Постанова Житомирський апеляційний суд № 274/6336/13-ц

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №274/6336/13-ц Головуючий у 1-й інст. Вдовиченко Т. М. Категорія 3 Доповідач Миніч Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 серпня 2021 року Житомирський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Миніч Т.І. суддів: Трояновської Г.С., Павицької Т.М. секретаря судового засідання Лісової Т.С. з участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 березня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Вдовиченко Т.М. у цивільній справі №274/6336/13-ц за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади м. Бердичева в особі Бердичівської міської ради Житомирської області, квартирно-експлуатаційного відділу м.Житомира про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, - в с т а н о в и в: У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. Просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на прохідну кімнату до головного входу площею 14 м.кв. та головний вхід до його житла в будинку АДРЕСА_1 . 08.09.2016 року ОСОБА_1 подано заяву про збільшення позивних вимог, згідно якої він зазначив, що площу прохідної кімнати 14 м. кв. слід вважати площею 18,6 м.кв., як відображено в технічному паспорті МБТІ на кв. АДРЕСА_2 ; скасувати рішення № 356 від 27.05.1986 року п.2 як незаконне; визнати відсутність окремої ізольованої квартири АДРЕСА_3 як окремої однокімнатної квартири загальною площею 18,6 м. кв., а вказану житлову площу визнати прохідною кімнатою до головного входу в буд. АДРЕСА_1 (а.с. 224-225 т.1). В обґрунтування поданого позову зазначав, що йому належить на праві приватної власності 2 кімнати (квартира АДРЕСА_4 ), які є частиною одноповерхового, дерев`яного, 1930 року забудови будинку АДРЕСА_1 . Таку частину він отримав у дарунок за договором дарування у квітні 2003 року. Оскільки квартира АДРЕСА_5 (4) з`єднується з головним входом у будинок прохідною кімнатою площею 14 м.кв. він почав користуватися головним входом у будинок, а саме: прохідною кімнатою до головного входу та головним входом. Користуючись головним входом, він вживав заходи для підтримання прохідної кімнати у належному технічному стані. Вказав, що з квітня 2003 року по квітень 2013 року минуло 10 років з того дня, як він добросовісно заволодів та відкрито користується прохідною кімнатою площею 14 м.кв. та головним входом до його житла. Прохідна кімната ніким не приватизована і ніхто не заявляв на неї права. Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 березня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до територіальної громади м.Бердичева в особі Бердичівської міської ради Житомирської області, квартирно - експлуатаційного відділу м.Житомира про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовлено за безпідставністю. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема вказує, що судом не враховано об`єктивних обставин справи. При цьому суд в мотивувальній частині рішення абсолютно правильно вказав про належність йому на праві приватної власності двохкімнатної квартири за АДРЕСА_6 . Однак, щодо заявлених ним позовних вимог, вважає, що суд прийшов до незаконного висновку по причині неналежності квартири АДРЕСА_3 цього будинку до категорії службового житла, яке не підлягає приватизації. Крім того судом не спростовано факт його довготривалого (більше 10 років) повноправного володіння спірним житлом, але відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд посилається, що вказане службове житло належить Міністерству Оборони України, а тому не підлягає приватизації. Будь-яких доказів прийняття цього будинку в експлуатацію, реєстрації його в установленому законом порядку та проведення технічної інвентаризації житлових приміщень відповідальними працівниками відповідача проведено не було. Вважає, що відсутність факту прийняття в експлуатацію будинку АДРЕСА_1 виключає можливість включення цієї споруди до державного житлового фонду, визначення та збереження за квартирою АДРЕСА_7 статусу службової. Зазначає, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно. А тому, його володіння та користування квартирою АДРЕСА_8 є добросовісним, оскільки він безперервно володіє цією квартирою з 2003 року. Таким чином, йому належать всі законні підстави для визнання за ним права власності за набувальною давністю на спірну квартиру. Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що згідно договору дарування квартири від 15.04.2003 року ОСОБА_1 є власником квартири під номером АДРЕСА_6 (а.с.6). Як вбачається із відповіді виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області від 27.06.2013 року на ім`я ОСОБА_1 житловий будинок по АДРЕСА_1 передано до комунальної власності територіальної громади міста на баланс ДВЖРЕП № 2 згідно «Опису № 1/1 казарменно - житлового фонду передаваємого Бердичівською КЕЧ району ( житловий фонд) в/м № 18» від 11.03.2003 року ( а.с.45 - 46 т.1). Згідно довідки №382 від 07.09.2005 року, виданої директором ДВЖРЕП -2 ОСОБА_2 здав квартиру АДРЕСА_3 в технічно задовільненому стані (а.с.60). З відповіді директора ДВЖРЕП 2 від 21.04.2006 року за №120 встановлено, що при передачі будинку АДРЕСА_1 від БУ КЕМ на баланс ВЖРЕП -2 рішення міськвиконкому про закріплення службових квартир не передавалось, було надано список службових квартир. Договори найму квартиронаймачів при передачі будинку не передавались. Згідно облікової картки наймачем квартири АДРЕСА_3 житловою площею 14,0 кв.м. являється ОСОБА_3 , однак особовий рахунок відкритий на ім`я ОСОБА_4 ( а.с. 67 т.1). Відповідно до рішення виконавчого комітету Бердичівської міської ради народних депутатів Житомирської області від 27.05.1986 року №356 «Про визнання службової житлової площі для МО» визнано службовим - Однокімнатну квартиру АДРЕСА_8 житловою площею 14 кв.м. для заселення військовослужбовця ОСОБА_4 ( склад сім`ї 3 чол)(а.с.68 т.1). Згідно рішення виконавчого комітету Бердичівської міської ради народних депутатів Житомирської області від 26.12.1991 року № 580 «Про заселення звільненого житлового фонду «Про визнання нежитловою житлової площі у ветхому фонді, про переоформлення особистих рахунків та бронювання житлової площі»: п.1.1. Визнати службовою окрему однокімнатну квартиру АДРЕСА_9 для заселення військовослужбовця ОСОБА_5 (склад сім`ї -3 особи), який має вислугу менше п`яти років. Фонд МО ( а.с.69 т.1). Згідно відповіді ТВП начальника Бердичівської КЕЧ району майора Орлюка О.В. на ім`я начальника УБОЗ в м. Бердичеві від 06.06.2005 року судом встановлено, що квартира АДРЕСА_8 в 1986 році була виділена військовослужбовцю гарнізону ОСОБА_4 та рішенням виконкому № 356 від 27.06.1986 року визнана як службова МО України. (а.с. 70 т.1). Як вбачається з договору підрядних робіт № 22/14П від 27.06.2013 року, що укладений між ПП «Алекса - Хелпер» та ОСОБА_1 , предметом договору є косметичний ремонт прохідної кімнати до головного входу ( 14 м.кв.) за адресою: АДРЕСА_10 ( 4) ( а. с. 91-93 т.1). Згідно Актів від 02.07.2014 року та 03.07.20214 року, складених працівниками виконкому з метою перевірки доводів, наведених в судових засіданнях ОСОБА_1 проводились обстеження за адресою: АДРЕСА_11 . В ході обстеження було встановлено, що квартира АДРЕСА_8 закрита. Під час обстеження було опитано сусідів на предмет проживання ОСОБА_1 в будинку. Сусіди підтвердили, що ОСОБА_1 за цією адресою постійно не проживає, буває рідко і то надвечір (а.с.95-96 т.1). Відповідно до копії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_6 , виготовленого 05.02.2016 року на ім`я ОСОБА_1 , судом встановлено, що квартира АДРЕСА_3 складається з кухні, житлової кімнати, коридору, всього квартира площею 18,6 м.кв. (а.с.128-130 т.1). Згідно довідки № 162 від 05.02.2013 року, виданої КП «Бердичівське МБТІ» право власності на квартиру АДРЕСА_6 зареєстроване за ОСОБА_1 . До квартири АДРЕСА_2 , право власності на яку не зареєстровано (а.с. 131 т.1). Як вбачається з відповіді в.о. прокурора м. Бердичева від 28.08.2005 року на ім`я ОСОБА_1 на підставі рішення міськвиконкому Бердичівської міської ради № 356 від 27.05.1986 року квартира АДРЕСА_8 визнана службовою. Наймачем квартири згідно персональної облікової картки є ОСОБА_2 . За даними Бердичівського МБТІ квартира не приватизована. Оскільки наймачі квартири сім`я ОСОБА_6 отримали нову квартиру, квартира АДРЕСА_8 , була передана власнику домоуправлінню КЕЧ району (а.