Постанова Львівський апеляційний суд № 444/2445/19

Справа № 444/2445/19 Головуючий у 1 інстанції: Зеліско Р. Провадження № 22-ц/811/737/21 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. 22-ц/811/738/21 Категорія:10 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 серпня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді Шандри М.М. суддів: Левика Я.А., Савуляка Р.В. з участю секретаря Скакун І.А. та з участю представника АТ «Перший Український Міжнародний Банк» Васильчикова І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 14 грудня 2020 року та на додаткове рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: державний реєстратор Львівської філії комунального підприємства "Реєстрація майна та бізнесу" Бойко Христина Романівна про визнання недійсним (протиправним) та скасування рішення державного реєстратора, скасування запису про право власності, поновлення права власності шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності, ВСТАНОВИЛА: Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії державного реєстратора КП «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Христини Романівни по реєстрації за AT «Перший Український Міжнародний Банк» права власності на його житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , як предмет іпотеки, із скасуванням її рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо такої реєстрації та внесеного на цій підставі запису про державну реєстрації права власності на цей будинок за АТ «ПУМБ» та із зобов`язанням державного реєстратора внести відповідні записи в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно щодо поновлення його права власності на цей будинок. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 09.11.2007 між ним та відповідачем укладено кредитний договір №5839836 від 09.11.2007, за яким йому було надано споживчий кредит в сумі 110000,00 USD на придбання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Того ж дня було укладено договір іпотеки № 5839950 від 09.11.2007, за яким в забезпечення виконання зобов`язань позичальником за названим договором кредиту вказаний будинок було передано в іпотеку. Вказує, що договір іпотеки містив застереження (п.4.7 договору іпотеки №5839950) щодо можливості задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки шляхом набуття права власності на нього у встановленому законом і договором порядку. Згідно умов договору, у разі порушення умов кредитного договору іпотекодержатель надсилає особі, яка порушила свої обов`язки письмову вимогу про усунення порушення, з зазначенням стислого змісту порушених зобов`язань, вимоги про виконання порушеного зобов`язання в строк не більше тридцять днів, і попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Однак в порушення наведених положень, такої вимоги про усунення порушення він не отримував. Окрім того, вказував, що незважаючи на те, що Банк не надав державному реєстратору ОСОБА_2 необхідних даних, а нотаріус не встановила розміру вимоги за Кредитним договором, яка була задоволена шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, державним реєстратором Бойко Х.Р., внесено до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про право власності на квартиру позивачів на користь відповідача. З огляду на викладене та посилаючись на Закон України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності до виникнення спірних відносин в даній справі, просив визнати протиправним рішення ПАТ «Перший український міжнародний банк» про звернення стягнення на квартиру, площею 101,8 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 , як предмет іпотеки за договором іпотеки № 5839950 від 09.11.2007, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42884812 від 07.09.2018 державного реєстратора Бойко Х.Р. стосовно об`єкту нерухомого майна: житлового будинку, що за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати запис 27806612 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» на об`єкт нерухомого майна: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Просив визнати недійсним та скасувати рішення державного реєстратора - Львівської філії комунального підприємства "Реєстрація майна та бізнесу" Бойко Христини Романівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.09.2018 за індексним номером 42884812; скасувати запис про право власності 27806612, згідно з яким право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1638222546227) було зареєстровано на праві власності за Акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк" та поновити право власності ОСОБА_1 шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу будинку; стягнути з Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" судовий збір в розмірі 768,40 грн. Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 14 грудня 2020 позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано рішення державного реєстратора - Львівської філії комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Христини Романівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.09.2018 за індексним номером 42884812. Скасовано запис про право власності 27806612, згідно з яким право власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 1638222546227) було зареєстровано на праві власності за Акціонерним товариством "Перший український міжнародний банк". Поновлено право власності ОСОБА_1 шляхом поновлення запису про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу будинку. Стягнуто з Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40 грн. Додатковим рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 28 січня 2021 стягнуто з Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. Рішення та додаткове рішення суду оскаржив відповідач Акціонерне товариства "Перший Український Міжнародний Банк". Апеляційні скарги мотивує тим, що згідно позицій Верховного Суду у постановах від 12.07.2018 та від 13.06.2018, мораторій на звернення стягнення на нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 5 ЗУ «Про іпотеку», встановлено