Постанова Західний апеляційний господарський суд № 914/4160/14(914/2456/20)

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" серпня 2021 р. Справа №914/4160/14(914/2456/20) Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Желік М.Б. суддів Мирутенко О.Л. Галушко Н.А. за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П. розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" №187 від 08.04.2021 (вх.№01-05/1280/21 від 2.04.2021) на рішення Господарського суду Львівської області від 27.01.2021 (повний текст рішення складено 09.02.2021, суддя В.М. Артимович), у справі №914/4160/14(914/2456/20) за позовом: Публічного акціонерного товариства "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат", м. Жидачів, Львівська область до відповідача: ОСОБА_1 , м. Львів про відшкодування збитків, заподіяних посадовою особою, повноваження якої припинені, в сумі 691784,80 грн. у межах справи про банкрутство № 914/4160/14 за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тетра-Агро", м. Червоноград Львівської області про: банкрутство Публічного акціонерного товариства "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" (вул. Фабрична, 4, м. Жидачів, Львівська область, 81701, ідентифікаційний код 00278801) за участю представників: не з`явились ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.01.2021 у справі №914/4160/14(914/2456/20) у задоволенні позову про відшкодування збитків, заподіяних посадовою особою, повноваження якої припинені, в сумі 691784,80 грн. відмовлено, стягнуто з позивача на користь відповідача 20000,00 грн. витрат на професійно-правничу допомогу. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням скаржник звернувся до Західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 27.01.2021 у справі №914/4160/14(914/2456/20) скасувати та прийняти нове, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" 691784,80 грн. заподіяної шкоди, відшкодування судових витрат покласти на ОСОБА_1 Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 12.04.2021 справу передано колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії - Мирутенко О.Л., Галушко Н.А. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 Публічному акціонерному товариству «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 27.01.2021 у справі №914/4160/14(914/2456/20), відкрито апеляційне провадження, зупинено дію оскарженого рішення, встановлено учасникам справи строк для надання обґрунтованого відзиву на апеляційну скаргу до 21.05.2021, розгляд справи призначено на 26.05.2021. На електронну адресу суду від представника відповідача надійшли відзив на апеляційну скаргу (вх.№01-04/4428/21 від 20.05.2021) та заява про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу (вх. №01-04/3888/21 від 26.05.2021). 26.05.2021 розгляд справи не відбувся у зв`язку з перебуванням у відпустці члена колегії судді Мирутенка О.Л. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 призначено розгляд справи на 16.06.2021. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.06.2021 розгляд справи відкладено на 04.08.2021. В судове засідання 04.08.2021 представники сторін не з`явились. Враховуючи те, що явка сторін в судове засідання не визнавалась обов`язковою, відповідач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк, клопотань про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності сторін за наявними матеріалами. Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню частково, а відтак оскаржуване рішення слід змінити шляхом виключення з мотивувальної частини абзацу першого розділу 2.2. «Норми права, застосовані судом. Оцінка суду.», в решті залишивши без змін, з огляду на наступне. В провадженні Господарського суду Львівської області перебуває справа №914/4160/14 за заявою ТзОВ «Тетра-Агро» про банкрутство ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» на стадії процедури санації. Публічне акціонерне товариство «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, заподіяних посадовою особою, повноваження якої припинені, в сумі 691784,80 грн. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.09.2020 справу №914/4160/14(914/2456/20) за позовом Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, заподіяних посадовою особою, повноваження якої припинені, в сумі 691784,80 грн прийнято до провадження в межах справи №914/4160/14 про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді голови правління ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» з 07.07.2010 по 28.12.2016, наніс збитки підприємству на суму: 691784,80 гривень, здійснивши продаж будівлі їдальні за адресою: АДРЕСА_1, Приватному підприємцю Акер Ярославу Володимировичу та Приватному підприємцю Русин Ігорю Богдановичу за ціною, нижчою від вартості об`єкту продажу. Так, 13.08.2020 приватним нотаріусом Посацькою А.