Постанова Донецький апеляційний суд № 223/293/21

22-ц/804/2006/21 223/293/21 Головуючий в І інстанції Дочинець С. І. Єдиний унікальний номер 223/293/21 Номер провадження 22-ц/804/2006/20 Доповідач: Барков В. М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2021 року м. Маріуполь Донецький апеляційний суд в складі: головуючого судді Баркова В. М., суддів Биліни Т. І., Мальцевої Є. Є., секретар Лазаренко Д. Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» на рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 17 травня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: В березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» (далі ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, обґрунтовуючи це тим, що він у період з 13 липня 1992 року по 26 листопада 1993 року, з 15 листопада 1999 року по 26 серпня 2020 року працював на підприємстві ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» у шкідливих умовах праці з повним робочим днем під землею за професіями гірничий робітник, прохідник, та 26 серпня 2020 року його було звільнено наказом № 141-к від 26 серпня 2020 року за станом здоров`я на підставі п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України. Оскільки з ним не було здійснено розрахунок усіх належних йому сум при звільненні, вважає що відповідач повинен сплатити йому середній заробіток у сумі 109 744,60 грн. за 140 робочих днів затримки розрахунку при звільненні, та моральну шкоду 5 000 грн. Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 17 травня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 90 000 грн., моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. та витрати за сплату судового збору у сумі 1 025,62 грн. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення змінити та ухвалити нове в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зменшивши визначений судом розмір до 50 відсотків та відмовити в частині стягнення моральної шкоди в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначило, що суд не врахував усіх обставин по справі, оскільки відповідачем на час ухвалення спірного рішення було здійснено розрахунок з позивачем по заборгованості за невиплачену заробітну плату. Крім того, суд не надав належної правової оцінки фінансово-господарському стану підприємства, що не співпадає з висновком, викладеним в постанові Верховного суду від 26 червня 2019 року у справі за № 716/9584/15-ц. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням усіх норм чинного законодавства, а викладені в апеляційній скарзі підприємства доводи не обґрунтовані та не можуть бути основою для зміни рішення суду. Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені судовими повістками (а.с. 89-91), тому суд відповідно до положень ст. 372 ЦПК України розглянув справу без їх участі без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно із ч. 2 ст. 247 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ст. 376 ЦПК України). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції враховуючи фактичні обставини справи, зокрема розмір нарахованих позивачу грошових коштів на час звільнення останнього складав 89 013,16 грн., прийшов до висновку про очевидну не співмірність сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, визначив справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи розмір відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат у сумі 90 000 грн., а також моральної шкоди в розмірі 5 000 грн. Проте повністю з таким висновком суду погодитися не можна. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 13 липня 1992 року працював на Державному підприємстві «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» та був звільнений 26 серпня 2020 року наказом № 141-к від 26.08.20 р. внаслідок невідповідності стану здоров`я, що перешкоджає продовженню роботи на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України (а.с. 9-10). Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Нараховані грошові кошти на момент звільнення склали 89 013,16 грн. Сума до сплати у серпні 2020 року склала 71 555,60 грн (а.с 11). Станом на 30 березня 2021 року заборгованість із заробітної плати перед позивачем відсутня. Середньоденна заробітна плата позивача на час звільнення склала 783,89 грн. (а.с. 31). Відповідно до виписки за картковим рахунком ОСОБА_1 за період з 04 вересня 2020 року по 08 лютого 2021 року, виданої Акціонерним товариством «Альфа-банк», з позивачем 16 березня 2021 року було здійснено повний розрахунок (а.с. 13-15). Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, вищезазначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Вказана позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 щодо застосування статті 117 КЗпП України. Оскільки апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо порушення відповідачем норм трудового законодавства у частині невиплати позивачу заробітної плати при звільненні, наявні підстави для покладення на нього відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у вигляді стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Визначаючи розмір такого відшкодування за період з 27 серпня 2020 року до 16 березня 2021 року в сумі 108 960 грн. 71 коп., суд першої інстанції стягнув його в розмірі 90 000 грн., який перевищує розмір заборгованості. Застосовуючи до спірних