Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/465/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/465/20 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Кузьмишиної О.М., суддів: Василенка Я.М., Єгорової Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Київгума» про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Київгума", в якій просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в м. Києві про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах за списком № 2; - обов`язати ГУ ПФУ в м. Києві призначити та виплатити пенсію на пільгових умовах за списком № 2, починаючи з 05.07.2019. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відмова у призначенні пенсії за вислугу років є неправомірною, оскільки ГУ ПФУ у м. Києві безпідставно не враховано пільговий стаж за певні періоди роботи, який підтверджується документальними доказами. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2021 позов задоволено частково: - визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в частині відмови в призначенні пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 . - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.06.2019 за №65379 та додані до неї документи про призначення пенсії на пільгових умовах з урахуванням висновків суду щодо пільгового стажу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що у спірний період позивач займав посади та виконував роботи, віднесені до списку №2, що підтверджується відповідними документами, відтак, він має право на зарахування періодів з 16.02.1998 по 31.12.2007 та з 01.01.2008 по 15.06.2018 до пільгового стажу для призначення пенсії. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 05.07.2019 (дата звернення за призначенням пенсії), суд першої інстанції керувався тим, що зазначена позовна вимога є втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу. Не погоджуючись із таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2021 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. На переконання апелянта, немає підстав для призначення пенсії відповідно до пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки у позивача відсутній необхідний пільговий стаж, при цьому визначити пільговий стаж неможливо, оскільки документами, наданими для призначення пенсії, та актами перевірки документів не підтверджується пільговий характер роботи у повний робочий день за період із 16.02.1998 по 31.12.2007. Також в апеляційній скарзі відповідач посилається на Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, яким передбачено подання уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників та зазначено, що для зарахування періодів роботи з 21.08.1992 року обов`язково потрібна атестація робочого місця. З цих та інших підстав апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції, так як вважає, що висновки, зроблені судом під час розгляду справи не досліджені належним чином та зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також не погоджується з правовою оцінкою фактичних обставин справи, даними судом першої інстанції. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2021 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою від 11.06.2019 про призначення пенсії на пільгових умовах. Листом ГУ ПФУ в м. Києві № 146358/03 позивача повідомлено про наявність загального страхового стажу в 37 років 2 дні. Крім того, зазначеним листом позивача повідомлено, що визначити пільговий стаж немає можливості, оскільки документами не підтверджується пільговий характер роботи на повний робочий день за період з 16.02.1998 по 31.12.2007, а також відсутні накази про результати проведення атестації робочих місць за період з 01.01.2008 по 15.06.2018. Вищевикладене стало підставою для відмови позивачу в призначенні пільгової пенсії за списком №

2. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм ст. 28 цього Закону. За правилами пункту 1 частини другої статті 114 вказаного Закону на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах. При цьому положеннями абзацу 19 пункту 1 частини другої статті 114 Закону встановлено, що за відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків. Крім того, в силу абзаців 24-25 пункту 1 частини першої статті 114 указаного Закону працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом 1 частини першої статті 26 цього Закону - чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи. Згідно пункту 1 частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Відповідно до п. «а» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 22 років 6 місяців у чоловіків. Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Згідно абзацу 1-2 пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Тобто, виключно у випадку непідтвердження записами трудової книжки пільгового стажу особи виникає необхідність подання додаткових документів, та/або, у випадку необхідності пошуку свідків. Щодо посилань відповідача на відсутність атестації робочих місць, то колегія суддів наголошує, що вона здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442 (далі - Порядок № 442), та розробленими на виконання цієї постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 1 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації). Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах. Згідно пункту 4 Порядку №442 та пп. 1.5 п. 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації. Так, згідно зі статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України. Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці. За змістом підпунктів 8 та 9 Порядку №442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо. При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць. Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що Верховним Судом України була сформована судова практика, відповідно до якої непроведення атестації робочих місць було підставою для відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону №1788-XII, однак Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25.10.2019 року у справі №520/15025/16-а вирішив передати її на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України. Великою Палатою Верховного Суду 19.02.2020 року прийнято постанову у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19), в якій зазначено, що з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 вересня 2013 року у справі №21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі №21-519а14, від 10 й 17 березня 2015 року у справах №21-51а15, та №21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі №21-383а14, від 2 грудня 2015 року у справі №21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі №21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі №21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Приймаючи зазначену вище постанову у справі №520/15025/16-а, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору. Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Відповідно до частини першої працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років. Сукупність правових норм, дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Отже, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII. Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №

1. При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці. Отже, у справі №520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник. Таким чином, питання проведення атестації робочих місць у даному випадку не може слугувати причиною відмови у призначенні пенсії на пільгових умовах. Із трудової книжки позивача убачається, що з 19.08.1997 ОСОБА_1 працював на посаді вулканізаторника, з 01.03.1998 переведений ливарником пластмаси. 31.12.2007 позивача звільнено в порядку переведення на підставі п. 5 ст. 26 КЗпП України. 01.01.2008 ОСОБА_1 прийнято в реорганізовану ТОВ "Київгума" на посаду ливарника пластмас. За інформацією з довідки ТОВ "Київгума" № 06/вк-39 від 15.06.2018, ОСОБА_1 з 01.01.2008 по дату видачі довідки працював ливарником пластмас цеху №

2. Постанова Кабінету Міністрів СРСР № 10 від 26.01.1991 затверджено списки виробництв, робіт, професій, посад та показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. У подальшому, згадані списки затверджувались постановою КМУ № 162 від 11.03.1994, № 36 від 16.01.2003, № 461 від 24.06.2016. Зокрема, до переліку списку № 2 (в усіх перелічених нормативно-правових актах), віднесені працівники, зайняті на роботах з вулканізації на хімічних підприємствах, а також ливарники пластмас. Оскільки у спірний період позивач займав посади та виконував роботи, віднесені до списку № 2, що підтверджується відповідними документами, ОСОБА_1 має право на зарахування періодів з 16.02.1998 по 31.12.2007 та з 01.01.2008 по 15.06.2018 до пільгового стажу для призначення пенсії. Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що вказані відповідачем обставини не є підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Згідно з частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідач у справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до правовірного висновку про часткове задоволення позовних вимог. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. З урахуванням наведеного суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позивачем належними і допустимими доказами підтверджено право останнього на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, у той час як відповідачем дані обставини спростовано не було. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи положення статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції не переглядає рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, у задоволенні яких судом першої інстанції було відмовлено, оскільки в цій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржується. При цьому судовою колегією враховується, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Також, колегія суддів зазначає, що в частині доводів щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права апелянтом жодних аргументів не наведено, не зазначено які саме матеріали, що мають значення для правильного вирішення справи, не досліджено судом першої інстанції, не наведено інших доводів на підтвердження іншої, ніж було представлено під час розгляду справи в суді першої інстанції, позиції. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року - без змін. Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому, відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року у справі №640/465/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню. Суддя-доповідач: О.М. Кузьмишина Судді: Я.М. Василенко Н.М. Єгорова