О. на запит ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» надано належно завірену копію договору купівлі-продажу від 04.07.2013 та довідку від 03.07.2013 №23/2020, з яких стало відомо, що ціна об`єкту продажу становила 830000,00 грн., проте з матеріалів справи щодо виготовлення технічної інвентаризації будівлі їдальні у відповідності до договору № ЮР/1144-4 від 22.05.2013 з КП «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», стало відомо, що вартість об`єкту продажу становить 1268154,00 грн. без ПДВ (вартість з ПДВ становить 1 521 784, 80 грн.). Позивач стверджує, що станом на день подання позовної заяви до суду договір є повністю виконаний, належна сума по договору сплачена на рахунки ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат», про що свідчить акт звірки від 15.07.2020. Протиправність поведінки відповідача позивач обґрунтовує тим, що купівля-продаж відбулася на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення з передоплатою від 04.07.2013, в якому було визначено ціну продажу об`єкту в розмірі 830 000 гривень (нижчою від вартості об`єкта), що спричинило збитки підприємству на суму 691784,80 гривень. Дії керівника ( ОСОБА_1 ), спрямовані на продаж майна підприємства, наділені ознаками протиправності, оскільки, вартість продажу майна була безпідставно занижена, всупереч висновкам спеціалізованої організації. Що стосується причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, позивач вказує, що протиправна поведінка, а саме продаж об`єкта нерухомості за заниженою вартістю утворила шкоду для підприємства у вигляді різниці між вартістю продажу та оцінкою об`єкта спеціалізованою організацією. Позивач у позовній заяві також зазначає, що судова практика з розгляду справ про заподіяння шкоди підприємству її працівниками даний випадок кваліфікує як незаконний продаж товарів за зниженою ціною та відносить до прямої та дійсної шкоди, нанесеної підприємству (постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних та цивільних справ. № 12 від 11.12.2015). Тому позивач вважає, що вартість об`єкту по даному договору є заниженою та підлягає відшкодуванню за рахунок винної сторони. Відповідач, заперечуючи позовні вимоги, зазначав, що позивач не навів обґрунтування наявності ще одного елемента складу правопорушення - вини, та наголошував, що за відсутності хоча б одного з елементів складу правопорушення не буде. Відповідач зазначав, що за пунктом 3 попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 07.06.2013, при укладенні договору на підтвердження намірів сторін покупці перераховують на поточний рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 300000,00 грн., висновок про вартість майна було зроблено лише 25.06.2013, коли кошти на виконання основного договору вже були перераховані. Відповідач стверджував, що проведення оцінки майна для ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» відповідно до ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» було необов`язковим, оцінка майна, проведена КП «Стрийське БТІ» для підприємства не є обов`язковою для застосування, носить інформаційний характер, зроблена після укладення договору купівлі-продажу їдальні. Сторони у цьому договорі домовилися про ціну об`єкта, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Відповідач зазначав, що продаж об`єкта нерухомості здійснено за значно вищою ціною від балансової вартості, а з матеріалів справи невідомо, чи надходили інші пропозиції щодо купівлі об`єкта нерухомості за вищою ціною. Також вказує, що не доведено, що відповідач мав особисту зацікавленість в укладенні договору. Відповідач вважає, що, уклавши згаданий договір, не діяв протиправно та не наніс шкоди ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат». Стверджує, що його поведінка відповідає законодавству, шкоди не заподіяно, відтак відсутні ще два елементи складу правопорушення: причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача та вина заподіювана. Тому складу правопорушення нема. Ухвалюючи оскаржене рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтовані, не підтверджені належними та допустимими доказами, тому не підлягають до задоволення. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що оскаржене рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи та наданим документам, не враховано судову практику, на яку посилається позивач у позовній заяві. Так, скаржник вказує, що суд в оскарженому рішенні безпідставно застосовував ст.627 ЦК України, де зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, та зазначив, що висновок КП «Стрийське БТІ» від 25.06.2013 про вартість майна зроблено після укладення договору між ВАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» та Акер Ярославом Володимировичем і Русин Ігорем Богдановичем , де сторонами було обумовлено ціну основного договору. Вказаний висновок зроблено без врахування норм закону щодо обов`язку при продажі об`єктів нерухомого майна підприємства проводити оцінку такого майнового комплексу та продажу його не нижче оцінки, визначеної суб`єктом, який вправі її здійснювати. Зокрема, апелянт посилається на норму ст.172.3. Податкового кодексу України. Також