Постанова 4857 № 565/325/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 565/325/21 пров. № А/857/7639/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М. суддів: Ніколіна В.В., Пліша М.А., за участю секретаря судових засідань - Юник А.А., розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 23 березня 2021 року (головуючий суддя: Зейкан І.Ю., місце ухвалення - м. Вараш) у справі адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вараського ВП ГУНП в Рівненській області, Начальника сектору реагування патрульної поліції № 3 Вараського ВП ГУНП в Рівненській області про визнання дій протиправними та скасування постанови, - встановив: ОСОБА_1 , 03.03.2021 звернулася з позовом про визнання протиправними дій Маринича С.І. начальника сектору реагування патрульної поліції № 3 Вараського ВП ГУНП в Рівненській області, які полягають у винесенні постанови серії ГАА № 922685 від 11.02.2021 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 44-3 КУпАП та скасування цієї постанови. Обґрунтовує позов тим, що 11.02.2021 вона разом зі своєю малолітньою донькою зайшла у приміщення Вараського ліцею № 5 у м. Вараш. В приміщенні приблизно о 8 год між нею та головою профспілкової організації виникла суперечка. В результаті чого остання викликала працівників поліції. На виклик приїхав начальник СРПП № 3 Маринич С.І. , який не дав їй можливості ознайомитись із його службовим посвідченням та виніс щодо неї постанову серії ГАА № 922685 від 11.02.2021 за ч. 2 ст. 44-3 КУпАП. Вважає винесення такої постанови протиправним, оскільки її не викликали до відділу поліції, в неї не було можливості надавати пояснення, їй не були роз`яснені її права, передбачені ст. ст. 55, 56, 59, 63 Конституції України, її позбавили права на отримання правової допомоги та не з`ясував, чи не були зацікавлені у розгляді справи поняті, які були присутніми під час складання постанови. Рішенням Кузнецовського міського суду Рівненської області від 23 березня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодилався позивачка та оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що зазначене рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати, а позов задовольнити. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на аналогічні підстави викладені в позовній заяві. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце. У відповідності до ч. 3 ст. 268 і ч. 4 ст. 229 КАС України неприбуття сторін не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволеною з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що 11.02.2021 інспектором СРПП Вараського РВП ГУНП в Рівненській області Мариничем С.І. винесена постанова по справі про адміністративне правопорушення серії ГАА № 922685 щодо ОСОБА_1 , якою її притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 44-3 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 255 грн. За змістом вказаної постанови, позивачка 11.02.2021 о 7 год 15 хв, перебувала в приміщенні ліцею № 5 за адресою: АДРЕСА_1 , під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, а саме респіратора або захисної маски, що закривають ніс і рот, у тому числі виготовлених самостійно, чим порушила правила щодо карантину людей. Факт перебування позивачки у приміщенні АДРЕСА_2 , під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски, що закриває ніс та рот підтверджено відеозаписом зі службової відеокамери та показаннями свідка ОСОБА_3 . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дослідженими у судовому засіданні доказами доведено обставини, викладені в оскаржуваній постанові та наявність у діях позивачки складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 44-3 КУпАП. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст. 280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Статтею 251 КУпАП України передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена доказами. Згідно ст. 252 КУпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Суд апеляційної інстанції зазначає, що Закон України «Про Національну поліцію» 02.07.2015 № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України. Відповідно до ст. 2 цього Закону, завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги. Статтею 23 вказаного Закону передбачено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Відповідно до ч. 2 ст. 43-3 КУпАП, перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно, - тягне за собою накладення штрафу від десяти до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Статтею 222 КУпАП передбачено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, адміністративні правопорушення за ч. 2 ст. 44-3 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв. Отже, наведеними нормами передбачено, що уповноважені працівники підрозділів Національної поліції України мають право розглядати справи, зокрема, за ч. 2 ст. 44-3 КУпАП. Суд апеляційної інстанції зазначає, що до матеріалів справи додано диск з відеозаписом фіксації події, яка описана в постанові про адміністративне правопорушення, який в розумінні ст. 251 КУпАП, ч. 1 ст. 72 КАС України є належним та допустимим доказом по цій справі. Так, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що з вказаного відеозапису вбачається, що позивачка перебувала в приміщенні ліцею № 5 за адресою: АДРЕСА_1 , під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, а саме респіратора або захисної маски, що закривають ніс і рот. Суд апеляційної інстанції зауважує, що статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2020 № 1645-ІІІ, передбачено, що карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб. За змістом статті 29 цього Закону, карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. Так, на виконання вимог Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 641 від 22.07.2020 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції чинній на момент винесення оскаржуваної постанови), якою, установлено, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 