Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/10823/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "10" серпня 2021 р. Справа№ 910/10823/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Зубець Л.П. суддів: Мартюк А.І. Сітайло Л.Г. секретар судового засідання: Пастернак О.С. за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 10.08.2021 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Приватного підприємства "Тойнбі" та Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 (повний текст складено - 09.04.2021) у справі №910/10823/20 (суддя - Зеленіна Н.І.) за первісним позовом Приватного підприємства "Тойнбі" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 5 159 853, 01 грн та за зустрічним позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Приватного підприємства "Тойнбі" про визнання недійсним договору В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року Приватне підприємство "Тойнбі" (надалі - позивач за первісним позовом, ПП "Тойнбі") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - відповідач за первісним позовом, АТ "Українська залізниця", Залізниця) про стягнення заборгованості у розмірі 5 159 853, 01 грн. Позов обґрунтовано неналежним виконанням Залізницею своїх зобов`язань за договором №19 про надання послуг технічного обслуговування транспортних засобів та виконання ремонтних робіт від 19.03.2019 (надалі - Договір), а саме в частині повної оплати коштів за надані послуги. Відповідач за первісним позовом, заперечуючи проти первісних позовних вимог зазначив, що у АТ "Українська залізниця" не виникало грошового зобов`язання перед позивачем за первісним позовом, оскільки спірний Договір укладено з порушенням норм чинного законодавства. Враховуючи наведене, АТ "Українська залізниця" (позивач за зустрічним позовом) звернулося до суду першої інстанції із зустрічним позовом до Приватного підприємства "Тойнбі" (відповідач за зустрічним позовом) про визнання недійсним договору №19 про надання послуг технічного обслуговування транспортних засобів та виконання ремонтних робіт від 19.03.2019. Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги, позивач за зустрічним позовом зазначає, що спірний Договір укладено з порушенням норм чинного законодавства, а саме не дотримано процедуру укладення договору, передбачену Законом України "Про публічні закупівлі". Підписантами з боку Залізниці є неповноважні особи. Договір не містить ціни договору, що є істотною умовою договору. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/10823/20 у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено повністю. Рішення місцевого господарського суду грунтується на тому, що первісні позовні вимоги є недоведеними, необґрунтованими та, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, спростовані належним чином і у встановленому законом порядку. В свою чергу, місцевий господарський суд мотивував відмову в задоволенні зустрічного позову тим, що позивачем за зустрічним позовом не доведено яким чином права чи інтереси можуть бути поновлені внаслідок прийняття судового рішення про визнання недійсним Договору про надання послуг, з урахуванням того, що строк дії Договору закінчився, фактичне надання та споживання послуг за спірним Договором припинено, та з огляду на природу спірного договору, двостороння реституція за договором між сторонами не можлива, а підстав для визнання Договору недійсним на майбутнє суд не вбачає. Не погоджуючись із прийнятим рішенням в частині, позивач за первісним позовом звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/10823/20 в частині відмови у задоволенні первісного позову, прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги за первісним позовом у повному обсязі. У іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/10823/20 залишити без змін. Апеляційна скарга ПП "Тойнбі" обґрунтована тим, що судове рішення в оскаржуваній частині прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване рішення у відповідній частині ухвалено із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги ПП "Тойнбі" зводяться до того, що відсутність у Актах наданих послуг назви посади особи, яка отримала послугу за цим актом, за наявності її підпису у Акті, який засвідчений відтиском печатки самої юридичної особи, не може свідчить про те, що така особа є неуповноваженою, чи що такий Акт є неналежним доказом у справі. Відтиск печатки на Акті наданих послуг є свідченням участі Виробничого підрозділу локомотивного депо Київ-Пасажирський регіональної філії "Південно-західна залізниця" АТ "Українська залізниця", як юридичної особи, у здійсненні господарської операції за цим Актом наданих послуг. При цьому, надані до матеріалів справи Акти наданих послуг, окрім підпису керівника та печатки відповідного підрозділу, зі сторони Виробничого підрозділу локомотивного депо Київ-Пасажирський регіональної філії "Південно- західна залізниця" АТ "Українська залізниця" завізовані відповідними спеціалістами відповідача, а саме інженером - технологом 1 категорії та заступником начальника депо. Водночас скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що відповідно до посадових інструкцій "Українська залізниця" скорочення ТЧЗ зазначає скорочену назву посади Заступника начальника депо. Таким чином, шляхом аналізу наявних в матеріалах справи документів у сукупності можливо легко ідентифікувати осіб, які приймали безпосередню участь у спірних господарських операціях. Відтак, відтиск печатки підприємства на первинних документах є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті послуг). Отже, надані позивачем за первісним позовом Акти наданих послуг є належними та допустимими доказами. На думку скаржника судом першої інстанції не було враховано, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Акт звірки взаєморозрахунків є зведеним обліковим документом, що відображає відносини між сторонами договору за певний час співпраці. