Постанова 4812 № 490/8613/20

17.08.21 22-ц/812/1669/21 Провадження 22-ц/812/1669/21 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б. Постанова Іменем України 17 серпня 2021 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого Кушнірової Т.Б., суддів: Базовкіної Т.М., Самчишиної Н.В., із секретарем Горенко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг» - Крижового Д.В. на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва, постановлену 24 травня 2021 року під головуванням судді Черенкової Н.П., в приміщенні цього ж суду, у справі № 490/8613/20, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком- Лізинг» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», в с т а н о в и л а: У листопаді 2020 року Товариства з обмеженою відповідальністю (далі- ТОВ) «Олком- Лізинг» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , зазначив треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 квітня 2021 року позов залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. У подальшому, ухвалою того ж суду від 24 травня 2021 року позов визнано неподаним й повернуто позивачу з підстав не усунення у встановлений судом строк, недоліків позовної заяви, викладених в ухвалі суду від 02 квітня 2021 року. Визнаючи позовну заяву ТОВ «Олком-Лізинг» неподаною, суд першої інстанції виходив з того, що у встановлений судом строк позивачем не усунуто недоліки, виявлені судом під час вирішення питання прийняття позовної заяви до розгляду. В апеляційній скарзі представник ТОВ «Олком-Лізинг», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу районного суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги позивачем зазначено, що суд безпідставно повернув його позовну заяву як не подану, зазначав, позовна заява відповідає нормам законодавства, позивачем сплачено судовий збір у належному розмірі, а пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ст. 33 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 30 листопада 2020 року ТОВ «Олком- Лізинг» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , зазначило третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 квітня 2021 року позовну заяву залишено без руху з тих підстав, що позивачу слід було уточнити відповідача та сплатити судовий збір у розмірі 1,5 відсотків від ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 27 квітня 2021 року представник ТОВ «Олком- Лізинг» надав заяву про усунення недоліків на виконання вимог ухвали судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 квітня 2021 року, а також платіжне доручення від 27 квітня 2021 року про сплату судового збору у розмірі 2 270 грн. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 травня 2021 року зазначена позовна заява була повернута позивачу як неподана. В обґрунтування ухвали суддя посилається на те, що в зазначений термін недоліки були неусунені. За положеннями ст.ст.55,124 Конституції України та ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст.129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Відповідно до ч.3 ст.185 ЦПК України - якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Як передбачено ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У справі «Белле проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Таким чином, в розумінні Європейського суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу до правосуддя, яке полягає в тому, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Реалізація основоположного принципу здійснення правосуддя як верховенства права безпосередньо залежить від права на доступ до суду, яке має застосовуватися на практиці та бути ефективним. Для того, щоб право на доступ було ефективним, повинна бути реальна можливість оскаржити дію, що порушує право. Як вбачається із позовної заяви, позивачем на власний розсуд визначено найменування відповідача. Відповідно до ч. 1 ст. 189 ЦПК України, завданнями підготовчого провадження, у тому числі є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу. Положеннями п.4 ч.2ст.197 ЦПК України визначено, що у підготовчому засіданні суд вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об`єднання справ і роз`єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше. Зобов`язуючи позивача уточнити відповідача, суд першої інстанції не звернув увагу, що остаточне визначення складу учасників судового процесу є завданням підготовчого засідання, згідно із ст.ст.189,197 ЦПК України. Крім того, суд першої інстанції наділений процесуальними повноваженнями, з дотриманням положень ст. 51 ЦПК України, вирішити питання щодо залучення співвідповідача, заміни неналежного відповідача. Отже, з урахування викладеного, посилання в ухвалі суду від 02 квітня 2021 року на пред`явлення позову до неналежного відповідача та не уточнення належного відповідача, не може бути підставою для повернення або залишення без руху позовної заяви та позбавлення особи на судовий захист. Окрім того, залишаючи позовну заяву без руху, а потім повертаючи, як не подану, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не виконав вимог статей 175, 177 ЦПК України щодо сплати судового збору, оскільки надання копії платіжного доручення №24 від 27 квітня 2021 року про сплату судового збору, в розмірі 2 270 грн, не свідчить про усунення недоліків позовної заяви. Суд виходив із того, що судовий збір має бути сплачений виходячи із приписів п.п.1 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (беручи до уваги, що ціна позову становить 80893 грн), та становить 1,5 відсотка від ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно ч. 1, 2, 3 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач, відповідно до ухвали суду, у встановлений строк, виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Таким чином, обов`язок суду зазначити в ухвалі про залишення позову без руху точну суму судового збору, яку необхідно сплатити передбачений ч. 2 ст. 185 ЦПК України. Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції не врахував приписи ч.2 ст.185 ЦПК України та не вказав в ухвалі від 02 квітня 2021 року точну суму судового збору, яку необхідно сплатити позивачу, чим позбавив позивача права на справедливий судовий розгляд його позову. Крім того, положення ч. 8 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» передбачають процесуальну можливість суду вчинити перевірку повноти сплати судового збору і його корегування, розподіл судового збору між сторонами і згодом, в тому числі за наслідками розгляду справи по суті. У абзаці 3 п. 16 постанови Пленуму ВССУ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року, роз`яснено, що остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову, а отже, і суми судового збору, здійснюється судом із наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору. Відтак, суд першої інстанції мав можливість розглянути спір по суті та за результатом вирішення справи стягнути належну суму судового збору. На наведені вище обставини суд уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви з підстав, передбачених ч.5 ст. 185 ЦПК України. З огляду на викладене, наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали, відповідно до положень п.4 ст. 379 ЦПК України, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Слід зазначити про помилковість доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», згідно з яким вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави оплачується судовим збором як вимога немайнового характеру, якщо така вимога пред`явлена після вирішення вимоги про виконання основного зобов`язання (стягнення заборгованості тощо), з огляду на таке. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України). Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2019 року в справі № 907/9/17 (провадження № 12-76гс18) зроблено висновок про те, що зміст заявленої вимоги про звернення стягнення на майно ґрунтується на наявності грошових вимог позивача до відповідача на підставі окремого договору, наслідком задоволення таких вимог та виконання судового рішення є припинення грошових вимог позивача. Отже, позовні вимоги про звернення стягнення на заставлене майно мають вартісну оцінку, носять майновий характер і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за вимогами статті 4 Закону України «Про судовий збір». Ураховуючи наведене, суд першої інстанції вірно вважав, що позовні вимоги про звернення стягнення на заставлене майно мають вартісну оцінку та носять майновий характер. Керуючись статтями 367, 374, 379, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Олком-Лізинг» - Крижового Д.В. задовольнити. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 травня 2021 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до того ж суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий Судді : ____________ Повний текст судового рішення виготовлено 17.08.21р.