Постанова 4805 № 285/689/21

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №285/689/21 Головуючий у 1-й інст. Сташків Т. Г. Категорія 77 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Трояновської Г.С. суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І., з участю секретаря судового засідання Ляшук М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 285/689/21 за позовом ОСОБА_1 до Житомирського обласного центру зайнятості про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 квітня 2021 року, ухваленого під головуванням судді Заполовської Т.Г. у м. Новоград-Волинському, в с т а н о в и в: У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з названим позовом, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ Житомирського обласного центру зайнятості від 11.01.2021 року № 12-к, яким її звільнено з посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Новоград-Волинського міського центру зайнятості Житомирської області 12.01.2021 за скороченням штатів; поновити її на посаді з 12.01.2021 та стягнути з Житомирського обласного центру зайнятості середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.01.2021 по день поновлення на роботі. В обгрунтування вимог зазначила, що вона має загальний трудовий стаж 38 років, з яких 18 років безперервного трудового стажу у Новоград-Волинському міському центрі зайнятості. На час роботи у відповідача займала посади, що були віднесені до державної служби, а з 02.03.2015 робота в службі зайнятості не є державною службою і з того часу позивач займала посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг. Наказом Житомирського обласного центру зайнятості № 1336 від 26.10.2020 встановлено граничну чисельність працівників Новоград-Волинського міського центру зайнятості 24,5 штатних одиниць. Наказом від 28.10.2020 вказані зміни до штатного розпису введено в дію, які передбачали скорочення трьох штатних посад в Новоград-Волинському МЦС, в тому числі і одну посаду провідного фахівця з питань зайнятості у відділі надання соціальних послуг. Позивач зазначила, що 30.10.2020 її попереджено про наступне звільнення та запропоновано посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг, на що вона погодилась. Повторні попередження від 10.11.2020 та від 11.11.2020 вона не підписувала. Зазначила, що на засіданні комісії з працевлаштування від 29.10.2020 було рекомендовано звільнити ОСОБА_2 , проте 06.11.2020 на повторному засіданні комісії прийнято рішення про рекомендацію звільнення вже її. Наказом Житомирського обласного центру зайнятості №12-К від 11.01.2021 її звільнено з посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Новоград-Волинського міського центру зайнятості Житомирської області за скороченням штатів п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вказала, що на запропоновану 30.11.2020 їй посаду була прийнята ОСОБА_2 . Вважає, що її звільнено незаконно, оскільки відповідачем грубо порушено положення ст. 42 КЗпП України щодо того, що при скороченні чисельності чи штату працівників переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Рівень кваліфікації у неї та ОСОБА_2 є однаковим, а продуктивність праці відповідачем обраховано неправильно. Вважала, що при обрахуванні продуктивності праці незаконно не враховано перебування її на лікарняному. Крім того, позивач, мала переважне право залишення на роботі, оскільки у її сім`ї немає інших осіб з самостійним заробітком. Також посилалася на те, що її звільнення проведено без отримання згоди профспілкового органу. Відповідач не запропонував наявну вакантну посаду на підприємстві, незаконно відкликав пропозицію посади та запропонував її іншому працівнику. Вважаючи, що її звільнення є незаконним, просила стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 квітня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що роботодавцем при вирішенні питання звільнення у зв`язку із скороченням штату працівників не проведено об`єктивної оцінки продуктивності праці та кваліфікації всіх працівників, які займали посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Новоград-Волинського міського центру зайнятості. Саме їй було запропоновано посаду провідного фахівця з питань зайнятості за результатами засідання комісії з працевлаштування від 29.10.2020, а тому переглядати рішення комісії в подальшому не допускається. Роботодавцем не дотримано порядок розгляду питання її звільнення профкомом, який не було проведено взагалі. Вважає, що судом неправильно визначена кваліфікація працівників щодо того, що кваліфікація ОСОБА_2 є вищою за її кваліфікацію. Зазначає, що не може мати вирішального впливу для визначення кваліфікації наявність більшої кількості грамот, які видавались з нагоди дня працівника соціальної сфери. Питання кваліфікації на засіданні комісії 29 жовтня 2020 року взагалі не розглядалось. При вирішенні питання про звільнення відповідачем не проведено порівняння кваліфікації та продуктивність праці всіх працівників відділу, які займали аналогічні посади, зокрема ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Позивач вважає, що її кваліфікація є вищою ніж кваліфікація ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки вона має освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мають ступінь бакалавра. Наголошує, що порушено порядок розгляду питання про звільнення працівника профкомом, оскільки питання звільнення позивача профком був зобов`язаний розглянути по суті і за участі працівника чого зроблено не було. У відзиві на апеляційну скаргу Житомирський обласний центр зайнятості просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним і обгрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують його мотивів. Зокрема, зазначає, що на проведеному 29.10.2020 засіданні комісії з працевлаштування та розгляду питань, пов`язаних зі скороченням чисельності і штату працівників, було вирішено надати рекомендацію керівнику щодо вивільнення ОСОБА_2 . Проте, комісією не було враховано всіх даних, зокрема, щодо продуктивності праці, а тому 06.11.2020 відбулось ще одне засідання комісії за результатами якого рекомендації було змінено Оцінка продуктивності праці мала наслідком висловлення рекомендацій комісією щодо вивільнення ОСОБА_1 . При цьому засідання комісії від 06.11.2020 містить підтвердження аналізу продуктивності праці та кваліфікації усіх працівників відділу. У відзиві зазначається, що звільнення працівника відбулось за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації з підстав, зазначених у рішенні суду, надається аналіз проведеної оцінки продуктивності праці та кваліфікації усіх працівників. У відповіді на відзив ОСОБА_1 заперечує доводи відповідача, що викладені у відзиві. Аналізуючи факт перегляду рішення комісії від 29.10.2020, зазначає, що при надходженні інших нових документів від керівника міського центру зайнятості переглядати рішення комісії можна безкінечно, що є безумовним порушенням гарантованого права на працю будь-якого працівника. Наголошує, що освітній ступінь ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є нижчим освітнього ступеня ОСОБА_1 , а отже і рівень їх кваліфікації є нижчим. Наголошує на неправильному трактуванні відповідачем позиції Верховного Суду у справі № 569/1607/17 від 01.10.18. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник адвокат Ващук Ю.С. доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити, надали пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі та відповіді на відзив. Представник відповідача ОСОБА_6 проти доводів апеляційної скарги заперечила, надала пояснення аналогічні викладеному у відзиві на апеляційну скаргу. Розглянувши справу в межах, визначених ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 06.11.2003 займала посаду спеціаліста 1 категорії відділів Новоград-Волинського МЦЗ, з 25.11.2008 переведена на посаду головного спеціаліста Новоград-Волинського МЦЗ, яку обіймала до 02.03.2015. З 02.03.2015, втративши статус державного службовця, ОСОБА_1 переведена на посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації працевлаштування населення, а 19.06.2018 - на посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Новоград-Волинського МЦЗ (а.с. 16-22). Наказом Державного центру зайнятості № 69 від 21.10.2020 року прийнято рішення про оптимізацію чисельності працівників державної служби зайнятості та наказано внести зміни у додаток до наказу ДЦЗ від 09.04.2020 року № 26, згідно яких зменшено кількість працівників в установах Житомирської області з 418 чоловік до

371. Директорам обласних та Київського міського центрів зайнятості до 26.10.2020 затвердити граничну чисельність підпорядкованих установ державної служби зайнятості (а.с.76-78). Наказом Житомирського обласного центру зайнятості № 1336 від 26.10.2020 встановлено граничну чисельність працівників Новоград-Волинського міського центру зайнятості 24,5 штатних одиниць (а.с.40-41). Згідно наказу № 1346 від 28.10.2020 введено в дію затверджені зміни до штатного розпису, які передбачали скорочення трьох штатних посад в Новоград-Волинському міському центрі зайнятості, в тому числі і одну посаду провідного фахівця з питання зайнятості у відділі надання соціальних послуг (а.с.42-43). 30.10.2020 ОСОБА_1 отримала попередження про наступне звільнення та їй запропоновано посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг, на що вона погодилась та підписала попередження (а.с.44). Тобто роботодавцем позивачу було запропоновано ту ж саму посаду, яку вона займала. 13 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулась з листом до директора обласного центру зайнятості ОСОБА_7 , в якому повідомила, що Новоград-Волинським МЦЗ її було повідомлено про скорочення 30.10.2020 з яким вона ознайомилась, повторні попередження від 10.11.2020 та від 11.11.2020 вона не підписувала (а.с.46). Листом від 03.12.2020 Житомирський обласний центр зайнятості повідомив ОСОБА_1 про те, що попередження про наступе вивільнення, яке датоване 11 листопада 2020 року є таким, що підготовлене з урахуванням вимог ст. 49-2 КЗпП України, а тому раніше зроблені повідомлення слід вважати відкликаними. (а.с.48). Із витягів з Протоколів засідання комісії з працевлаштування від 29.10.2020 та 06.11.2020 вбачається, що спочатку було рекомендовано попередити про звільнення ОСОБА_2 , але на повторному засіданні комісії прийнято рішення про рекомендацію звільнення вже ОСОБА_1 (а.