Постанова 4808 № 348/512/17

Справа № 348/512/17 Провадження № 22-ц/4808/1117/21 Головуючий у 1 інстанції Гураш М. В. Суддя-доповідач Горейко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 серпня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд у складі: головуючої Горейко М.Д. суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О. секретаря Пацаган В.В. з участю представника апелянта ОСОБА_1 , позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 , позивачки ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області про встановлення факту належності правовстановлюючого документу та визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Надвірнянського районного суду від 05 липня 2017 року, ухвалене у складі судді Гураша М.В. в м. Надвірна, в с т а н о в и в: У березні 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 звернулися в суд з позовом до Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області про встановлення факту належності правовстановлюючого документу та визнання права власності на спадкове майно. Ухвалою Надвірнянського районного суду від 06 квітня 2017 року в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору залучено Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області. Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дідусь позивачів ОСОБА_6 , який за життя здійснив заповідальне розпорядження, згідно з яким належну йому частину житлового будинку АДРЕСА_1 заповів позивачам. 03 квітня 2008 року позивачі звернулися до Надвірнянської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини та видачу свідоцтв про право на спадщину, однак у видачі свідоцтв про право на спадщину їм відмовлено, оскільки у документі про право власності зазначено, що власником майна є ОСОБА_7 , а спадкодавцем є ОСОБА_6 , що унеможливлює встановити що ОСОБА_7 та ОСОБА_6 є однією і тією ж особою. Крім того, ними не пред`явлено свідоцтво про право власності на домоволодіння в цілому після вчинення реконструкції житлового будинку. Посилаючись на те, що ОСОБА_6 на початку 1998 року розпочав реконструкцію житлового будинку, однак, за життя не встиг оформити дозвільні документи на добудову (реконструкцію горища), здати його в експлуатацію та оформити на нього право власності, а також, що інших осіб, які могли б претендувати на спадкове майно, немає, позивачі просили встановити факт належності ОСОБА_6 договору купівлі-продажу житлового будинку, укладеного 10 квітня 1996 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 про купівлю житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідченоно державним нотаріусом Надвірнянської державної нотаріальної контори Мацук Н.С., зареєстрованого в реєстрі за №2363, та визнати за ними право власності на спадкове майно - домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 , по 1/2 частці за кожним. Рішенням Надвірнянського районного суду від 05 липня 2017 року позов ОСОБА_2 та ОСОБА_4 задоволено. Встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений 10 квітня 1996 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 про купівлю житлового будинку АДРЕСА_1 , посвідчений 10 квітня 1996 року державним нотаріусом Надвірнянської державної нотаріальної контори Мацук Н.С., зареєстрований в реєстрі за №2363, належить ОСОБА_6 , громадянину України, уродженцю м. Коломия Івано-Франківської області, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Надвірна Івано-Франківської області. Визнано право власності за ОСОБА_2 на 1/2 частку спадкового домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 і складається з житлового будинку «А» загальною площею 173,9 кв.м, житловою площею 82,1 кв.м, господарських будівель та споруд, а саме: гаражу «Б» площею 22,1 кв.м, літньої кухні «Б1» площею 17,1 кв.м, стайні «Б2» площею 13,6 кв.м, вбиральні «В» площею 1,7 кв.м, навісу «Г» площею 18,9 кв.м, навісу «Д» площею 21,5 кв.м, воріт «№1» площею 5,1 кв.м, огорожі «№3» площею 27,6 кв.м, огорожі «№4» площею 85,1 кв.м, загальною вартістю 555 679 грн. Визнано право власності за ОСОБА_4 на 1/2 частку спадкового домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 і складається з житлового будинку «А» загальною площею 173,9 кв.м, житловою площею 82,1 кв.м, господарських будівель та споруд, а саме: гаражу «Б» площею 22,1 кв.м, літньої кухні «Б1» площею 17,1 кв.м, стайні «Б2» площею 13,6 кв.м, вбиральні «В» площею 1,7 кв.м, навісу «Г» площею 18,9 кв.м, навісу «Д» площею 21,5 кв.