Постанова 4857 № 460/535/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/535/21 пров. № А/857/10658/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Большакової О.О., Качмара В.Я., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року у справі № 460/535/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинення певних дій, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Борискіним С.А. у м. Рівне Рівненської області 01 квітня 2021 року в порядку письмового провадження, повний текст рішення складений 01 квітня 2021 року), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (надалі також ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач), в якому просив суд: - визнати протиправним рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 31.12.2020 №120/03.15-24 про відмову в перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці згідно з заявою від 24.12.2020; - зобов`язати відповідача здійснити позивачу, як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 80 відсотків від суддівської винагороди згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації в Рівненській області від 21.12.2020 №218, виданою 22.12.2020 за №1297-04/20, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення у справі та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог наводячи норми матеріального права та окремі обставини справи вказує, що правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, відповідно питання проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці може бути розглянуто тільки у разі збільшення розміру суддівської винагороди після винесення рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020, а саме після 18 лютого 2020 року, а після вказаної дати жодні нормативно-правові акти щодо зміни розміру складових такої винагороди не приймались. Тобто, апеляційна скарга обґрунтована тими ж доводами, що й відзив на позовну заяву. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є суддею у відставці Рівненського міського суду Рівненської області та перебуває на обліку в органі Пенсійного фонду, де отримує довічне грошове утримання судді у відставці. 22.12.2020 Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Рівненській області видана довідка №1297-04/20 про суддівську винагороду працюючого на відповідній посаді судді на ім`я ОСОБА_1 , згідно з якою суддівська винагорода працюючого судді для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2020 складає 88284,00 грн., у тому числі посадовий оклад 63060,00 грн., доплата за вислугу років (40%) 25224,00 грн. Позивач звернувся до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою про проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі зазначеної довідки. Рішенням Відділу з питань перерахунків пенсії №2 Управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 31.12.2020 №120/03.15-24 відмовлено у перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, з підстав, аналогічних наведеним відповідачем у відзиві на позов. Позивач, вважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність рішення відповідача від 31.12.2020 №120/03.15-24, оскільки таке прийняте не у спосіб, визначений чинним законодавством України, чим порушує гарантоване державою право позивача на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, яке підлягає судовому захисту та відновленню з урахуванням правових висновків Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне. Згідно з частиною другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Пунктом 4 частини п`ятої статті 126 Конституції України передбачено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів» (надалі також - Закон №1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Згідно з пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України від 07 липня 2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів»(надалі також - Закон №2453-VI), крім положень, зазначених у п.п.7, 23, 25, 36 цього розділу. Відповідно до частини першої статті 142 Закону №1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року. При цьому, суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (частина друга статті 142 Закону №1402-VIII). Згідно з частиною третьою статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Частинами четвертою та п`ятою статті 142 Закону №1402-VIII передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI. Згідно з пунктом 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI. Законом України від 16 жовтня 2019 року №193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (надалі також Закон №193-ІХ), який набрав чинності 07 листопада 2019 року, було виключено зазначені вище п.п.22, 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII. Відповідно до пункту 24 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункту 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: а) для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами. Згідно з частиною першою статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з 19 лютого 2020 року -дня наступного за днем ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18 лютого 2020 року №2-р/2020Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Водночас суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо відсутності з 19 лютого 2020 року факту зміни складових суддівської винагороди судді, якій працює на відповідній посаді, з огляду на таке. Набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020, тягне за собою виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів правовідносин до яких застосовуються (застосовувалися) положення законодавства, яке визнано неконституційним, а тому такі правовідносини безпосередньо пов`язуються з дією закону. Оскільки до винесення Конституційним Судом України рішення розмір суддівської винагороди був диференційованим в залежності від підтвердження суддею за результатами кваліфікаційного оцінювання відповідності займаній посаді (у разі підтвердження відповідності займаній посаді розмір винагороди більший, ніж до того) та саме після винесення вказаного рішення розмір суддівської винагороди суддів, які не підтверджували відповідність займаній посаді, зрівнявся з суддівською винагородою суддів, що вже підтвердили, тобто вказаний розмір фактично підвищився, що і є підставою для перерахунку довічного грошового утримання. Таким чином, з 19 лютого 2020 року у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону №1402-VIII, оскільки фактично відбулась зміна, по відношенню до позивача, розміру окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, що в свою чергу є підставою для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці. При цьому, колегія суддів зазначає, що з 01 січня 2020 року розмір посадового окладу для судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та оскільки з 19 лютого 2020 року втратили чинність обмеження, встановлені пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, позивач має право на перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Львівського апеляційного адміністративного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №15 від 16 березня 2020 року. Також колегією суддів взято до уваги правові висновки Верховного Суду у зразковій адміністративній справі №620/1116/20 (Пз/9901/5/20), яка набрала законної сили 07 серпня 2020 року як такі, що сформовані із загальних питань щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв`язку із зміною грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Суд не приймає доводи апеляційної скарги щодо відсутності порядку проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020, оскільки такий порядок встановлений безпосередньо статтею 142 Закону №1402-VIII. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність. Отже, забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи. Апеляційний суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (надалі також ЄСПЛ). ЄСПЛ у Рішенні «Суханов та Ільченко проти України» (Рішення від 26.09.2014 року) зауважив, що вимоги заявників щодо надбавки до пенсії безперечно підпадають під дію статті 1 Першого протоколу і що їх можна вважати «майном» у значенні цього положення. Питання полягає у тому, чи можуть вважатися майном у значенні цього положення твердження заявників про те, що вони мають право на певні суми виплат, і якщо так, чи є їх невиплата втручанням у право на мирне володіння майном. (п. 34). Суд нагадує, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. (п. 35). В Рішенні від 20.11.2011 року у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (п. 70). Підсумовуючи зазначене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач безпідставно відмовив позивачу в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки 13.03.2020 №07.20/316/2020, тим самим неправомірно звузивши існуюче право позивача, встановлене законом. Суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні, свідчать про довільне і неправильне трактування ним норм законодавства. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог. Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2021 року у справі № 460/535/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді О. О. Большакова В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 19.08.2021