апелянт вважає невірним висновок суду про те, що позивачем не доведено обов`язку проводити оцінку майна з метою його продажу за встановленою ринковою вартістю. Скаржник вважає, що місцевий господарський суд не провів дослідження вчинення посадовою особою дій на відповідність до норм Законів України «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства», яким керувався при ухваленні оскарженого рішення. На переконання скаржника, дослідження процедури продажу нежитлових приміщень ВАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» мало стати окремим розділом в рішенні господарського суду, адже процедура продажу майна акціонерного товариства повинна супроводжуватися рішеннями правління товариства, погодженням наглядової ради товариства, однак, господарський суд не дослідив процедуру продажу та зробив невірні висновки. Апелянт звертає увагу, що в розділі 2.2. рішення зазначено, що суд, проаналізувавши матеріали та з`ясувавши матеріали справи, повно, всебічно, оцінивши докази, дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, проте, в резолютивній частині рішення відмовив у задоволенні позовних вимог повністю. Тобто, можна стверджувати про те, що

мотивувальна частина рішення не відповідає резолютивній частині. Також скаржник вказує, що суд не проаналізував судову практику, на яку посилався позивач та відповідно до якої даний випадок кваліфікується як незаконний продаж товарів за зниженою ціною та відноситься до прямої та дійсної шкоди, нанесеної підприємству (Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних і цивільних справ №12 від 11.12.2015). Також апелянт стверджує, що стягуючи судові витрати відповідача на професійну правничу допомогу з позивача, суд не надав жодної оцінки аргументам позивача про невідповідність документів, які підтверджують надання послуг з професійної правничої допомоги. У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване; покликається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.11.2019 у справі №910/20261/16, щодо загальних підстав відповідальності за завдану майнову шкоду, що визначені у с.1166 ЦК України, відповідно до якої за відсутності хоча б одного з елементів складу правопорушення цивільно-правова відповідальність не настає; зазначає, що позивачем не доведено ні протиправної поведінки відповідача, ні причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, ні вини відповідача, тобто, відсутній склад цивільного правопорушення. Відповідач вважає некоректним посилання апелянта на Постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних і цивільних справ №12 від 11.12.2015, оскільки у цій постанові йде мова про матеріальну відповідальність за трудовим правом, натомість посадові особи акціонерного товариства є суб`єктами іншого виду матеріально-правової відповідальності - цивільно-правової (стягнення збитків). Також у відзиві зауважено, п.172.3 ст.172 ПК України не покладає обов`язку продати об`єкт нерухомого майна за вартістю, не нижчою встановленої у висновку оцінювача, адже ця норма стосується порядку визначення величини доходу від продажу об`єкта нерухомості з метою подальшої сплати податку, окрім того, Податковий кодекс України не є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини у сфері управління оціночної діяльності. З покликанням на Статут ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» відповідач стверджує, що не перевищував і не зловживав службовими повноваженнями, своїми діями не порушив порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства, вважає вірними висновки суду про те, що позивач не довів, що на момент укладення договору купівлі-продажу була реальна можливість продажу вказаних нежитлових приміщень за вищою ціною. Відповідач зазначає, що в оскарженому рішенні суд надав оцінку запереченням позивача щодо стягнення судових витрат на користь відповідача. Окрім того, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить закрити апеляційне провадження у зв`язку з тим, що керуючий санацією не мав права підписувати апеляційну скаргу, відмовити у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, судові витрати на професійну правничу допомогу покласти на позивача. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 (відповідач) з червня 2002 року перебував у трудових відносинах із Публічним акціонерним товариством «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (позивачем). ОСОБА_1 працював на посаді голови правління Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» з 07.07.2010 до 28.12.2016. Відповідно до наказу № 94к від 28 грудня 2016 року відповідач звільнений згідно п.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України - за угодою сторін. 