Постанова 4855 № 640/21227/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21227/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 серпня 2021 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В.В., суддів: Ганечко О.М., Карпушової О.В., за участю секретаря Кірієнко Н.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2021 року, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 04.08.2020 № 148-к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління запобігання та виявлення корупції Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру; - зобов`язати керівника Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Управління запобігання та виявлення корупції Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з 07.08.2020; - стягнути з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу; - стягнути з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 04.08.2020 № 148-к про звільнення 07.08.2020 ОСОБА_1 з посади начальника Управління запобігання та виявлення корупції Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру. Поновлено з 10.08.2020 ОСОБА_1 на посаді начальника Управління запобігання та виявлення корупції Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру або на рівнозначній посаді за згодою позивача. Стягнуто з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 275 755,30 грн. з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів. Стягнуто з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на користь ОСОБА_1 на відшкодування завданої моральної шкоди 10 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Встановлено судовий контроль за виконанням рішення суду та зобов`язано Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру подати звіт про виконання рішення суду протягом 30 календарних днів з дати набрання рішенням суду законної сили. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення з 10.08.2020 ОСОБА_1 на посаді начальника Управління запобігання та виявлення корупції Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та у частині стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 44 389,88 грн. з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Доводи Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру мотивовані тим, що спірне рішення слід переглянути в частині обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме даний розрахунок слід здійснити не до 03.06.2021 (дати прийняття спірного судового рішення), а до дати постановлення на облік та початку здійснення виплат по безробіттю центром зайнятості у відповідності до кількості робочих днів. Крім того, не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ОСОБА_1 також подав апеляційну скаргу, в якій просив: - змінити мотивувальну частину рішення, зазначивши, що середньоденна заробітна Позивача плата складає 2 064,65 грн., а загальний розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, який підлягає до стягнення з Відповідача, відповідно, становить, 423 253,25 грн. - змінити резолютивну частину рішення, зазначивши про стягнення з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 423 253,25 грн. з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що замість того, щоб спочатку визначити загальну суму заробітної плати позивача за два останні місяці (44 490,00 грн. + 23 643,31 грн. = 68 133,31 грн.), а потім поділити її на кількість відпрацьованих робочих днів за вказаний період (33 робочі дні), суд першої інстанції розділив середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 (44 389,88 грн.) на загальну суму робочих днів за два місяці (33 робочі дні). Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , просив змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Представник Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги відповідача та просив її задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, у період з 21.10.2015 по 07.08.2020 ОСОБА_1 працював у Державній службі України з питань геодезії, картографії та кадастру, а у період з 04.05.2020 по 07.08.2020 обіймав посаду начальника Управління запобігання та виявлення корупції Держгеокадастру. На початку липня 2020 наказом Голови Держгеокадастру від 08.07.2020 № 263 введено в дію нову структуру та штатний розпис апарату Держгеокадастру, у результаті чого Управління запобігання та виявлення корупції Держгеокадастру було ліквідовано. 09.07.2020 позивачу, як начальнику зазначеного підрозділу, повідомили про подальше звільнення. 07.08.2020 наказом Держгеокадастру від 04.08.2020 р. № 148-к позивач був звільнений з посади начальника Управління запобігання та виявлення корупції Держгеокадастру відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" та у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису апарату Держгеокадастру без скорочення чисельності державних службовців. Вважаючи рішення про звільнення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до адміністративного суду. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що позивача було незаконно звільнено із займаної посади, за відсутності передбачених законом підстав, а отже позовні вимоги є частково обгрунтованими. Крім того, вказано, що відповідно до наданої відповідачем інформації щодо середньої заробітної плати за 2 останні місяці, заробітна плата позивача складала 44389,88 грн. за 33 робочих дня, а відповідно середньоденна заробітна плата склала 1345,148 грн. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні взаємовідносини регулюються, зокрема, Законом України "Про державну службу" (в редакції на час виникнення спірних відносин). Відповідно до ч. 2 ст. 1 цього Закону державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону (п. 4 ч. 1 ст. 2 закону). Статтею 87 Закону передбачені підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. До таких випадків належить скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону). Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). (ч. 3 ст. 87 Закону в редакції на час попередження та видання наказу). Однак, відповідно до ч. 4. ст. 13-1 Закону України "Про запобігання корупції" керівник уповноваженого підрозділу державного органу, юрисдикція якого поширюється на всю територію України, яким у даному випадку є позивач, може бути звільнений за ініціативою керівника, за умови надання згоди Національним агентством з питань запобігання корупції. