Постанова 4805 № 286/4155/18

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №286/4155/18 Головуючий у 1-й інст. Невмержицький С. С. Категорія 16 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 вересня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т. М., суддів Миніч Т.І., Трояновської Г.С., за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №286/4155/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Овруцької міської ради, третя особа Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області, про визнання неправомірним рішення, визнання протиправним державного акта про право власності на землю та визнання недійсним договору дарування земельної ділянки за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 07 березня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Невмержицького С.С. в м. Овручі, в с т а н о в и в : У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, мотивуючи його тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом їй на праві приватної власності належить 38/100 частин житлового будинку, який розташований в АДРЕСА_1 . На підставі рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 23 листопада 2007 року вона також набула у власність земельну ділянку, площею 0,038 га, яка розташована за вище вказаною адресою та призначена для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Співвласником 62/100 частин вказаного житлового будинку був ОСОБА_2 , який на підставі рішення Овруцького районного суду від 11 січня 2010 року також набув право власності на земельну ділянку, площею 0,0720 га, призначену для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 . В подальшому їй стало відомо, що ОСОБА_2 у 2010 році отримав державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,0984 га, призначену для обслуговування 68/100 частин вказаного житлового будинку. Зазначений державний акт був виданий на підставі рішення Овруцької міської ради Житомирської області від 7 вересня 2010 року за №244. 11 листопада 2010 року ОСОБА_2 подарував дану земельну ділянку ОСОБА_3 ОСОБА_1 вказує, що у жовтні 2018 року вона вирішила виготовити технічну документацію на належну їй земельну ділянку, звернувшись до відділу Держгеокадастру в Овруцькому районі з письмовою заявою про надання роз`яснення. Листом від 31 жовтня 2018 року їй повідомили, що вона позбавлена можливості оформити технічну документацію на належну їй земельну ділянку, оскільки площа земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_2 , перевищує площу земельної ділянки у межах норм, передбачених ст.121 ЗК України. Норма безоплатної передачі громадянам земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в містах становить не більше 0,10 га на увесь будинок. ОСОБА_2 набув у власність земельну ділянку площею 0,0984 га. Отже, вона може виготовити технічну документацію лише на земельну ділянку площею 0,0016 га, що свідчить про порушення її права. Окрім того, позивач зазначала, що вона не підписувала протокол погодження меж, що вказує на недотримання вимог ст.198 ЗК України. З урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила визнати неправомірним рішення 37 сесії 5 скликання Овруцької міської ради Житомирської області від 07 вересня 2010 року №244 в частині затвердження технічної документації із землеустрою на земельну ділянку, передану у власність ОСОБА_2 , яка розташована в АДРЕСА_2 . Визнати протиправним державний акт серії ЯЛ №633111 на право власності на вказану земельну ділянку, виданий 04 вересня 2010 року ОСОБА_3 . Визнати недійсним договір дарування цієї земельної ділянки, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 11 листопада 2010 року. Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 07 березня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірним рішення 37 сесії 5 скликання Овруцької міської ради Житомирської області від 07 вересня 2010 року №244 в частині затвердження технічної документації із землеустрою на земельну ділянку ОСОБА_2 , яка розташована в АДРЕСА_2 . Визнано протиправним державний акт серії ЯЛ №633111 від 04 вересня 2010 року на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 1824210100:01:010:0425, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та Овруцької міської ради по 243 грн 93 коп. судового збору. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, про відмову у задоволенні позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 не доведено, що внаслідок приватизації ним земельної ділянки порушені її права. Належна їй земельна ділянка не увійшла до складу приватизованої ним у 2010 році земельної ділянки. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначила, що норма безоплатної передачі земельної ділянки у приватну власність громадянам становить 0,10 га на увесь будинок, а не на кожного співвласника, відтак, за умови приватизації ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0984 га, вона не має можливості приватизувати земельну ділянку, необхідну для обслуговування житлового будинку. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить 38/100 частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 02 серпня 2007 року державним нотаріусом, зареєстрованого в реєстрі за номером 2-1302 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20 серпня 2007 року № 15649478. Співвласником 62/100 частини цього домоволодіння був ОСОБА_2 згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, посвідченого 16 травня 2008 року державним нотаріусом, зареєстрованого в реєстрі за номером 2-1616. Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 23 листопада 2007 року за ОСОБА_1 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,038 га, призначену для обслуговування 38/100 частини житлового будинку АДРЕСА_3 . На підставі рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 11 січня 2010 року за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,0720 га під забудовою 62/100 частини житлового будинку АДРЕСА_3 . Рішенням Овруцької міської ради від 07 вересня 2010 року № 244 затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0984 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_2 . На підставі цього рішення ОСОБА_2 04 вересня 2010 року виданий державний акт, серія ЯЛ №633111, на право власності на земельну ділянку площею 0,0984 га, кадастровий номер 1824210100:01:010:0425, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Долучений до матеріалів справи протокол погодження меж суміжних земельних ділянок не містить підпису ОСОБА_1 11 листопада 2010 року ОСОБА_2 подарував 62/100 частини житлового будинку та зазначену земельну ділянку своєму синові ОСОБА_3 . Відповідно до статті 116 ЗК Українигромадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами регулюється положеннями статті 118 ЗК України. Відповідно до статті 120 ЗК України(в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, необхідно враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, можна зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства. При застосуванні положень статті 120 ЗК Україниу поєднанні з положеннями статті 125 ЗК Україниу редакції, яка була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, необхідно виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, провадження № 14-47цс20. Таким чином, у зв`язку з набуттям спільної часткової власності на житловий будинок у порядку спадкування у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникло також право спільного користування відповідною частиною земельної ділянки, на якій розміщений цей