с. 191 т.1). Згідно рішення виконавчого комітету Бердичівської міської ради народних депутатів Житомирської області від 23.01.1992 року № 25 «Про оформлення права власності на житлові будинки, які належать Бердичівський КЕЧ» встановлено, що право власності на буд. АДРЕСА_1 було оформлено за Бердичівською КЕЧ району в м. Бердичеві (а.с. 29-31 т.2). Як вбачається з копії Книги обліку службових жилих приміщень по КЕВ м. Житомир Бердичівський гарнізон ( розпочато 04.01.2012 ) квартира АДРЕСА_8 є службовою (а.с. 48-51 т.2). Відповідно до довідки від 28.02.2018 року за № 59 виданої ПП «Житлоремекс -2», судом встановлено, що з 01.06.2008 року по 31.01.2018 року ОСОБА_1 не було здійснено оплати за житлово комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_10 (4). (а.с.156 т.2). Допитаний судом першої інстанції в судовому засіданні 12.02.2020 року свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що знає позивача близько 20 років по громадській роботі, з початку 2003 року. Неодноразово бував в будинку по АДРЕСА_1 , допомагав позивачу носити речі в його домоволодіння. ОСОБА_8 про яку йде мова, це прохідна кімната до будинковолодіння позивача, там дерев`яний тамбурочок, а з цього тамбурочку старі двері в кімнату, кімната квадратна з двома вікнами. Це не квартира, бо там немає родових ознак притаманних для квартир. Там немає ні опалення, ні газу, це частки домоволодіння, а не квартира. Вказав, що в тій квартирі з 2003 року ніколи не бачив інших людей, дана квартира була завжди відкрита, ознаки проживання в ній були відсутні. Свідок ОСОБА_9 також суду пояснив, що з позивачем знайомий з початку 2000-х років, займалися громадською діяльністю. Будинок знаходиться по АДРЕСА_1 . Виходячи з поведінки позивача, він вважав, що позивач є власником спірної квартири. Пам`ятає, що там старі двері, там були стіл, стільці, інше не пам`ятає. До того часу як позивач пішов служити в АТО, десь 2014 рік, вони зустрічались раз в АДРЕСА_3 , то є приміщення непридатне для проживання. Позивач завжди говорив, що то його кімната. Крім того, судом першої інстанції в судовому засіданні оглянуто матеріали інвентаризаційної справи № 10190 на буд. АДРЕСА_1 , з якої також встановлено, що квартира АДРЕСА_8 є службовим житлом. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. При цьому судом враховано, що згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Як передбачено ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 13 ЦПК України). Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Отже йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння складає десять років. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18). Згідно ст. 4 ЖК України, жилі будинки, а також жилі приміщення утворюють житловий фонд. Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення). До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об`єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду. До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру. Відповідно до ст. 6 ЖК України, жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється. Відповідно до ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення ( ст. 77 ЦПК України). Згідно ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Як передбачено ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлениих цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Зважаючи на наведене та на підставі повно і об`єктивно з`ясованих обставин справи і оцінки доказів судом першої інстанції достовірно встановлено, що однокімнатна квартира АДРЕСА_8 є службовим житлом та перебуває на обліку службових жилих приміщень по КЕВ м. Житомиру Бердичівського гарнізону. Крім того відповідно до вимог п.2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спірне житло не підлягає приватизації. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають, а зводяться до переоцінки доказів. Разом з тим, будь-яких процесуальних порушень, які б давали підстави для переоцінки доказів, апеляційним судом не встановлено. Підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 березня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий: Судді: Повний текст постанови складений 27.08.2021 року.