Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/6655/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6655/20 Суддя першої інстанції: Вєкуа Н.Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 вересня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Пилипенко О.Є. суддів - Глущенко Я.Б. та Собківа Я.М., при секретарі - Ткаченко В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариство по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И Л А : У березні 2020 року позивач - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, в якому просив: - визнати протиправною та скасування постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23.11.2018 року №1503 «Щодо заборони ПАТ «Лубнигаз» проводити об`єми використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов при здійсненні комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами». Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 травня 2021 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач - Національна комісія, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. 02 серпня 2021 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 30193, Міністерством енергетики України було направлено до суду пояснення щодо апеляційної скарги, відповідно до змісту яких третя особи вважає апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, в той час як рішення суду першої інстанції - скасуванню. Крім того, в наданих поясненнях, третя особа просить замінити Міністерство енергетики та вугільної промисловості України правонаступником - Міністерством енергетики України. Відповідно до ч.1 ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. За приписами ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 року № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» прийнято рішення про реорганізацію Міністерства енергетики та вугільної промисловості шляхом приєднання до Міністерства енергетики та захисту довкілля. Пунктом 7 постанови Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2019 року № 829, установлено, що Міністерство енергетики та захисту довкілля є правонаступником майна, прав і обов`язків Міністерства енергетики та вугільної промисловості. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2020 № 425 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» (далі також - Постанова № 425) Міністерство енергетики та захисту довкілля України перейменовано на Міністерство енергетики України (надалі також - Міненерго). У підпункті 3 пункту 3 Постанови № 425 вказано, що Міністерство енергетики та Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів є правонаступниками прав, обов`язків та майна Міністерства енергетики та захисту довкілля у відповідних сферах. У пункті 1 Положення про Міністерство енергетики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 507, визначено, що Міністерство енергетики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує, в тому числі: формування та реалізує державну політику в електроенергетичному, ядерно-промисловому, вугільно-промисловому, торфодобувному, нафтогазовому та нафтогазопереробному комплексі; формування та реалізацію державної політики у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива (крім питань забезпечення енергоефективності будівель та інших споруд) та у сфері нагляду (контролю) у галузях електроенергетики і теплопостачання. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за можливе замінити Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (01601, м. Київ, вул. Хрещатик 30, код ЄДРПОУ 37471933) на правонаступника - Міністерство енергетики України (01601, м. Київ, вул. Хрещатик 30, код ЄДРПОУ 37552996). 06 вересня 2021 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 34776, від Публічного акціонерного товариство по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій позивач просить повністю відмовити у задоволенні апеляційної скарги, врахувати судову практику з аналогічних спорів. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст.. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Так, відповідно до п.8 ч.1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. У свою чергу частиною 3 ст. 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що нормами Кодексу ГРС та положеннями Типового договору, які затверджені Регулятором, встановлено обов`язок оператора ГРМ проводити розрахунки по вузлах обліку, які не обладнані корекцією тиску та температури, шляхом приведення об`єму природного газу до стандартних умов за показами побутових лічильників у разі відсутності приладів для вимірювання температури та тиску газу, оскільки прямих вказівок на те, що ці норми поширюються лише на комерційних споживачів, у законодавстві немає, а така можливість стосовно побутових споживачів прямо передбачена відомчими актами самого Регулятора, крім того, всупереч ч.2 ст.77 КАС України, відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про включення позивачем різниці у приведенні газу до стандартних умов до виробничо-технологічних витрат, а тому посилання на зазначену обставину у якості обґрунтування необхідності прийняття оскаржуваної постанови відхиляються судом. