Постанова 4854 № 420/14701/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 серпня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/14701/20 Головуючий в 1 інстанції: Левчук О.А. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді Зуєвої Л.Є., суддів: Коваля М.П., Кравця О.О. при секретарі Цехмейстренко Ю.В.., за участі представника апелянта Галінської О.О., представника відповідача Кришкевича Д.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Білгород-Дністровської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року у справі за позовом Білгород-Дністровської міської ради до Головного управління Держпраці в Одеській області, 3-тя особа ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування припису, ВСТАНОВИЛА: У грудні 2020 року Білгород-Дністровська міська рада звернулась до суду з позовом до Головного управління Держпраці в Одеській в якому просила визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень №ОД 1128/1662/АВ/П від 04 листопада 2020 року Головного управління Держпраці в Одеській області. В обґрунтування позову зазначалось, що оскаржуваний припис винесено передчасно в період строку, надання позивачу для подання зауважень до акту, а не за результатами розгляду заперечення, як це встановлено п. 21 Порядку №

823. При цьому, зобов`язання, викладене в приписі не узгоджується з положеннями Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та Закону України «Про державну службу», а висновки інспектора праці ґрунтуються на хибному тлумаченні норм діючого законодавства, оскільки законодавством не передбачено порядок присвоєння рангів посадових осіб місцевого самоврядування, у разі призначення державного службовця на посаду в органах місцевого самоврядування, а лише врегульовано порядок призначення посадових осіб органів місцевого самоврядування на державну службу. Співвідношення між рангами державних службовців та рангами посадових осіб місцевого самоврядування визначаються з урахуванням категорій посад державної служби та посад в органах місцевого самоврядування. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року, ухваленим у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження у м. Одеса, о 12:38 год., у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням, Білгород-Дністровською міською радою подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Доводами апеляційної скарги зазначено, що припис прийнятий за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Апелянт також зазначив, що Порядок №823 розповсюджується лише на заходи з питань виявлення неоформлених трудових відносин. Крім того, відповідно до п.11 ч.3 ст.3 Закону України «Про державну службу», його дія не поширюється на посадових осіб місцевого самоврядування, а тому твердження інспектора праці, що позивачем при призначені ОСОБА_1 на посаду не враховано положення Закону України «Про державну службу» не заслуговують на увагу, оскільки до вказаних правовідносин має застосовуватись виключно Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Апелянт зазначає, що на законодавчому рівні відсутній будь-який визначений порядок проведення органами Держпраці інспекційних відвідувань у суб`єктів господарювання, окрім як з питань виявлення неоформлених трудови відносин, отже і правові підстави для проведення інспекційного відвідування в Білгород-Дністровській міській раді за заявою ОСОБА_1 про непривальне присвоєння рангу посадової особи місцевого самоврядування при призначенні відсутні, тому судом першої інстанції помилково зроблено висновок, що під час проведення інспекційного відвідування та винесення оскаржуваного припису посадові особи ГУ Держпраці в Одеській області керувались приписами Порядку №295, а не Порядку №823. У відзиві на апеляційну скаргу зазначається про наявність у відповідача повноважень на здійснення державного нагляду (контролю) з питань додержання законодавства про працю щодо юридичних осіб незалежно від форми власності, виду діяльності, а тому твердження апелянта щодо неможливості проведення контрольного заходу щодо них є такими, що не відповідають дійсності. Щодо суті самого порушення, апелянт посилається на лист НАДС від 16.03.2020 р. за №2232/13-20 згідно якого ОСОБА_1 при прийнятті на роботу мал.и присвоїти 6 ранг посадової особи місцевого самоврядування. Таким чином, відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, 30 березня 2018 року Білгород-Дністровською міською радою видано розпорядження № 105-к про призначення ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста відділу по роботі зі зверненнями громадян міської ради (шоста категорія посад) за строковим трудовим договором та присвоєно ОСОБА_1 11 ранг посадової особи місцевого самоврядування на рівні державного службовця, який був їй присвоєний згідно із Законом України «Про державну службу», з 02 квітня 2018 року (а.с. 189-190). 24 січня 2019 року Білгород-Дністровською міською радою видано розпорядження № 32-к про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади 28 січня 2019 року (а.с. 191). 16 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Держпраці в Одеській області із заявою про проведення перевірки кадрової служби Білгород-Дністровської міської ради у зв`язку з не дотриманням вимог законодавства, чим порушуються її права (а.с. 113-114). 