Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/3867/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2021 р. Справа № 520/3867/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2021, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., м. Харків, по справі № 520/3867/21 за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у виплаті лише 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2018 р. та лише 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року, однією сумою без використання при такій виплаті постанов КМУ чи інших нормативно правових актів, які надають боржнику можливість для відстрочення виплат; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплачувати пенсію з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2018 року, здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 року однією сумою без використання при такій виплаті постанов КМУ чи інших нормативно правових актів, які надають боржнику можливість для відстрочення виплат; - зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити компенсацією за несвоєчасну виплату пенсії з 01.01.2018 згідно з постановою КМУ № 159 від 21 02.2001 року однією сумою без використання при такій виплаті постанов КМУ чи інших нормативно правових актів, які надають боржнику можливість для відстрочення виплат. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 частково задоволено позов. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати з 05 березня 2019 року 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області провести перерахунок та виплату пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 з 05 березня 2019 року з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги . В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що проводячи виплату 50 % суми підвищення пенсії, а не в повному розмірі, в період з 01.03.2018 до 01.01.2019 з посиланням на постанову КМУ № 103, пенсійний орган діяв не правомірно. Вирішуючи спір, суд першої безпідставно дійшов висновків про правомірність дій пенсійного органу, надавши перевагу підзаконному нормативному акту Постанові Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", а не Закону №2262, як нормативного акту вищої юридичної сили. Вважав, що має місце порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції «захист прав власності», оскільки невиплата вказаних сум є втручанням у право позивача на мирне володіння майном. Стверджував про наявність «законних сподівань», оскільки він отримав право на перерахунок пенсії відповідно до Закону №2262, а Постанова №103, фактично звужує право позивача на отримання розміру перерахованої пенсії за 2018-2019 роки. Вказує, що у даному випадку легітимні сподівання позивача на отримання пенсійних виплат з 01.01.2018р. передбачені чинними нормами Законів України, є конкретними, у зв`язку з чим на них поширюється режим «існуючого майна», відтак, вважав необґрунтованими висновки суду про відмову у задоволенні позовних вимог про виплату різниці з недоплати пенсії однієї сумою. Підсумовуючи зазначив, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» . З 01.01.2018 року пенсію позивача перераховано відповідно до ч.4 ст.63 Закону № 2262-ХІІ та постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» від 21.02.2018 №103, з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби, що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", на підставі відповідної довідки. З матеріалів справи вбачається, що проведення перерахунку пенсії позивачу здійснюється за рахунок виплати 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року з 01.01.2018 року та 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року з 01.01.2019 року. 19.01.2021 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з адвокатським запитом про проведення перерахунку та виплати пенсії з урахуванням 100% підвищення, визначеного станом на 01.03.2018 року (а.с. 5). Відповідач листом від 22.01.2021 №2000-0203-8/10406 повідомив про те, що перерахунок пенсії здійснено згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (а.с. 6). Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з позовом до суду. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що при перерахунку пенсії позивача з 01.01.2018 відповідно до статті 63 Закону №2262-ХІІ на підставі постанови №103, відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ, яка застосовується саме при призначенні пенсії. При цьому, при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним. Крім того, вважав, що з 05.03.2019р. у відповідача виник обов`язок перерахувати та виплатити позивачу з урахуванням 75 % та 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018р. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині виплати суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 єдиним платежем, суд першої інстанції виходив з того, що пенсійні виплати, щодо яких заявлено позовні вимоги, Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Харківській області на час звернення позивача до суду виплачені не були та у зв`язку з чим право позивача на виплату недоплаченої частини розміру пенсії однією сумою без використання при такій виплаті постанов КМУ чи інших нормативно правових актів, які надають боржнику можливість для відстрочення виплат, відповідачем порушено не було, підстави для задоволення позову в цій частині відсутні. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходу, згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» суд першої інстанції виходив з передчасності заявлених позовних вимог, оскільки право позивача щодо її отримання може бути порушеним після виплати заборгованості за відповідний період та за умови не виплати компенсації у тому ж місяці. Колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно ч. 3 ст. 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі по тексту - Закон № 2262-ХІІ) (в редакції на момент призначення пенсії, до 01.01.2017 року) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у строки, встановлені частиною другою статті 51 цього Закону. Водночас, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 року № 1774-VIII частину 4 статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" викладено у такій редакції: усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій. Зазначена норма набрала чинності з 01.01.2017. Отже, починаючи з 01.01.2017 законодавцем змінено правові підстави перерахунку пенсії військовослужбовцям та віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України визначати умови, порядок проведення перерахунку пенсії та встановлювати розміри проведених виплат. 21.02.2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103). Відповідно до абз. 1 п. 1 зазначеної постанови встановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон) до 1 березня 2018 р. (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Таким чином, у зв`язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови №103, у позивача виникло право на перерахунок призначеної пенсії. Поетапність виплат підвищення перерахованої пенсії передбачено п. 2 постанови №103, відповідно до якого виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 01 січня 2018 року у таких розмірах: з 01 січня 2018 року - 50 відсотків; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків; з 1 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року. Судом встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області проведено перерахунок пенсії позивача на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 та виплата вказаної пенсії позивачу здійснювалася з урахуванням приписів п. 2 зазначеної постанови, а саме: з 01.01.2018 року - у розмірі 50 відсотків, з 01.01.2019 року - у розмірі 75 відсотків, а з 01.01.20 року у розмірі 100 відсотків. Колегія суддів зазначає, що постанова КМУ № 103 на час вчинення відповідачем спірних дій (з 01.01.2018 по 04.03.2019) була чинною, не була визнана неконституційною та підлягала застосуванню до спірних правовідносин. Разом з тим, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №826/3858/18, яке набрало законної сили згідно постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови №103 й зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку №45. При цьому, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі №826/3858/18 Верховний Суд у постанові від 12.11.2019, серед іншого вказав на те, що системний аналіз статей 51, 52, 55, 63 Закону №2262-ХІІ свідчить, що наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати порядок перерахунку пенсії не є тотожним та не визначає право встановлювати відстрочку або розстрочку виплати пенсії, тобто змінювати часові межі виплати. Відповідно до ч. 2 ст. 