Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/10258/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/10258/20 пров. № А/857/10644/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Іщук Л. П., суддів Обрізка І. М., Сеника Р. П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року, ухвалене головуючим суддею Кузаном Р. І. у м. Львові, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: 03.11.2020 ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непризначення йому пенсії за вислугу років з 12.03.2020, зобов`язати відповідача призначити йому пенсію за вислугу років з 12.03.2020, нарахувати та виплатити недонараховану пенсію з 12.03.2020 по 13.05.2020 у розмірі 16 000 грн та 2000 грн моральної шкоди. Вимоги позову обґрунтовані тим, що з 28.02.2020 припинене його право на пенсію по інвалідності, у зв`язку з чим 12.03.2020 звернувся до Старосамбірського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з метою подання документів для отримання пенсії за вислугу років, однак, такі були прийняті лише 13.05.2020 після послаблення карантинних обмежень і з цього дня призначена пенсія за вислугу років без врахування об`єктивної неможливості подання документів з моменту запровадження карантинних заходів 12.03.2020. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове - про задоволення позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом першої не враховано, що пунктом 3 частини другої розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 530-IX установлено, що з дня оголошення карантину зупиняється перебіг строків звернення за отриманням адміністративних та інших послуг та строків надання цих послуг, визначених законом. Від дня припинення карантину перебіг цих строків продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Більше того, суд першої інстанції не виявив бажання допитати двох свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які можуть підтвердити факт недопуску позивача 12.03.2020 до сервісного центру; поверхнево дослідив наявні в матеріалах справи докази звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо досудового порядку відновлення його порушеного права на отримання пенсії; не витребував записи телефонних розмов з гарячої лінії Пенсійного фонду України. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому її заперечує, покликається на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 27.02.2019 по 29.02.2020 отримував пенсію як особа з інвалідністю другої групи загального захворювання. На підставі заяви позивача про призначення пенсії за вислугу років від 13.05.2020 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області призначено пенсію за вислугу років як робітнику локомотивних бригад з 13.05.2020 в розмірі 8000,14 грн. 11.06.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з вимогою виплатити пенсію за вислугу років з дати початку карантинних обмежень - з 12.03.2020. Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 22.06.2020 № 4071-4604/Є-02/8-1300/20 позивача повідомлено, що нарахування та виплата йому пенсії проводиться відповідно до норм чинного законодавства. На звернення позивача щодо призначення пенсії, яке надійшло на електронну пошту відповідача 05.08.2020, надано відповідь від 31.08.2020 № 5925-6016/Є-08/8-1300/20, в якому відповідач зазначив, що немає підстав для призначення пенсії з 12.03.2020, оскільки відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Також відповідач вказав, що пенсія за вислугу років призначена відповідно до заяви позивача з 13.05.2020, а для призначення пенсії позивачу з більш раннього строку немає підстав. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача не було підстав для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років до 13.05.2020, оскільки відсутні докази його звернення із заявами про призначення пенсії за вислугу років до 13.05.2020, як і не доведено оскарження позивачем протиправних дій працівників відповідача щодо відмови в прийнятті заяв про призначення пенсії. Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон 1788-XII) пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Апеляційний суд звертає увагу, що право позивача на пенсію за вислугу років сторонами визнається, натомість, спірним є питання строку призначення та виплати такої пенсії. Частиною першою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку; пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника. Відповідно до частини першої статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Пунктом 1.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 передбачено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал, днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів). Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. З врахуванням вказаних норм пенсія за вислугу років позивачу підлягала призначенню з дня звернення за призначенням пенсії. Разом з тим, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), від 20.05.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» (зі змінами) та від 22.07.2020 № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами) на всій території України встановлено карантин у період з 12.03.2020. 17.03.2020 набув чинності Закон України від 17.03.2020 № 530-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі Закон № 530), пунктом 3 частини другої розділу ІІ якого передбачено, що з дня оголошення карантину зупиняється перебіг строків звернення за отриманням адміністративних та інших послуг та строків надання цих послуг, визначених законом. Від дня припинення карантину перебіг цих строків продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Статтею 1 Закону України «Про адміністративні послуги» від 06.09.2012 №5203-VI передбачено, що адміністративна послуга - результат здійснення владних повноважень суб`єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов`язків такої особи відповідно до закону; суб`єкт надання адміністративної послуги - орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, державний реєстратор, суб`єкт державної реєстрації, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги. З огляду на викладене, призначення пенсії є адміністративною послугою, а тому наведені положення Закону № 530-IX застосовуються, в тому числі, при визначенні строків призначення пенсії, встановлених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Апеляційний суд звертає увагу, що судом першої інстанції правильно зазначено, що введення з 12.03.2020 карантину на території України не було перешкодою позивачу для звернення до пенсійного органу про призначення йому пенсії за вислугу років з огляду на альтернативні способи подання заяви про призначення пенсії: особисто чи через представника в сервісному центрі, через вебпортал, а також шляхом надіслання такої заяви поштою. Однак вказана обставина не впливає на зупинення законодавцем перебігу строків звернення за отриманням адміністративних та інших послуг Законом №

530. Таким чином, особам гарантовано можливість одержати пенсію, зокрема, за вислугу років, з дня оголошення карантину (12.03.2020), якщо заяву було подано пізніше, але дотримано строки звернення з урахуванням періоду карантину до запровадження адаптивного. Враховуючи те, що ОСОБА_1 мав право на пенсію за вислугу років під час дії встановленого в Україні карантину та запроваджених посилених протиепідемічних заходів, звернувся до відповідача з відповідною заявою в період карантину до запровадження адаптивного, апеляційний суд вважає, що пенсія за вислугу років підлягає призначення йому з 12.03.2020, а дії відповідача щодо призначення позивачу пенсії за вислугу років з 13.05.2020 є протиправними. Таким чином, в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Щодо позовної вимоги про відшкодування позивачеві моральної шкоди, апеляційний суд вважає за необхідне відзначити таке. У статті 56 Конституції України гарантовано, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 23 Цивільного кодексу України). Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, від 27.11.2019 у справі №750/6330/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 2000 грн позивач пов`язує з протиправністю бездіяльності відповідача та перебуванням його у постійному нервовому напруженні. Апеляційний суд звертає увагу, що позивачем не доведено жодними доказами погіршення стану його здоров`я у спірний період, а наявні в матеріалах справи копії виписок з історії хвороби та медичної картки стосуються 2018-2019 років, а тому не мають жодного відношення до оскаржуваної бездіяльності відповідача і не можуть підтверджувати заподіяння моральної шкоди позивачу саме відповідачем. Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. За наведених обставин, судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до пункту 1 частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про часткове задоволення позову. Керуючись статтями 311, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року у справі № 380/10258/20 скасувати та прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 13 травня 2020 року. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 12 березня 2020 року, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недонараховану пенсію за період з 12 березня 2020 року по 13 травня 2020 року. В решті позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Р. П. Сеник