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, з огляду на що рішення суду підлягає скасуванню. Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, постановою №848 від 29.06.2017 року (із змінами, внесеними постановою №2223 від 24.10.2019 року) Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг видано Акціонерному товариству «Оператор газорозподільної системи «Лубнигаз» ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території міста Лубни та Лубенського, Гребінківського, Пирятинського та Оржицького районів Полтавської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні та експлуатації позивача. Відповідно до статті 4 Закону України «Про ринок природного газу» та статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», у зв`язку із зверненнями споживачів природного газу та з метою захисту їх прав, 23.11.2018 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг було прийнято постанову №1503, якою: - заборонено Публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» при здійсненні обліку природного газу, використаного побутовими споживачами, приводити об`єми природного газу до стандартних умов для здійснення комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами; - у разі приведення у жовтні 2018 року Публічним акціонерним товариство по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» об`ємів використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов Публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» необхідно здійснити за жовтень 2018 року перерахунок об`єму споживання (розподілу) природного газу по об`єктах побутових споживачів відповідно до фактичних показань лічильників природного газу. Вважаючи постанову від 23.11.2018 року №1503 протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся із вказаним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. За визначенням статті 1 Закону України від 11.09.2003 року № 1160-IV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом. Отже, враховуючи зміст оскаржуваної постанови та вищевказаної правової дефініції, постанова Нацкомісії від 23.11.2018 року № 1503 не є регуляторним актом, оскільки положення даної постанови не спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання. Водночас вказана постанова, хоча і направлена на неодноразове застосування, однак не скасовує, не встановлює та не змінює норми права, а направлена, у свою чергу, щодо конкретно визначеної юридичної особи - ПАТ «Лубнигаз», отже спірна постанова комісії є актом індивідуальної дії в розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України. З огляду на вищевказане, в межах спірних правовідносин підлягає застосуванню загальний строк позовної давності, що визначений абз.2 ч.2 ст. 122 КАС України, так, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Порушення має місце як тоді, коли негативні наслідки вже настали, так і тоді, коли вони лише можуть настати з певною вірогідністю. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Відповідно до статті 15 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» рішення Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів, а також рішення з питань встановлення тарифів на товари (послуги) суб`єктів природних монополій, цін (тарифів) для населення (якщо відповідні повноваження щодо встановлення цін (тарифів) надані спеціальними законами) набирають чинності з дня, наступного за днем їх опублікування в офіційному друкованому виданні - газеті "Урядовий кур`єр", якщо більш пізній строк набрання ними чинності не встановлено самим рішенням, але не раніше дня офіційного опублікування рішення. Рішення підлягає опублікуванню у 15-денний строк з дня його прийняття. Інші рішення Регулятора набирають чинності з дня їх прийняття, якщо рішенням не встановлено більш пізній строк набрання чинності, та доводяться до відома осіб, на яких поширюється їх дія, у порядку, встановленому Регулятором. Вищенаведений порядок доведення до відома осіб інформації про прийняті рішення передбачено Регламентом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженим постановою НКРЕКП від 06.12.2016 року № 2133 (далі - Регламент). Відповідно до пункту 9.8 Регламенту рішення НКРЕКП, що мають ознаки регуляторних актів, а також рішення з питань встановлення тарифів на товари (послуги) суб`єктів природних монополій, цін (тарифів) для населення (якщо відповідні повноваження щодо встановлення цін (тарифів) надані спеціальними законами) набирають чинності з дня, наступного за днем їх опублікування в офіційному друкованому виданні - газеті "Урядовий кур`єр", якщо більш пізній строк набрання ними чинності не встановлено самим рішенням, але не раніше дня офіційного опублікування рішення, про що зазначається в тексті рішення. Рішення підлягає опублікуванню у 15-денний строк з дня його прийняття. Інші рішення НКРЕКП набирають чинності з дня їх прийняття, якщо рішенням не встановлено більш пізній строк набрання чинності. Рішення НКРЕКП, крім тих частин рішень, що містять таємну інформацію, підлягають оприлюдненню протягом п`яти робочих днів з дня їх прийняття на офіційному веб-сайті НКРЕКП. Обсяг