючи апеляційні вимоги щодо стягнення на користь ОСОБА_2 з відповідача витрат на правову допомогу, апеляційний суд виходить із такого. Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Питання витрат на професійну правничу допомогу регламентовано статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Відповідно до частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Як передбачено частиною 4 цієї ж статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому, частиною 5 статті 134 цього Кодексу визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Аналіз положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави вважати, що можливість відшкодування витрат на правничу допомогу передбачена тільки за надання такої допомоги лише адвокатом. Разом з тим, як слідує з договору № 1 про надання правової допомоги, такий укладено між ОСОБА_2 (клієнт) та фахівцем у галузі права ОСОБА_1 , що діє на підставі диплому про закінчення Рівненського сільськогосподарського технікуму ІД АР № 028015, реєстраційний номер 0402, за спеціальністю «юрист». Таким чином, апеляційний суд вважає, що вимога ОСОБА_2 про стягнення на її користь витрат на правову допомогу фахівця у галузі права не відповідає вимогам закону і є безпідставною. Вирішуючи апеляційні вимоги щодо вирішення судом першої інстанції позовних вимог, що стосуються відшкодування моральної та матеріальної шкоди ОСОБА_1 , апеляційний суд виходить із такого. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Як передбачено статтею 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. В обґрунтуванні апеляційної скарги ОСОБА_1 пов`язує свої моральні страждання з неправомірними діями відповідача. Разом з тим, як слідує з позовної заяви та матеріалів справи, позов заявлений з приводу ненадання відповідей УПСЗН на запити ОСОБА_2 . Жодних рішень відповідачем щодо ОСОБА_1 не приймалось, як і не вчинялось дій чи бездіяльності. Відтак, на переконання апеляційного суду, такі позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними і судом першої інстанції відхилені правомірно. Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 460/1048/21 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко