Постанова 4811 № 465/5645/17

Справа № 465/5645/17 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М. Провадження № 22-ц/811/1708/21 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П. Категорія: 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі: головуючої: Крайник Н. П. суддів: Мельничук О.Я., Цяцяка Р.П. при секретарі: Ждан К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду міста Львова від 13 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ЛКП «Львівелектротранс» про зобов`язання до вчинення дій,- в с т а н о в и в: 28.09.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ЛКП «Львівелектротранс» про зобов`язання ЛКП «Львівелектротранс» прийняти його на роботу на посаду інженера - електроніка першої категорії у відповідності до штатного розкладу, з посадовим окладом 10 700 грн. на місяць з 08.09.2017 року, стягнути з ЛКП «Львівелектротранс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.09.2017 і до моменту виходу на роботу та моральну шкоду. Позовні вимоги обгрунтовував тим, що Львівським міським центром зайнятості за направленням від 06.09.2017 №13501709050013003 його ( ОСОБА_1 ) скеровано на співбесіду в тролейбусне ДЕПО «ЛКП Львівелектротранс» щодо вакантної посади інженера-електроніка з посадовим окладом 10700 грн. Після співбесіди йому було відмовлено у прийнятті на роботу. 08.09.2017 року він звернувся до начальника відділу кадрів ЛКП «Львівелектротранс» з проханням вказати причину неприйняття на роботу. Однак, всупереч ст. ст. 22,26 КЗпП України, начальник відділу кадрів не вчинив належних та правомірних дій щодо прийняття його на роботу. Просив позов задоволити. Оскаржуваним рішенням у задоволені позову ОСОБА_1 до ЛКП «Львівелектротранс» про зобов`язання до вчинення дій відмовлено. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зазначає, що, доводи відповідача про те, що під час співбесіди у ЛКП «Львівелектротранс» було встановлено, що у нього ( ОСОБА_1 ) не має достатнього досвіду роботи для обслуговування обладнання, встановленого на рухомому складі підприємства, а також, що він зазначав, що ніколи не обслуговував встановлене обладнання, не відповідає дійсності. Крім того, не відповідає дійсним обставинам та матеріалам справи те, що його кандидатура не відповідає вимогам посади у зв`язку з недостатнім досвідом роботи та відсутністю навичок обслуговування електронного обладнання, встановленого на рухомому складі підприємства, і може спричинити матеріальні збитки підприємству, поставити під ризик не лише роботу підприємства, його працівників, а й життя користувачів послуг підприємства. Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що «позивачем було заявлено, що у нього є певний перелік документів, який необхідний для огляду працівнику відділу персоналу, однак такі, крім направлення Львівського міського центру зайнятості та копії трудової книжки, надані для огляду не були. Позивачем при поданні документів відповідачу не було жодним чином підтверджено вимоги вакантної посади інженера-електроніка 1 категорії». Зазначане не відповідає дійсним обставинам справи та спростовується поясненнями допитаного 25.03.2021 року у судовому засіданні свідка - головного інженера тролейбусного депо ОСОБА_2 . Вважає, що він має відповідний стаж, рівень кваліфікації та досвід роботи для зайняття посади інженера-електроніка з посадовим окладом 10700 грн. Вважає, що у зв`язку з безпідставною відмовою у прийнятті його на роботу йому завдано моральну шкоду в розмірі 160 000 грн, яка підлягає стягненню на його користь з відповідача. Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити, визнати дії ЛКП «Львівелектротранс» такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, зобов`язати ЛКП «Львівелектротранс» прийняти на роботу ОСОБА_1 з 08.09.2017 року на посаду інженера-електроніка в тролейбусне ДЕПО «ЖП Львівелектротранс» з посадовим окладом 10 700 гривень; стягнути з ЛКП «Львівелектротранс» середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.09.2017 року в розмірі 568 000 тисяч гривень; стягнути з ЛКП «Львівелектротранс» моральну шкоду в розмірі 160 000 гривень; стягнути з ЛКП «Львівелектротранс» компенсацію в розмірі 118 460 гривень. У засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представник - ОСОБА_3 скаргу підтримали з підстав, наведених у ній, просили скаргу задоволити. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника - ОСОБА_3 , перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів. Відповідно до ст.4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом. Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до положень ч.1, ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно положень ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до положень ч. 1 ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою. З даної норми слідує, що укладення трудового договору, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, потребує згоди не тільки працівника, а й власника або уповноваженого ним органу. Зазначеним забезпечується оптимальне узгодження інтересів роботодавця і особи, яка бажає укласти трудовий договір, інакше роботодавець буде позбавлений можливості у повному обсязі виконувати свої функціональні обов`язки щодо підбору та розміщення кадрів і нести відповідальність за той обсяг роботи, за який він відповідає за законом. Згідно Загальних положень Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, які містяться у Випуску 1 "Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності" (розділ 1 "Професії керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців"), затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 р. N 336, вимоги до посад роботодавцями встановлюються на основі типових кваліфікаційних характеристик, ураховуючи конкретні завдання та обов`язки, функції, права, відповідальність працівників та особливості штатного розпису підприємства, установи, організації. Таким чином, роботодавець при введені у штатний розпис посади визначає, зокрема, кваліфікаційні вимоги до працівника, а саме: рівень освітньої підготовки, рівень кваліфікації, фах, необхідний стаж за фахом, а в окремих випадках і додаткові особливі вимоги, якими передбачається належне виконання завдань та обов`язків працівників для належного функціонування підприємства. Відповідно до ст. 22 КЗпП України, забороняється необгрунтована відмова у прийнятті на роботу. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи. Згідно положень Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров`я працівника можуть встановлюватись законодавством України. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Згідно п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Саме позивач має довести наявність усіх вищевказаних обставин для вирішення питання про наявність та розмір моральної шкоди. Судом встановлено, що Львівським міським центром зайнятості за направленням від 06.09.2017 №13501709050013003 ОСОБА_1 скеровано на співбесіду в тролейбусне ДЕПО «ЛКП Львівелектротранс» щодо вакантної посади інженера-електроніка з посадовим окладом 10700 грн. Відповідач ДЕПО «ЛКП Львівелектротранс» відмовив позивачу у прийнятті на роботу через відсутність в останнього мінімально необхідних досвіду, навиків та кваліфікації для роботи за даною посадою, яка пов`язана з обслуговуванням електронних систем тролейбусів, що не відповідало потребам виробництва. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про зобов`язання ЛКП «Львівелектротранс» до вчинення дій, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження неправомірності дій відповідача щодо відмови у прийнятті його на роботу. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується повністю, оскільки наявність вакантної посади у штатному розписі ДЕПО «ЛКП Львівелектротранс» на час звернення позивача з направленням Центру зайнятості на працевлаштування не може бути безумовною підставою для зобов`язання відповідача на укладення з ним трудового договору, таке рішення приймається роботодавцем за результатами співбесіди з кандидатом на зайняття посади, з врахуванням попереднього досвіду роботи та навиків працівника, вимогам для зайняття посади. Районний суд також прийшов до підставного висновку про відмову у стягненні з відповідача в користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу , оскільки стягнення такого за відсутності трудового договору чинним законодавством не передбачено. Крім того, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки останнім ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції не надано належних та достатніх доказів на підтвердження того, що діями відповідача йому завдано моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру. Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Франківського районного суду міста Львова від 13 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 25 серпня 2021 року. Головуючий: Крайник Н. П. Судді: Мельничук О. Я. Цяцяк Р. П.