с. 54-59). 27.11.2020 Житомирським обласним центром зайнятості на ім`я голови об`єднаної організації профспілки Житомирського ОЦЗ направлене письмове подання про розірвання договору з певними працівниками, в тому числі і з ОСОБА_1 . Засідання профспілки по вказаному поданню не було проведене та рішення щодо розірвання трудових договорів до моменту звільнення ОСОБА_1 прийнято не було. Згідно штатного розпису в Малинській філії Житомирського обласного центру зайнятості станом на 28.10.2020, 11.11.2020, 11.01.2021 була вакантна посада провідного юрисконсульта 0,5 (а.с. 85-87). Наказом №12-К від 11.01.2021 ОСОБА_1 звільнено з посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Новоград-Волинського міського центру зайнятості Житомирської області за скороченням штатів п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 45). Не погоджуючись із вказаним наказом, ОСОБА_1 оспорила його в судовому порядку, наголосивши, що саме вона мала переважне право на залишення на роботі, про що заначено в Протоколі засідання комісії з працевлаштування від 29.10.2020 та запропоновано їй посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг. Зазначила шо про рішення засідання комісії з працевлаштування від 06.11.2020 їй не повідомлено та не запропоновано іншу роботу, чим порушені її права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України проведено з дотриманням норм трудового законодавства, тому відсутні підстави для поновлення позивача на посаді провідного фахівця з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Новоград-Волинського МЦЗ. Вважаючи звільнення ОСОБА_1 законним, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення її на роботі та виплати середнього заробітку за вказаний час. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи із такого. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи у відповідача дійсно відбулося скорочення чисельності та штату працівників. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частини перша та друга статті 49-2 КЗпП України). При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці (частина перша статті 42 КЗпП України). При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається переліку осіб, які визначаються за критеріями, передбаченими частиною другою статті 42 КЗпП України. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно (частина третя статті 49-2 КЗпП України). При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише в разі відсутності такої роботи інша наявна робота. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. У разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (згідно із частиною першою статті 235 КЗпП України). Судом встановлено, що 30.10.2020 позивач попереджена про скорочення посади, яку вона займає, про що свідчить її підпис у наказі №1336 від 26.10.2020 та їй запропоновано посаду (а.с. 40, 44). 10.11.2020 та 11.11.2020 ОСОБА_1 повторно попереджена про вивільнення працівників без пропозиції вакантної посади. Вказані попередження ОСОБА_1 не підписувала, про що сама і зазначає (а.с. 46-47) Також встановлено, що на підприємстві протягом двох місяців до звільнення ОСОБА_1 були відсутні вакансії, які б відповідали професії та спеціальності позивача (з 28.10.2020 року до 11.01.2021 року була наявна лише посада юрисконсульта 0.5 у Малинській міській філії Житомирського ОЦЗ) (а.с. 85-87). Ураховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про дотримання відповідачем при звільненні позивача наведених норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, є обґрунтованим. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що саме їй було запропоновано посаду провідного фахівця з питань зайнятості за результатами засідання комісії з працевлаштування від 29.10.2020, а тому переглядати рішення комісії в подальшому не допускається і це є безумовним порушенням гарантованого права на працю будь-якого працівника. Колегія суддів не може погодитись з такими доводами апеляційної скарги, зважаючи на фактичні обставини справи. Так, із матеріалів справи вбачається, що на засіданні комісії з працевлаштування від 29.10.2020 було рекомендовано попередити про звільнення з відділу організації працевлаштування населення Новоград-Волинського МЦЗ провідного фахівця з питань зайнятості ОСОБА_2 , вважаючи, що її продуктивність праці нижча, виходячи із навантаження. Незважаючи на те, що у відділі організації працевлаштування населення Новоград-Волинського МЦЗ працювало на день скорочення 5 провідних фахівців з питань зайнятості зазначений протокол не відображає аналізу продуктивності праці та кваліфікації усіх працівників. Частиною першою статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається вказаним у переліку (частина друга статті 42 КЗпП України). Тобто застосування статті 42 КЗпП України можливе серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади. При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо. У постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року (справа №804/3325/17) міститься наступний висновок « для визначення рівня продуктивності праці та кваліфікації працівників, як це передбачено частиною першою статті 42 КЗпП України, роботодавець робить порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників, в процесі якого, як правило, враховуються такі обставини, як: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалої тимчасової непрацездатності, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт. Рівень кваліфікації визначається в залежності від освіти працівника та здобутих ним навичок під час виконання робіт за певною спеціальністю, а продуктивність праці вимірюється певними виробничими (службовими) показниками. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. Тобто, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. При цьому, при проведенні вивільнення роботодавець вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. І лише за умови встановлення, що у всіх працівників є рівні умови продуктивності праці і кваліфікації, можна аналізувати, хто з них має переважне право на залишення на роботі згідно з частиною другою статті 42 КЗпП України». Матеріалами справи підтверджується, що саме зазначеними нормами трудового законодавства та наведеним висновком Верховного Суду керувався роботодавець у попередженні ОСОБА_1 про наступне вивільнення, датованому 11 листопада 2020 року, про що свідчить лист Житомирського обласного центру зайнятості від 03.12.2020 № 4002/14-20 на її ім`я (а.с.48). Отже, встановивши, що комісією з працевлаштування та розгляду питань, пов`язаних із скороченням чисельності і штату працівників, 29 жовтня 2020 року, протокол №1 не повністю враховано вимоги трудового законодавства та дані директорів філій апарату обласного та міських центрів зайнятості щодо навантаження працівників центрів зайнятості, проведено повторне засідання комісії від 6 листопада 2020 року, на якому проведено поглиблений аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників, визначення переважного права залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку зі скороченням чисельності і штату працівників. Із Протоколу засідання комісії з працевлаштування №2 від 06.11.2021 вбачається, що при вирішення питання визначення переважного права залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із скороченням чисельності і штату працівників, було надано оцінку та здійснено порівняльний аналіз кваліфікації і продуктивності праці працівників відділу надання соціальних послуг Новоград - Волинського МЦЗ - ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 (а.с. 58), які займали однакові посади. У вказаному протоколі міститься детальна інформація щодо освіти, стажу роботи, рівня підвищення кваліфікації, нагород і заохочень кожного із працівників, врахована додаткова інформацію щодо навантаження працівників центрів зайнятості з метою належної оцінки продуктивності праці і кваліфікації працівників, яка не була врахована при оцінці цих характеристик при прийнятті рішення комісії 29.10.2020, проте має вирішальне значення при прийнятті рішення. Комісією вирішено внести зміни щодо прийнятого рішення (протокол №1 від 29.10.2020) стосовно осіб, які підлягають звільненню у зв`язку з оптимізацією чисельності працівників служби зайнятості Житомирської області та рекомендовано директору Житомирського обласного центру зайнятості здійснити вивільнення, зокрема, ОСОБА_1 . Попередження від 30.10.2020 відкликано. Вирішуючи спір, суд першої інстанції надав грунтовний порівняльний аналіз кваліфікації та продуктивності праці, зокрема, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та дійшов обгрунтованого висновку, що ОСОБА_2 має вищу кваліфікацію, при визначенні якої правильно керувався роз`ясненнями Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.08.2020 року у справі № 334/4326/17 (провадження № 61-45687св18). Колегія суддів вважає достатнім обгрунтування рішення суду першої інстанції в цій частині. А тому за наявності усіх обставин справи у їх сукупності, колегія суддів вважає, що звільнення ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України є обгрунтованим. Апеляційний суд не може погодитись з доводами представника позивача щодо незастосування судом правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду 30 листопада 2020 року у справі № 759/13704/18 стосовно того, що, направляючи інше клопотання про погодження кандидатури іншої особи на певну посаду, відповідач фактично відкликав попереднє клопотання, яке стосувалося працевлаштування позивача, чим порушив його право на зайняття іншої вакантної посади, яка була йому запропонована та на яку він погодився. Апеляційний суд вважає, що зазначений висновок Верховного Суду не можна в буквальному сенсі трактувати, оскільки фактичні обставини у цій справи відрізняються від тих, які встановлені у справі №759/13704/18, де відповідач направляв погодження спочатку щодо позивача, а потім щодо іншої особи на зайняття вакантної посади. У цій справі вакантних посад, які можна було б запропонувати працівникам, посади яких скорочувались, не було (наявна лише посада юрисконсульта 0.5 у Малинській міській філії Житомирського ОЦЗ), повторне засідання комісії з працевлаштування від 06.11.2021 було направлене на виправлення недоліків попереднього засідання комісії і приведення її (комісії) висновків у відповідність до діючого законодавства з метою дотримання трудових прав і законних інтересів усіх працівників, які підлягали вивільненню, а не лише позивача. Сама позивач в апеляційній скарзі зазначає, що питання кваліфікації на засіданні комісії 29 жовтня 2020 року взагалі не розглядалось. За таких обставин доводи позивача про протиправність дій відповідача щодо проведення повторного засідання комісії і поновлення на роботі саме її, не можуть бути враховані. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що відповідачем не проведено порівняння кваліфікації та продуктивності праці її, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спростовуються змістом Протоколу засідання комісії з працевлаштування №2 від 06.11.2021. Також судом встановлено, що ОСОБА_1 має педагогічну освіту, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - профільну. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що при вирішенні цього спору із заявлених підстав позову не може бути врахована пільга ОСОБА_1 як особи, в сім`ї якої немає інших працівників з самостійним заробітком, оскільки визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці, переважне право згідно ст. 42 КЗпП України застосовується лише у випадку рівності кваліфікації та продуктивності праці, тому не може бути врахована пільга ОСОБА_1 як особи, в сім`ї якої немає інших працівників з самостійним заробітком. За таких обставин, ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідно до наказу від 11.01.2021 № 12-к ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників з дотриманням вимог трудового законодавства. Щодо доводів в апеляційній скарзі про порушення порядку розгляду питання про звільнення працівника профкомом, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Виборний орган первинної профспілкової організації повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації дав згоду на розірвання трудового договору. Судом першої інстанції встановлено, що 27.11.2020 на ім`я голови об`єднаної організації профспілки Житомирського ОЦЗ направлене письмове подання про розірвання договору з працівниками, в тому числі і з ОСОБА_1 . Засідання профспілки по вказаному поданню не було проведене та рішення щодо розірвання трудових договорів до моменту звільнення ОСОБА_1 прийнято не було. Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що відповідач при звільненні ОСОБА_1 з роботи звертався до професійної спілки з поданням про надання останньою згоди на таке звільнення, однак у строки, визначені законом, вказане подання не було розглянуте, рішення не прийняте, тому відповідач обґрунтовано посилається на ст. 43 КЗпП України та вважає, що виборний орган первинної профспілкової організації дав згоду на розірвання трудового договору. Під час апеляційного перегляду справи, судом апеляційної інстанції здійснено запит до Житомирської обласної служби зайнятості щодо надання чи відмови у наданні згоди профспілки на звільнення ОСОБА_1 . Із змісту протоколу засідання профспілкового комітету №б/н від 06.08.2021 вбачається, що будь-яких порушень прав і гарантій працівника члена профспілки не встановлено та надано згоду на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 відповідно до п.. 1 ст. 40 КЗпП України. При цьому, в протоколі надано оцінку кваліфікації та продуктивності праці ОСОБА_1 за час роботи в установі та порівняльний аналіз із іншими працівниками. Виходячи із наведеного, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо відсутності згоди профспілки на її звільнення не заслуговують на увагу, так як судом вжито усіх заходів з метою забезпечення прав позивача та об`єктивного розгляду справи. З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до наказу від 11.01.2021 № 12-к ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників з дотриманням вимог трудового законодавства. Решта вимог позову є похідними від вимоги про поновлення на роботі, тому задоволенню також не підлягають. ОСОБА_1 у відповіді на відзив відповідача на апеляційну скаргу наголошує на неправильному трактуванні відповідачем позиції Верховного Суду у справі № 569/1607/17 від 01.10.18, вказуючи, що відповідач у відзиві навів аргументи касаційної скарги сторони у справі № 569/1607/17 як висновки Верховного Суду. Перевіривши зміст наведеної постанови, апеляційний суд встановив, що дійсно відповідач виклав позицію сторони у справі як позицію Верховного Суду, що є неприпустимим. Проте, в суді першої інстанції ні сторони, ні суд не посилались на зазначену постанову Верховного Суду, а тому наведене неправильне трактування судового рішення не вплинуло на правильність постановленого рішення судом першої інстанції. Оскаржуване рішення місцевого суду містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення у справі Проніна проти України). Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 20 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 25.08.2021. Головуючий Судді