LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд455/1218/20

від 17.08.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, арішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 16 червня 2021 року у справі № 455/1218/20 без змін.

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 455/1218/20 пров. № А/857/13827/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Улицького В.З., Шавеля Р.М., за участю секретаря Пославського Д.Б., представника апелянта Бобер А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 16 червня 2021 року (ухвалене головуючим суддею Пошивак Ю.П. о 18 год. 51 хв. у м. Старий Самбір) у справі № 455/1218/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції, Інспектора відділу безпеки дорожнього руху Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції Липницького Євгена Петровича про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідачів про скасування постанови серії ДПО18 № 661166 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, якою притягнуто його до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 132-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510, 00 грн. В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що вказана вище постанова є незаконною, упередженою, складеною з грубим порушенням вимог актів законодавства України, що регулює дорожній рух, встановлює поведінку та правила учасників дорожнього руху, а також підстави, умови та прядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності. Рішенням Старосамбірського районного суду Львівської області від 16 червня 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується те, що транспортний засіб, яким керував позивач, належить до категорії великогабаритних, оскільки його максимальна маса/осьова маса перевищила параметри, зазначені у пункті 22.5 ПДР. Так, із вказаних документів вбачається, що позивач перевозив вантаж з фактичною масою 51700,00 кілограм, який перевищував навантаження на одиночну вісь, а саме: 12250,00 кг, при допустимих параметрах 11000,00 кг. Вказані заміри Укртрансбезпеки були зазначені в оскаржуваній постанові серії ДПО18 № 661166 від 15.09.2020 року по справі про адміністративне правопорушення, як підстава для притягнення позивача до адміністративної відповідальності на порушення вимог п.п. 22.5 ПДР. У зв`язку з чим вказані вище документи Укртрансбезпеки, які були долучені відповідачем до відзиву, є підтвердженням інформації, зазначеної в оскаржуваній постанові. Доказів, які можуть спростувати вказані факти матеріали справи не містять. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов. Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що дія ч. 1 ст. 132 КУпАП не поширюється на правопорушення, пов`язані з перевищенням вагових параметрів та в у оспорюваній ним постанові відсутні будь-які покликання на технічні засоби як докази вчинення правопорушення. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та надав пояснення, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов. Відповідач в судове засідання на виклик суду не з`явився, явку уповноваженої особи не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений, що не перешкоджає розгляду справи за його відсутності. Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО18 № 661166 від 15.09.2020, винесеної інспектором відділу безпеки дорожнього Управління патрульної поліції у Волинській області старшим лейтенантом поліції Липницьким Є.П. відомо, що ОСОБА_1 15.09.2020 о 19 годині 18 хвилин на автодорозі М-199, 133 км керував транспортного засобу «МАN ТGХ» в складі тягача марки 18.440 (номерний знак НОМЕР_1 ) з причепом марки «ВODЕХ КІS 3WS» (номерний знак НОМЕР_2 ) та перевозив великогабаритний вантаж (щебінь) фактична маса якого становила 51700, 00 кг, замість дозволених 40000, 00 кг, чим порушив п.п. 22.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП. Позивач вважаючи прийняту постанову протиправною звернувся до суду з відповідними позовними вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється КУпАП, статтею 7 якого визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності. Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України. Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Згідно зі ст. 31 Закону України «Про дорожній рух» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (із змінами та доповненнями). Відповідно до пункту 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. У відповідності зі ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Як згадувалось вище, з оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення вбачається, що позивач 15.09.2020 о 19 годині 18 хвилин на автодорозі М-199, 133 км керував транспортного засобу «МАN ТGХ» в складі тягача марки 18.440 (номерний знак НОМЕР_1 ) з причепом марки «ВODЕХ КІS 3WS» (номерний знак НОМЕР_2 ) та перевозив великогабаритний вантаж (щебінь) фактична маса якого становила 51700, 00 кг, замість дозволених 40000, 00 кг, чим порушив п.п. 22.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП. У ч. 