07.06.2013 між Відкритим акціонерним товариством «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» в особі голови правління ОСОБА_1 (продавець) та Акер Ярославом Володимировичем та Русин Ігорем Богдановичем (покупці) укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу нежилого приміщення з передоплатою. За умовами вказаного попереднього договору сторони домовилися, що за цим договором у строк до першого липня дві тисячі тринадцятого року продавець зобов`язується передати у власність покупців за договором купівлі-продажу (далі - основний договір), а покупці зобов`язуються прийняти і оплатити нежиле приміщення - будівлю їдальні (з підвалом) загальною площею 832,5 (вісімсот тридцять дві цілих і п`ять десятих) кв.м. та складські приміщення загальною площею 182,0 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку та на умовах, передбачених цим та основним договором. У п. 2 вказаного попереднього договору сторони домовилися про умови основного договору, зокрема, про те, що: договір купівлі-продажу нежилого приміщення (основний договір) має бути нотаріально посвідчений не пізніше першого липня дві тисячі тринадцятого року; ціна продажу - 830000,00 грн., у тому числі ПДВ, на день посвідчення основного договору; порядок проведення розрахунків за основним договором - безготівковий. Пунктами 3, 5 попереднього договору визначено, що при укладенні основного договору на підтвердження намірів сторін покупці перераховують на поточний рахунок продавця передоплату у вигляді авансу в розмірі 300000,00 грн.; у випадку відмови (ухилення) покупця без поважної причини від купівлі нежилого приміщення у строк, визначений цим договором, сума авансу залишається у продавця і покупцям не повертається. Наявність поважної причини, за наявності якої покупець буде позбавлений можливості купити нежиле приміщення, має бути доведена ним у встановленому порядку. У п. 7 попереднього договору сторони домовилися, що на день укладення основного договору нежиле приміщення не повинно бути заставленим, не перебувати у податковій заставі, у спорі та під забороною (арештом), щодо предмету договору має бути відсутня будь-яка заборгованість з оплати комунальних та інших послуг, в тому числі послуг зв`язку, адреса розташування об`єкта нерухомості не повинна бути юридичною адресою жодної з юридичних осіб. 22.05.2013 між Відкритим акціонерним товариством «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» в особі голови правління ОСОБА_1 (замовник) та Комунальним підприємством Львівської обласної ради «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» (виконавець) укладено договір № ЮР/1144-4 (204-62-1,5) на виконання робіт по технічній інвентаризації об`єктів нерухомого майна, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе обовязки виконати з дотриманням вимог чинного законодавства роботи по проведенню технічної інвентаризації на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , в термін визначений цим договором. Відповідно до висновку Комунального підприємства Львівської обласної ради «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» від 25.06.2013 про вартість майна, ринкова вартість об`єкту оцінювання (приміщення їдальні «А-2» площею 832,5 кв.м., складу «Б-1» площею 192,7 кв.м., ворота № 1, огорожа № 2) станом на 31.05.2013 становила 1268154,00 грн. 04.07.2013 між Відкритим акціонерним товариством «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» в особі голови правління ОСОБА_1 (продавець) та Акер Ярославом Володимировичем та Русин Ігорем Богдановичем (покупці) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень (далі договір), відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупців по одній другій частині кожному, а покупці зобов`язуються прийняти майно (нежитлові будівлі та споруди - будівля їдальні, позначена на плані літ. «А-2», загальною площею 832,5 кв. м. та склад, літ. «Б-1», загальною площею 192,7 кв. м.; ворота - № 1, огорожа - № 2, які розташовані по АДРЕСА_1 ) і сплатити за нього обговорену грошову суму. Відповідно до п. 4 договору продаж майна за домовленістю сторін вчиняється за 830000,00 грн., у тому числі ПДВ, із врахуванням суми, що становить 300 000,00 грн., які отримані продавцем від покупців на підставі попереднього договору, посвідченого Посацькою А.О., приватним нотаріусом Жидачівського районного нотаріального округу 07.06.2013 року за реєстровим №351 та є попередньою оплатою згідно із ст. 693 ЦК України. Сторони стверджують факт повного розрахунку за цим договором. У п.5 договору визначено, що балансова вартість майна, згідно із довідкою №23/2020, виданою 03.07.2013 ВАТ «Жидачівський целлюлозно-паперовий комбінат», становить 49791,31 грн. Продавець стверджує, що вказані вище нежитлові будівлі та споруди, які є предметом цього договору, на момент його укладання нікому не продані, не подаровані, не відчужені іншим засобом, під забороною (арештом) та заставою (в тому числі, податковою) не перебувають, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не передані, щодо них не ведуться судові спори, відносно них не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, а також треті особи не мають на них права, за винятком тих, що зазначені у цьому договорі (в тому числі за договорами оренди, найму, в тому числі речових прав на