саме щодо примусового стягнення - відчуження такого майна без згоди власника. Оскільки прийняття у власність АТ "Перший Український Міжнародний Банк" в рахунок погашення боргу за кредитним договором нерухомого майна було здійснено на підставі узгоджених сторонами пунктів договору, то відповідно воно було здійснене за згодою власника, а не примусово, отже положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на дані правовідносини не розповсюджується. Отож, посилання суду на нібито примусове стягнення є помилковими, до того ж мораторій відстрочує виконання зобов`язання, а не звільняє від його виконання. Також,зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд посилається як на доказ на копію реєстраційної справи №1638222546227 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, однак зазначений доказ поданий з порушенням строків, визначених ЦПК України, а тому помилково врахований судом. Щодо задоволення позовних вимог в частині скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за банком, апелянт вказує на втручання у дискреційні повноваження реєстраційної служби, позаяк суд не вправі перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, віднесених законодавством до компетенції іншого органу державної влади. Просить скасувати рішення Жовківського районного суду Львівської області від 14 грудня 2020 року. Також, апелянт не погоджується з додатковим рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 28 січня 2021, вважає його таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що позивач не надав суду розрахунків витрат та інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги. Стверджує, що витрати на правову допомогу неспівмірні і завищені, а розмір витрат необґрунтований. Просить скасувати додаткове рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28 січня 2021. Відзив на апеляційні скарги не надходив. У судовому засіданні апеляційної інстанції представник АТ «ПУМБ» Васильчиков І.В. апеляційні скарги просив задоволити, покликаючись на доводи, викладені у скаргах. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, тому розгляд справи проводиться в їх відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення з наступних підстав. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Судом установлено, що 09.11.2007 між ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником всіх прав та зобов`язань якого є акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №5839836 від 09.11.2007. Відповідно до умов вказаного договору позивач ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 110000,00 USD, який зобов`язувалася повернути у повному обсязі в строк до 09.11.2027 (а.с. 10 т.1). З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за Кредитним договором 09.11.2007 між ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником всіх прав та зобов`язань якого є Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №5839950, відповідно до якого іпотекодавець, передав в іпотеку нерухоме майно житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 1.2.3 договору іпотеки за домовленістю сторін вартість предмету іпотеки становить 556 338 грн.00 коп. Відповідно до п.п. 4.1.1. та 4.1.2. Договору іпотеки від 09.11.2007, у разі невиконання або неналежного виконання Боржником зобов`язань за кредитним договором Іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами; у разі порушення Іпотекодавцями та/або Боржником обов`язків, встановлених цим Договором, Іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором, а у разі невиконання Іпотекодавцем цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки. Згідно з пунктом 4.2. договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється одним із таких способів за вибором іпотекодержателя: (1) за рішенням суду; (2) на підставі виконавчого напису нотаріуса; (3) шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим договором застережень про задоволення вимоги іпотекодержателя. У пункті 4.7.1. договору іпотеки вказано, що у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмету іпотеки у свою власність, про що письмово повідомляє іпотекодавця. В зазначеному повідомленні має міститися: підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, ціна, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя, суть та розмір вимог за основним зобов`язанням та вимог щодо відшкодування витрат іпотекодержателя, передбачених цим договором, які припиняються в результаті переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки. Відповідно до пункту 4.7.2. договору іпотеки застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Згідно з пунктом 5.7. договору іпотеки будь-які повідомлення та документи, які надаються іпотекодержателем іпотекодавцю згідно умов цього договору, повинні бути викладені в письмовій формі та будуть вважатись наданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом або телеграмою, за місцем проживання іпотекодавця, вказаним у статті 6 цього договору, або надані іпотекодавцю особисто. Сторони погодились, що повідомлення та/або документи вважаються отриманими іпотекодавцем на сьомий день з дня реєстрації іпотекодержателем рекомендованого листа або телеграми у відділенні поштового зв`язку/телеграфі (при цьому іпотекодавець несе ризик отримання таких листів та телеграм у строк, що перевищує 7 календарних днів), або в день особистого вручення іпотекодавцю, вказаний в повідомленнях та/або документах. З копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності №136878650 від 07.09.2018 право власності на житловий будинок, що перебував в іпотеці, перереєстровано за Публічним АТ «Перший Український Міжнародний Банк» (код ЄДРПОУ 14282829), номер запису про право власності 27806612 (а.