12 жовтня 2020 року Головним управлінням Держпраці в Одеській області видано наказ № 2626 про проведення в період з 26.10.2020 року по 30.10.2020 року (включно) позапланового заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю у формі інспекційного відвідування Білгород-Дністровської міської ради з питань забезпечення застосування правових норм щодо оплати праці та з інших подібних питань, які передбачені пп. 6.15 п. 6, ч. 1 Акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 18 серпня 2017 року № 1338, та видано направлення на здійснення інспекційного відвідування (а.с. 87-88). 30 жовтня 2020 року головним державним інспектором праці Багно В.В. складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ОД1128/1662/АВ, в якому встановлено, що Білгород-Дністровською міською радою порушено ст. 98 КЗпП, ч. 1 ст. 13 ЗУ № 108, зокрема, оплата праці працівників установ і організацій, що фінансується з бюджету, не здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів, зокрема, при призначенні ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста відділу по роботі зі зверненнями громадян України установи, на період відсутності основного працівника, їй було присвоєно ранг без врахування ч. 3 ст. 39 ЗУ «Про державну службу», а саме без присвоєння 6 рангу посадової особи місцевого самоврядування на рівні попереднього рангу державного службовця без відповідних нарахувань та виплат заробітної плати (а.с. 89-100). 04 листопада 2020 року Білгород-Дністровською міською радою подано заперечення на акт інспекційного відвідування, за результатами яких надано відповідь (а.с. 32-40, 101). 04 листопада 2020 року Головним управлінням Держпраці в Одеській області видано припис про усунення виявлених порушень № ОД1128/1662/АВ/П, яким зобов`язано керівника Білгород-Дністровської міської ради усунути виявлені порушення у строк до 04.12.2020 року (а.с. 102). Вважаючи вищезазначений припис протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у випадку призначення посадової особи органу місцевого самоврядування на посаду державного службовця їй присвоюється ранг державного службовця, не нижче того рангу, який вона мала відповідно до Закону України ,,Про службу в органах місцевого самоврядування, незалежно від категорії посади. Тому суд дійшов зазначив, що висновки Головного управління Держпраці в Одеській області, викладені в акті інспекційного відвідування щодо того, що при призначенні ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста відділу по роботі зі зверненнями громадян міської ради (шоста категорія посад) за строковим трудовим договором їй мав бути присвоєний 6 ранг посадової особи місцевого самоврядування та виплачена відповідна заробітна платаа, є обґрунтованими та відповідають чинному законодавству України. Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 05.04.2007 № 877-У (далі - Закон України № 877) заходи контролю здійснюються органами державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації. Відповідно до ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971р. № 322- VIII (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 1 Порядку № 823 процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених Конвенцією Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1985- IV, Конвенцією Міжнародної організації праці № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, ратифікованою Законом України від 8 вересня 2004 р. № 1986-ІУ, та Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 05.04.2007 № 877-У (далі - Закон України № 877). Заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю, крім заходів з питань виявлення неоформлених трудових відносин, здійснюються відповідно до вимог Закону та з урахуванням пунктів 2-4 цього Порядку. Таким чином, колегія суддів зазначає, що заходи державного нагляду (контролю) з питань додержання законодавства про працю здійснюються у відповідності до вищеперелічених нормативних актів щодо юридичних осіб незалежно від форми власності, виду діяльності, тому твердження апелянта щодо неможливості проведення контрольного заходу (інспекційного відвідування) щодо дотримння Білгород-Дністровською міською радою законодавства про працю є такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Щодо суті порушення, яке було зазначено у оскаржуваному приписі № ОД 11288/1662/АВ/П від 04.11.2020 р., колегія суддів вважає зазначити наступне. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (прийнятого 21 травня 1997 року) визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування. Пунктом 5 розділу V Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» на час прийняття Закону було встановлено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України "Про державну службу" (Закон України від 16.12.1993 №3723, далі - Закон 3723). Вони прирівнюються до відповідних категорій посад державних службовців, якщо інше не передбачено законодавством України. В свою чергу, дію Закону №3723 поширено на посадових осіб місцевого самоврядування згідно із Законом N 280/97-ВР від 21.05.97 (Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Однак, поширення Закону «Про державну службу» 16 грудня 1993 року №3723 на посадових осіб місцевого самоврядування втратило чинність у зв`язку з втратою чинності пункту 5 розділу V Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» N 280/97-ВР від 21.05.97р. на підставі Закону від 07.06.2001р. «Про службу в органах місцевого самоврядування». Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що до прийняття Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» особи, які обіймали посади в органах місцевого самоврядування прирівнювалися до відповідних категорій посад державних службовців відповідно до Закону«Про державну службу» . З прийняттям Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» виникла необхідність щодо врегулювання правових відносин які склалися у відповідність до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а саме - присвоєння рангів посадових осіб місцевого самоврядування які на той час працювали в органах місцевого самоврядування і яким на час прийняття Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» було присвоєно ранги відповідно до Закону України «Про державну службу» №3723. Таким чином, колегія суддів зазначає, що аналіз наведених вище норм дає підстави стверджувати, що норма пункту третього Розділу VII „Прикінцеві та перехідні положення' Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» застосовувалася виключно до осіб, які обіймали посади в органах місцевого самоврядування на час прийняття зазначеного Закону та яким до прийняття цього Закону присвоєно ранги відповідно до Закону України «Про державну службу» №3723 і у зв`язку з необхідністю приведення у відповідність до норм прийнятого Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» має бути присвоєно ранг посадової особи місцевого самоврядування замість рангу, присвоєного відповідно до Закону України «Про державну службу» №3723. Згідно ст. 3 Закону України «Про державну службу» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Дія цього Закону не поширюється на, зокрема, депутатів місцевих рад, посадових осіб місцевого самоврядування. Ранги державним службовцям присвоюються відповідно до статті 39 Закону України від 10 грудня 2015 року N 889-VIII Про державну службу та Порядку присвоєння рангів державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року N

306. Відповідно до ст. 39 Закону України «Про державну службу» ранги державних службовців є видом спеціальних звань. Встановлюється дев`ять рангів державних службовців. Порядок присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями визначаються Кабінетом Міністрів України. Співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями встановлюється для випадків призначення осіб, яким присвоєно такі спеціальні звання, на посади державних службовців, на яких може бути присвоєно нижчий ранг. У такому разі особі присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до спеціальних законів. Згідно п. 3 Порядку присвоєння рангів державних службовців, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 р. № 306 у разі призначення посадової особи органу місцевого самоврядування на посаду державного службовця, на якій може бути присвоєно нижчий ранг, особі присвоюється такий ранг державного службовця, який вона мала відповідно до Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування. Співвідношення між рангами державних службовців та рангами посадових осіб місцевого самоврядування визначається з урахуванням категорії посад державної служби та посад в органах місцевого самоврядування. Таким чином, у випадку призначення посадової особи органу місцевого самоврядування на посаду державного службовця їй присвоюється ранг державного службовця, не нижче того рангу, який вона мала відповідно доЗакону України ,,Про службу в органах місцевого самоврядування, незалежно від категорії посади. Разом з тим, відповідно до статті 15 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування присвоюються ранги у межах відповідної категорії посад. Ранги присвоюються відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації, результатів роботи. Пунктом 4 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування визначено, що у разі переходу посадової особи органу місцевого самоврядування на державну службу рівнозначної чи нижчої категорії посад їй присвоюється ранг державного службовця на рівні рангу, який вона мала відповідно до цього Закону. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вказане положення Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування застосовується при призначенні на державну службу особи, якій присвоєно ранг посадової особи місцевого самоврядування, а не навпаки, оскільки чинним законодавством не передбачено при переході особи з посади державного службовця на посаду в орган місцевого самоврядування присвоєння їй рангу посадової особи місцевого самоврядування на рівні присвоєного їй рангу державного службовця. Таким чином, ранги посадовим особам місцевого самоврядування присвоюються в межах відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування. Разом з тим, відповідно до ст. 15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» ранги присвоюються одночасно з обранням (прийняттям) на службу в органи місцевого самоврядування або обранням (призначенням) на вищу посаду. Особам, які призначаються на посади з випробувальним строком, ранги присвоюються після його закінчення, за результатами роботи. Особам, які призначені на посади і мають ранги посадових осіб місцевого самоврядування або ранги державного службовця, присвоєні за попереднім місцем роботи, надбавка за ранг у період випробувального строку виплачується відповідно до цих рангів. Тобто, ранги при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування присвоюються лише у межах відповідної категорії посад, а особи які мають ранг державного службовця, присвоєний за попереднім місцем роботи, отримують надбавку відповідно до цих рангів лише у період випробувального строку. Приписами ст. 1, 2, 15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом. Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Дія цього Закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування. При прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування присвоюються ранги у межах відповідної категорії посад. Статтею 39 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12,2015 року визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Ранги державних службовців є видом спеціальних звань. Встановлюється дев`ять рангів державних службовців. Колегія суддів зазначає, що аналіз норм Законів України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та «Про державну службу» свідчить, що державний службовець та посадова особа органу місцевого самоврядування є різними за своєю суттю статусами, кожен з яких регулюється окремими Законами, зокрема в питаннях присвоєння рангів. Також, частиною 3 статті 39 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889 передбачено, що державним службовцям, присвоюються такі ранги: державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "А", - 1, 2, 3 ранг; державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "Б", - 3, 4, 5, 6 ранг; державним службовцям, які займають посади державної служби категорії "Вм, - 6, 7, 8, 9 ранг. Натомість стаття 15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» містить 15 рангів посадових осіб місцевого самоврядування. Ранги присвоюються відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації, результатів роботи. Частиною 1 наведеної вище статті чітко передбачено, що при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування присвоюються ранги у межах відповідної категорії посад. Класифікація посад в органах місцевого самоврядування визначена ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Судова колегія звертає увагу, що 6 ранг може бути присвоєно особам, які займають посади, віднесені до третьої категорії, а саме - посади перших заступників та заступників міських голів (міст - обласних центрів) з питань діяльності виконавчих органів ради; секретарів міських (міст - обласних центрів та міста Сімферополя) рад, міських голів (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення, крім міст - обласних центрів), голів районних, районних у містах рад; керуючих справами виконавчих апаратів обласних та Севастопольської міської рад. Аналіз статті 15 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» дає обґрунтовані підстави дійти висновку, що присвоєння рангу посадовій особі органу місцевого самоврядування має відбуватися у межах відповідної категорії посад. Таким чином, колегія суддів зазначає, що оскільки ОСОБА_1 була прийнята відповідачем на роботу на посаду головного спеціаліста відділу по роботі зі зверненнями громадян міської ради, віднесену ст.14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» до шостої категорії посад, при цьому відповідно до ст. 15 цього закону особам, які займають посади, віднесені до шостої категорії, може бути присвоєно лише визначені у законі ранги, а саме 13, 12 і 11 ранг, то висновки інспектора праці, викладені в акті інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної (фізичної особи), яка використовує найману працю №ОД 1128/1662/АВ від 30.10.2020р., на підставі якого прийнято оскаржуваний припис є необгрунтованими та такими, що не узгоджуються з нормами діючого законодавства. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Решта доводів апеляційної скарги та заперечень відповідача викладених у відзиві на апеляційну скаргу висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Отже, судова колегія приходить до висновку що Головне управління Держпраці в Одеській області діяли в межах та у спосіб передбачений законом при проведенні інспекційного відвідування, проте дійшли до помилкових висновків щодо наявності порушення оплати праці працівнику у зв?язку з присвоєнням Білгород-Дністровською міською радою ОСОБА_1 11 рангу посадової особи місцевого самоврядування. Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки судом першої інстанції неправильно застосувані норми матеріального права, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового рішення. Щодо вимоги позивача стягнути судовий збір колегія суддів зазначає, що така вимога задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до ч.2 ст.139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Керуючись ст. ст. 262, 263, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Білгород-Дністровської міської ради задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов Білгород-Дністровської міської ради задовольнити. Визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпраці в Одеській області №ОД 1128/1662/АВ/П від 04 листопада 2020 року. Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складено та підписано 19.08.2021 року Головуюча суддя: Л.Є. Зуєва Суддя: М.П. Коваль Суддя: О.О. Кравець