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.04.2021 апеляційну скаргу ПП "Тойнбі" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуюча суддя (суддя-доповідач) - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Сітайло Л.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2021 відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги ПП "Тойнбі" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/10823/20 до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду, витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали даної справи. 17.05.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/10823/20 з Господарського суду міста Києва. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №910/10823/20 за апеляційною скаргою ПП "Тойнбі" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021, апеляційну скаргу призначено до розгляду у судовому засіданні на 06.07.2021. Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу ПП "Тойнбі", пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції. АТ "Українська залізниця", у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, скориставшись своїм правом, подала до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу ПП "Тойнбі", у якому просить відмовити скаржнику у задоволенні апеляційної скарги, судове рішення в оскаржуваній частині залишити без змін. Зокрема, у своєму відзиві на апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" зазначає, що спірний договір зі сторони Залізниці підписано лише одним підписантом, а саме начальником локомотивного депо Київ-Пасажирський Протанським А.О., хоча в преамбулі та в розділі 11 Договору зазначено, що підписантами договору є дві особи, зокрема головний інженер локомотивного депо Київ-Пасажирський Мошковський Д.О., підпис якого відсутній на примірнику Договору. Також, із копій Актів наданих послуг та заявок вбачається, що Акти наданих послуг та відповідні заяви підписані зі сторони Замовника однією невідомою особою, оскільки міститься лише підпис, без зазначення ідентифікуючих особу підписанта даних, відсутня печатка саме юридичної особи AT "Українська залізниця" з відображенням її коду ЄДРПОУ. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що надані ПП "Тойнбі" документи не мають юридичної сили для сторін такого договору, оскільки підписані з порушенням положень статуту AT "Українська залізниця" та Положення про регіональну філію "Південно-західна залізниця" AT "Українська залізниця". При цьому, Залізниця наголошує про безпідставність твердження ПП "Тойнбі", що Статут не розповсюджується на регіональну філію "Південно-Західна залізниця", а скаржнику не було відомо про обмеження представників Залізниці, що спростовується матеріалами справи та наведеними вище доводами. Акти звірки розрахунків, на які послався позивач за первісним позовом як на доказ надання послуг, є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом у справі, не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з тим, не погоджуючись із прийнятим рішенням в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, АТ "Українська залізниця" звернулася до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/10823/20 в згаданій частині. Витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача за зустрічним позовом. Узагальнені доводи апеляційної скарги АТ "Українська залізниця" зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно не застосував ст.ст. 203, 215 ЦК України, ч. 7 ст. 2 та ч. 3 ст. 36 Закону України "Про публічні закупівлі", не врахував той факт, що Договір укладено без проведення процедури закупівлі. Місцевий господарський суд не дослідив ту обставину, що ціна договору (вартість послуг) згідно наявних матеріалів справи замовлень-нарядів становить щонайменше 6 млн. грн, з огляду на що закупівля послуг повинна була бути здійснена відповідно до вимог ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі". Залізниця наголошує, що оспорюваний Договір укладено без проведення процедури конкурсних торгів, без попередньо отриманого письмового дозволу правління Товариства, та підписаний з боку Залізниці лише одним підписантом, начальником виробничого підрозділу локомотивного депо Київ-Пасажирський регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Протанським А.