Постанова 4802 № 569/3418/19

Справа № 569/3418/19 Головуючий у 1 інстанції: Панас О. В. Провадження № 22-ц/802/1116/21 Категорія: 44 Доповідач: Матвійчук Л. В. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 серпня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Матвійчук Л. В., суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В., з участю секретаря судового засідання Губарик К. А., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву «Рівнеагробуд» до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват Євробуд» про відшкодування збитків за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 червня 2020 року та за апеляційною скаргою позивача Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву «Рівнеагробуд» на додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 липня 2020 року, В С Т А Н О В И В: У лютому 2019 року Рівненська обласна асоціація по сільському будівництву «Рівнеагробуд» (далі Асоціація «Рівнеагробуд») звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 21 квітня 2003 року КП «Рівненське МБТІ» Асоціацї «Рівнеагробуд» видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме - на нежитлову будівлю, адміністративний будинок (літ. А-4) за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вказував, що у подальшому на підставі рішення Ради асоціації від 15 липня 2004 року вказану будівлю передано до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробуд-Рівне» (далі - ТОВ «Агробуд-Рівне»). 03 червня 2014 року між ТОВ «Агробуд-Рівне» (іпотекодавець) та відповідачем ОСОБА_3 (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки, яким забезпечено вимоги іпотекодержателя, які випливають з договору позики від 18 квітня 2014 року, укладеного між ОСОБА_3 та боржником ОСОБА_4 . В подальшому ОСОБА_3 звернув стягнення на предмет іпотеки - нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , оформивши право власності на це майно на своє ім`я на підставі договору іпотеки від 03 червня 2014 року. Зазначав, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року у справі № 569/1221/16-ц витребувано з володіння ОСОБА_3 нежитлову будівлю адміністративного будинку (літ. А-4) загальною площею 1 512 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Асоціації «Рівнеагробуд». Зобов`язано ОСОБА_3 передати Асоціації «Рівнеагробуд» вказану нежитлову будівлю. Позивач також вказував, що відповідач ОСОБА_3 у період з 12 листопада 2014 року до 09 грудня 2016 року використовував адміністративну будівлю на АДРЕСА_1 шляхом передачі приміщення в оренду третім особам через Товариство з обмеженою відповідальністю «Приват Євробуд» (далі - ТОВ «Приват Євробуд»), в якому він є власником 99,656% статутного капіталу. Тому, відповідно до ст. 390 ЦК України, відповідачі могли отримати дохід у вигляді отриманої за цей період орендної плати за передачу вищезазначеної будівлі в оренду у розмірі 4 123 095 грн 47 коп., які позивач вважає власними збитками (упущеною вигодою). Ураховуючи наведене, позивач Асоціація «Рівнеагробуд» просила суд: солідарно стягнути з відповідачів дохід у вигляді отриманої за цей період орендної плати за передачу вищезазначеної будівлі в оренду у розмірі 4 123 095 грн 47 коп.; визнати відсутнім у період з 20 листопада 2014 року по 09 грудня 2016 року права на користування ОСОБА_3 та ТОВ «Приват Євробуд» нежитловою будівлею адміністративного будинку (літ. А-4) загальною площею 1 512 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . У квітні 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він був повноправним власником нерухомого майна на АДРЕСА_1 з моменту набуття в установленому законом порядку права власності на нього 12 листопада 2014 року до набуття рішенням про витребування його з незаконного володіння 09 серпня 2017 року, у відповідності до положень ст. 319 ЦК України належним чином утримував таке майно, проводив поточні ремонтні роботи, здійснював поліпшення такого майна, сплачував комунальні послуги за це майно. У зв`язку з цим, посилаючись на частини 3, 4 ст. 390 ЦК України, ОСОБА_3 звернувся з цим зустрічним позовом до суду. Ураховуючи наведене, ОСОБА_3 просив стягнути з Асоціації «Рівнеагробуд» 925 096 грн 70 коп. в якості відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження згаданого нерухомого майна, та 15 999 500 грн - в якості відшкодування здійснених витрат на поліпшення цього нерухомого майна у сумі, на яку збільшилася вартість такого нерухомого майна. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 червня 2020 року первісний позов Асоціації «Рівнеагробуд» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву «Рівнеагробуд» збитки (упущену вигоду) у розмірі 745 943 грн 58 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні вимоги Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву «Рівнеагробуд» про визнання відсутнім права на користування ОСОБА_3 та ТОВ «Приват Євробуд» відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву «Рівнеагробуд» про відшкодування витрат на утримання та поліпшення майна відмовлено. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у період з 12 листопада 2014 року по 09 грудня 2016 року Асоціація «Рівнеагробуд», будучи власником адміністративної будівлі, не мала будь-яких договірних відносин щодо передачі прав володіння та користування такою будівлею з ОСОБА_3 та ТОВ «Приват Євробуд». Водночас, ОСОБА_3 у вказаний період використовував вищезазначене нерухоме майно шляхом передачі його в оренду для ТОВ «Приват Євробуд», в якому він є власником 99,656% статутного капіталу, яке в свою чергу передавало дане майно в суборенду для третіх осіб. Оскільки, відповідач користувався цією нерухомістю без достатньої правової підстави, тому судом встановлено наявність підстав для передання доходів від користування безпідставно набутим майном відповідно до ч. 2 ст.390, статей 1212, 1214 ЦК України. При цьому, суд вважав, що у позивача виникло право вимагати у відповідача передання доходів за користування його майном за період з 03 лютого 2016 року (дата відкриття провадження у справі про витребування майна) до 09 грудня 2016 року (останній день перебування у власності позивача нерухомого майна, яке було витребувано у відповідача). Враховуючи те, що позивачем пропущено строк позовної давності для стягнення доходів, що були отримані або могли бути отримані відповідачем за період з 12 листопада 2014 року по 20 лютого 2016 року відсутні підстави для задоволення позову про стягнення збитків за відповідний період. Відтак, ОСОБА_3 в період з 21 лютого 2016 року по 09 грудня 2016 року міг отримати доходи від користування нежитловою будівлею адміністративним будинком (літ. А-4) на АДРЕСА_1 у розмірі 77 702 грн 46 коп. за один місяць ((35 грн*211,7 кв. м)+(100 грн*158,4 кв. м)+(90 грн*211 кв. м)+(70 грн*206,5 кв. м)+(80 грн*227,6 кв. м)+(233 грн 33 коп.*12 кв. м)) або 2 590 грн 08 коп. за один день. Тобто, стягненню підлягають доходи які відповідач міг отримати від користування витребуваним нерухомим майном за 9 місяців та 18 днів 745 943 грн 58 коп. ((77 702 грн 46 коп.*9місяців)+(2 590 грн 08 коп. *18 днів)). Разом із тим, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог до ТОВ «Приват Євробуд». Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що витрати, заявлені позивачем за зустрічним позовом до стягнення, які пов`язані з витратами на постачання електроенергії, вивезення твердих побутових відходів, централізовану охорону майна, подачу води та прийняття стічних вод, постачання теплової енергії, на заробітну плату найманим працівникам, поточний ремонт, забезпечення іншої супутньої діяльності, не є необхідними витратами саме на утримання і збереження майна у розумінні ч. 3 ст. 390 ЦК України. Крім того, судом зазначено, що позивачем за зустрічним позовом не подано будь-яких доказів фактичного здійснення невідокремлюваних поліпшень адміністративної будівлі про які зазначено, зокрема, заміна вікон, ремонт покрівлі тощо. Додатковим рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 липня 2020 року заяву Асоціації «Рівнеагробуд» про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву «Рівнеагробуд» понесені нею судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 9 110 грн. Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, дослідивши заяву позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та прийнявши до уваги обставини справи, умови укладеного договору про надання адвокатських послуг (правничої допомоги), співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт та розмір позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що заява про відшкодування таких витрат підлягає задоволенню частково. Визначаючи розмір такого відшкодування, суд виходив з того, що сума коштів, яка може бути врахована як оплата за надані послуги, становить 9 110 грн, що становить 10 % від сплаченої стороною суми за надані послуги відповідно до наданого суду договору та підтверджена платіжним дорученням про оплату, що, на думку суду, є розумним розміром. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову Асоціації «Рівнеагробуд» відмовити, а його зустрічну позовну заяву задовольнити. Не погодившись з додатковим рішенням місцевого суду, позивач Асоціація «Рівнеагробуд» подала апеляційну скаргу. Постановою Рівненського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 червня 2020 року залишено без змін. Свою постанову апеляційний суд мотивував тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено. При цьому зазначено, що самостійне застосування судом для прийняття рішення належних норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. З огляду на це судом першої інстанції правильно застосовано при вирішенні правовідносин положення ч. 2 ст. 390, статей 1212, 1214 ЦК України. Постановою Рівненського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року додаткове рішення суду від 16 липня 2020 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявник не надав суду достатніх належних і допустимих доказів на належне обґрунтування понесених витрат на правову допомогу саме у розмірі 959 509 грн 84 коп. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року постанову Рівненського апеляційного суду Рівненської області від 20 жовтня 2020 року, ухвалену за результатами перегляду додаткового рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 липня 2020 року, скасовано, а постанову Рівненського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року, ухвалену за результатами перегляду рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 червня 2020 року, в частині позовних вимог Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву «Рівнеагробуд» про стягнення збитків скасовано, справу у вказаній частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Оскільки постанову апеляційного суду касаційним судом було скасовано лише в частині позовних вимог Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву «Рівнеагробуд» про стягнення збитків, а в іншій частині рішення суду в касаційному порядку не переглядалося, тому апеляційним судом оскаржуване рішення суду переглядається у частині, яка була скасована судом касаційної інстанції на предмет законності й обґрунтованості відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України. Заслухавши пояснення представників сторін по справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_3 підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції зміні в частині визначення розміру збитків та судового збору, виходячи з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що 21 квітня 2003 року КП «Рівненське МБТІ» Асоціації «Рівнеагробуд» видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на нежитлову будівлю, адміністративний будинок (літ. А-4) за адресою: АДРЕСА_1 , та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 408448 про реєстрацію права власності на це нерухоме майно. Відповідно до постанови Ради асоціації від 15 липня 2004 року № 6 вирішено в якості внеску Асоціації «Рівнеагробуд» в статутний фонд ТОВ «Агробуд-Рівне» внести нежитлове приміщення, що належить асоціації « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням установчих зборів Учасників ТОВ «Агробуд-Рівне» від 28 липня 2004 року, оформленим протоколом № 1 від 28 липня 2004 року засновниками ТОВ «Агробуд-Рівне» виступили Асоціація «Рівнеагробуд», ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 06 вересня 2004 року Виконавчим комітетом Рівненської міської ради на підставі розпорядження міського голови від 02 вересня 2004 року № 1974-р ТОВ «Агробуд-Рівне» видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю, адміністративний будинок (літ. А-4) за адресою: АДРЕСА_1 . 03 червня 2014 року між відповідачем ОСОБА_3 (іпотекодержатель) та ТОВ «Агробуд-Рівне» (іпотекодавець) було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, згідно з пунктом 1.1. якого вказаний договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, які випливають з договору позики від 18 квітня 2014 року, укладеного між ОСОБА_3 та боржником ОСОБА_4 , за умовами якого позичальник зобов`язаний іпотекодержателю не пізніше 18 липня 2014 року повернути позику у розмірі 6 000 000 грн, сплатити штрафні санкції у розмірі і випадках, передбачених договором позики та чинним законодавством України. Предметом іпотеки за договором іпотеки від 03 червня 2014 року є нерухоме майно нежитлова будівля, адміністративний будинок, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 звернув стягнення на предмет іпотеки: нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , і оформив право власності на це майно на своє ім`я на підставі договору іпотеки від 03 червня 2014 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12 листопада 2014 року №29344732. 20 листопада 2014 року між відповідачами ОСОБА_3 (орендодавець) та ТОВ «Приват Євробуд» (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого ОСОБА_3 передав ТОВ «Приват Євробуд» у тимчасове платне користування та володіння нежитлову будівлю, адміністративний будинок (літ. А-4), загальною площею 1 512 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Розмір орендної плати за один місяць складає 810 грн, строк дії оренди становить 1090 днів. В подальшому, ТОВ «Приват Євробуд» укладало із фізичними особами-підприємцями та підприємствами численні договори суборенди приміщень у цій будівлі. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року у справі № 569/1221/16-ц витребувано з володіння ОСОБА_3 нежитлову будівлю адміністративного будинку (літ. А-4) загальною площею 1 512 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву «Рівнеагробуд». Зобов`язано ОСОБА_3 передати Рівненській обласній асоціації по сільському будівництву «Рівнеагробуд» нежитлову будівлю адміністративного будинку (літ. А-4) загальною площею 1 512 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , без вчинення з його боку, а також з боку третіх осіб будь-яких перешкод Рівненській обласній асоціації по сільському будівництву «Рівнеагробуд» щодо володіння, користування і розпорядження нежитловою будівлею адміністративного будинку (літ. А-4) загальною площею 1 512 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року у справі № 817/364/17 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно-приватного нотаріуса Олинець А. М., третя особа Асоціація «Рівнеагробуд», про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 червня 2016 року № 30025338 відмовлено. Зазначеними судовими рішеннями встановлено обставини: - власником нерухомого майна - нежитлова будівля, адміністративний будинок (літ. А-4), загальною площею 1 512 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , є Рівненська обласна асоціація по сільському будівництву «Рівнеагробуд»; - ОСОБА_3 є добросовісним набувачем майна, яке вибуло з володіння власника не з його волі. 13 червня 2016 року державним реєстратором речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Олинець А. М. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля, адміністративний будинок (літ. А-4), загальною площею 1 512 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , - за Асоціацією «Рівнеагробуд». Підставою для державної реєстрації права власності на відповідну будівлю стало рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року у справі №569/1221/16-ц. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. У відповідності до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (ст. 328 ЦК України). Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1 та 2 ст. 319 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Держава, згідно з ч. 1 ст. 386 ЦК України, забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України). Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Здійснюючи незаконне володіння майном, добросовісний або недобросовісний набувач можуть одержувати доходи від використання майна, яке належить на праві власності іншій особі. Чинним законодавством України передбачено умови, за яких власник має право, крім витребування майна, вимагати також повернення доходів, які набувач одержав від неправомірного використання майна. Так, відповідно до ч. 1 ст. 390 ЦК України власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним. Разом із тим, ч. 2 ст. 390 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати від добросовісного набувача передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна. Таким чином, вирішуючи спори щодо відповідальності добросовісного або недобросовісного набувача після витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні враховувати таке: недобросовісний набувач зобов`язаний повернути або відшкодувати власнику всі доходи, які він одержав або міг одержати за весь час володіння майном; добросовісний набувач повинен відшкодувати такі доходи лише з моменту, коли він дізнався про незаконність володіння майном, наприклад, з моменту, коли йому вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна. Встановлено, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем нерухомого майна - нежитлової будівлі (адміністративний будинок (літ. А-4)), загальною площею 1 512 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . При таких обставинах, встановивши, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року у справі № 569/1221/16-ц витребувано з володіння ОСОБА_3 , як добросовісного набувача, спірну нежитлову будівлю, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Асоціація «Рівнеагробуд», як власник майна, у відповідності до приписів ч. 2 ст. 390 ЦК України має право вимагати від ОСОБА_3 передання усіх доходів від майна, які він одержав. Однак, визначаючи період, за який власник має право вимагати від ОСОБА_3 передання усіх доходів від майна, які він одержав, судом першої інстанції не з`ясовано, коли саме добросовісний набувач дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння спірною будівлею. Зокрема, всупереч вимогам ч. 2 ст. 390 ЦК України не встановлено момент, коли ОСОБА_3 було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна. При цьому, як зазначив касаційний суд у своїх вказівках, без встановлення зазначених обставин неможливо обрахувати розмір суми, що підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь Асоціації «Рівнеагробуд». На виконання вказівок касаційного суду Волинським апеляційним судом з листа Рівненського міського суду від 25 серпня 2021року, копії ухвали про відкриття провадження у цивільній справі № 569/1221/16-ц, рекомендованого повідомлення про вручення з відміткою про отримання ОСОБА_3 судової повістки встановлено, що ОСОБА_3 ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі № 569/1221/16-ц від 03 лютого 2016 року було вручено 23 лютого 2016 року. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (ч. 1 ст. 2 ЦК України). Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи (статті 24, 25 ЦК України). Цивільною дієздатністю фізичної особи називається її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність в разі їх невиконання (ст. 30 ЦК України). Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст. 80 ЦК України). Частиною 1 ст. 55 ГК України визначено, що суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Відокремленість майна означає, що суб`єкт господарювання має у своєму розпорядженні певне майно, яке належить виключно йому: воно відокремлене від майна засновників такого суб`єкта, а також від майна інших учасників господарських відносин. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК України). Встановлено, що 20 листопада 2014 року між ОСОБА_3 (орендодавець) та ТОВ «Приват Євробуд» (орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого ОСОБА_3 передав ТОВ «Приват Євробуд» у тимчасове платне користування та володіння нежитлову будівлю, адміністративний будинок (літ. А-4), загальною площею 1 512 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Розмір орендної плати за один місяць складає 810 грн, строк дії оренди становить 1090 днів. Підпунктом 3.4.6. вказаного договору визначено, що орендар має право здавати приміщення в суборенду. Відповідно до акта прийому-передачі від 20 листопада 2014 року ОСОБА_3 (орендодавець) передав, а ТОВ «Приват Євробуд» (орендар) прийняв цю нежитлову будівлю. Встановлено, що відповідно до договору оренди від 20 листопада 2014 року, за оренду спірної нежитлової будівлі фізична особа ОСОБА_3 як орендодавець і відокремлений учасник цивільних відносин отримував від ТОВ «Приват Євробуд» (орендаря) щомісячно 810 грн. Інших обставин одержання фізичною особою ОСОБА_3 доходу від нерухомого майна, що в подальшому у нього було витребувано в судовому порядку, не встановлено. При цьому, дохід, отриманий ТОВ «Приват Євробуд» від укладення договорів суборенди з іншими учасниками цивільних відносин, є доходом саме орендаря як суб`єкта господарювання і не може вважатися доходом фізичної особи ОСОБА_3 , навіть