Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/5890/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/5890/21 Номер провадження 22-ц/814/1885/21Головуючий у 1-й інстанції Чуванова А.М. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: судді Кривчун Т.О. Суддів: Абрамова П.С., Чумак О.В. Секретар Яковенко В.С. За участю позивача ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 23 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Науково-дослідний і конструкторсько-техноголічний інститут емальованого хімічного обладнання і нових технологій КОЛАН" про визнання порушення умов Ліцензійного Договору №1. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача В С Т А Н О В И В : Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 23 червня 2021 року у відкритті провадження в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Науково-дослідний і конструкторсько-технологічний інститут емальованого хімічного обладнання і нових технологій КОЛАН» про визнання порушення умов Ліцензійного договору №1, відмовлено. З цією ухвалою не погодився позивач ОСОБА_1 , який в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, просить ухвалу скасувати, а справу направити до місцевого суду для продовження розгляду, вирішити питання судових витрат. На думку апелянта, дана справа підсудна саме Октябрському районному суду Полтавської області, як суду загальної юрисдикції, оскільки спір має цивільно-правовий характер. Вказує, що відносини щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності належать до цивільно-правових, що виникають у особи, саме як у фізичної особи. Так, володільцем патенту України на винахід № НОМЕР_1 від 10.07.2007 року є фізична особа - ОСОБА_2 . При цьому, у Ліцензійний договір від 0.07.2015 року (який є предметом спору) на надання права використання патенту України НОМЕР_1 було випадково внесено відомості, щодо наявності у Ліцензіара (апелянта) статусу фізичної особи-підприємця, адже право на розпорядження даними правами виникає у фізичної особи відповідно до цивільних правовідносин. У судовому засіданні позивач доводи апеляційної скарги підтримав та прохав її задовольнити. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як убачається з матеріалів справи, у червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, в якому прохав визнати дії відповідача щодо звернення до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Оптимал» про припинення порушення прав інтелектуальної власності (справа №910/5438/17) порушенням прав позивача та умов Ліцензійного Договору №1 від 07.07.2015 року (а.с.2-9). У подальшому, як зазначено вище, 23.06.2021 року судом постановлена оскаржувана ухвала (а.с.18-19). При постановленні оскаржуваної ухвали місцевий суд виходив із того, що, враховуючи суб`єктний склад учасників справи, характер правовідносин, що склалися між ними, даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, та має бути вирішений господарським судом, внаслідок чого у відкритті провадження по даній справі було відмовлено. Такий висновок суду відповідає встановленим по справі обставинам та ґрунтується на законі, виходячи з наступного. Стаття 186 ЦПК України встановлює підстави відмови у відкритті провадження у справі. Згідно п.1 ч.1 даної норми суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі. У відповідності до ч.1 ст.19 ЦПК України загальні суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин. Статтею 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах між суб`єктами господарювання. Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх. Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19). Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (безкоштовний запит), ОСОБА_1 , як на час укладення Ліцензійного Договору №1 від 07.07.2015 року, виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судом, є фізичною особою - підприємцем, дата державної реєстрації 07.10.2002 року. Вид діяльності - Лізинг інтелектуальної власності та подібних правовідносин, крім товарів, захищених авторськими правами (основний). Дані при припинення позивачем підприємницької діяльності відсутні. При цьому, згідно Умов Ліцензійного договору №1 від 07.07.2015 року (порушення якого, на думку позивача, і стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду) він укладений між приватним підприємцем ОСОБА_1 та ПАТ "Науково-дослідний і конструкторсько-техноголічний інститут емальованого хімічного обладнання і нових технологій КОЛАН". Вказану обставину, а саме те, що на момент укладення Ліцензійного договору №1 від 07.07.2015 року він ( ОСОБА_1 ) був зареєстрований як фізична особа-підприємець, і такий статус зберігається за ним і на даний час, підтвердив у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції безпосередньо сам ОСОБА_1 . З урахуванням наведеного вище, та змісту позовних вимог убачається, що у спірних правовідносинах позивач, який має статус фізичної особи-підприємця, виступає як суб`єкт господарювання, діяльність якого спрямована на отримання прибутку, зокрема, за Ліцензійним договором №1 від 07.07.2015 року (п.3.1. договору), та саме в процесі здійснення підприємницької (господарської) діяльності між сторонами виник спір, що є предметом розгляду у цій справі. ПАТ "Науково-дослідний і конструкторсько-техноголічний інститут емальованого хімічного обладнання і нових технологій КОЛАН" також є суб`єктом господарської діяльності. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду стосовно того, що за таких обставинах спірні правовідносини слід визначити як господарські, а відтак розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Сукупність вищезазначених обставин, аналіз та оцінка доводів позовної заяви та апеляційної скарги дають підстави для висновку, що місцевим судом було правомірно відмовлено у відкритті провадження по даній справі. Посилання в апеляційній скарзі на те, що володільцем патенту України на винахід № НОМЕР_1 від 10.07.2007 року є фізична особа - ОСОБА_1 , колегія суддів до уваги не приймає, з урахуванням наведеного вище. Окрім того, оригіналу такого патенту чи належним чином завіреної його копії суду надано не було. Твердження апелянта про те, що у Ліцензійний договір від 0.07.2015 року на надання права використання патенту України НОМЕР_1 було випадково внесено відомості щодо наявності у Ліцензіара (апелянта) статусу фізичної особи-підприємця, адже право на розпорядження даними правами виникає у фізичної особи відповідно до цивільних правовідносин, колегія суддів оцінює критично, оскільки такий договір було укладено ще у 2015 році, тобто він фактично виконувався сторонами більше 5-ти років, даних про внесення доповнень чи змін до цього договору матеріали справи не містять, Відтак, за наявності чинного договору, який сторонами не оспорюється, у суду немає підстав вважати його положення, затверджені сторонами (шляхом підписання ), опискою. Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду також не спростовують та не ґрунтуються на нормах права, а тому судом до уваги не приймаються. Колегія суддів вважає, що за наведених вище обставин оскаржувану ухвалу суду постановлено з додержанням вимог закону, а тому підстав для її скасування не вбачається. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Керуючись ст.ст.368, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення. Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтава від 23 червня 2021 року, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун СУДДІ П.С. Абрамов О.В. Чумак Повний текст постанови виготовлено 27.08.2021 року.