О. за відсутності належних повноважень, тому в силу вимог п. 5.6 та п. 5.7 Положення даний договір не є належним чином вчинений та не має юридичної сили для сторін. Окрім того, у тексті апеляційної скарги скаржником викладено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, з обґрунтуванням причин такого пропуску. Відповідно до протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 17.05.2021 апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя (суддя-доповідач) - Зубець Л.П., судді: Мартюк А.І., Сітайло Л.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2021 апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/10823/20 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання до суду апеляційної інстанції доказів сплати судового збору у розмірі 3 153, 00 грн. 07.06.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про подання доказу сплати судового збору, до якої останнім долучено платіжне доручення №3737421 від 03.06.2021на суму 3 153, 00 грн. У зв`язку з перебуванням головуючої судді Зубець Л.П. та судді Сітайло Л.Г. у відпустці, вирішити питання щодо подальшого руху апеляційної скарги АТ "Українська залізниця" у даній справі у встановлений законодавством строк було неможливо. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2021 клопотання АТ "Українська залізниця" про поновлення пропущеного процесуального строку задоволено, поновлено зазначений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/10823/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 та, вирішено здійснювати розгляд справи №910/10823/20 за апеляційними скаргами ПП "Тойнбі" та АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 в одному об`єднаному апеляційному провадженні. Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця", пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції. Позивач за первісним позовом, у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, своїм правом не скористався, до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" не подав. У судове засідання 06.07.2021 з`явилися представники сторін, які надали пояснення по суті апеляційних скарг. Так, представник позивача за первісним позовом підтримав доводи апеляційної скарги ПП "Тойнбі", просив суд її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати в частині відмови в задоволенні первісного позову, прийняти в цій частині нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі, щодо апеляційної скарги АТ "Українська залізниця" заперечував з огляду на необґрунтованість та безпідставність її вимог. В свою чергу представник відповідача за первісним позовом проти задоволення апеляційної скарги ПП "Тойнбі" заперечував з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити судове рішення в оскаржуваній частині ПП "Тойнбі" без змін. Водночас, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі АТ "Українська залізниця", просив суд її задовольнити, скасувати рішення суду в цій частині, прийняти нове, яким зустрічні позовні вимоги задовольнити. У відповідності до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 06.07.2021 оголошено протокольно перерву до 10.08.2021. 02.08.2021 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача за первісним позовом надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, у якій останній просить надати можливість участі уповноваженому представнику у судовому засіданні 10.08.2021 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 заяву АТ "Українська залізниця" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено, розгляд справи №910/10823/20 за апеляційними скаргами ПП "Тойнбі" та АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 вирішено здійснювати у раніше призначену дату - 10.08.2021 в режимі відеоконференції, за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon" (https://easycon.com.ua/). Вирішено забезпечити участь представника АТ "Українська залізниця" у судовому засіданні, призначеному на 10.08.2021 в режимі відеоконференції за допомогою системи відеоконференцзв`язку "EаsyCon". У судове засідання 10.08.2021, яке проводилось в режимі відеоконференції, з`явився представник відповідача за первісним позовом, позивач за первісним позовом повноважних представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяв/клопотань не подавав. Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи. При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. В силу приписів статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційних скарг, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача за первісним позовом. У судовому засіданні 10.08.2021 представник відповідача за первісним позовом надав додаткові пояснення по суті апеляційних скарг, в яких зазначив, що підтримує доводи, надані раніше. Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У судовому засіданні 10.08.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду. Розглянувши доводи апеляційних скарг, відзиву на апеляційну скаргу ПП "Тойнбі", перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків. Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 19.03.2019 між Приватним підприємством "Тейкіт" (у подальшому змінено найменування на ПП "Тойнбі") (виконавець) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" (замовник) в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця" було укладено договір №19 про надання послуг технічного обслуговування транспортних засобів та виконання ремонтних робіт (Договір). Пунктом 1.1 Договору передбачено, що виконавець зобов`язується за завданням замовника надавати послуги по технічному обслуговуванню рейкового автобусу PESA та виконувати ремонтні роботи, пов`язані з технічним обслуговуванням та ремонтом, які належать замовникові, своїми силами, а також із залученням підрядної організації з обов`язковим погодженням із замовником, зі свого матеріалу або матеріалу замовника, а замовник зобов`язується оплачувати надані послуги та виконані роботи в порядку, розмірі та строки, передбачені договором. Вартість наданих послуг, виконаних робіт (включаючи вартість запасних частин, вузлів, агрегатів, видаткових матеріалів, що при цьому використовуються) визначається по наступному розрахунку: 1) за використані мастила, змащення, робочі рідини й запасні частини - по прейскуранту виконавця, діючому на момент надання послуг та виконання робіт; 2) за надані послуги та виконану роботу - по прейскуранту виконавця, діючому на момент надання послуг та виконання робіт, виходячи з вартості 1-ї нормо-годити робіт (п. 2.1 Договору). Пунктом 2.2 Договору передбачено, що перелік наданих послуг та виконаних робіт, в тому числі запасних частин, вузлів, агрегатів, видаткових матеріалів, що при цьому застосовуються, і їхня вартість, обчислюється відповідно до діючих на момент надання послуг та виконання робіт за дійсним договором, прейскурантів виконавця та вказуються в замовленні-наряді, що відкривається на підставі заявки на проведення технічного обслуговування та ремонтні роботи і закривається та підписується сторонами по закінченню надання послуг та виконання робіт. Відповідно до п. 2.4 Договору, на підставі замовлення-наряду виконавець виставляє замовникові рахунок на оплату наданих послуг, виконаних робіт. Замовник зобов`язується здійснювати розрахунки з виконавцем відповідно до рахунків, виставлених останнім, протягом 20 робочих днів, з моменту їх виставлення, але у будь-якому випадку до моменту початку чи завершення виконання робіт/надання послуг. Виставлення рахунку виконавцем здійснюється по факсу, або електронній пошті (п. 2.5 договору). Відповідно до п. 3.7 Договору, роботи за цим договором вважаються виконаними, а послуги наданими належним чином після підписання сторонами акту виконаних робіт (наданих послуг). Акти надсилаються/передаються виконавцем замовникові, котрий протягом двох робочих днів має підписати їх та направити виконавцеві або направити мотивовану відмову від підписання відповідних актів. Не направлення замовником підписаних актів або мотивованої відмови у визначений у цьому пункті строк, означає, що акти повністю прийняті та підлягають повній оплаті. Відповідно до п. 11.1 Договору, даний договір після підписання його двома сторонами набуває чинності з дня підписання та діє до 31.12.2019 або до моменту дострокового розірвання цього договору, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач за первісним позовом зазначає, що у відповідача за первісним позовом наявна заборгованість за надані послуги у розмірі 5 159 853, 01 грн, яку він просить стягнути з відповідача за первісним позовом. Відповідач за первісним позовом заперечує проти первісних позовних вимог та зазначає, що у АТ "Українська залізниця" не виникало грошового зобов`язання перед позивачем за первісним позовом, оскільки спірний договір укладено з порушенням чинного законодавства, а тому АТ "Українська залізниця" звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним договору №19 про надання послуг технічного обслуговування транспортних засобів та виконання ремонтних робіт від 19.03.2019. Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених первісних та зустрічних позовних вимог. Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заявлених первісних та зустрічних позовних вимог, а твердження скаржників вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне. Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Як правильно встановив суд першої інстанції, спірний Договір №19 про надання послуг технічного обслуговування транспортних засобів та виконання ремонтних робіт від 19.03.2019 за правовою природою є договором про надання послуг. Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Статтею 902 ЦК України передбачено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. З матеріалів справи вбачається, що підписантами Договору є: зі сторони ПП "Тейкіт" - директор, Мідянка В.В., підпис якої наявний на примірнику договору та скріплений печаткою підприємства; зі сторони АТ "Українська залізниця" - начальник локомотивного депо Київ-Пасажирський А.О. Протанський, підпис якого наявний на примірнику договору та скріплений печаткою підприємства, та головний інженер локомотивного депо Київ-Пасажирський Д.