будинок. Згідно зі статтею 41 Конституції Українита статтею 1Першогопротоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до статті 152 ЗК Українизахист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з частиною першою статті 155 ЗК Україниу разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, провадження № № 14-525цс18. На підставі рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 11 січня 2010 року за ОСОБА_2 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,0720 га під забудовою 62/100 частини житлового будинку АДРЕСА_2 . У судовому рішенні вказано, що відповідно до рішення Овруцької міської ради від 15 травня 1997 року передана безкоштовно в приватну власність земельна ділянка в розмірі 0,0720 га під забудовою 62/100 частини житлового будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_4 , який не встиг оформити право власності на передану йому у приватну власність земельну ділянку у зв`язку зі смертю, у зв`язку з відсутністю державного акта позивач не може отримати свідоцтво про право на спадщину. Відтак, ОСОБА_2 від попереднього користувача у порядку спадкування за законом перейшло право власності на 62/100 частини житлового будинку АДРЕСА_2 та земельна ділянка для обслуговування цієї частини будинку площею 0,0720 га. Відповідно ОСОБА_1 належить право власності на 38/100 частини житлового будинку АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,038 га, призначену для обслуговування цієї частини будинку. Відповідно до пункту «г» частини першої, частини третьої статті 121 ЗК Українигромадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах- не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара. Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв`язку з набуттям ним права власності на житловий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим). Згідно зі статтею 126 ЗК України(у редакції на час отримання відповідачем державного акта) право власності на земельну ділянку посвідчувалося державним актом, який видавався на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування. Отже, у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як співвласників житлового будинку АДРЕСА_2 могла бути передана земельна ділянка для будівництва і обслуговування цього будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею не більше 0,1 га. Рішенням Овруцької міської ради від 07 вересня 2010 року № 244 затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0984 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_2 . Тобто ОСОБА_2 отримав земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0984 га у розмірі, що перевищує розмір успадкованої ним земельної ділянки 0,0720 га. За змістом частини першої статті 12 ЗК Українидо повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Згідно з частиною першою статті 356 ЦК Українивласність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Відповідно до статей 364та 367 ЦПК Україникожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 ЦК України. Законодавством передбачена можливість для громадян України набути право власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування (пункти «б», «в» частини першої статті 81 ЗК України). Відповідно до частини четвертої статті 88 ЗК Україниучасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки. Згідно з частиною першою статті 122 ЗК Українисільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Відповідно до частини першої статті 121 ЗК Українигромадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах у розмірі не більше 0,10 га. Згідно із рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 23 листопада 2007 року рішенням Виконавчого комітету Овруцької міської ради від 18 листопада 1999 року № 328 ОСОБА_5 для обслуговування 38/100 частини будинку АДРЕСА_2 передана земельна ділянка 0,038 га для обслуговування цієї частини будинку. Згідно із рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 11 січня 2010 року рішенням Овруцької міської ради від 15 травня 1997 року ОСОБА_4 передана безкоштовно в приватну власність земельна ділянка розміром 0,0720 га під забудову 62/100 частини житлового будинку АДРЕСА_2 . Згідно з рішенням 37 сесії V скликання Овруцької міської ради Житомирської області від 07 вересня 2010 року № 244 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель, споруд (присадибна ділянка) у власність ОСОБА_2 передано земельну ділянку площею 0,0984 га для обслуговування житлового будинку. Законодавство не містить заборони або обмежень на повторне звернення громадян до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування із заявами про отримання додатково земельної ділянки, у межах встановлених норм, відповідно до статті 121 ЗК України. Водночас відповідно до частини четвертої статті 116 ЗК України(у редакції на час прийняття радою оскаржуваного рішення) передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз за кожним видом використання. З врахуванням наведеного суд першої інстанції правильно вважав, що такі обставини порушують права позивача як співвласника будинку на розпорядження в повному обсязі належною їй на праві власності частиною будинку та позбавляють її права на приватизацію земельної ділянки, необхідної для обслуговування її частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, оскільки частина неприватизованої землі, яка складає різницю між фактичним розміром земельної ділянки для обслуговування всього житлового будинку, визначеним за наслідками обміру на місцевості в обсязі 0,10 га, та фактично переданою відповідачу, земельною ділянкою цього ж призначення у загальному розмірі 0,0984 га, становить 0,0016 га та є недостатньою для розміщення, обслуговування належної позивачу частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами. У зв`язку з чим обґрунтовано задовольнив позов ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги про те, що розмір земельної ділянки, який закріплений за будинком підтверджується технічним паспортом, є безпідставними з наступних підстав. Технічний паспорт на будинок - це документ, який містить у собі основні відомості про об`єкт нерухомого майна. Відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24 травня 2001 року № 127 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2018 року № 186) у технічному паспорті зазначаються такі характеристики будинку: місцезнаходження (адреса) об`єкта; склад; технічні характеристики; план та опис об`єкта; ім`я/найменування власника/замовника; відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна; відомості щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт. Таким чином, розмір земельної ділянки, яка закріплена за будинком не може підтверджуватися лише технічним паспортом на будинок, а пояснення представника міської ради у судовому засіданні про розмір земельної ділянки без посилання на рішення ради про виділення земельної ділянки не є належним доказом у справі. Крім того, колегія суддів зазначає, що відсутність вмотивованого рішення компетентного органу про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не може підтверджувати відсутність у позивача порушеного права, оскільки право на земельну ділянку площею 0,038 га для обслуговування частки будинку визнано за ОСОБА_1 на підставі рішення суду і вона має право на отримання безоплатно із земель комунальної власності земельну ділянку у розмірі, визначеному законом. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 07 березня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 07 вересня 2021 року. Головуючий Судді