Постанова 4855 № 640/27196/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/27196/20 Суддя першої інстанції: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 серпня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Горяйнова А.М., суддів - Степанюка А.Г. та Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2021 року, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, за участю третіх осіб - Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області та Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом, у якому просила: - визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (далі - Територіальне управління ДСА України в Київській області) щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; - зобов`язати Територіальне управління ДСА України в Київській області провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» і виплатити недоотриману частину. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2021 року вказаний адміністративний позов було задоволено повністю. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про задоволення позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції надав неналежну оцінку дослідженим доказам та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права. Скаржник вказує на те, що обмеження розміру суддівської винагороди на період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року були встановлені безпосередньо Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Також скаржник просить врахувати, що розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати видатки, у тому числі пов`язані з виплатою заробітної плати, виключно в межах бюджетних асигнувань. Додатково Територіальне управління ДСА України в Київській області наголошує на тому, що стягнення на користь позивача недоотриманої суддівської винагороди необхідно здійснювати шляхом безспірного списання визначеної суми коштів з бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є ДСА України в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників». Порушення норм процесуального права відповідач вбачає у тому, що цей спір належало розглядати за правилами загального позовного провадження, в той час як рішення суду від 03 червня 2021 року прийняте в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відзив на апеляційну скаргу Територіального управління ДСА України в Київській області від інших учасників справи не надходив. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Територіального управління ДСА України в Київській області задовольнити частково, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2021 року - скасувати в частині з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині, виходячи з такого. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та сторонами справи не заперечується, що Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 444/2017 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області. Відповідно до наказу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 січня 2018 року № 2/ос/г ОСОБА_1 з 02 січня 2018 року приступила до виконання обов`язків судді. У період з 18 квітня до 28 серпня 2020 року до позивача як особи, яка працює на посаді судді було застосовано обмеження розміру суддівської винагороди, передбачені ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Згідно з довідкою Територіального управління ДСА України в Київській області про нараховану та фактично виплачену ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 січня 2020 року по 27 серпня 2020 року загальна сума коштів, що не були виплачені внаслідок застосування таких обмежень, становить 201311 грн 11 коп. Не погоджуючись із тим, що за період з 18 квітня до 28 серпня 2020 року суддівська винагорода виплачена у меншому розмірі ніж передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що невиплата позивачу суддівської винагороди включно у розмірі, визначеному ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є протиправною, адже відповідно до ст. 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Враховуючи те, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не є законами про судоустрій, не є складовою спеціального законодавства про судоустрій та статус суддів, ці закони жодним чином не можуть регулювати та визначати розмір суддівської винагороди, умови її виплати, так як це є порушенням прямих норм Конституції України та прийнятих у їх розвиток приписів ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Також суд першої інстанції зазначив, що ДСА України є розпорядником вищого рівня і безпосередньо не здійснює розрахунок та виплату суддівської винагороди суддям, у той час як розпорядником бюджетних коштів, який здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу є Територіальне управління ДСА України в Київській області. Колегія суддів не у повній мірі погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції з таких підстав. ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом свого права на суддівську винагороду, розмір якої у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року було обмежено. Правовідносини, пов`язані з нарахуванням і виплатою суддівської винагороди, регулюються Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Так, відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Згідно зі ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Особливості забезпечення суддів суддівською винагородою викладені у ст. 135 вказаного Закону. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді Верховного Суду - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Водночас Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набув чинності 18 квітня 2020 року, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» було, зокрема, доповнено новою статтею

29. Вказана норма права встановлювала, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таке обмеження було застосоване до нарахування, зокрема, суддівської винагороди суддям. Разом з тим положення, які б вносили зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» відсутні. У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 положення ч.ч. 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Таким чином, у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року діяли два нормативно-правові акти, які по різному регулювали правовідносини щодо визначення розміру суддівської винагороди - Закон України «Про судоустрій і статус суддів» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Визначення способу подолання правової колізії, яка виникла внаслідок одночасної дії вказаних законів, один з яких є спеціальним нормативно-правовим актом з питань судоустрою і статусу суддів, а інший - нормативно-правовим актом, що регулює такі ж правовідносини і прийнятий пізніше в часі, було предметом дослідження Верховним Судом. Згідно з правовою позицією, що вперше викладена у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 та у подальшому підтримана в інших постановах Верховного Суду, Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», позаяк він не є законом про судоустрій і ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», має вирішуватися на користь Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Для спірних правовідносин спеціальними є норми ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закон України «Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»). Такий висновок обґрунтований тим, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема його ст. 135, що спирається передусім на конституційні положення ч. 2 ст. 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх). За правилами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Під час розгляду і вирішення справи колегія суддів виходить із того, що ОСОБА_1 має право на отримання суддівської винагороди, у тому числі за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року, у розмірі, визначеному ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Нарахування і виплата суддівської винагороди за вказаний період із урахуванням обмеження, встановленого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не узгоджується з вимогами ст. 130 Конституції України та порушує право позивача на отримання суддівської винагороди у належному розмірі. Визначаючи спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 , колегія суддів враховує, що відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності. Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України Державна судова адміністрація України також визначена як головний розпорядник бюджетних коштів. Згідно з ч. 4 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Зазначені норми права вказують на те, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня. Сторонами справи не заперечується, що фактичне нарахування і виплату суддівської винагороди судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 здійснює саме Територіальне управління ДСА України в Київській області. Як вбачається з довідки Територіального управління ДСА України в Київській області, у період з 18 квітня до 28 серпня 2020 року позивачу нараховано і виплачено суддівську винагороду у розмірі, передбаченому ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними дій Територіального управління ДСА України в Київській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Натомість рішення суду від 03 червня 2021 року в частині зобов`язання Територіального управління ДСА України в Київській області провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року і виплатити недоотриману її частину не узгоджується з вимогами закону та фактичними обставинами справи. Згідно зі ст. 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Відповідно до п.п. 4, 7, 9 ч. 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів: затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів. При визначенні способу захисту прав позивача колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 23 червня 2021 року у справі № 520/13014/2020, які полягають у тому, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди. У віданні ДСА України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. За правилами п. 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Верховний Суд також зауважив, що враховуючи приписи ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган (у цьому випадку ДСА України), можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів. Колегія суддів враховує, що розмір суддівської винагороди, невиплаченої ОСОБА_1 за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року у зв`язку із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування на підставі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не є спірним та становить 201311 грн 11 коп. Вказана сума визначена Територіальним управлінням ДСА України в Київській області та зазначена у довідці про нараховану та фактично виплачену ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 січня 2020 року по 27 серпня 2020 року, що приєднана до матеріалів справи. Враховуючи, що сума коштів, на виплату якої має право позивач - визначена, а обсяг видатків Територіального управління ДСА України в Київській області як розпорядника нижчого рівня для потреб виплати суддівської винагороди визначає саме ДСА України, колегія суддів вважає, що належним способом захисту прав позивача є стягнення з ДСА України на її користь суддівської винагороди за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року в розмірі 201311 грн 11 коп. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №

845. Згідно з п. 25 вказаного Порядку у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою. Додатком № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визначено розподіл видатків Державного бюджету України на 2020 рік, яким для ДСА України передбачена бюджетна програма 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів». Така ж бюджетна програма передбачена й Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Разом з тим ДСА України не є відповідачем у справі, позовні вимоги ОСОБА_1 заявлені виключно до Територіального управління ДСА України в Київській області, в той час як зазначений орган не є тією особою, яка має відповідати за вимогою про виплату недоотриманої частини суддівської винагороди. Відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Зазначена норма права вказує на те, що питання про залучення особи до участі у справі в якості співвідповідача може бути вирішене судом першої інстанції до ухвалення рішення у справі. Залучення до участі у справі співвідповідача на стадії апеляційного провадження Кодексом адміністративного судочинства України не передбачене. Враховуючи, що вимога про виплату недоотриманої частини суддівської винагороди була заявлена до неналежного відповідача, колегія суддів вважає необхідним скасувати рішення суду в частині зобов`язання Територіального управління ДСА України в Київській області провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити ОСОБА_1 недоотриману частину суддівської винагороди і відмовити у задоволенні такої позовної вимоги. Відповідач в апеляційній скарзі також вказував на те, що ця справа становить значний суспільний інтерес і має важливе значення для сторін, у зв`язку з чим не могла розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Перелік справ, спори в яких розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження, визначений у ч. 4 ст. 12 КАС України. До таких справ належать спори: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 2661 цього Кодексу. Отже, справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 не належить до переліку спорів, які можуть розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження. Одночасно колегія суддів враховує, що спори щодо проходження публічної служби особами, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище (до яких належать судді), не можуть вважатися справами незначної складності. Разом з тим, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються не лише справи незначної складності. За правилами може бути розглянута й будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Згідно з ч. 4 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про відсутність встановлених процесуальним законом перешкод для розгляду і вирішення справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 за правилами спрощеного позовного провадження. Додатково колегія суддів враховує, що згідно з п. 7 ч. 3 ст. 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Звертаючись до суду із адміністративним позовом, ОСОБА_1 просила розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відзив Територіального управління ДСА України в Київській області на позовну заяву не містив заперечень проти обраної судом першої інстанції форми адміністративного судочинства. Відтак доводи відповідача про наявність обов`язкових підстав для скасування рішення суду від 03 червня 2021 року, передбачених п. 7 ч. 3 ст. 317 КАС України, не знайшли свого підтвердження. Таким чином доводи апеляційної скарги Територіального управління ДСА України в Київській області лише частково спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні від 03 червня 2021 року, та є підставою для його скасування в частині зобов`язання Територіального управління ДСА України в Київській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 недоотриманої частини суддівської винагороди. З огляду на викладене колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Територіального управління ДСА України в Київській області задовольнити частково, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2021 року - скасувати в частині з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині. Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2021 року в частині зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити ОСОБА_1 недоотриману частину суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року - скасувати та відмовити у задоволенні адміністративного позову в цій частині. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач А.М. Горяйнов Судді А.Г. Степанюк Є.В. Чаку