О. Мошковський, підпис якого відсутній на примірнику договору. На підтвердження надання послуг позивачем за первісним позовом додано до матеріалів справи Акти наданих послуг на загальну суму 11 776 750, 00 грн. Окрім того, до актів наданих послуг додані копії відповідних заявок. Відповідач за первісним позовом заперечує проти зазначених документів із посиланням на статут АТ "Українська залізниця" та Положення про регіональну філію "Південно-західна залізниця" АТ "Українська залізниця". Відповідно до п. 13 Статуту АТ "Українська залізниця", який затверджено постановою Кабінету Міністрів України №735 від 02.09.2015 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №452 від 13.05.2020), Товариство утворює філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без статусу юридичної особи як на території України, так і за її межами, які діють на підставі положень. Регіональна філія "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця" діє на підставі Положення про регіональну філію "Південно-Західна залізниця" АТ "Українська залізниця", яке затверджено наказом ПАТ "Укрзалізниця" №108 від 19.02.2018 (в редакції наказу АТ "Укрзалізниця" №786 від 27.12.2018). Відповідно до п. 5.7 названого положення, будь-які договори, довіреності та інші вихідні документи щодо листування з третіми особами, також банківські та фінансові документи від імені Товариства вважаються належним чином укладеними (вчиненими) та мають юридичну силу для філії, Товариства та третіх осіб виключно у разі, коли вони укладені (вчинені) з дотриманням правил двох підписів (скріплені двома підписами щонайменше двох посадових осіб філії) уповноважених на це посадовими особами філії, які діють на підставі довіреності, виданої Товариством (керівник та заступник керівника філії, іншого структурного підрозділу філії або іншою уповноваженою на це посадовою особою філії, тощо). Довіреності, правочини та інші вихідні документи від імені Товариства, адресовані третім особам, вважаються належним чином укладеними (вчиненими) філією, якщо вони укладені (вчинені) відповідно до Статуту Товариства та внутрішніх документів Товариства. Як зазначалось вище, Договір з боку АТ "Українська залізниця" підписано лише одним підписантом, а саме начальником локомотивного депо Київ-Пасажирський А.О. Протанським. Також, із копій Актів наданих послуг та заявок вбачається, що Акти наданих послуг та відповідні заяви підписані зі сторони Виробничого підрозділу локомотивного депо Київ-Пасажирський регіональної філії "Південно-західна залізниця" АТ "Українська залізниця" невідомою особою, оскільки міститься лише підпис та печатка філії, без зазначення ідентифікуючих особу підписанта даних (не зазначено посадове становище, ПІП особи, яка їх підписувала з боку філії АТ "Українська залізниця"). Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вказані документи не мають юридичної сили для сторін такого договору, оскільки спірний Договір підписано з порушенням положень статуту АТ "Українська залізниця" та Положення про регіональну філію "Південно-західна залізниця" АТ "Українська залізниця". Відповідно до п. 11 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи - документи, які містять відомості про господарську операцію. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином, первинні документи по відображенню господарських операцій є основою для податкового обліку. Додані до матеріалів справи акти звірки взаєморозрахунків станом на 01.01.2020 та станом на 01.10.2020, згідно яких станом на 01.10.2020 розмір заборгованості становить 6 184 653, 01 грн, судом першої інстанції правомірно не були прийняті до уваги, оскільки акти звірки взаєморозрахунків не є первинними документами у розумінні ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Інших належних та допустимих доказів на підтвердження надання послуг по технічному обслуговуванню та виконання ремонтних робіт рейкового автобусу PESA за Договором матеріали справи не містять. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення. Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання. Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява N 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1988, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998). Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи. Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що всупереч наведеним приписам законодавства, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують факт надання послуг та виконання робіт позивачем за первісним позовом за Договором. Відтак, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що первісні позовні вимоги є недоведеними, необґрунтованими, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і спростовані належним чином, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають. Щодо зустрічних позовних вимог про визнання недійсним Договору №19 про надання послуг технічного обслуговування транспортних засобів та виконання ремонтних робіт від 19.03.2019. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17. Згідно з частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. При вирішенні спору про визнання правочину (господарського договору) недійсним, необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і відповідних наслідків; в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони; яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Частинами 1, 3-5 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Як встановлено судом апеляційної інстанції, в обґрунтування зустрічних позовних вимог, позивач за зустрічним позовом посилається, зокрема на: - відсутність істотних умов Договору - ціни договору; - порушення порядку укладення Договору - недотримано вимоги Закону України "Про публічні закупівлі"; - перевищення повноважень підписанта Договору. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Поняття "презумпція правочину" полягає в тому, що будь-які сумніви з приводу дійсності правочину повинні трактуватися на користь його правомірності, з метою недопущення порушення прав інших сторін такого правочину та забезпечення стабільності цивільних правовідносин. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 23.01.2018 у справі №203/2612/13-ц та від 19.06.2018 у справі №5023/3905/12. Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю. При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України). Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи у правовідносини з третіми особами. Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням приписів ст. 203, 215 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що договір, укладений від імені юридичної особи її виконавчим органом (директором) з третьою особою, може бути визнаний недійсним із підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, якщо відповідні обмеження існували на момент укладення оспорюваного договору. Згідно з ч. 1 ст. 237 та ч. 1 ст. 239 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. Статтею 241 ЦК України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину. Відповідно до частини третьої статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, у частині третій статті 92 ЦК України передбачено виняток із загального правила до визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа. Для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання. Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постановах від 27.06.2018 у справі №668/13907/13-ц, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17. Як уже зазначалося, спірний Договір підписано начальником локомотивного депо Київ-Пасажирський А.О. Протанським, який діє на підставі довіреності від 17.12.2018. Із долученої до матеріалів справи копії зазначеної довіреності вбачається, що цією довіреністю уповноважено начальника ВП Локомотивне депо Київ-Пасажирський РФ "Південно-західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" Протанського А.О. та головного інженера ВП Локомотивне депо Київ-Пасажирський РФ "Південно-західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" Мошковського Д.О., кожен з яких має право діяти окремо один від одного за умови дотримання прави, встановлених п. 5.6 та 5.7 Положення про Філію, та здійснювати відповідно дії, пов`язані з діяльністю виробничого підрозділу. Крім того, у зазначеній довіреності вказано, що правочини та інші вихідні документи від імені філії, вважаються належним чином укладеними та мають юридичну силу виключно у разі, коли вони укладені з дотриманням правила двох підписів. Згідно п. 2.1 Положення про регіональну філію "Південно-західна залізниця" АТ "Укрзалізниця", філія є відокремленим підрозділом Товариства, який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені Товариства та в його інтересах, здійснює делеговані Товариством функції у визначеному регіоні транспортної мережі, відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Товариства. У виробничому та адміністративному підпорядкуванні філії знаходяться структурні (виробничі, функціональні) підрозділи (п. 2.3 Положення). Як вбачається із матеріалів справи, спірний Договір зі сторони позивача за зустрічним позовом підписаний начальником виробничого підрозділу та скріплений печаткою виробничого підрозділу. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні будь-які відомості, які б свідчили на конкретно визначені обмеження начальника виробничого підрозділу локомотивного депо Київ-Пасажирський регіональної філії "Південно-Західна залізниця" щодо здійснення представницьких повноважень. Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, матеріали справи не містять відомості про притягнення до відповідальності начальника виробничого підрозділу локомотивного депо Київ-Пасажирський регіональної філії "Південно-Західна залізниця" за вчинення спірного правочину з перевищенням повноважень, наданих Положенням відповідно до мети та завдань діяльності виробничого підрозділу Філії. Відтак, з огляду на встановлений статтею 204 ЦК України принцип правомірності правочину, місцевий господарський суд правомірно відхилив доводи позивача за зустрічним позовом щодо перевищення повноважень підписанта спірного Договору. Слід зазначити, що загальними положеннями Цивільного кодексу України можливість визнання недійсним правочину, укладеного з порушенням вимог інших актів цивільного законодавства. Одним з таких актів є Закон України "Про публічні закупівлі". Порушення вимог зазначеного закону щодо публічності процедури таких закупівель (проведення тендеру) є правовою підставою для визнання недійсним договору про надання послуг, укладеного суб`єктом закупівель, який підпадає під дію Закону, з огляду на імперативність заборони щодо проведення державних закупівель поза межами визначеної процедури та незалежно від ступеня виконання сторонами зобов`язань за оспорюваним договором. Сторонами не заперечується той факт, що позивач за зустрічним позовом є замовником у розумінні Закону України "Про публічні закупівлі". Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону, цей Закон застосовується, зокрема, до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень. Окрім того, відповідач за первісним позовом посилається на відсутність істотної умови договору, а саме ціни Договору. Відповідно до ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Суд апеляційної інстанції вважає необгрунтованими доводи відповідача за первісним позовом щодо відсутності ціни договору, оскільки ціна визначена у пункті 2.1 Договору, яким сторони погодили, що ціна договору визначається по прейскуранту виконавця згідно заявки. Окрім того, на час укладення спірного Договору, його ціна не підпадала під сферу дії закону про публічні закупівлі, а тому суд першої інстанції правомірно відхилив доводи АТ "Укрзалізниця" щодо порушення умов Закону України "Про публічні закупівлі". Відповідно до ст. 15 ЦК України обов`язковою умовою для визнання правочину недійсним є факт порушень прав та інтересів позивача, у зв`язку з його (правочину) вчиненням. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Як вбачається із матеріалів справи, строк дії спірного Договору закінчився 31.12.2019. Доказів пролонгації спірного договору матеріали справи не містять. При настанні конкретних юридичних фактів, в тому числі за наявності волі сторін, зобов`язання припиняє своє існування та означає, що учасники такого зобов`язання втратили свої права та обов`язки за зобов`язанням, тобто кредитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов`язку його виконувати. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Слід зазначити, що завданням правосуддя є захист охоронюваних законом прав та інтересів осіб. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені. Судове рішення за результатами вирішення спору не може бути абстрактним або умовним, а повинно містити відповідні закону або договору способи захисту прав та інтересів позивача. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено яким чином такі права чи інтереси можуть бути поновлені внаслідок прийняття судового рішення про визнання недійсним договору про надання послуг, з урахуванням того, що строк дії договору закінчився, фактичне надання та споживання послуг за спірним договором припинено, та з огляду на природу спірного договору, двостороння реституція за договором між сторонами не можлива, а підстав для визнання договору недійсним на майбутнє суд не вбачає. Закінчення строку дії договору не припиняє зобов`язань позивача за зустрічним позовом, які виникли внаслідок його укладення та не були виконані на момент припинення Договору, не звільняє від виконання зобов`язань за Договором. Наведені висновки суду узгоджуються із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.06.2018 по справі №910/9072/17. Рішення суду повинне бути спрямоване на реальне відновлення порушених прав заявника, має бути зрозумілим, конкретним, таким, що має бути виконане у встановленому в ньому порядку та піддавалося б контролю зі сторони суду за його виконанням, заявлений вже позивачем спосіб захисту розрахований на майбутнє, оскільки наразі доказів того, що у позивача за зустрічним позовом наявний обов`язок здійснити розрахунок за спірним договором, матеріали справи не містять. Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що визнання недійсним спірного Договору не призведе до настання реальних правових наслідків для сторін, а тому суд першої інстанції правомірного дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновки місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених первісних та зустрічних позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам. Вирішуючи спір у даній справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Доводи апеляційних скарг не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/10823/20 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення має бути залишеним без змін, а апеляційні скарги Приватного підприємства "Тойнбі" та Акціонерного товариства "Українська залізниця" - без задоволення. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються, відповідно на скаржників. Керуючись ст.ст. 255, 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційні скарги Приватного підприємства "Тойнбі" та Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/10823/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2021 у справі №910/10823/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційних скарг залишити за Приватним підприємством "Тойнбі" та, відповідно за Акціонерним товариством "Українська залізниця".

4. Матеріали справи №910/10823/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено - 18.08.2021. Головуючий суддя Л.П. Зубець Судді А.І. Мартюк Л.Г. Сітайло