Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/33412/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/33412/20 Суддя (судді) першої інстанції: Маруліна Л.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 вересня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Земляної Г.В. суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В. за участю секретаря Масловської К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2021 року у справі № 640/33412/20 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанов,- В С Т А Н О В И Л А : У грудні 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (надалі - відповідач), в якому, з урахуванням виправлення технічної описки у позовних вимогах, просила визнати протиправним та скасувати: - постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гречуха О.Я. ВП №50328884 від 28.05.2020 року про закінчення виконавчого провадження; - постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гречуха О.Я. ВП №62212490 від 03.06.2020 року про відкриття виконавчого провадження. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що обов`язок державного виконавця на прийняття оскаржуваної постанови від 28.05.2020 року про закінчення виконавчого провадження виник та право на прийняття оскарженої постанови припинилось 02.11.2018 року, оскільки обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження стали відомі останньому саме 02.11.2018 року. Отже, з урахуванням того, що виконавче провадження №50328884 на переконання позивача мало б бути закінчено 02.11.2018 року, а строк пред`явлення постанови від 28.03.2016 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №50328884 становить 1 рік, виконавчий документ мало бути повернуто стягувачу без прийняття до виконання, в той час, як всупереч Закону України "Про виконавче провадження", державним виконавцем винесено постанову від 03.06.2020 року про відкриття виконавчого провадження №62212490 на підставі поданого із пропуском строку виконавчого документа - постанови державного виконавця від 28.03.2016 року про стягнення виконавчого збору у ВП №50328884. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2021 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено. Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва 09 червня 2021 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що виконавче провадження №50328884 мало б бути закінчено 02.11.2018 року, а строк пред`явлення постанови від 28.03.2016 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №50328884 становить 1 рік. Виконавчий документ мало бути повернуто стягувану без прийняття до виконання, в той час, як всупереч Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанову від 03.06.2020 року про відкриття виконавчого провадження №62212490 па підставі поданого із пропуском строку виконавчого документа - постанови державного виконавця від 28.03.2016 року про стягнення виконавчого збору у ВП №50328884. Крім того, апелянт зазначає, що стягнення виконавчого збору можливе лише в тих межах, в яких виконано рішення - тобто в межах отриманих сум. Таким чином сума виконавчого збору обрахована з порушенням вимог ст. 27 закону України «Про виконавче провадження». В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі у повному обсязі та просили апеляційну скаргу задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи. Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315, статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга апелянта підлягає задоволенню частково, наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, що на підставі виконавчого листа від 15.08.2013 року №2-180/12, виданого Голосіївським районним судом міста Києва, постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження від 01.03.2016 року №503288884 про звернення стягнення на предмет застави - квартиру АДРЕСА_1 , за Договором застави від 01.10.2002 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною квартири, встановленої на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності. За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета застави, слід задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна будівельна компанія" за Кредитним договором №93-01-02 від 24.09.2002 року у розмірі 5 967 425 гривень 58 копійок. Так, 28.03.2016 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору по ВП №50328884 з ОСОБА_1 у розмірі 596742,55 грн. Відповідно до протоколу №363660 від 19.10.2018 року електронні торги по лоту №303735 відбулись. На рахунок відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві надійшли кошти у розмірі 3342406, 37 грн. Згідно платіжних доручень: №2030 від 16.11.2018 року ОСОБА_1 перераховано кошти у сумі 3 037685,43 грн., №2031 від 16.11.2018 року ОСОБА_1 перераховано кошти у сумі 303768,54 грн.; №2032 від 16.11.2018 року ОСОБА_1 перераховано кошти у сумі 952,40 грн. Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві 23.11.2018 року складено акт №5032884 про реалізацію предмета іпотеки. 23.01.2019 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про зняття арешту з майна. Постановою державного виконавця від 28.05.2020 року закінчено виконавче провадження №50328884 на підставі пункту 15 частини першої статті 39 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження". Постановою державного виконавця від 03.06.2020 року по ВП №62212490 відкрито виконавче провадження з виконання постанови державного виконавця від 28.03.2016 року про стягнення виконавчого збору №50328884. Позивач вважає постанови державного виконавця від 28.05.2020 року про закінчення виконавчого провадження №50328884 та від 03.06.2020 року про відкриття виконавчого провадження №62212490 протиправними, а тому за захистом своїх прав, свобод та інтересів звернувся до суду. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно прийнято постанову від 03.06.2020 року про відкриття виконавчого провадження №62212490, в той час, як незгода позивача із сумою виконавчого збору не може бути досліджена судом в межах справи №640/33217/20, оскільки постанова від 28.03.2016 року про стягнення виконавчого збору не є предметом оскарження. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що порушення терміну прийняття постанови про закриття виконавчого провадження не є підставою для скасування постанови від 28.05.2020 року закінчено виконавче провадження №50328884. Колегія суддів частково не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, з наступних підстав. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України від 02.06.2016 року № 1404-VІІІ "Про виконавче провадження" (надалі - Закон № 1404-VІІІ, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до статті 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За змістом частини першої статті 3 Закон № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, серед іншого, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Частиною першою статті 5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Згідно з частиною першою, пунктами 16, 18 частини третьої статті 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Однією з підстав позову зазначено порушення державним виконавцем строків прийняття оскаржуваних постанов. Згідно з абзацом 3 частини п`ятої статті 13 Закону №1404 порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом. Так, оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження №50328884 винесено державним виконавцем 28.05.2020 року на підставі пункту 15 частини першої статті 39 Закону №1404, відповідно до змісту якої виконавче провадження підлягає закінченню у разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки. Відповідно до частини другої статті 39 Закону №1404 постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. Згідно із змістом мотивувальної частини зазначеної постанови, 02.11.2018 року на рахунок відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві надійшли кошти у розмірі 3342406,37 грн від реалізованого предмета іпотеки. Так, позивач вважає, що саме 02.11.2018 року державний виконавець мав закінчити виконавче провадження №50328884. Суд першої інстанції погодився із твердженням позивача щодо порушення державним виконавцем строку прийняття рішення про закінчення виконавчого провадження №50328884, в той же час, судом першої інстанції встановлено дотримання процедури прийняття державним виконавцем вчинених виконавчих дій та обраної підстави закінчення виконавчого провадження, яку позивачем не оскаржується. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме лише порушення державним виконавцем строків прийняття рішення, в даному випадку - постанови про закінчення виконавчого провадження, не може слугувати самостійною підставою для визнання такої постанови протиправною та її скасування. Так, з аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гречуха О.Я. ВП №50328884 від 28.05.2020 року про закінчення виконавчого провадження. Щодо постанови державного виконавця від 03.06.2020 року про відкриття виконавчого провадження №62212490 щодо стягнення виконавчого збору в розмірі у розмірі 596742,55 грн, колегія суддів зазначає наступне. Згідно частини 1 статті 27 Закону № 1404-VІІІ (в редакції станом на 2020 рік) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Відповідно до частин 2 та 4 статті 27 Закону № 1404-VІІІ (в редакції станом на 2020 рік) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Підпунктами 1-6 частини 5 статті 27 Закону (в редакції станом на 2020 рік) визначено, що виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом. Також, частині 9 статті 27 Закону № 1404-VІІІ (в редакції станом на 2020 рік) передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до частини 3 статті 40 Закону № 1404-VІІІ (в редакції станом на 2020 рік) у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення. Разом з тим, обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: фактичне виконання судового рішення та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень, наслідком яких стало його фактичне виконання. За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення. Відповідно до пунктів 6, 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1404-VIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження. Виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що 02.11.2018 року на рахунок відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві надійшли кошти у розмірі 3342406,37 грн. від реалізованого предмета іпотеки. Згідно платіжних доручень: №2032 від 16.11.2018 року в сумі 952,40 грн призначення платежу - витрати ВП за 2018рік ВПВР УДВС, стяг. з ОСОБА_1 по в/л №2-180/12 від 15.08.2013, зг. Розп. №50328884/9 від 14.11.2018»; №2030 від 16.11.2018 року в сумі 3037685,43 грн призначення платежу - перерахун. Коштів, стягнутих з ОСОБА_1 по в/л №2-180/12 від 15.08.2013, зг. Розп. №50328884/9 від 14.11.2018»; №2031 від 16.11.2018 року в сумі 303768,54 грн призначення платежу - перерахун. Виконавчого збору з ОСОБА_1 по в/л №2-180/12 від 15.08.2013, зг. Розп. №50328884/9 від 14.11.2018» (стор. 132 -134 том І). З аналізу матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем стягнуто виконавчий збір з позивача в розмірі 303768,54 грн, що становить 10 % від суми, яка отримана від реалізації нерухомого майна, яке належало позивачу. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що державним виконавцем стягнуто з позивача виконавчий збір в розмірі 303768,54 грн, а отже підстав для повторного стягнення виконавчого збору в іншому розмір не вбачається. Як вбачається з матеріалів справи, що 28.03.2016 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору по ВП №50328884 з ОСОБА_1 у розмірі 596742,55 грн, з строком пред`явлення 1 рік. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не було враховано вимоги пунктів 6, 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1404-VIII, оскільки вперше виконавче провадження відкрито до 02.06.2016 року, а отже в даному випадку, виконавче провадження повинно було бути закінчене за Законом №606-XIV. Колегія суддів звертає увагу, що Постанова про стягнення виконавчого збору фактично винесена повторно 03 червня 2020 року без врахування сплаченої суми виконавчого збору, згідно платіжного доручення №2031 від 16.11.2018 року. З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції передчасно та без дослідження матеріалів справи (виконавче провадження) зроблено висновок про відмову в задоволенні позовних вимог в частині скасування постанови державного виконавця від 03.06.2020 року про відкриття виконавчого провадження №62212490 щодо стягнення виконавчого збору в розмірі у розмірі 596742,55 грн, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідачем повторна винесено постанову про стягнення виконавчого збору, а отже останній діяв у не відповідності до вимог законодавства при винесені оскаржуваної постанови. Частиною 1 ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Таким чином, апеляційна скарга апелянта підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині з ухваленням нового рішення в частині у справі про задоволення позовних вимог. Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, з урахуванням вимог ст.139 КАС України, витрати позивача на сплату судового збору при зверненні до суду першої інстанції з позовом, та при подачі апеляційної скарги мають бути відшкодовані за рахунок відповідача суб`єкта владних повноважень. Враховуючи що апеляційна скарга позивача задоволена частково, а отже, колегія суддів доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 420,40 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 630,60 грн. Керуючись статями 9, 34, 242, 243, 246, 250, 308, 310, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2021 року - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправним та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гречуха О.Я. ВП №62212490 від 03.06.2020 року про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору та прийняти нове, яким адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково. Визнати протиправними та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гречуха О.Я. ВП №62212490 від 03.06.2020 року про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення виконавчого збору. Стягнути з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (адреса: 03056, м. Київ, вул.. Виборзька, 32) за рахунок державних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати за подання позовної заяви в розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок та витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 630 (шістсот тридцять) гривень 60 копійок. В іншій частині Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 329-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Г. В. Земляна Судді: Є. І. Мєзєнцев В. В. Файдюк