чуже майно); реконструкції нежитлових приміщень та самочинних переобладнань, перепланувань не здійснювалося. Заборгованості по комунальних та інших платежах не має (п. 6 договору). Продавець також стверджує, що договір, який ним укладається, не є правочином, що вчиняється під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах (п. 7 договору). У п. 10 договору вказано, що технічна інвентаризація нежитлових будівель та споруд, перед укладенням цього договору, проводилася; передача нежитлових будівель та споруд продавцем здійснена до підписання цього договору шляхом передачі покупцям технічного паспорту на приміщення, складеного 28.05.2013 року Стрийським міжрайонним бюро технічної інвентаризації. Підписами на договорі сторони підтверджують факт прийому-передачі нежитлових приміщень. ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» звернувся до приватного нотаріуса Жидачівського районного нотаріального округу Львівської області Посацької Аліни Олегівни з листом про надання інформації по договору купівлі-продажу від 04.07.2013 по об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 , а саме щодо надання копії договору купівлі-продажу та копії оцінки об`єкту договору купівлі-продажу. Як стверджує позивач 13.08.2020 приватним нотаріусом Посацькою А.О. надано належно завірену копію договору купівлі-продажу від 04.07.2013 та довідку від 03.07.2013 №23/2020. Також позивач стверджує, що ознайомився з матеріалами справи щодо виготовлення технічної інвентаризації будівлі їдальні у відповідності до договору № ЮР/1144-4 від 22.05.2013 року з КП Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації. Позивач, ознайомившись з наданою йому інформацією, вважає, що при здійсненні управління ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» ОСОБА_1 наніс збитки підприємству на суму 691784,80 гривень, оскільки вчиняючи договір купівлі-продажу від 04.07.2013, занизив вартість об`єкту продажу. Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Згідно ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Частиною 1 ст.22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до ч.2 ст.22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відповідно до ч.2 ст.89 Господарського кодексу України посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи. Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про акціонерні товариства» посадові особи органів акціонерного товариства - фізичні особи - голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор акціонерного товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, якщо утворення такого органу передбачено статутом товариства. Позивачем не подано, а матеріали справи №914/4160/14(914/2456/20) не містять статуту ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат», зокрема, в редакції чинній в період перебування відповідача на посаді голови правління товариства, з якого можна було б визначити обсяг повноважень та обов`язків відповідача. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.63 Закону України «Про акціонерні товариства» посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства, посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. Положеннями статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. За змістом статті 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №910/20261/16. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що заявником не доведено наявності складу цивільного правопорушення, що є обов`язковою підставою для настання цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення збитків (шкоди). Слід зазначити, що згідно з вимогами статті 92 ЦК України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. Протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише у невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному чи недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень. Водночас, відповідно до вимог статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України на позивача покладений обов`язок доведення обставин щодо наявності правових підстав для застосування до відповідача заходів цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування заподіяної шкоди, зокрема, щодо наявності неправомірної поведінки з боку відповідача. Однак, позивач не довів шляхом надання відповідних доказів обставин неналежного чи недобросовісного виконання відповідачем своїх обов`язків при вчиненні дій від імені товариства, не навів правового обґрунтування наявності обов`язку у відповідача як голови правління товариства здійснити продаж майна за ціною, не нижчою від визначеної спеціалізованою організацією вартості об`єкта. Апелянт стверджує, що суд не проаналізував норм законодавства та не дослідив дій відповідача щодо продажу нерухомого майна на предмет відповідності законодавству. Колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на те, що у позовній заяві єдиним доводом на обґрунтування протиправності поведінки відповідача є обставина заниження вартості об`єкту продажу. Відповідно до ст.13 ГПК України, яка закріплює принцип змагальності сторін, саме на позивача покладено обов`язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, за змістом ст.14 ГПК України, яка закріплює принцип диспозитивності господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками. Відтак, безпідставними є доводи апелянта про те, що дослідження процедури продажу нежитлових будівель позивача мало стати окремим розділом у рішенні господарського суду, оскільки позовна заява не містила жодних доводів щодо порушення відповідачем норм законодавства. Щодо посилання апелянта на п.