Постанова 4851 № 520/6976/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2021 р.Справа № 520/6976/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Русанової В.Б. , за участю секретаря судового засідання Мироненко А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельника Юрія Анатолійовича на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2021, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 02.06.21 року по справі № 520/6976/21 за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельника Юрія Анатолійовича третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аланд" про визнання протиправною та скасування постанови, ВСТАНОВИВ: У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), звернулась до суду з позовом до Приватного виконавця Виконавчого округу міста Києва Мельника Юрія Анатолійовича ( далі - відповідач, приватний виконавець Мельник Ю.А.) , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аланд" (далі - ТОВ "Фінансова компанія "Аланд"), в якому просила: - визнати протиправною та скасувати постанову за ВП № 64287076, винесену приватним виконавцем Мельником Ю.А. про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості на користь ТОВ "Фінансова компанія "Аланд"; - стягнути з приватного виконавця Мельника Ю.А. на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2021 позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця Мельника Ю.А. про відкриття виконавчого провадження № 64287076 від 27.01.2021. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок приватного виконавця Мельника Ю.А. судовий збір в розмірі 908 грн. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції вимог Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ (в подальшому- Закон №1404-VІІІ ), Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки виконавче провадження № 64287076 відкрито на підставі даних, зазначених стягувачем, який має право вибору місця відкриття виконавчого провадження, а приватний виконавець при відкритті виконавчого провадження не зобов`язаний проводити перевірку відомостей, наведених стягувачем у заяві, зокрема, щодо місця проживання боржника. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. 17.08.2021 ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в судове засідання. Згідно ч. 1 ст. 268 КАС у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду (ч. 2 ст. 268 КАС України). Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (ч. 3 ст. 268 КАС України). Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів , на які відповідач посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які не оспорено сторонами. 27.01.2021 приватним виконавцем Мельником Ю.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 64287076 на підставі виконавчого напису № 65142, виданого 05.10.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С., про стягнення з боржника, ОСОБА_1 , на користь ТОВ "Фінансова компанія "АЛАНД" заборгованості в розмірі 14234,67 грн; постанову про стягнення з боржника основної винагороди по ВП № 64287076; постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження Також, 12.02.2021 відповідачем складено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника по ВП № 64287076. Вказаний виконавчий напис виданий на звернення стягнення з позивача заборгованості по договору № 010/1089/82/0039170 від 06 грудня 2012 року, укладеним з АТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником усіх прав та обов`язків на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитним договором № 114/47 від 27 жовтня 2017 року є АТ "Комерційний Індустріальний Банк", правонаступником усіх прав та обов`язків якого, на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами № КП-27102017 від 27 жовтня 2017 року є ТОВ "Фінансова компанія "Кредит -капітал", правонаступником усіх прав та обов`язків якого, на підставі договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами № 11/08/2020-ФА від 11 серпня 2020 року є ТОВ "Фінансова компанія "Аланд". Так, у виконавчому написі, окрім адреси реєстрації місця проживання позивача у АДРЕСА_1 , вказано фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Вказане слугувало підставою для прийняття до виконання приватним виконавцем цього виконавчого напису та відкриття спірного виконавчого провадження у межах виконавчого округу, на який розповсюджується його підвідомчість. Вважаючи, що приватним виконавцем в порушення вимог статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" прийнято до виконання виконавчий документ за відсутності доказів того, що в межах території виконавчого округу міста Києва наявне місце проживання або місце роботи боржника, позивач звернулася до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова протиправна та підлягає скасуванню, оскільки виконавче провадження відкрито приватним виконавцем з порушенням правил територіальної підвідомчості, за відсутності доказів проживання боржника або знаходження його майна у м. Києві. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Частинами 1, 2 статті 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів. Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону. Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону №1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Пунктом 1 частини 1 статті 10 Закону №1404-VIII встановлено, що заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами. Відповідно до ч. 2 ст. 48 Закону №1404-VIII, стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту (частина 4 статті 48 Закону №1404-VIII). Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (в подальшому - Закон № 1403-VIII ). Статтею 1 Закону № 1403-VIII встановлено, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом №1404-VIII випадках - на приватних виконавців. Згідно із п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону № 1403-VIII , виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 Закону № 1403-VIII , у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 25 Закону № 1403-VIII , виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя; приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України Про виконавче провадження знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу, а місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений в постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 804/6996/17, від 30.04.2020 р. у справі № 580/3311/19. Статтею 29 Цивільного кодексу України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, зокрема, паспорт громадянина України. Згідно витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 . , інформація про зміну позивачем реєстрації місця проживання - відсутня. З наявного в матеріалах справи виконавчого напису від 05.10.2020 вбачається, що він складений у м. Житомир на окремому листі, а не на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, та в ньому зазначено дві адреси боржника, а саме у АДРЕСА_1 , та вказано фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 . В постанові про відкриття виконавчого провадження зазначено адресу реєстрації та адресу проживання боржника. Згідно ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів зазначає, що на час відкриття виконавчого провадження у приватного виконавця були відомості щодо адреси боржника за різними виконавчими округами. Даних, які посвідчують визначене приватним нотаріусом у виконавчому написі місце проживання позивача - АДРЕСА_2 , судам першої та апеляційної інстанції не надано, як і не надано доказів, які б посвідчували факт проживання позивача у м. Києві або знаходження його майна, у тому числі знаходження банківських рахунків ОСОБА_1 у межах виконавчого округу м. Києва. Тобто, відповідачем до суду не надано належних та допустимих доказів, що у своїй сукупності свідчили б про наявність визначених законом підстав для відкриття виконавчого провадження ВП№ 64287076 від 27.01.2021 у межах виконавчого округу міста Києва. Частиною 5 ст. 24 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що у даному випадку (за наявності двох адрес) приймаючи рішення про відкриття виконавчого провадження без з`ясування питання дійсного місця проживання чи перебування боржника ОСОБА_1 приватний виконавець свідомо не виключає можливості порушення ним приписів ч.2 ст. 24 Закону №1404-VIII . Тобто дане рішення не відповідає критерію законності, визначеному ч.2 ст. 2 КАС України оскільки саме на виконавця покладено обов`язок встановити чи пред`явлено виконавчий документ за належним місцем виконання. При цьому, питання з`ясування місця проживання боржника та/або розташування його майна передує відкриттю виконавчого провадження та має вирішальне значення для вирішення питання про те чи дотримано порядок пред`явлення виконавчого листа до виконання. Враховуючи вище зазначене, колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки остання прийнята із порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців. При розгляді даної справи судом апеляційної інстанції врахована правова

позиція Верховного Суду викладену в постанові від 29 січня 2021 року по справі №160/12729/19 . Посилання апелянта на те, що , відповідно до положень чинного законодавства, правом вибору місця виконання рішення наділений стягувач, колегія суддів вважає слушними, проте дане право не нівелює обов`язок у виконавця дотримання правил територіальної діяльності приватних виконавців. Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на практику апеляційних судів, оскільки відповідно до положень ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому колегія суддів вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29. 01.2021 по справі №160/12729/19, а не зазначену апелянтом постанову Верховного Суду по справі №460/3537/20 від 09.12.2020. Щодо інших доводів апелянта колегія суддів зазначає. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельника Юрія Анатолійовича залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.06.2021 по справі №520/6976/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін В.Б. Русанова Повний текст постанови складено 26.08.2021 року