Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/17743/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/17743/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева М.С. Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 07 вересня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Матохнюка Д.Б. Шидловського В.Б. , за участю: секретаря судового засідання: Яремчук Л.С, позивача: ОСОБА_1 представника відповідача: Міняйло І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування пункту наказу, протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в жовтні 2020 ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирської обласної прокуратури у якому просила: - визнати протиправним та скасувати п.2 наказу керівника Житомирської обласної прокуратури від 11.09.2020 №109к в частині закріплення ОСОБА_1 за відділом організаційного та правового забезпечення Житомирської обласної прокуратури; - визнати протиправною бездіяльність Житомирської обласної прокуратури щодо не призначення ОСОБА_1 па посаду начальника відділу організаційного та правового забезпечення Житомирської обласної прокуратури шляхом переведення з прокуратури Житомирської області; - зобов`язати Житомирську обласну прокуратуру в особі її керівника призначити ОСОБА_1 на посаду начальника відділу організаційного та правового забезпечення Житомирської обласної прокуратури шляхом переведення з прокуратури Житомирської області. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16.04.2021 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з`ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення. В судовому засіданні позивач вимоги апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити. Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача та просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 працює в органах Житомирської обласної прокуратури на різних посадах з червня 2001 року. Відповідно до наказу від 25.01.2016 №101к її переведено на посаду начальника відділу організаційного та правового забезпечення прокуратури Житомирської області. Сторонами не заперечується факт того, що позивач має статус одинокої матері та виховує дитину віком до чотирнадцяти років - сина 2015 року народження. Також сторонами не заперечується факт того, що на виконання пункту 10 Порядку № 221 Генеральному прокурору заяву встановленої форми про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію ОСОБА_1 не було подано. Відповідно до наказу керівника Житомирської обласної прокуратури від 11.09.2020 №109к ОСОБА_1 було закріплено за відділом організаційного та правового забезпечення Житомирської обласної прокуратури з визначенням робочого місця. Вважаючи вказаний наказ протиправним в частині закріплення ОСОБА_1 за відділом організаційного та правового забезпечення Житомирської обласної прокуратури, а також що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо не призначення її па посаду начальника відділу організаційного та правового забезпечення Житомирської обласної прокуратури шляхом переведення з прокуратури Житомирської області позивач звернулась до суду з даним позовом. Надаючи оцінку спірним правовідносинам в призмі доводів апеляційних скарг учасників справи та встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів відзначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України в органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VІІ (далі - Закон №1697-VІІ). Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону №1697-VІІ (у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 19.09.2019 року №113-IX) систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура. В подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 року №113-IX (далі - Закон №113-IX), який набрав чинності 25.09.2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури та у зв`язку з цим внесено зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема, до Закону №1697-VІІ. Згідно ч.1 ст.7 Закону №1697-VII (у редакції Закону №113-IX) систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора, обласні прокуратури, окружні прокуратури, Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Відповідно до п. 6 Розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-ІХ, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". В силу п. 7 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором (п. 9 Розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-ІХ). Відповідно до п. 10 Розділу II Прикінцеві і перехідні положення Закону №113-ІХ, прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації. На виконання вимог Закону №113-ІХ, наказом Генерального прокурора України № 221 від 03.10.2019 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок № 221). Відповідно до п. 9 Порядку № 221, атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку. Заява, вказана у пункті 9 Розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Особа, яку за рішенням суду поновлено на посаді прокурора або слідчого прокуратури після 15 жовтня 2019 року, подає таку заяву Генеральному прокурору упродовж 5 днів після видання керівником органу прокуратури наказу про її поновлення на посаді (п. 10 Порядку № 221). Разом з тим, пунктом 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі. Як встановлено в ході розгляду справи та не заперечується позивачем, заяви до Генерального прокурора про переведення до обласної прокуратури та про намір пройти атестацію ним подано не було. Причин неподання такої заяви відповідно до вимог вказаного Закону позивач не вказав. Колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що з початку роботи Житомирської обласної прокуратури, у зв`язку із відсутністю рішення про успішне проходження позивачем атестації, ОСОБА_1 не може бути переведеною до штату обласної прокуратури на адміністративну посаду. Між іншим, Закон №113 визначив умову припинення повноважень прокурорів прокуратур області - початок роботи обласних прокуратур або їх звільнення з посади. Прокурори обласних прокуратур набувають відповідного правового статусу та можуть здійснювати функції прокуратури після 11.09.2020 у разі проходження атестації або призначення у порядку, встановленому Законом України "Про прокуратуру". Слід зазначити, що на момент виникнення спірних правовідносин відповідні норми Закону №113-IX неконституційними не визнавалися. Зміна назви роботодавцем позивача не впливає на цей висновок, оскільки закон пов`язує вказані зміни у статусі прокурорів не тільки з назвою прокуратури. Для продовження виконання функцій прокуратури не зважаючи на обставини матеріального та соціального забезпечення особа повинна відповідати вимогам п. 7, 18 розділу ІІ Закону №113 - успішно пройти атестацію. Водночас, Законом України "Про прокуратуру" та Законом №113-ІХ не врегульовано питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема, одиноких матерів. Таким чином, відповідно до частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у спірних правовідносинах підлягає застосуванню стаття 184 Кодексу законів про працю України, яка забороняє звільнення для жінок, які є одинокими матерями, та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства та за умови обов`язкового працевлаштування. Колегія суддів звертає увагу на безспірний факт того, що позивач є одинокою матір`ю, яка має дитину віком до чотирнадцяти років. Колегія суддів зважає на те, що запровадження законодавцем такого механізму реформування органів прокуратури України безперечно є втручанням у приватне життя особи прокурора у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі - Конвенція) в аспекті умов проходження публічної служби (професійної діяльності). Однак, таке втручання у даному випадку прямо передбачено законом і переслідує абсолютно легітимну ціль - відновлення довіри суспільства до функціонування органів прокуратури України. Міра втручання з боку держави у сферу приватного життя особи в аспекті професійної діяльності у цьому випадку є повністю співставною із ступенем втручання держави з аналогічною метою у діяльність особи на посаді професійного судді, що було визнано і законним, і конституційним згідно з висновком Конституційного Суду України від 20 січня 2016 року № 1-в/2016. При цьому, відсутні підстави для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства на формування корпусу прокурорів системи органів прокуратури України та приватним інтересом заявника на продовження служби в органах прокуратури оминаючи процедуру атестації. Тому, у спірних правовідносинах позивач знаходився у стані повної правової визначеності, коли, маючи відповідну освіту та досвід професійної діяльності, не міг не усвідомлювати юридичних наслідків непроходження атестації. В даному випадку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наказ керівника Житомирської обласної прокуратури від 11.09.2020 №109к в частині закріплення ОСОБА_1 за відділом організаційного та правового забезпечення Житомирської обласної прокуратури є таким, що прийнятий у межах, спосіб та порядку, що визначенні чинним законодавством, а тому підстави для його скасування в цій частині, на переконання суду, відсутні. Отже, за результатом апеляційного розгляду справи, колегія суддів підтримує позицію суду першої інстанції та вважає, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових, переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає. Водночас, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що Житомирським окружним адміністративним судом не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 09 вересня 2021 року. Головуючий Боровицький О. А. Судді Матохнюк Д.Б. Шидловський В.Б.