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» зазначено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України. Пунктом 3 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879 (далі - Порядок), передбачено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції. Габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів (п. 6 Порядку). Згідно ч. 4 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків. Аналіз наведеної норми свідчить про те, що великогабаритний транспортний засіб має право здійснювати проїзд автомобільними дорогами або за умови отримання відповідного дозволу на рух, або документа про внесення плати за проїзд. Відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним, якщо його габарити перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у п.22.5 ПДР. Відповідно до п. 22.5 ПДР України за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь -11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м; осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м; рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється; забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення. Частиною 1 ст. 132-1 КУпАП визначена адміністративна відповідальність за порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами, яка тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, громадян - суб`єктів господарської діяльності - у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. В даному випадку, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідачем в межах повноважень та з дотриманням процесуальної процедури було проведено документальний габаритно-ваговий контроль. Під час вказаного контролю відповідачем встановлено, що транспортний засіб, яким керував позивач, відноситься до великовагових транспортних засобів, оскільки вагові параметри останнього перевищували нормативні, які встановлені п.22.5 ПДР. Так, зокрема відповідачем до відзиву на позовну заяву було додано копії наступних документів, а саме: чек зважування №18002 від 15.09.2020 пересувного пункту габаритно-вагового контролю філії Луцького дорожньо-експлуатаційної дільниці Дочірнього підприємства «Волинський облавтодор», про який також вказано в оскаржуваній постанові (а.с. 38); свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки типу СНЕКLОDЕ FRЕЕWЕІGН, заводський номер № 008215 , чинне до 01.07.2021 (а.с. 39); акт №036624 від 15.09.2020 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів складеного головним спеціалістом Управління Укртрансбезпеки у Волинській області, який також містить підпис ОСОБА_1 (а.с. 40). розрахунок №4 від 15.09.2020 плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування згідно акту від 15.09.2020 №036624, складений головним спеціалістом відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті управління Укртрансбезпеки у Волинській області Чапала А.О., який був отриманий водієм ОСОБА_1 15.09.2020 (а.с.41). Судом встановлено та підтверджено матеріалами адміністративної справи, що відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №34-00/1382 від 01.07.2020 року вбачається, що Вага пересувна автомобільна, Прилад для статичного зважування типу «CHEKLODE FREEWEIGH», зав. № НОМЕР_3 , виробник «CENTRAL WEIGHING», Англія, яким здійснювалося зважування транспортного засобу позивача, засіб вимірювальної техніки відповідає вимогам ГОСТ 29329-92 та вимогам нормативно-технічної документації. Характеристики кожної платформи: НмГЗ - 500 кг., НГЗ - 15000 кг., d=e=50 кг., клас звичайний. Відповідне Свідоцтво про повірку є чинним до 01.07.2021. Відтак судом першої інстанції встановлено та з таким погоджується апеляційний суд, що матеріалами справи підтверджується те, що транспортний засіб, яким керував позивач, належить до категорії великогабаритних, оскільки його максимальна маса/осьова маса перевищила параметри, зазначені у пункті 22.5 ПДР. Так, із вказаних документів вбачається, що позивач перевозив вантаж з фактичною масою 51700,00 кілограм, який перевищував навантаження на одиночну вісь, а саме: 12250,00 кг, при допустимих параметрах 11000,00 кг. Вказані заміри Укртрансбезпеки були зазначені в оскаржуваній постанові серії ДПО18 №661166 від 15.09.2020 року по справі про адміністративне правопорушення, як підстава для притягнення позивача до адміністративної відповідальності на порушення вимог п.п. 22.5 ПДР. У зв`язку з чим вказані вище документи Укртрансбезпеки, які були долучені відповідачем до відзиву, є підтвердженням інформації, зазначеної в оскаржуваній постанові. Враховуючи те, що позивачем допущено порушення п. 22.5 ПДР України, тобто позивачем здійснювався рух без відповідного дозволу або документ про внесення плати за проїзд, його правомірно було притягнуто до відповідальності за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП, а за саме порушення правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами. Разом з цим Суд першої інстанції правльно не взяв до уваги покликання представника позивача на те, що квитанція від 15.09.2020 надрукована іноземною мовою, а зазначені у ній знаки і символи є незрозумілі. З долучених до справи документів вбачається, що ваги пересувні автомобільні типу «CHEKLODE FREEWEIGH», зав. № НОМЕР_3 , виробник «CENTRAL WEIGHING», Англія офіційно поставлялася в Україну, у звязку із чим були внесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки (У2570-70). Програмний комплекс ваги за результатами зважування дійсно роздруковує квитанцію англійською мовою. Проте суд враховує, що за наслідками проведеного контролю кваліфікований персонал Укртрансбезпеки склав акт державною мовою, копія якого вручена водію транспортного засобу та дублює відомості з квитанції. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, арішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 16 червня 2021 року у справі № 455/1218/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді В. З. Улицький Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 18 серпня 2021 року

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»