п.172.3 ст.172 Податкового кодексу України, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п.п.172.3 ст.172 Податкового кодексу України, в редакції, чинній на момент укладення договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04.07.2013, дохід від продажу об`єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об`єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону. Разом з цим відповідно до п.1.1. цього кодексу, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. З аналізу сфери дії норм Податкового кодексу України випливає, що обов`язок визначення доходу від продажу об`єкта нерухомості виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об`єкта, передбачений у п.п.172.3 ст.172 ПК України, стосується визначення розміру доходу з метою оподаткування. Натомість, не існує законодавчої вимоги щодо відчуження нерухомого майна підприємства за ціною не нижчою від оціночної вартості цього майна, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку. У постанові Верховного Суду від 03.02.2021 у справі №621/2173/16, предметом розгляду якої було визнання недійсним договору купівлі-продажу, наведено правовий висновок про те, що саме по собі відчуження нерухомості за ціною, нижчою від ринкової, не свідчить про перевищення повіреним своїх повноважень. Відтак, суд першої інстанції вірно застосував до спірних правовідносин норму статті 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Слід також взяти до уваги, що висновок Комунального підприємства Львівської обласної ради «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» про вартість майна від 25.06.2013 було зроблено після укладення 07.06.2013 між Відкритим акціонерним товариством «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» в особі голови правління ОСОБА_1 (продавець) та Акер Ярославом Володимировичем і Русин Ігорем Богдановичем (покупці) попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу нежилого приміщення з передоплатою, в п. 2 якого сторонами вже було обумовлено ціну основного договору. Як вбачається із п. 5 договору купівлі-продажу від 04.07.2013 балансова вартість майна, яке є предметом договору, становила 49791,31 грн., тобто майно було відчужене за ціною, що значно перевищувала балансову вартість об`єкта нерухомості (830 000,00 грн.). Суд першої інстанції також вірно зауважив, що позивачем не обґрунтовано та не доведено, що на момент укладення договору купівлі-продажу 04.07.2013 була реальна можливість продажу вказаних нежитлових будівель та споруд за вищою ціною. Отже, позивачем не наведено жодного нормативно-правового обґрунтування щодо обов`язку відповідача, як посадової особи, при укладанні договорів купівлі-продажу проводити оцінку майна з метою продажу такого майна за встановленою ринковою вартістю, тобто не доведено ні протиправної поведінки відповідача, ні факту наявності збитків (шкоди), ні причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, ні вини відповідача. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника, про необхідність застосування до спірних правовідносин постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних і цивільних справ №12 від 11.12.2015 «Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю», у зв`язку з тим, що вказана постанова стосується застосування трудового законодавства при вирішенні трудових спорів. З огляду на наведене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає вірним висновок місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів апеляційної інстанції також відхиляє за безпідставністю доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не надав в оскарженому рішенні оцінки зауваженням позивача щодо невідповідності документів, поданих відповідачем на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу. Як вбачається з мотивувальної частини рішення, місцевий господарський суд відхилив аргументи позивача про невідповідність документів які надані як підстава підтвердження наданих послуг, встановивши, що до заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача додано копію договору про надання професійної правничої допомоги від 12.10.2020 №12/10/20 та копію акту від 23.10.2020 №1 прийому-передачі наданих послуг до договору про надання професійної правничої допомоги № 12/10/20 від 12.10.2019, водночас, у змісті вказаного акту вказано про надання послуг, передбачених власне договором про надання професійної