конфіденційної інформації, що не підлягає розкриттю, визначається НКРЕКП на підставі клопотання заінтересованих осіб з урахуванням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації». Так, оскаржувана постанова НКРЕКП № 1503 прийнята 23.11.2018 року та оприлюднена на офіційному веб-сайті НКРЕКП 26.11.2018 року за наступним посиланням http://www.nerc.gov.ua/7idA36327. З урахуванням викладеного, колегія суддів наголошує, що про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатися ще у листопаді 2018 року, вказано Публічним акціонерним товариством «Оператор газорозподільчої системи «Лубнигаз» не заперечено та жодним належним чином не обґрунтовано коли саме, на переконання позивача, останній дізнався про порушення свого права. Втім, з позовною заявою позивач, в межах спірних правовідносин, звернувся лише 19.03.2020 року (відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 6655/20). Варто також наголосити, що відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2019 року, до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Лубнигаз» з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, в якому просив суд: - визнати протиправною та нечинною постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23.11.2018 року №1503 «Щодо заборони ПАТ «Лубнигаз» приводити об`єми використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов при здійсненні комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами». Однак, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.11.2019 року від 20 лютого 2020 року клопотання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про залишення позову АТ «Лубнигаз» без розгляду було задоволено, залишено позовну заяву Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Лубнигаз» (37503, м. Лубни, вул. Л.Толстого, 87, ідентифікаційний код 05524713) до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (03057, м. Київ, вул. Смоленська, 19, код згідно з ЄДРПОУ 39369133) про визнання протиправною та нечинною постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23.11.2018 № 1503 "Щодо заборони ПАТ «Лубнигаз» приводити об`єми використаного природного газу побутовими споживачами до стандартних умов при здійсненні комерційних розрахунків за використаний природний газ побутовими споживачами», - без розгляду. В межах розгляду справи № 640/22176/19 було також встановлено, що «постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23.11.2018 року №1503 оприлюднена на офіційному веб-сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 26.11.2018 року, отже суд приходить до висновку, що позивач був обізнаний про спірне рішення ще у листопаді 2018 року. Водночас, та обставина, що позивач неодноразово звертався до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг із заявами щодо встановлення економічно обґрунтованого тарифу (копії заяв № 369 віл 05.03.2019 року, № 2661 від 29.08.2019 року на а.с. 155-156) також не дає підстав для зміни порядку обчислення строків звернення до суду, оскільки відсутність відповіді на звернення або надання відповіді формальної (не по суті вирішення порушеного питання) з боку НКРЕКП не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду». Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. З урахуванням вищевказаного вбачається, що позивач протягом 2018 та 2019 років вчиняв активні дії щодо захисту своїх прав: надсилав листи до Регулятора, звертався із позовом до суду, отже достеменно знав про порушення свого права, що в свою чергу свідчить про пропуск строку звернення до суду із даним адміністративним позовом, позаяк останній поданий лише через півтора роки з моменту винесення спірної постанови. Разом з тим, жодних належних доказів чи переконливих пояснень щодо існування причин, що об`єктивно перешкоджали позивачеві своєчасно реалізувати право на звернення до адміністративного суду з цим позовом позовна заява не містять. Як наголошено в постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №826/14417/18, дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб. Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, а також строки для подання апеляційної чи касаційної скарги, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Аналогічних висновків дійшов й Верховний Суд у постанові від 18.02.2021 року у справі № 640/25034/19. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг підлягає частковому задоволенню, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 травня 2021 року - скасуванню із залишенням позовної заяви Публічного акціонерного товариство по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» без розгляду. Керуючись ст..ст. 123, 238, 241, 242, 308, 311, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сферах енергетики та комунальних послуг - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 травня 2021 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Публічного акціонерного товариство по газопостачанню та газифікації «Лубнигаз» - залишити без розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко Суддя: Я.Б.Глущенко Я.М.Собків Повний текст виготовлено 07 вересня 2021 року.