Постанова 4855 № 320/11170/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/11170/20 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 серпня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Василенка Я.М., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просив суд: - визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", викладену у листі від 22.09.2020 № 7241-11331/Р-02/8-1000/20; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного за бруднення за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 додаткової пенсії відповідно до ч.3 ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком та ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - одної мінімальної заробітної плати, та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум. Позов мотивовано безпідставністю відмови відповідачем у нарахуванні та виплаті позивачу, як особі, яка є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи, в період з 01.04.2014 по 02.08.2014 пенсії в розмірі, встановленому статтями 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки у вказаний період, законодавством не обмежувалось пряме застосування зазначених норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.03.2021 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідно до статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", викладену у листі від 22.09.2020 № 7241-11331/Р-02/8-1000/20. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного за бруднення за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 додаткової пенсії відповідно до ч.3 ст.51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком та ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" - одної мінімальної заробітної плати, та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Крім того, апелянт вказує на пропуск позивачем встановленого процесуальним законом строку на звернення до суду з вказаними позовними вимогами, про що, 17.06.2021 до суду надійшло клопотання про залишення позову без розгляду. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2021 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду у письмовому провадженні на 25.08.2021. Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області (Таращанський відділ обслуговування громадян (сервісний центр) та отримує пенсію по 3 групі інвалідності, додаткову пенсію, як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (Кате горія 4) та щомісячну доплату до пенсії як непрацюючий пенсіонер за проживання на території радіоактивного забруднення, відповідно до статей 39. 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". 02.02.1995 Київською обласною державною адміністрацією позивачу було видане посвідчення особи, яка носінню проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4) серії НОМЕР_2. Згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_1 від 27.07.1981 року, в 2014 році не працював. Так, в серпні місяці 2020 року позивачу стало відомо про те. що у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідач нарахував та виплатив додаткову пенсію у розмірі, що є меншим за розмір, визначений Законом № 796-ХІІ, а щомісячну доплату за проживання на території радіоактивного забруднення у розмірі однієї мінімальної заробітної плати не нараховувалась. При цьому, позивач зазначив, що положеннями Закону України "Про Державний бюджет на 2014 рік" від 16.01.2014 №719-У1І1 в редакції, яка була чинна у період з 01.01.2014 по 02.08.2014, не було передбачено жодних обмежень щодо застосування, зокрема, статей 39. 51 Закону №796, а тому, нарахування та виплата пенсії мала бути здійснена саме відповідно до норм вказаного Закону. 02.09.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України Київської області (Таращанський відділ обслуговування громадян № 2 (сервісний центр) із заявою, в якій просив донарахувати і виплатити щомісячну доплату до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення, встановивши її на рівні мінімальної заробітної плати в розмірах, визначених в Законах України про Державний бюджет України на відповідний рік та додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю, виходячи із розміру 15% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно з врахуванням виплачених сум, та повідомити про прийняте рішення письмово. Однак, Головне управління Пенсійного фонду України Київської області (Таращанський відділ обслуговування громадян № 2 (сервісний центр)), листом від 22.09.2020 № 7241-11331 /Р-02/8-1000/20 повідомило позивача про те, що 19.06.2011 набув чинності Закону України від 14.06.2011 № 3491 -VI «Про державний бюджет України на 2011 рік», яким передбачено, що в 2011 році норми і положення статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Аналогічні положення містяться у законах України про Державний бюджет України в наступних роках. У листі вказано, що Кабінетом Міністрів України прийнято постанови від 06.07.2011 №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету», яка набрала чинності 23.07.2011 та від 23.11.2011 №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності 01.01.2012. Виплат, передбачені Законом України «Про статус і соціальний з внаслідок Чорнобильської катастрофи», у тому числі й ті. розмір яких було встановлено відповідно до статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у період дії постанов Кабінету Міністрів України від 06.07.201 1 №745 та від 23.11.201 1 №1210 здійснюється у розмірах, визначених цими нормативними актами. У листі також зазначено про те, що в матеріалах пенсійної справи позивача відсутні будь-які рішення суду, які зобов`язують управління здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які по страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.214 по 02.08.2014, у зв`язку з чим, в управлінні відсутні підстави для здійснення перерахунку пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014. Вважаючи дану відмову протиправною, позивач звернувся з позовом до суду. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що у період з 01.01.2014 по 02.08.2014, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повинно було нараховувати та виплачувати позивачу додаткову пенсію, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та підвищення пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення в розмірі, визначеному статтями 39, 51 Закону № 796-ХІІ, а не Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Водночас, пенсія позивача період з 01.01.2014 по 02.08.2014 була обчислена у розмірі, що не відповідає вимогам чинного законодавства, тобто статей 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний з внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ. Щодо строків на звернення до суду з даним позовом, судом першої інстанції було враховано, що не виплата позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та підвищення пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, є наслідком протиправних дій суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, а тому, до спірних правовідносин має застосовуватися друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку. У разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення, не слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України, оскільки це має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право пенсіонера на виплат) сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком. Водночас, апелянт наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому, в будь-якому разі, її розмір відомий особі, яка її отримує. Відтак, на переконання апелянта, отримання позивачем листа-відмови на його заяву, не змінює момент, з якого позивач мав дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації своїх прав і ця дата не може пов`язуватись з початком перебігу строку на звернення до суду. Колегія суддів, вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Разом з тим, право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено, передусім, необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права. Встановлення строків звернення до адміністративного суду, у системному зв`язку з принципом правової визначеності, слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (суб`єкта владних повноважень) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто, встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої, національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску. Разом з тим, вирішуючи даний спір по суті за визначений позивачем період, суд першої інстанції, констатуючи відсутність порушення строку на звернення до суду із вказаним позовом з підстав, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення не слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України, оскільки це має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право пенсіонера на виплат сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком, не врахував такого. Як вбачається з матеріалів справи, позов зареєстровано 09.11.2020. (а.с. 1, а.с. 21- конверт, не містить дати) Відповідно до положень ч. ч. 1-2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з приписами ч. ч. 3, 4 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. З наведених норм слідує, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, або необізнаність з наявними правами, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Як вже зазначалось, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами, законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій, а також досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, щоб після спливу значного проміжку часу, сторони не повертались до вже сталих правовідносин. У свою чергу, слід врахувати, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Так, судом першої інстанції задоволено позовні вимоги за періоди з 01.01.2014 по 02.08.2014, при тому, що із заявою до пенсійного органу позивач звернувся у вересні 2020 року. Відтак, колегія суддів вважає, що позовні вимоги за вказаний період заявлені з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, визначеного ст. 122 КАС України, за відсутності поважних причин його пропуску та підстав для поновлення, адже, пенсійні виплати є постійними, виплачуються щомісячно. Тобто, про своє порушене право позивач дізнався або повинен був дізнатися після отримання неповних сум виплат, які здійснювалися згідно постанов Кабінету Міністрів України у менших розмірах, ніж визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Разом з тим, положення ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на які посилався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, виключають можливість їх застосування до спірних правовідносин, оскільки, даною нормою врегульовано питання виплати вже нарахованої, але не виплаченої пенсії, а тому, така не може бути застосованою до спірних правовідносин, адже, як було встановлено раніше, позивачу за відповідний період пенсія не нараховувалась у бажаному розмірі, а про її належний розмір, спір наразі в суді. Урахування подання заяви в 2020 році про необхідність здійснення перерахунку за період, охоплений 2014 роком та отримання в 2020 році відповіді-відмови, на переконання колегії суддів, не може вказувати про те, що позивач дізнався про своє право лише у 2020 році, адже у такому б випадку, звернувшись на актуальну дату до суб`єкта владних повноважень зі зверненням про необхідність вчинити певні дії та отримавши рішення про відмову в задоволенні заяви, можливо штучно поновити строки звернення до суду та порушити питання правомірності дій відповідача за будь-який час, не охоплений часовими межами. У даному ж випадку, позовні вимоги стосуються нарахувань та виплати пенсії, після спливу майже 7 років, що є значним проміжком часу та не може давати підстави для поновлення строків на звернення до суду, за умови, що позивач реально не був позбавлений можливості звернутись до суду за захистом своїх прав. Крім того, за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди, Пенсійний фонд України, як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема, здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі. Разом з тим, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, дійшов висновку, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому, в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо. Відтак, позовні вимоги за вище вказані періоди заявлені позивачем з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, визначеного ст. 122 КАС України, за відсутності поважних причин його пропуску та підстав для поновлення. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вказавши про неможливість застосування встановлених ч. 2 ст. 122 КАС України, строків на звернення до суду з позовними вимогами, що стосуються нарахування пенсійних виплат, та розглянувши спір по суті, неправильно застосував норми процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та залишення позову без розгляду. Інших підстав для визнання причин пропуску позивачем строку на звернення до суду поважними, позивачем не зазначено, а колегією суддів не встановлено. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Відповідно до положень ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Приписами п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Таким чином, вказане вище свідчить про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про залишення позову без розгляду, у зв`язку з пропуском позивачем строку на звернення до суду з позовом, встановленого приписами ст. 122 КАС України. Керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 311, 315, 319, 325, 328 - 331 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 р.- скасувати. Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій - залишити без розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді В.В. Кузьменко Я.М. Василенко