с. 182 т.1). В якості підстави виникнення права власності, відповідно до даних з Державних реєстрів, зазначаються: договір іпотеки, серія та номер: 5839950, виданий 09.11.2007, видавник: ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк»/ ОСОБА_1 ; вимога, серія та номер: 44100/32,виданий 03.03.2016, видавник ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк». У якості підстави внесення запису зазначено «Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень» індексний номер 42884812 від 07.09.2018, державний реєстратор - Львівської філії комунального підприємства "Реєстрація майна та бізнесу" Бойко Христини Романівни. З інформаційної довідки №180952472 від 13 вересня 2019 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що позивач не має іншого нерухомого майна (житла). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 року справа №644/3116/18, провадження №14-45цс20 дійшла до наступних висновків: «Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3). За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положеннями статті 37 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону № 898-IV передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Стаття 36 Закону № 898-IV (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону № 898-IV її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі Порядок), для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів іноземній валюті» № 1304-VII, підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Відповідно до частини третьої статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV). Отже, Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження». У постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на іпотечне майно, яка використовується як місце постійного проживання, не може бути примусово звернуто стягнення в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у тому числі і в позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем. Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. Державний реєстратор не врахував положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки кредит є споживчим, а тому примусове відчуження в період дії мораторію житлового будинку без згоди на те іпотекодавця шляхом реєстрації за ПАТ «ПУМБ» права власності, суперечить чинному законодавству. Матеріалами справи безспірно підтверджується, що житловий будинок було передано в іпотеку ПАТ «ПУМБ» в рахунок споживчого кредиту для придбання нерухомості, якою є житловий будинок АДРЕСА_1 , площа якого становить 101,8 кв.м., тобто не перевищує 140 кв.м., використовується для постійного проживання позивача, іншого житла немає. За вищенаведеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який передбачає тимчасову заборону на примусове звернення стягнення на нерухоме майно, що залишились поза увагою державного реєстратора Львівської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості та бізнесу» Бойко Х.Р., у якої були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ПАТ «ПУМБ». Колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про обмеження прав ПАТ «ПУМБ» на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки та вважає правильними, обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що застереження в договорі іпотеки про задоволення вимог іпотекодержателя за своєю правовою природою вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя і є правовою підставою для реєстрації за іпотекодерджателем права власності на нерухоме іпотечне майно, однак така примусова реєстрація без згоди іпотекодавця в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тимчасово заборонена. Тобто, кредитор не втрачає права на здійснення за ним державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, однак таке право кредитора в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є законодавчо обмеженим. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію за банком права власності на квартиру, є неналежним способом захисту, оскільки Законом України «Про іпотеку», яким регулюються спірні правовідносини, передбачено, що рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц. У справі, що переглядається, на підтвердження понесених витрат на професійну допомогу стороною позивача надано договір про надання професійної правової допомоги № 13/09-1 від 13.09.2019, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро Романа Посікіри . Згідно п. 2.1 даного договору адвокат Посікіра Р.Р. призначений для надання правової допомоги клієнту. З прийому-передачі наданих послуг до договору про надання професійної правничої допомоги № 13/09-1 від 13.09.2019, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро Романа Посікіри, вбачається, що на момент підписання даного акта, замовником сплачено виконавцю 15000,00 грн. Крім цього, позивачем долучено копії квитанцій № Н 209755 від 15 грудня 2020 року; № Н210351 від 17.12.2020 року; № Н210380 від 18.12.2020 року; № ПН1903025 від 18.12.2020 року про сплату ОСОБА_1 на рахунок Адвокатського бюро Романа Посікіри в сукупності 15000,00 грн. за надання професійної правничої допомоги. Отже, загальна сума витрат за надання професійної правничої допомоги становить 15000,00 грн. Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи відповідач не надає. Між тим, суд дослідив докази про наявність судових витрат у позивача. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Вирішуючи питання співмірності, місцевий суд врахував складність справи та виконану адвокатом роботу та прийшов до правильного висновку про те, що реальні витрати позивача на правничу допомогу становлять 15000 грн. В апеляційній скарзі відповідач не наводить переконливих аргументів щодо неспівмірності таких витрат. Суд вважає, що визначена адвокатом сума гонорару є обґрунтованою, такою, що відповідає складності справи та часу, який затрачено на фактичне надання правової допомоги, обсягом, наданих адвокатом послуг, у зв`язку з чим вказана сума підлягає відшкодуванню в повному обсязі. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» залишити без задоволення. Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 14 грудня 2020 року та додаткове рішення Жовківського районного суду Львівської області від 28 січня 2021 рокузалишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено:02.09.2021. Головуючий Судді