правничої допомоги №12/10/20 від 12.10.2020 щодо представництва інтересів відповідача у господарській справі № 914/4160/14 (914/2456/20). Обґрунтування неспівмірності судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу у справі, заявлених до стягнення з позивача на користь ОСОБА_1, позивач в суді першої інстанції не надав, апеляційна скарга доводів щодо неспівмірності стягнутих судових витрат не містить. Окрім того, колегія суддів звертає увагу відповідача на те, що у відповідності до вимог п.4 ч.1 ст.170 ГПК України, яка визначає загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення, будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника. Відповідно до п.3, п.4, ч.2 ст.263 ГПК України відзив на апеляційну скаргу має містити обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, у разі необхідності - клопотання особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу. За змістом наведених процесуальних норм слід зробити висновок, що Господарським процесуальним кодексом України не передбачено можливості альтернативного викладення взаємовиключних клопотань в прохальній частині однієї заяви учасника справи, як заявлено відповідачем у відзиві - залишити оскаржене рішення без змін, закрити апеляційне провадження та відмовити у позові у зв`язку зі спливом позовної давності. Колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача про необхідність закриття провадження у справі на підставі ст.264 ГПК України, оскільки керуючий санацією скаржника Рудницький О.С. не мав права підписувати апеляційної скарги. Так, у ст.54 ГПК України, на яку покликається відповідач, визначено особливості участі у судовому процесі осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах юридичної особи у спорах про відшкодування збитків, заподіяних її посадовою особою. До таких осіб віднесено власника (учасника, акціонера) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків. При цьому, особливості провадження, які врегульовано у ст.54 ГПК України передбачають перебування відповідача на відповідній посаді. Проте, у цьому випадку позов подано боржником в межах справи про банкрутство до відповідача - посадової особи товариства, яка вже не перебуває в трудових відносинах з позивачем та не має можливості представляти інтереси юридичної особи-позивача. Відповідно до ч.4 ст.28 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», положення якого підлягають застосуванню у справі про банкрутство ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат», з моменту винесення ухвали про введення процедури санації керівник боржника звільняється з посади у порядку, визначеному законодавством; управління боржником переходить до керуючого санацією; зупиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи щодо управління та розпорядження майном боржника, повноваження органів управління передаються керуючому санацією, за винятком повноважень, передбачених планом санації. Відповідно до частини п`ятої цієї статті Закону керуючий санацією має право звертатись до господарського суду у передбачених Господарським процесуальним кодексом випадках. Таким чином, керуючий санацією Рудницький О.С. мав повноваження на підписання апеляційної скарги. Щодо спливу позовної давності, слід зазначити, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, що виключає можливість застосування наслідків спливу позовної давності. Так, виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Зазначені загальні правові висновки щодо порядку застосування позовної давності є усталеними у судовій практиці Верховного Суду. Позовні вимоги обґрунтовано заниженням посадовою особою вартості нерухомого майна товариства при укладенні договору купівлі-продажу, при цьому позивач стверджує, що дізнався про ці обставини 13.08.2020. Оскільки, позивач не надав жодних доказів на підтвердження того факту, що він не був обізнаний з укладенням основного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04.07.2013, позовна давність обчислюється з 04.07.2013 до 04.07.2016. Позов заявлено у вересні 2020 року, тому позовна давність на момент пред`явлення позову сплинула, проте, відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, оскільки місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав необґрунтованості. Водночас, колегія суддів перевіривши доводи апелянта щодо невідповідності мотивувальної частини оскарженого рішення її резолютивній частині, встановила, що в абзаці першому розділу 2.2. «Норми права, застосовані судом. Оцінка суду.» оскарженого рішення, суд першої інстанції помилково зазначив: «Суд, проаналізувавши матеріали та з`ясувавши обставини справи, повно, всебічно і об`єктивно оцінивши докази, дійшов висновку, що позовні вимоги слід задоволити частково з огляду на наступне.». Окрім вказаного абзацу, обґрунтування, наведене далі по тексту розділу 2.2. «Норми права, застосовані судом. Оцінка суду.» відповідає резолютивній частині рішення суду, яким у позові відмовлено. Відтак, зважаючи на доводи