м, воріт «№1» площею 5,1 кв.м, огорожі «№3» площею 27,6 кв.м, огорожі «№4» площею 85,1 кв.м, загальною вартістю 555 679 грн. Рішення мотивовано тим, що позивачами представлено докази того, що договір купівлі-продажу житлового будинку, укладений 10 квітня 1996 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 про купівлю житлового будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6 . Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина за заповітом на вищевказаний житловий будинок, позивачі є єдиними спадкоємцями за заповітом та прийняли спадщину, оскільки були зареєстровані та проживали разом з померлим по місцю знаходження спадкового домоволодіння, а тому наявні правові підстави для задоволення позову. У серпні 2020 року ОСОБА_5 на рішення суду подав апеляційну скаргу, в обґрунтування якої зазначив, що він не був залучений до участі у даній справі, разом з тим суд вирішив питання про його права та обов`язки, оскільки він є спадкоємцем першої черги за законом, який має право на обов`язкову частку, та прийняв спадщину. Апелянт вказав, що після смерті його батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина на автомобіль з причепом, квартиру на АДРЕСА_2 , два грошові вклади, а також житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 . Єдиними спадкоємцями першої черги за законом після смерті батька є він та його сестра ОСОБА_9 . У встановлений законом шестимісячний строк вони звернулися в державну нотаріальну контору із заявами про прийняття спадщини. 20 жовтня 1997 року його батько ОСОБА_6 склав заповіт, яким заповів своїм онукам позивачам по справі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рівних долях житловий будинок АДРЕСА_1 . 14 травня 1999 року йому призначено пенсію за віком, тобто станом на час відкриття спадщини після смерті батька він був непрацездатним, а тому мав право на обов`язкову частку у спадщині, яка охоплена заповітом. 31 липня 2020 року він звернувся до Надвірнянської районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку на домоволодіння АДРЕСА_1 , однак у видачі такого йому відмовлено у зв`язку з тим, що спадкоємці за заповітом оформили право власності на цілий будинок у судовому порядку. Апелянт зазначив, що суд не встановив коло всіх спадкоємців ОСОБА_6 , які прийняли спадщину, не залучив їх до участі у справі та безпідставно вказав, що інших спадкоємців за заповітом чи за законом немає. Помилковим, на думку апелянта, є і висновок суду першої інстанції про те, що позивачі прийняли вищевказану спадщину, оскільки були зареєстровані та проживали разом з померлим по місцю знаходження спадкового домоволодіння, адже у 2000 році вони проживали за межами м. Надвірна. Крім того, суд безпідставно визнав за позивачами право власності на самочинну добудову будинку, яка була здійснена ним за його кошти. З наведених мотивів, апелянт просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог позивачів відмовити. Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримала з наведених у ній мотивів. Позивачі та представник ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги заперечили, просили залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомили. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за їх відсутності. Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 (а.с. 7 в т. 1). Згідно заповіту, посвідченого 20 жовтня 1997 року приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Трух Н.М. та зареєстрованого в реєстрі за №3145, ОСОБА_6 належну йому частину житлового будинку АДРЕСА_1 заповів своїм онукам (дітям апелянта) ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с. 8 в т. 1). З копій матеріалів спадкової справи встановлено, що спадкоємцями першої черги померлого ОСОБА_6 являються його син (апелянт) ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_9 . У червні 2000 року ОСОБА_5 звернувся до Надвірняської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, що залишилося після смерті батька, а саме: квартиру АДРЕСА_3 , два грошові вклади, автомобіль та причеп до нього (а.с. 127 в т. 1). 04 липня 2000 року державним нотаріусом Надвірнянської державної нотаріальної контори видано чотири свідоцтва про право на спадщину за законом, згідно яких спадкоємцями майна ОСОБА_6 являються його діти ОСОБА_5 та ОСОБА_9 в рівних частках кожен. Спадкове майно, на які видано свідоцтва, складається з автомобіля марки ВАЗ-2121, 1990 року випуску, причепа моделі «ММЗ-81021», грошових вкладів, 2/4 часток квартири АДРЕСА_3 (а.