якщо такий є засновником зазначеної юридичної особи. Зазначеного суд першої інстанції до уваги не прийняв та помилково вважав за доцільне при обрахуванні суми, що підлягає стягненню з ОСОБА_3 , взяти за основу ставки орендної плати, визначені договорами суборенди, укладеними ТОВ «Приват Євробуд» з третіми особами. Отже, при обрахуванні суми, що підлягає стягненню з ОСОБА_3 , слід взяти за основу ставку орендної плати у 810 грн, визначену договором оренди нежитлового приміщення, укладений 20 листопада 2014 року між ОСОБА_3 (орендодавець) та ТОВ «Приват Євробуд» (орендар). Період, за який така сума обраховуватися, слід брати з 23 лютого 2016 року (момент, коли ОСОБА_3 було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна) по 09 грудня 2016 року (кінцева дата коли ОСОБА_3 використовував нежитлову будівлю) та виходячи з розміру ставки 810 грн, розмір збитків у даному випадку становитиме 7 697 грн 11 коп., який підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача Асоціації «Рівнеагробуд». Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З врахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, підлягає зміні в частині визначення розміру збитків з наведених вище підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на те, що апеляційним судом у даній справі рішення суду першої інстанції змінюється, вимоги про відшкодування збитків задовольняються частково на суму 7 697 грн 11 коп., тому сума судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог становитиме 19 грн, яка підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача Асоціації «Рівнеагробуд», у зв`язку з чим оскаржуване рішення у цій частині також підлягає зміні. Що стосується апеляційної скарги позивача Асоціації «Рівнеагробуд» на додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 липня 2020 року, то слід зазначити наступне. Додатковим рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 липня 2020 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву «Рівнеагробуд» понесені нею судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 9 110 грн. Постановою Рівненського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року додаткове рішення місцевого суду залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року постанову Рівненського апеляційного суду Рівненської області від 20 жовтня 2020 року, ухвалену за результатами перегляду додаткового рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 липня 2020 року, скасовано. Оскільки стягнення за вказаним додатковим рішенням судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, у розмірі 9 110 грн, стосувалося зустрічного позову ОСОБА_3 , а рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог в касаційному порядку Верховним Судом не переглядалися та не передавалися апеляційному суду на новий розгляд, тому апеляційну скаргу позивача Асоціації «Рівнеагробуд» на додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 липня 2020 року слід залишити без задоволення. Разом з тим, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення заяви Асоціації «Рівнеагробуд» про відшкодування судових витрат за правову допомогу при розгляді зустрічного позову ОСОБА_3 та стягнення таких витрат з останнього у розмірі 9110 грн, що відповідає обставинам справи, умовам укладеного договору про надання адвокатських послуг від 08 травня 2019 року, співмірності винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та розміром зустрічних позовних вимог. Підстави для скасування чи зміни додаткового рішення відсутні. Крім того, представником відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_2 до Рівненського апеляційного суду була подана заява про скасування заходів забезпечення позову, у якій він просив апеляційний суд скасувати накладений ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 13 березня 2019 року у цій справі арешт на належне на праві власності нерухоме та рухоме майно ОСОБА_3 та ТОВ «Приват Євробуд» в межах суми позову 4 123 095 грн 47 коп. Частиною 9 ст. 158 ЦПК України передбачено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. З огляду на те, що за результатами апеляційного перегляду рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 червня 2020 року змінено в частині визначення розміру збитків та судового збору, у зв`язку з чим позов задоволено частково, апеляційний суд, виходячи із положень ч. 9 ст. 158 ЦПК України, позбавлений можливості вирішити питання щодо скасування заходів забезпечення позову у цій справі. Разом з тим, за наявності підстав, передбачених ч. 9 ст. 158 ЦПК України, учасник справи не позбавлений можливості звернутися з вмотивованим клопотанням про скасування заходів забезпечення позову до суду першої інстанції, який ухвалював судове рішення у цій справі. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 червня 2020 року у цій справі в частині визначення розміру збитків та судового збору змінити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву «Рівнеагробуд» збитки у розмірі 7 697 (сім тисяч шістсот дев`яносто сім) гривень 11 копійок. Стягнути з ОСОБА_3 на користь Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву «Рівнеагробуд» судовий збір у розмірі 19 (дев`ятнадцять) гривень. Апеляційну скаргу позивача Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву «Рівнеагробуд» залишити без задоволення. Додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 липня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді: