Постанова Львівський апеляційний суд № 461/2509/20

Справа № 461/2509/20 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є. Провадження № 22-ц/811/3513/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. Категорія: 44 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 серпня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Ванівського О.М., суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., секретаря: Івасюти М.В. з участю: представника відповідача - Баїк Ю.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 12 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про відшкодування шкоди, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, в якому просив стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області на користь ОСОБА_1 завдану шкоду в розмірі 540000,00 грн. В обґрунтування поданого позову позивач покликався на те, що є учасником антитерористичної операції, що проводиться на Сході України та є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 . В жовтні 2017 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,1000 га на території Скнилівської сільської ради Пустомитівського району. Після чого отримав відповідь про відмову у такому дозволі. В подальшому оскаржив таку відмову до Львівського окружного адміністративного суду, у зв`язку з тим, що така відмова не мотивована та не ґрунтується на нормах чинного законодавства України. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. На виконання вищевказаного рішення суду відповідачем було повторно розглянуто звернення ОСОБА_1 та відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Дану відмову позивачем було оскаржено до Львівського окружного адміністративного суду. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03.10.2019 року провадження у справі закрито. Крім цього зазначає, що оскаржувальні дії відповідача обґрунтовувались тим, що на земельну ділянку, щодо якої звертався позивач, відповідними наказами ГУ Держгеокадастру затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок іншим особам. У зв`язку з вищевказаним вважає, що йому завдано шкоди, яка оцінюється вартістю земельної ділянки, яку не отримав. Просив позов задовольнити. Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 12 жовтня 2020 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про відшкодування шкоди. Судові витрати компенсовано за рахунок держави. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . В апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зазначає, що відповідачем двічі приймалися рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1, 000 га на території Скнилівського сільської ради Пустомитівського району. Разом з тим, такі рішення у судовому порядку визнавалися протиправними. Стверджує, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову посилався на загальний порядок відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди викладений в ст.. 22 ЦК України, проте жодним чином не звернув увагу на те, що позов обґрунтований наявністю шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, порядок відшкодування якої передбачений ст.. 1173 ЦК України. Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задоволити. У судове засідання 16 серпня 2021 року належним чином повідомлений апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 не з`явилися. Від ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з зайнятістю іншому судовому процесі. За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом. Апеляційний суд визнав неповажною причину неявки у дане судове засідання ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 і на підставі ст. ст. 371- 372 ЦПК України ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача - Баїк Ю.П. на заперечення доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відмовляючи в задоволенні позову про відшкодування шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що право на отримання земельної ділянки на даний час позивачем не реалізовано, земельна ділянка не була передана позивачу в передбаченому законом порядку та ніколи не належала позивачу ні на праві користування, ні на праві власності. Позивач лише мав право на отримання земельної ділянки, але це право до його реалізації в передбаченому законом порядку не пов`язано з конкретною земельною ділянкою. При цьому, позивач не витрачав кошти, які просить стягнути в якості матеріальної шкоди, та не повинен був їх витратити для реалізації свого права. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Статтями 12 і 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Матеріалами справи та судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником антитерористичної операції, що проводиться на сході України та є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 . 03 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000 га для ведення особистого селянського господарства на території Скнилівської сільської ради Пустомитівського району. 02 листопада 2017 року за №А-12729/0-8321/6-17 Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області прийнято рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Рішення обґрунтоване відсутністю погодження органу місцевого самоврядування, а саме: Скнилівською сільською радою. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.03.2018 року у справі №813/4631/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Львівській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у власність орієнтованою площею 0,1000 га на території Скнилівської сільської ради Пустомитівського району, викладену у листі №А-12729/0-8321/6-17 від 02.11.2017 року та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Львівській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 03.10.2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 0,1000 га на території Скнилівської сільської ради Пустомитівського району. 17 вересня 2018 року за №31-13-0-31-8448/2-18 Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області прийнято рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовно площею 0,1000 га на території Скнилівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03.10.2019 року у справі №1.380.2019.000846 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Львівсьскій області про визнання протиправними дій та зобов`язання до їх вчинення, провадження у справі закрито. Як вбачається з листа від 17.09.2018 року №31-13-0.31-8448/2-18 відповідач інформує ОСОБА_1 про те, що на земельну ділянку, орієнтовно позначену на долученому до клопотання графічному матеріалі, відповідними наказами Головного управління Держгеокадастру затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок іншим громадянам. Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №183249896 щодо об`єкта нерухомого майна земельна ділянка за кадастровим номером: 4623686200:05:000:1081 належить ОСОБА_5 . Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №183253229 щодо об`єкта нерухомого майна земельна ділянка за кадастровим номером: 4623686200:05:000:1140 належить ОСОБА_6 . Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №183258451 щодо об`єкта нерухомого майна земельна ділянка за кадастровим номером: 4623686200:05:000:1133 належить ОСОБА_7 . Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №183258594 щодо об`єкта нерухомого майна земельна ділянка за кадастровим номером: 4623686200:05:000:1056 належить ОСОБА_8 . Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №183258770 щодо об`єкта нерухомого майна земельна ділянка за кадастровим номером: 4623686200:05:000:1164 належить ОСОБА_9 . За загальним правилом, яке міститься у ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України). Складовими частинами цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди, є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору і тягне за собою порушення майнових (немайнових) прав та інтересів іншої особи із настанням для неї негативних наслідків (втрат) майнового чи немайнового характеру. Причинний зв`язок, як елемент цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком. Отже, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Одним із способів відшкодування майнової шкоди є відшкодування збитків. Частиною першою статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Враховуючи наведені вище норми закону та встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність заявлених позивачем вимог, оскільки позивачем, не доведено тих обставин, якими він обґрунтовує протиправність дій(бездіяльність) відповідача, та настання для нього негативних наслідків у виді порушення його особистих немайнових та/або майнових прав внаслідок таких (за його позицією) протиправних дій відповідача, а це означає, що позивачем не доведено наявності усіх складових частин цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди, якими є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем не реалізовано його право на отримання земельної ділянки, земельна ділянка не була передана позивачу в передбаченому законом порядку та ніколи не належала позивачу ні на праві користування, ні на праві власності. Позивач не був власником або користувачем земельної ділянки, а відтак не міг втратити таку. Для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Позивач не витрачав кошти, які просить стягнути в якості матеріальної шкоди, та не повинен був їх витратити для реалізації свого права. З висновками суду першої інстанції належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено дійсні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Відтак, підстави для скасування рішення суду відсутні. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСІІЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду м.Львова від 12 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 25.08.2021 року. Головуючий : Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.