с. 129-132 в т. 1). Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на рішення Надвірнянського районного суду від 05 липня 2017 року, яким в порядку спадкування за заповітом визнано право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 по 1/2 частині за кожним, ОСОБА_5 посилався на те, що вказаним рішенням порушено його право на успадкування обов`язкової частки у спадщині, яка охоплена заповітом, оскільки він станом на час відкриття спадщини був пенсіонером за віком, тобто непрацездатним. На підтвердження своїх доводів апелянт надав довідку Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 03 липня 2020 року №383, згідно якої він, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку як одержувач пенсії по віку з 14 травня 1999 року (а.с. 92 в т 1). Згідно повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 27 жовтня 2020 року, ОСОБА_5 перебуває на обліку у Надвірнянському сервісному центрі та отримує пенсію за віком за Списком №1 з 14 травня 1999 року, яку призначено відповідно поданої ним заяви №219 від 27 травня 1999 року (а.с. 154 в т. 1). 31 липня 2020 року ОСОБА_5 звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину на обов`язкову частку, як непрацездатному, на майно, що складається з домоволодіння АДРЕСА_1 , однак державним нотаріусом Богородчанської РДНК йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, що передбачає обов`язкову частку, так як право власності на заявлене майно оформлено спадкоємцями за заповітом у судовому порядку (а.с. 91 в т. 1). Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі в цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Враховуючи обсяг процесуальних прав та обов`язків, визначених статтями 4, 43 та 49 ЦПК України, сторонами вважаються особи, які є учасниками спірного матеріального правовідношення. Ознаками сторін, які відрізняють їх від інших осіб, які беруть участь у справі (зокрема третіх осіб) є те, що сторони - це особи, між якими виник спір про право, який є предметом розгляду та вирішення судом, та на сторони поширюються усі наслідки судового рішення. Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №175/1941/16-ц (провадження №61-19798св18) вказано, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування». Враховуючи, що Надвірнянська міська рада Івано-Франківської області в порядку статті 1277 ЦК України не зверталася до нотаріальної контори із заявою щодо прийняття спадщини, що є предметом позову, а також беручи до уваги положення статті 392 ЦК України, за якою власник майна може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі витрати ним документу, який посвідчує його право власності, то прийняте судове рішення не містить у собі доказів та посилань про те, що саме діями Надвірнянської міської ради були порушені права позивачів, які підлягали відновленню в спосіб визначений позовом. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_9 прийняли спадщину, що відкрилася після смерті їхнього батька ОСОБА_6 , а тому вони є належними відповідачами у цій справі. Згідно висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 22 січня 2020 року в справі №344/13973/17 пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі №303/2845/15-ц та від 02 жовтня 2019 року у справі №461/6793/15-ц. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції залишив поза увагою вказані обставини та вимоги закону, не визначився в повній мірі з характером спірних правовідносин та складом їх учасників. Суд апеляційної інстанції позбавлений можливості на стадії перегляду справи в апеляційному порядку вирішувати питання щодо залучення співвідповідачів. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку з неналежністю суб`єктного складу сторін. Наведене не позбавляє права ОСОБА_2 та ОСОБА_4 повторно звернутися в суд з аналогічним позовом до належних відповідачів. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити. Рішення Надвірнянського районного суду від 05 липня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення. В задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_4 до Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області про встановлення факту належності правовстановлюючого документу та визнання права власності на спадкове майно відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуюча М.Д. Горейко Судді: Л.В. Василишин І.О. Максюта Повний текст постанови складено 18 серпня 2021 року