до 28 лютого 2021 на території України карантин, продовживши на всій території України дію карантину згідно з Постановою КМ № 1236 від 09.12.2020. Відповідно до п. п. 1 п. 2 Постановою Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020 (в редакції чинній на момент винесення оскаржуваної постанови), на території України на період дії карантину запроваджуються обмежувальні протиепідемічні заходи, а саме забороняється: 1) перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно. Слід зазначити, що постанова Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 641 від 22.07.2020 на момент виникнення спірних правовідносин була чинною, її норми, в контексті положень статті 117 Конституції України, є обов`язковими для виконання усіма особами на території України, а окремі положення вказаного нормативно-правового акту, неконституційними не визнавалися. Судом апеляційної інстанції досліджено та проаналізовано згаданий вище відеозапис, яким фактично зафіксовано момент безпосереднього порушення позивачкою п. п. 1 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 1236, відповідальність за яке передбачено ч. 2 ст. 44-3 КУпАП, зокрема, перебування ОСОБА_1 у громадському місці без вдягнутих засобів індивідуального захисту. Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивачкою порушено правила карантину, відповідальність за порушення якого передбачено ч. 2 ст. 44-3 КУпАП. Стосовно покликання позивачки в апеляційній скарзі, щодо порушення порядку встановлення карантину, то суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними. Оскільки, постанови Кабінету Міністрів України, в тому числі № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», № 392 від 20.05.2020 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», № 1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», неконституційними не визнавалися, та на момент складання оскаржуваної постанови були зареєстровані та оприлюднені відповідно до вимог чинного законодавства, тобто були чинними і не скасовані. Щодо покликання позивачки, що її не повідомили про розгляд справи про адміністративне правопорушення та не роз`яснили права, порушили її право на захист, то суд апеляційної інстанції не бере такі до уваги та погоджується з твердженням суду першої інстанції, що позивачка достовірно знала про час та місце розгляду справи щодо неї, проте з власної ініціативи відмовилась від участі у її розгляді. Оскільки, відеозаписом з місця події підтверджується, що працівником поліції повідомлялося позивачку про те, що стосовно неї буде проводитись розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 44-3 КУпАП, а саме складено в той же день - 11.02.2021, протокол про адміністративне правопорушення та постанова про адміністративне правопорушення. Крім цього, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачка висловлювала бажання про отримання правничої допомоги при розгляді справи про адміністративне правопорушення. Стосовно покликання позивачки, що працівник поліції не надав можливості їй ознайомитися зі своїм службовим посвідченням, то суд апеляційної інстанції вважає, що такі голослівними, оскільки згідно відеозапису працівник поліції представив своє службове посвідчення не випускаючи його з рук та надав достатньо часу ОСОБА_1 для ознайомлення з ним, крім цього, позивачка вголос зачитала дані, які містилися у ньому, тобто поліцейський належним чином виконав вимоги передбачені ч. 3 ст. 18 Закон України «Про Національну поліцію», надавши можливість ознайомитися з викладеною в ньому інформацією. Щодо покликання позивачки в апеляційній скарзі на судові рішення прийняті у подібних правовідносинах, зокрема Шевченківського районного суду м. Києва справа № 761/21560/20, Кузнецовського міського суду Рівненської області справа № 565/4/21, Личаківського районного суду м. Львова від 07.05.2020 справа № 463/3580/20, Дніпровського апеляційного суду справа № 216/2588/20, то суд апеляційної інстанції зазначає, що на виконання вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, суд апеляційної інстанції при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах лише Верховного Суду. Крім того, у зазначених апелянтом судових справах, на момент їх розгляду, до повноважень органів Національної поліції України не належало встановлення порушень правил карантину. Такі повноваження органам Національної поліції України були надані Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 06 листопада 2020 року № 1000-IX, який набрав чинності 21 листопада 2020 року. Отже, аналіз фактичних обставин справи, установлених під час її розгляду, у їх взаємному зв`язку та сукупності мотивів, покладених в основу оскаржуваної постанови, дає підстави для висновку про доведеність у спірних правовідносинах належними та допустимими доказами вини позивачки у вчиненні адміністративного правопорушення відповідальність за яке передбаченого ч. 2 ст. 44-3 КУпАП. Враховуючи вищенаведене, оскільки обставини вказані в постанові про адміністративне правопорушення, зокрема, перебування в приміщенні ліцею № 5 за адресою: АДРЕСА_1 , під час дії карантину без засобів індивідуального захисту, а саме респіратора або захисної маски, що закривають ніс і рот, мали місце, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування постанови серії ГАА № 922685 від 11.02.2021. Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Крім цього, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, згідно ст. 139 КАС України, відсутні підстави для стягнення судових витрат на користь позивачки, які понесені нею під час розгляду цієї справи. Керуючись ст. ст. 268, 271, 272, 286, 315, 316, 321, 322, КАС України, суд - постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кузнецовського міського суду Рівненської області від 23 березня 2021 року у справі № 565/325/21 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. М. Гінда судді В. В. Ніколін М. А. Пліш