Постанова 4812 № 490/1111/21

17.08.21 22-ц/812/1644/21 Справа №490/1111/21 Провадження № 22-ц/812/1644/21 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 17 серпня 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., із секретерам судового засідання - Горенко Ю.В., за відсутності осіб, які належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 червня 2021 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Саламатіним О.В., дата складання повного тексту не зазначена, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,- В С Т А Н О В И В: У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що спільне життя з відповідачкою не склалося через відсутність взаєморозуміння, різних поглядів на сімейні відносини. Протягом останнього часу ведення спільного господарством між сторонами припинено. Позивач вважає, що подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає, тому просив про розірвання шлюбу. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 червня 2021 року позовні вимоги задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований Центральним відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, 21 лютого 1986 року, актовий запис №71.вирішено питання про розподіл судових витрат. Мотивуючи задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторони припинили шлюбні відносини, позивач та відповідач наполягають на розірванні шлюбу, а тому відмова у розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу, в якій просила оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Мотивуючи доводи апеляційної скарги вказувала, що вона з ОСОБА_2 дійсно припинила шлюбні відносини, у зв`язку з недосягненням згоди щодо спільного сумісного нерухомого майна. Але на даний час вона має намір відновити шлюбні відносини, оскільки бажає, щоб у них була повноцінна сім`я та проживали разом в одному будинку. Фактичні їх діти розірвали шлюб між нею та ОСОБА_2 . Вони примусили чоловіка подати заяву про розірвання шлюбу. Правом на подачу відзиву ОСОБА_2 не скористався. У судове засідання сторони, повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, не з`явилися. До суду 17 серпня 2021 року о 08.08 год від відповідача ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з призначенням на ранок цього дня проведення вакцинація від COVID-19. Доказів того, що дійсно на цю дату призначено проведення щеплення надано не було. Відмовляючи у задоволенні цього клопотання колегія суддів виходить з того, що зазначена ОСОБА_1 причина неявки у судове засідання є неповажною, оскільки не підтверджується належними та допустимими доказами дійсність проведення вакцинації цього дня та неможливість її проведення в інший день. Крім того, наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, без участі сторін, невідкладаючи розгляд справи. Зважаючи на викладене, справу розглянуто за відсутності осіб, які не з`явилися у судове засідання, що не суперечить вимогам ч.2 ст.372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду вказаним положенням закону відповідає в повній мірі. Як вбачається з матеріалів справ та встановлено судом, що 21 лютого 1986 року Центральним відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , про що в книзі реєстрації актів складено відповідний актовий запис №71. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_1 », що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 06 травня 2015 року (а.с.4). 23 березня 2021 року на адресу суду відповідач ОСОБА_1 направила відзив на позовну заяву, в якій просить розірвати шлюб, оскільки фактичні сімейні відносини між нею та позивачем припинилися у травні 2015 року. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони припинили шлюбні відносини, позивач та відповідачка наполягають на розірванні шлюбу, подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, тому суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується в повному обсязі з огляду на наступні обставини. Стаття 51Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Відповідно до ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Частинами 3, 4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно з ч.2 ст.104 та ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 СК України. За змістом ч.3 ст.109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Відповідно до ч.1 ст.110, ст.112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. У пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" №11 від 21.12.2007 року надано роз`яснення, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", у рішенні суду у справі шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС. Колегія суддів відмовляючи у задоволені апеляційної скарги, також, приймає до уваги, що протягом тривалого часу, сторони не здійснювали кроків щодо примирення між собою та окрім, заперечення проти розірвання шлюбу, скаржниця не надала жодних належних та допустимих доказів, які підтверджували реальність та обґрунтованість наміру скаржниці зберегти не тільки шлюб, а й сім`ю з позивачем в майбутньому. Доводи скаржниці про те, що розірванням шлюбу порушуються її майнові права, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки спори щодо належного подружжю майна вирішувалися та вирішується в іншому провадженні. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу. Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Колегія суддів прийшла до процесуального висновку про доведеність позову позивача про розірвання шлюбу, підстав для скасування рішення суду, передбачених цивільно-процесуальним законодавством не встановлено. Доводи апеляційної скарги висновки суду, викладеними в рішенні суду першої інстанції не спростовують та зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381,382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 29 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 17 серпня 2021 року.