Постанова 4805 № 935/2537/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №935/2537/20 Головуючий у 1-й інст. Янчук В. В. Категорія 3 Доповідач Григорусь Н. Й. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 вересня 2021 року м. Житомир Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Григорусь Н.Й., суддів Галацевич О.М., Микитюк О.Ю., секретаря судового засідання Бірюченка Д.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 935/2537/20 за позовом ОСОБА_1 до Коростишівської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 23 лютого 2021 року, ухвалене суддею Янчук В.В. у м. Коростишеві (повний текст складено 23.02.2021), в с т а н о в и в: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який був зареєстрований та проживав по АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_2 до нотаріальної контори з приводу оформлення спадкових прав ніхто не звертався. Батько позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , який був племінником померлого, протягом останніх шести місяців до дня смерті ОСОБА_2 зареєстрований та проживав за вказаною адресою, тому, на думку позивача, фактично вступив у спадщину після смерті дядька згідно положень ст.ст. 548, 549 ЦК УРСР. Зазначив, що після смерті батька 10 грудня 2004 року з 2007 року добровільно, відкрито та безперервно володіє й користується житловим будинком з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 , обробляє земельну ділянку, здійснює поточний ремонт будівлі, сплачує комунальні платежі. Оскільки спадкові справи після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не заводились, позивач просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на вищевказаний житловий будинок із господарськими спорудами. Рішенням Коростишівського районного суду Житомирської області від 23 лютого 2021 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що матеріали справи містять всі необхідні докази на підтвердження відкритості, добросовісності та безперервності володіння спірним нерухомим майном, що узгоджується з позицією Великої Палати Верховного суду, викладеної у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17. Тому, скаржник не погоджується із висновком районного суду про відсутність у нього правових підстав для набуття права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Правом подати відзив на апеляційну скаргу відповідач не скористався. В судовому засіданні позивач та його представник доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить наступного висновку. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 був власником житлового будинок АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 грудня 1991 року, виданого Коростишівською нотаріальною конторою та зареєстрованого в реєстрі за № 3472 ( а.с. 4). ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 01 квітня 2003 року ( а.с. 5) та згідно довідки КП «Коростишівська комунальна служба» № 1579 від 30 травня 2017 року на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Крім нього за цією адресою протягом 6-ти місяців до дня його смерті був зареєстрований ОСОБА_3 - племінник ( а.с. 7). ОСОБА_3 є батьком позивача у справі ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження позивача (а.с. 9). Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 14 грудня 2004 року ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с. 6) та згідно довідки КП «Коростишівська комунальна служба» № 1584 від 30 травня 2017 року на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Крім нього за цією адресою протягом шести місяців до дня його смерті та шести місяців після - зареєстрованих осіб не було ( а.с. 8). Спадкові справи після смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не заводились відповідно до витягів зі Спадкового реєстру № 59692237, 59692020 від 04 березня 2020 року ( а.с. 22-23). 28 лютого 2020 року депутатом Коростишівської міської ради Мартинюком І.В. за підписами сусідів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 складено акт № 270 про те, що ОСОБА_1 з 2007 року і по даний час проживає за адресою: АДРЕСА_1 та протягом усього часу обробляв присадибну земельну ділянку, проводив ремонті роботи в будинку (а.с. 7). Матеріали справи містять копії квитанції про сплату комунальних платежів від імені ОСОБА_3 за період 2017-2020 роки (а.с. 10-14) та копії видаткових накладних та чеків без зазначення імені набувача на будівельні матеріали (а.с. 15-16). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був обізнаний відносно того, що власником житлового будинку, який є предметом спору та на який він просить визнати право власності за набувальною давністю, був ОСОБА_2 , в якому проживав батько позивача, а в подальшому і сам позивач, зі згоди власника та не є добросовісним набувачем, а відкритість та безперервність користуванням спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами ст. 344 ЦПК України. Колегія погоджується з такими висновками, виходячи з наступного. Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до абзацу першого частини першої, частини четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. У п.п.9,10 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: - володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; - володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; - володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч.3 ст.344 ЦК України). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч.2 ст.344 ЦК України). Право власності на нерухоме майно можна набувати за набувальною давністю лише після 01 січня 2011 року; - задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 334 ЦК можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння; - за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено; - відлік строку набувальної давності починається з моменту заволодіння нерухомим майном; у випадку коли володілець заволодів майном на підставі певного договору з його власником, строк набувальної власності обчислюється з моменту спливу строку позовної давності. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є спадкове майно. Хоча й можливість застосування положень ст. 344 ЦК України про набувальну давність до спадкових правовідносин не виключається, проте районний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки відсутні всі необхідні умови для визнання права власності за набувальною давністю. Так, позивач пред`явив цей позов як спадкоємець першої черги і лише з тих підстав, що його батько ОСОБА_3 фактично прийняв у спадщину після смерті свого дядька ОСОБА_2 згідно ст.ст. 548, 549 ЦК УРСР, а позивач після нього у спадщину не вступив. Із вказаного вбачається, що відсутні підстави та умови для застосування положень статті 344 ЦК України, у тому числі й положення частини другої цієї статті, згідно з якою особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Отже, враховуючи, що правопопередники позивача, тобто спадкодавці, не заволодівали чужим майном, оскільки двоюрідний дід позивача набув право власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, відсутні умови для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю. Крім того, на думку колегії, позивачем не доведено володіння майном протягом останніх десяти років. Висновки суду першої інстанції щодо відсутності у діях позивача ознак добросовісного заволодіння житловий будинком АДРЕСА_1 як складової інституту набувальної давності узгоджуються з матеріалами справи, оскільки доказів на підтвердження дій позивача щодо вступу у спадщину після смерті батька у встановленому законом порядку у справі не міститься. Факт сплати позивачем комунальних платежів та понесення ним тягаря утримання нерухомого майна не може бути самостійною підставою для визнання права власності на майно в порядку статті 344 ЦК України. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності ст. 89 ЦПК України. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, районний суд правильно встановив, що позивач не є добросовісним набувачем, а відкритість і безперервність користування нерухомим майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач добросовісно та відкрито володіє спірним житловим приміщення є аналогічними доводам позовної заяви, які були предметом дослідження у суді першої інстанції та їм надана належна оцінка. Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та ґрунтуються на переоцінці доказів. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04). З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 23 лютого 2021 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складено 07.09.2021.