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що позивач міг бути звільнений виключно після отримання згоди НАЗК. Відповідно до п. 2 Порядку надання згоди Національним агентством з питань запобігання корупції на звільнення керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) з питань запобігання та виявлення корупції державного органу, юрисдикція якого поширюється на всю територію України, затвердженого наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 17 березня 2020 року № 100/20, яким визначено, що з метою отримання згоди Національного агентства на звільнення керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) суб`єкт призначення (роботодавець) вносить у письмовій формі подання про звільнення до Національного агентства. Водночас, вказані вище норми правових актів, як і зміст ст. 87 Закону України "Про державну службу" щодо звільнення державного службовця за ініціативи суб`єкта призначення, розкривають власне і суб`єкта, з яким пов`язується обов`язок вчинення всіх формальностей, пов`язаних із звільненням, який і має отримувати згоду, а саме - таким суб`єктом є суб`єкт призначення, а не державний службовець, якого має намір звільнити суб`єкт призначення, оскільки б інше спотворювало б сутність процедури звільнення за ініціативою суб`єкта призначення. Норми вказаних законів, підзаконних актів та Положення про управління не передбачають обов`язку державного службовця (позивача) отримувати у будь-кого згоду на своє ж звільнення, на чому наполягає відповідач. Апелянтом ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду справи не надано доказів надання НАЗК згоди на звільнення позивача. З листа НАЗК від 28.08.2020 № 22-03/44275/20 вбачається, що останнє згоди на звільнення позивача не давало, а відсутність такої згоди є самостійною та достатньою підставою для висновку про протиправність оскаржуваного рішення та однозначною підставою для його скасування, як вочевидь протиправного. Судова колегія також вважає помилковими висновки відповідача відносно обрахунку спливу строку попередження та дати звільнення, адже згідно з ч. 4 ст. 87 цього Закону наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. Вказані положення дають підстави для висновку, що у даному випадку, коли дата звільнення припадала на вихідний день (08.08.2020), наказ не міг бути виданий раніше першого робочого дня після спливу строку попередження, тобто не раніше 10.08.2020. Між тим, наказ виданий всупереч наведеному, що також свідчить про його протиправність. Так, колегія суддів враховує, що положення ч. 6 ст. 43 Конституції України гарантують громадянам захист від незаконного звільнення. Європейський Суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 року у справі "Волков проти України", звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Поряд з цим, відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено або на рівнозначній посаді. В силу положень ст. 241-1 КЗпП України та п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29.07.93 № 58, днем звільнення вважається останній день роботи. Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд першої інстанції вірно вказав на наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення, а позивач - поновленню на роботі на посаді, з якої він був звільнений, органом, який його звільнив або на рівнозначній посаді з 10.08.2020. Щодо вимог позивача стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то позивачем вірно вказано, що здійснюючи розрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції дійшов висновку, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 1 345,148 грн., кількість днів вимушеного прогулу складає

205. Таким чином, розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, за висновком суду першої інстанції становить 345,148 грн. х 205 днів = 275 755,30 грн. Разом з тим, колегія суддів вказує на помилковість вищевказаного висновку суду першої інстанції, позаяк відповідно до положень ст. 27 Закону України «Про оплату праці», середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (надалі - Порядок № 100). Згідно з приписами п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Як вбачається з матеріалів справи, позивач був незаконно звільнений з посади 07.08.2020. За інформацією, наведеною у довідці Держгеокадастру від 03.09.2020 № 29-28-0.163-8798/2-20, розмір заробітної плати ОСОБА_1 у червні 2020 року склав 44 490,00 грн., у липні 2020 року - 23 643,31 грн., кількість відпрацьованих робочих днів - 20 і 13, відповідно. Розмір середньомісячної заробітної плати за останні два місяці склав 44 389,88 грн. (т.1 а.с.40). Таким чином, середньоденний заробіток позивача за останні два місяці перед звільненням становить: (44 490,00 + 23 643,31) грн. : (20 +13) днів = 2 064,65 грн. Відтак, позивачем в апеляційній скарзі обґрунтовано зазначено, що суд першої інстанції неправомірно зменшив загальний розмір його середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає до стягнення з відповідача з 423 253,25 грн. до 275 755,30 грн., що є підставою для скасування оскаржуваного рішення в частині визначення середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру. Оцінюючи твердження Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в апеляційній скарзі, які мотивовані тим, що спірне рішення слід переглянути в частині обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме даний розрахунок слід здійснити не до 03.06.2021 (дати прийняття спірного судового рішення), а до дати постановлення на облік та початку здійснення виплат по безробіттю центром зайнятості у відповідності до кількості робочих днів, колегія суддів відхиляє такі, позаяк виплати по безробіттю не є заробітною платою, не входять до її структури, а є соціальною гарантією безробітних осіб та не підлягають врахуванню при визначенні середнього заробітку особи за час вимушеного прогулу у випадку її поновлення на роботі після незаконного звільнення. При цьому, інші доводи апеляційної скарги Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, позаяк апеляційна скарга не містить суттєво інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на позовну заяву, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Викладене у сукупності свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги позивача шляхом скасування, а не зміни (як просив позивач в прохальній частині апеляційної скарги), спірного судового рішення в частині, яка містить невірний розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку за наслідками розгляду даної справи, проте помилково визначив розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу. Оцінюючи наявність підстав для розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Враховуючи те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваного судового рішення, за виключенням визначеного судом першої інстанції середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, та те, що апеляційна скарга позивача містить аналогічні доводи та розрахунки до викладених у заяві про виправлення очевидної арифметичної помилки, яка подавалась до Окружного адміністративного суду міста Києва, колегія суддів вказує на відсутність підстав вважати, що витрати на правничу допомогу були неминучими і обґрунтованими, а отже підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. - відсутні. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2021 року - скасувати в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Абзац четвертий резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2021 року викласти в наступній редакції: «Стягнути з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 3, код ЄДРПОУ 39411771) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 423 253,25 грн. (чотириста двадцять три тисячі двісті п`ятдесят три) з вирахуванням при виплаті встановлених податків і зборів». Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач В. В. Кузьменко Судді: А. Г. Степанюк О. В. Карпушова Повний текст складено 19.08.2021.