правовідносин критерій зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку працівника за час затримки роботодавцем розрахунку при його звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, апеляційний суд враховує, що ОСОБА_1 заявлено до стягнення з підприємства суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, загальний розмір заборгованості якої складав 89 013 грн. 76 коп., та яка складається з вихідної допомоги при звільненні в розмірі 16 853 грн. 62 коп., одноразової допомоги у зв`язку із виходом на пенсію за Галузевою угодою в розмірі 50 560 грн. 86 коп., інших нарахувань в розмірі 424 грн. 93 коп., які не належать до структури заробітної плати, на базі якої визначається середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а також з компенсації за невикористану відпустку в сумі 2 334 грн. 31 коп., допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю за рахунок ФССВПТ в сумі 19 689 грн. 30 коп. Заборгованість із виплати заробітної плати на момент звільнення була відсутня. Звернувся позивач до суду із позовом у березні 2021 року, тобто зі спливом більше шести місяців після звільнення. З матеріалів справи вбачається незадовільний фінансово-господарський стан ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1», що супроводжується неможливістю своєчасного розрахунку зі звільненими працівниками за рахунок коштів державного бюджету за програмою «Реструктуризація вугільної галузі» та за рахунок коштів від реалізації вугільної продукції, і знайшло своє відображення в актах про початок і продовження цілозмінних простоїв по підприємству з грудня 2019 року через нездійснення контрагентами відповідача розрахунків за відвантажену вугільну продукцію і припинення постачання електроенергії відповідачу (а.с. 39-46). Зазначені обставини у сукупності свідчать про неспівмірність суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, присудженої судом до стягнення з підприємства на користь ОСОБА_1 та порушення судом першої інстанції балансу інтересів роботодавця і працівника. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, апеляційний суд, вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 54 500 грн., приймаючи до уваги принцип диспозитивності і межі апеляційного перегляду справи, згідно зі змістом прохальної частини апеляційної скарги. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 5 000 грн., яку останній фактично зазнав. Згідно з ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Згідно з п. 13 вищевказаної постанови відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Суд першої інстанції вірно встановив, що неправомірними діями відповідача: порушенням термінів здійснення розрахунку при звільненні, порушено гарантоване ст. 43 Конституції України право ОСОБА_1 на своєчасне одержання винагороди за працю, що призвело до моральних страждань позивача, який був вимушений звільнитись у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, що перешкоджало продовженню виконуваній роботі, а наслідком не виплати при звільненні всіх сум, що належали позивачу від підприємства, стала втрата позивачем нормальних життєвих зв`язків, погіршення його життєвих умов та матеріального становища, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та пошуку джерел доходу для забезпечення власного утримання та утримання родини. Апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували зазначений висновок суду. На підставі зазначеного, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, у зв`язку з чим, згідно з п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно змінити, зменшивши стягнутий судом першої інстанції з відповідача на користь позивача розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з 90 000 грн. до 54 500 грн. Розподіл судових витрат між сторонами врегульовано статтею 141 ЦПК України. Відповідно до положень частини першої зазначеної статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у свої постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях. ОСОБА_1 було сплачено судовий збір за подання до суду позову у сумі 1 238 грн. 78 коп., а тому пропорційно до задоволеної частини позовних вимог підлягають стягненню з відповідача на його користь судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції у розмірі 642 грн. 36 коп. Оскільки апеляційна скарга задоволена частково, за результатами апеляційного розгляду судове рішення змінюється та зменшується сума коштів, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, то відповідач має право на компенсацію за рахунок позивача 50% судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги у розмірі 712 грн. 50 коп. Керуючись ст. 374, 367, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» задовольнити частково. Рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 17 травня 2021 року змінити в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Стягнути з державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 27 серпня 2020 року по 16 березня 2021 року в розмірі 54 500 (п`ятдесят чотири тисячі п`ятсот) грн. В іншій частині рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 17 травня 2021 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 712 (сімсот дванадцять) грн. 50 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 07 вересня 2021 року. Судді В. М. Барков Т. І. Биліна Є. Є. Мальцева