апелянта, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити мотивувальну частину оскарженого рішення, шляхом виключення абзацу першого з розділу 2.2. «Норми права, застосовані судом. Оцінка суду.», в решті оскаржене рішення слід залишити без змін. Відповідно до п.3 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи. В порядку положень ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, слід покласти на скаржника. Також відповідач разом із відзивом на апеляційну скаргу подав заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу (на оплату послуг адвоката) в розмірі 12 000,00 грн. Відповідно до ч.1, ч.3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Як вбачається з матеріалів справи, інтереси відповідача у справі представляв адвокат Левкович В.В. на підставі договору про надання професійної правничої допомоги №12/10/20, укладеного 12.10.2020 ОСОБА_1 як замовником та Адвокатським бюро Левковича В.В. (ордер серії ВС №1040862, виданий 12.10.2020). Відповідно до п.2.2. договору про надання професійної правничої допомоги №12/10/20 від 12.10.2020, основним видом послуг за цим договором є представництво інтересів клієнта у господарській справі №914/4160/14 (914/2456/20) за позовом ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків посадовою особою, повноваження якої припинені, в сумі 691784,80 грн. Відповідно до п.6.1.1. договору винагорода за надання послуг визначена сторонами згідно зі ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з урахуванням складності справи, зайнятості адвоката, економічної вигоди для клієнта та його господарської діяльності, а саме для справи №914/4160/14 (914/2456/20) - шляхом встановлення фіксованої суми гонорару у розмірі 40 000,00 грн. Розмір гонорару включає в себе надання усіх правничих послуг без обмеження їх кількості та тривалості та розподіляється таким чином: 1) 20000,00 грн. - за надання усіх послуг з представництва клієнта в суді першої інстанції та пов`язаних з такими; 2) 12000,00 грн. - за надання усіх послуг з представництва клієнта в суді апеляційної інстанції та пов`язаних з такими; 3) 8000,00 грн. - за надання усіх послуг з представництва клієнта в суді касаційної інстанції та пов`язаних з такими. Відповідно до п.2.1.2. договору факт надання правничої допомоги (послуг) клієнту підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг. До заяви додано акт №3 від 24.05.2021 прийому-передачі наданих послуг до договору про надання професійної правничої допомоги №12/10/20 від 12.10.2020, підписаний Адвокатським Бюро Володимира Левковича та ОСОБА_1 як замовником (клієнтом), відповідно до якого замовник прийняв послуги, а саме 07.05.2021 - написання та подання заяви про ознайомлення з матеріалами справи, 11.05.2021 - ознайомлення з матеріалами справи, 20.05.2021 - написання та подання відзиву на апеляційну скаргу. Заявлений розмір судових витрат колегія суддів вважає співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, предметом позову та значенням справи для сторони. Апелянт (позивач) заперечень щодо стягнення судових витрат на користь відповідача суду не надав. Відповідно до вимог п.2 ч.4 ст.129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача. Враховуючи наведене, а також те, що за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд погодився з висновками місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків, заподіяних посадовою особою, повноваження якої припинені, в сумі 691784,80 грн., колегія суддів вважає, що заява відповідача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а відтак судові витрати відповідача ОСОБА_1 в розмірі 12000,00 грн. слід покласти на скаржника - ПАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат». Відповідно до ч.5 ст.240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Вимоги апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат" №187 від 08.04.2021 (вх.№01-05/1280/21 від 2.04.2021) - задоволити частково.

2. Змінити мотивувальну частину рішення, виключивши абзац перший розділу 2.2. «Норми права, застосовані судом. Оцінка суду.», у якому зазначено «Суд, проаналізувавши матеріали та з`ясувавши обставини справи, повно, всебічно і об`єктивно оцінивши докази, дійшов висновку, що позовні вимоги слід задоволити частково з огляду на наступне.». В решті рішення Господарського суду Львівської області від 27.01.2021 у справі №914/4160/14(914/2456/20) - залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги - покласти на скаржника.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (81700, Львівська область, м.Жидачів, вул. Фабрична, 4, ідентифікаційний код 00278801) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) витрати на професійну правову допомогу в розмірі 12 000,00 грн. (дванадцять тисяч гривень нуль копійок).

5. Місцевому господарському суду видати відповідний наказ. Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню. Повний текст постанови складено 16.08.2021. Головуючий суддя Желік М.Б. суддя Галушко Н.А. суддя Мирутенко О.Л.