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Згідно з ч. 1 ст. 325 КАС України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Беручи до уваги суб`єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та наведене правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам зразкової справи № 160/3586/19, у якій Велика Палата Верховного Суду висловила правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії. Вирішуючи спір (у справі №160/3586/19) по суті, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що у зв`язку зі скасуванням п. 2 Постанови № 103 рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 2826/3858/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, обмеження щодо часткової виплати суми підвищення до пенсії - скасовано. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду, зазначила, що саме з 05 березня 2019 року пенсія підлягає виплаті у розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії. Відповідно до ч.3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Водночас, визнання нечинними в подальшому п. 2 постанови №103 рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 по справі № 826/3858/18, яке набрало законної сили 05.03.2019, не може мати наслідком визнання протиправними дій відповідача щодо перерахунку пенсії, які були вчинені ним до визнання нечинною постанови КМУ № 103 (в період з 01.01.2018 по 04.03.2019), оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин відповідні норми постанови №103 були чинними. Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, які в своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету міністрів, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав не враховувати приписи п. 2 Постанови №

103. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 09.04.2020 по справі № 2040/6740/18. У Рішенні №3-рп/2012 від 25.01.2012 року Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов`язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Отже, Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Нормативно-правові акти, які видані Кабінетом Міністрів України в межах своїх повноважень, підлягають обов`язковому застосуванню судами під час вирішення справ про соціальний захист громадян. З урахуванням відсутності у пенсійного органу в період з 01.01.2018 до 04.03.2019 іншого законного способу дій, ніж передбачений постановою № 103, колегія суддів зазначає, що відповідач, виплачуючи в період з 01.01.2018 до 31.12.2018 - 50% підвищення до пенсії, а з 01.01.2019 до 04.03.2019 - 75% підвищення до пенсії позивача, перерахованої з 01.01.2018 згідно з постановами КМУ № 103 та № 704, діяв відповідно до п.2 постанови КМУ № 103 та не порушив вимог ч.4 ст.63 Закону № 2262-ХІІ, оскільки такий спосіб дій був прямо передбачений постановою №

103. Отже, доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин Постанови № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018р. є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи. Доводи апеляційної скарги про протиправність оскаржуваних дій відповідача як таких, що порушують право позивача на мирне володіння своїм майном, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У справі "Суханов та Ільченко проти України" (рішення від 26.06.2014, п.35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися ст.1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання" якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами. Колегія суддів зазначає, що вимоги позивача, на час його звернення до суду та розгляду справи, не мали достатнього підґрунтя у національному законодавстві, адже постановою КМУ № 103, яка була чинною до 05.03.2019, прямо передбачено порядок виплати перерахованих пенсій колишнім військовослужбовцям у такий спосіб, як це здійснено відповідачем по справі (виплата 50% підвищення з 01.01.2018 та 75% підвищення з 01.01.2019 до 04.03.2019), а також була відсутня усталена практика національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників. З огляду на це, у позивача не було "законних сподівань" на збільшення пенсії, які могли б підпадати під дію ст. 1 Першого протоколу. Щодо доводів апеляційної скарги про зобов`язання відповідача провести виплату суми заборгованості пенсії однією сумою, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту, є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов`язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття постанови вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 Кодексу адміністративного судочинства України). Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому. Разом з тим, зважаючи на ті обставини, що пенсійні виплати, щодо яких заявлено позовні вимоги, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області на час звернення позивача до суду нараховані та виплачені не були у зв`язку з чим право позивача на виплату перерахованої пенсії однією сумою, відповідачем порушено не було. Щодо доводів апеляційної скарги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу, згідно Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків х виплати», колегія суддів зазначає наступне. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (далі- Порядок № 159). Стаття 2 Закону №2050-III визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення). Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100 (пункт 4 Порядку № 159). Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. Водночас, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, а також у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі №814/1527/17 та від 18 грудня 2018 року у справі № 816/301/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 2-а-1/11, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11439/19. На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії з 05.03.2019 згідно з постановою КМУ № 159 від 21.02.2001 року. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 по справі № 520/3867/21 в частині відмови в задоволенні позову про зобов`язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії з 05.03.2019 згідно з постановою КМУ № 159 від 21.02.2001 року, з прийняттям постанови про часткове задоволення позову в цій частині. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 по справі № 520/3867/21 - скасувати в частині відмови в задоволенні позову про зобов`язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії згідно з постановою КМУ № 159 від 21.02.2001 року. Прийняти в цій частині постанову, якою частково задовольнити позовні вимоги в цій частині. Зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії з 05.03.2019 року згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати". В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2021 по справі № 520/3867/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко