Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/2882/21-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 серпня 2021 року справа №200/2882/21-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А., Міронової Г.М., секретаря судового засідання Ашумова Т.Е., за участю представника позивача Сенникова А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 р. у справі № 200/2882/21-а (головуючий І інстанції Бабаш Г.П.) за позовом Головного управління ДПС у Донецькій області до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) про визнання протиправною та скасування постанови, - ВСТАНОВИВ: Головне управління ДПС у Донецькій області (далі позивач, ГУДПС) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) (далі - відповідач), в якій просило: визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця від 01.03.2021 ВП № 62310512 про накладення штрафу в розмірі 10200,00 грн. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року відмовлено у задоволені позовних вимог. Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що постанова про накладення штрафу виноситься державним виконавцем стосовно боржника, у разі невиконання ним рішення суду саме без поважних причин. Позивачем неодноразово повідомлялось відповдіача, що новий механізм відшкодування податку на додану вартість сум податку на додану вартість, який діє з 01.04.2017, не передбачає повернення узгоджених невідшкодованих сум податку у інший спосіб, у тому числі через формування та надання до органу державної казначейської служби висновків про суму податку, що підлягає відшкодуванню. Апелянт зазначає, що наявність в ІКП платника переплати NY та відсутності можливості переведення NY в відповідну декларацію на рівні ГУДПС у Донецькій області один із факторів, який унеможливлює виконання рішення суду у справі № 200/9441/19-а. Отже, на даний час не можливо здійснити відшкодування ТОВ «РУССОЛЬ - України» залишки невідшкодованого ПДВ, які були заявлені до відшкодування ще у 2010-2012 роках (на правах правонаступника юридичної особи ТОВ «Слов`янська солевидобувна компанія») та не має можливості здійснити перерахування переплату, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість, як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, на бюджетний рахунок з екологічного податку, який справляється за викид в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарним джерелами забруднення. Невідшкодовані суми ПДВ, які були предметом оскарження у судовому порядку, заявлені до 01.02.2016, тобто до введення в дію Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого Постановою КМУ від 22.02.2016 № 68 та Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ, затвердженого Постановою КМУ від 25.01.2017 №

26. Наявна сума переплати на бюджетному рахунку ПДВ має статус не грошової переплати і не вважається надміру сплаченими грошовими зобов`язаннями згідно з пп.14.1.115 п.15.1 ст.14 ПК України. Таким чином, на дату відкриття виконавчого провадження відсутній механізм відшкодування податку на додану вартість, перерахування переплати, що обліковується на бюджетному рахунку як бюджетне відшкодування на інші податки та збори. Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав. Представник відповідача у судове засідання не з`явися, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що дає суду право провести апеляційний перегляд справи у його відсутність. Суд, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 у справі №200/9441/20-а визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Донецькій області щодо невиконання вимог пункту 87.1. статті 87 Податкового кодексу України та зобов`язано Головне управління ДФС у Донецькій області перерахувати переплату, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість НОМЕР_2 (КБК платежу 14010100) як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, в сумі 31487,37 грн. на бюджетний рахунок № НОМЕР_1 з екологічного податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення. На виконання вищевказаного рішення Донецьким окружним адміністративним судом 06 березня 2020 року видано виконавчий лист. В рамках вказаного виконавчого провадження старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Масалаб А.І. прийнято постанову про накладення на Головне управління ДПС у Донецькій області штрафу від 03.09.2020 ВП №62310512 на суму 5100,00 грн. за невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії. Постанова отримана позивачем 08.09.2020 (вх. №113015/10). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.11.2020 у справі № 520/12700/2020, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2021, відмовлено у задоволенні адміністративного позову Головного управління ДПС у Донецькій області до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Масалаб А.І. про накладення штрафу від 03.09.2020 ВП №62310512 на суму 5100,00 грн. Постановою від 01.03.2021 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) за повторне невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії накладено на боржника штраф в розмірі 10200 грн. Цією ж постановою зобов`язано боржника виконати рішення протягом 10 робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення. Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено поважності причин для неповного виконання рішення суду, відтак, спірна постанова про накладення штрафу є правомірною. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. За ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Відповідно до ст. 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Частиною 4 ст. 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII). Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Згідно з частиною 1 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 16 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено право виконавця під час здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Відповідно до частин 1-3 статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. Статтею 75 Закону №1404-VIII визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Відповідно п.1,2 розділу IX «Виконання рішень немайнового характеру» Інструкції №512/5, виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, здійснюється в порядку, визначеному статтею 63 Закону. У разі невиконання боржником рішення у встановлений виконавцем строк на боржника накладається штраф відповідно до статті 75 Закону та застосовуються інші заходи, передбачені Законом. З аналізу вказаних норм випливає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Законом №1404 встановлено відповідальність боржника саме за невиконання судового рішення. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Поважними, в розумінні наведених норм Закону №1404, можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт умисного невиконання рішення суду та наявність вини з невиконання цього рішення. Аналогічні праві висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 360/3573/20. Судом апеляційної інстанції встановлено, що судовим рішенням, яке набрало законної сили зобов`язано Головне управління ДФС у Донецькій області перерахувати переплату, що обліковується на бюджетному рахунку з податку на додану вартість НОМЕР_2 (КБК платежу 14010100) як сума невідшкодованого бюджетного відшкодування податку на додану вартість, в сумі 31487,37 грн. на бюджетний рахунок № НОМЕР_1 з екологічного податку, який справляється за викиди в атмосферне повітря двоокису вуглецю стаціонарними джерелами забруднення. Однак, станом на дату винесення спірної постанови про накладення штрафу, відомості про виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у державного виконавця були відсутні. Враховуючи, що позивач, не надає жодних доказів виконання рішення суду, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком державного виконавця про доцільність накладення штрафу на позивача у виконавчому проваджені До таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 травня 2020 року по справі № 522/3268/17. Суд не приймає посилання апелянта на те, що невиконання рішення суду сталося з незалежних від нього причин про що позивач повідомляв держаного виконавця листами, а саме за відсутності механізму відшкодування податку на додану вартість, перерахування переплати, що обліковується на бюджетному рахунку як бюджетне відшкодування на інші податки та збори, оскільки причинам невиконання рішення суду про які зазначено у вказаних листах була надана оцінка у постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2020 у справі №200/9441/19-а, згідно якої позивач не може бути позбавлений права на власний розсуд розпоряджатися наданими законом можливостями використання суми бюджетного відшкодування також за відсутності механізму реалізації такого права, а тому вказані у листах причини невиконання рішення суду не можуть бути враховані як поважні причини невиконання рішення суду. Також, наведені листи позивачем направлялись вже після закінчення строку, визначеного частиною 6 статті 26 цього Закону та винесення спірної постанови про накладення штрафу. Посилання позивача в апеляційній скарзі на лист що був адресований ДПС України для надання роз`яснення стосовно виконання рішення суду, як доказ вчинення позивачем дій направлених на виконання рішення суду, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки таке звернення боржником було здійснено після спливу значного строку з моменту відкриття виконавчого провадження, а доказів здійснення інших дій направлених на виконання рішення суду матеріали справи не містять. Крім того, суд зазначає, що в даному випадку саме судове рішення є підставою для перерахування переплати. Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням. Згідно з ч. 2 Закону України «Про виконавче провадження», за заявою стягувача виконавець може відстрочити або розстрочити виконання рішення (крім судового рішення), за наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, про що виносить відповідну постанову. Суд звертає увагу на те, позивач не був позбавлений права у разі наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, звернутись до суду із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення, однак, наданим правом не скористався. На переконання суду позивач у даному випадку не добросовісно скористався належними йому процесуальними правами. У свою чергу, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, враховуючи положення частини 4 статті 78 КАС України, судовим рішенням у справі №520/12700/2020, яке набрало законної сили, встановлена правомірність накладення першого штрафу за невиконання судового рішення ГУ ДПС у Донецькій області у виконавчому провадженні ВП №62310512, оскільки таке рішення не виконується боржником без поважних причин. Висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду, від 23 жовтня 2019 року у справі №200/5270/19-а, від 20 лютого 2019 року у справі №495/7135/16-а, про які зазначено у касаційній скарзі. Суд не приймає посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 23.10.2019 року по справі №200/5270/19-а та від 20.02.2019 року по справі №495/7135/16-а в підтвердження правомірності своїх дій щодо невиконання рішення суду через наявність причин, що унеможливлюють його виконання, оскільки вказані рішення було прийнято на підставі інших ніж у даній справі обставин. Суд апеляційної інстанції не вбачає поважності причин щодо невиконання судового рішення, а тому встановлена відповідальність за це Законом України № 1404, є правомірною та спростовує доводи позивача щодо вчинення всіх залежних від нього дій для забезпечення виконання рішення суду у вищевказаній справі. Суд зазначає, що невиконання в повному обсязі рішення судів, які набрали законної сили позбавляють гарантованого Конституцією України права на виконання рішень судів. Враховуючи вищевикладене, суд погоджується із висновком державного виконавця та суду першої інстанції про доцільність накладення штрафу на позивача у ВП. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апелянту надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції. Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 р. у справі № 200/2882/21-а - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 р. у справі № 200/2882/21-а - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 25 серпня 2021 року. Суддя-доповідач Е.Г.Казначеєв Судді А.А. Блохін Г.М. Міронова