Постанова КЦС ВС № 715/2262/17

Постанова Іменем України 31 серпня 2021 року м. Київ справа № 715/2262/17 провадження № 61-8699св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А., учасники справи: позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2019 року у складі судді Цуренка В. А. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 квітня 2020 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Височанської Н. К., Владичана А. І., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про виселення, ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2017 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення. Позовну заяву мотивовано тим, що 12 жовтня 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримало у власність будинок АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки від 02 жовтня 2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Кінащук Н. М., зареєстрований у державному реєстрі під номером 6707. АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що після отримання права власності на зазначене нерухоме майно намагалося отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стала реєстрація та проживання у ньому ОСОБА_1 . Ураховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк» просило виселити ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку АДРЕСА_2 , із зняттям їх з реєстраційного обліку в органі Міністерства внутрішніх справ України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб і компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного житлового будинку, без надання іншого жилого приміщення. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 23 квітня 2020 року, у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Суди виходили із того, що виходячи зі змісту частини другої статті 39, частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР) особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), який є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК Української РСР постійне житло вказується в рішенні суду. Крім того, рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 30 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року, у справі № 715/32/18 скасовано реєстрацію 1/2 частини нерухомого майна, розташованого на АДРЕСА_2 , за ПАТ КБ «ПриватБанк», ці рішення мають преюдиційне значення при розгляді цієї справи. Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що не тільки ПАТ КБ «ПриватБанк» є власником спірного нерухомого майна, частку в праві власності на це нерухоме майно мають також інші особи, зокрема ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 квітня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Підставою касаційного оскарження рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2019 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 23 квітня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в ухвалах Верховного Суду України у справах № 6-10723св08, № 6-2778св08, № 6-55662св10, постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц (провадження № 61-20713св18) та постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), а також зазначає про наявність підстави для відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 16 січня 2020 року у справі № 725/3754/17-ц (провадження № 61-1906св19). Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин вимоги статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР, оскільки порушуються права власника щодо користування своїм майном. Короткий зміст позиції інших учасників справи Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 не надходив. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року поновлено АТ КБ «ПриватБанк» строк на касаційне оскарження рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2019 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 23 квітня 2020 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 квітня 2020 року і витребувано із Глибоцького районного суду Чернівецької області цивільну справу № 715/2262/17. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню. Фактичні обставини справи 02 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 передав банку в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_2 , який належав ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Старововчинецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 09 серпня 2007 року № 67 та свідоцтва про право власності на це майно від 10 серпня 2009 року, зареєстрованого в Глибоцькому районному бюро технічної інвентаризації 20 серпня 2007 року. 12 жовтня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримало у власність будинок АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки від 02 жовтня 2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Кінащук Н. М. та зареєстрований у державному реєстрі під номером 6707. Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 30 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року, у справі № 715/32/18 позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Старововчинецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, ПАТ КБ «Приватбанк», Чернівецької міської ради, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсними правочинів та визнання права власності на частки у колгоспному дворі задоволено частково. Визнано частково неправомірним та скасовано рішення Старововчинецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 09 серпня 2007 року № 67 про передачу у власність ОСОБА_1 житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_2 в 1/2 частині. Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно: житловий будинок, господарські будівлі та споруди, що розташовані на АДРЕСА_2 видане виконавчим комітетом Сгарововчинецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області 10 серпня 2007 року на підставі рішення виконавчого комітету Старововчинецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 09 серпня 2007 року № 67, власником зазначений ОСОБА_1 в 1/2 частині. Визнано частково недійсним іпотечний договір від 02 жовтня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Кінащук Н. М., відповідно до якого ОСОБА_1 передав в іпотеку ПАТ КБ «Приватбанк» господарство розташоване на АДРЕСА_2 в 1/2 частині. Вилучено з Державного реєстру іпотек відомості про перебування в іпотеці нерухомого майна № 19880086 житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_2 в 1/2 частині. Скасовано реєстрацію прав на нерухоме майно, державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31894372 від 17 жовтня 2016 року, зокрема, про реєстрацію права власності на господарство, розташоване на АДРЕСА_2 , за ПАТ КБ «Приватбанк» та вилучено вказані відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1056527973210) в 1/2 частині. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину господарства, розташованого на АДРЕСА_2 , до складу якого входять: житловий будинок, загальною площею 90,40 кв. м, житловою площею 53,80 кв. м, сараї літ. «Б», «Г», «Ж», «З», «И», літня кухня літ. «В», гараж літ. «Д», вбиральня літ. «К», вимощення № 1, огорожі № 1, 2, 3, вартістю 26 781,00 грн. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частину господарства, розташованого на АДРЕСА_2 , до складу якого входять: житловий будинок, загальною площею 90,40 кв. м, житловою площею 53,80 кв. м, сараї літ. «Б», «Г», «Ж», «З», «И», літня кухня літ. «В», гараж літ. «Д», вбиральня літ. «К», вимощення № 1, огорожі № 1, 2, 3, вартістю 26 781,00 грн. У іншій частині позовних вимог відмовлено. Рішення суду набрало законної сили. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України. Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Частиною першою статті 3 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинно здійснюватися «згідно із законом», воно повинно мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (Serkov v. Ukraine), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів». Відповідно до положень статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на нього, надається інше постійне житло тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина друга статті 109 ЖК Української РСР). Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року (провадження № 6-1731цс16) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18). Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 січня 2020 року у справі № 725/3754/17-ц (провадження № 61-1906св19), від якого АТ КБ «ПриватБанк» просить відступити. З матеріалів справи вбачається і не спростовано позивачем, що будинок АДРЕСА_1 було придбано ОСОБА_1 не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного нерухомого майна. Оскільки позивачем не доведено належними і допустимими доказами дотримання вимог статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР, суди дійшли правильного висновку про те, що в задоволенні позову слід відмовити. Апеляційний суд також обґрунтовано зазначив, що законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання. За таких обставин та з підстав, передбачених вказаними вище нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про відмову в задоволенні позову, оскільки виселення відповідача з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту, який забезпечено іпотекою цього житла, є неможливим без надання іншого постійного жилого приміщення. Колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Також колегія суддів не приймає до уваги посилання АТ КБ «ПриватБанк» в касаційній скарзі на те, що судами першої та апеляційної інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в ухвалах Верховного Суду України у справах № 6-10723св08, № 6-2778св08, № 6-55662св10, постанові Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 638/13030/13-ц (провадження № 61-20713св18), та постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), оскільки в цих справах інші фактичні обставини справи. Крім того, колегія суддів не вбачає правових підстав у відступленні від висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 16 січня 2020 року у справі № 725/3754/17-ц (провадження № 61-1906св19). Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)). Висновок за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 23 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Ю. В. Черняк І. А. Воробйова Р. А. Лідовець