Постанова Вінницький апеляційний суд № 134/364/21

Справа № 134/364/21 Провадження № 22-ц/801/1806/2021 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Кантониста О. О. Доповідач:Матківська М. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 серпня 2021 рокуСправа № 134/364/21м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі: Головуючого: Матківської М. В. Суддів: Войтка Ю. Б., Стадника І. М. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 08 червня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої онуки ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по аліментам, пені за прострочення сплати аліментів, інфляційних втрат та трьох процентів річних, Рішення ухвалила суддя Кантониста О. О. Рішення ухвалено об 11.53 год у м. Крижополі Вінницької області Повний текст рішення складено 14 червня 2021 року, Встановив: 01 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом в інтересах малолітньої онуки ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по аліментам, пені за прострочення сплати аліментів, інфляційних втрат та трьох процентів річних, мотивуючи свої вимоги тим, що її дочка ОСОБА_3 перебувала у шлюбі зі ОСОБА_4 , від якого у них народилась донька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області у справі № 2-648-2007, на підставі якого 01 листопада 2007 року видано виконавчий лист, стягнуто зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на доньку ОСОБА_2 у розмірі 150 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_4 свого обов`язку зі сплати аліментів на доньку ОСОБА_2 утворилась заборгованість, яка згідно розрахунку державного виконавця станом на червень 2020 року складала 20 565,57 грн. З 25 березня 2020 року її онука ОСОБА_2 проживає разом з нею по АДРЕСА_1 . Дитина втекла від матері та її співмешканця, оскільки ті над нею знущалися, принижували її та застосовували до неї фізичну силу. Вказані обставини встановлені актом відвідування сім`ї від 30 квітня 2020 року та постановою Крижопільського районного суду Вінницької області від 10 червня 2020 року у справі № 134/730/20 про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП за ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо виховання, навчання та проживання дітей. У червні 2020 року вона звернулась до суду із позовом про стягнення з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 аліментів на онуку ОСОБА_2 , оскільки відповідачі відмовляються надавати будь-яку матеріальну допомогу добровільно. Після пред`явлення нею зазначеного позову, 25 червня 2020 року відповідач ОСОБА_3 відкликала виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_4 аліментів на доньку та написала розписку про отримання від нього усієї суми заборгованості за аліментами, хоча на той час ОСОБА_2 вже проживала з нею, а не з матір`ю і жодних коштів з аліментів вона не отримала, а ОСОБА_3 витратила їх на власні потреби, незважаючи на те, що згідно зі ст. 179 СК України аліменти є власністю дитини. Оскільки на час отримання аліментів від ОСОБА_4 дитина не проживала разом з матір`ю і відповідач ОСОБА_3 не витратила отриману нею заборгованість за аліментами на потреби доньки, вона набула аліменти в сумі 20 565,57 грн. без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим відповідно до ст. 1212 ЦК України зобов`язана повернути їх дитині, на утримання якої вони стягувалися і які є власністю дитини. Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України ОСОБА_3 зобов`язана сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, тобто з 25 червня 2020 року до даного часу, та три проценти річних від простроченої суми. Зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_4 належним чином не сплачував аліменти на доньку ОСОБА_2 , що призвело до утворення заборгованості, а повну суму боргу було сплачено до 01 червня 2020 року, відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України він зобов`язаний сплатити пеню в сумі 62 090,85 грн., однак з врахуванням вимог ч. 1 ст. 196 СК України стягненню підлягає сума не більше 100% заборгованості, тобто 20 565,57 грн. Відповідно до ст. 625 ЦК України інфляційні втрати за порушення строків сплати ОСОБА_4 аліментів складають 624,61 грн., 3% річних - 463,07 грн. У зв`язку з цим на підставі ч. 2 ст. 258 СК України позивач просила стягнути з ОСОБА_3 на користь дитини ОСОБА_2 безпідставно отриману нею заборгованість по аліментах в сумі 20 565,57 грн., інфляційні втрати в сумі 876,07 грн., три проценти річних в сумі 421,69 грн.; та стягнути із ОСОБА_4 на користь дитини ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в сумі 20 565,57 грн., інфляційні втрати в сумі 624,61 грн., три проценти річних в сумі 463,07 грн. Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 08 червня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої онуки ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по аліментам, пені за прострочення сплати аліментів, інфляційних втрат та трьох процентів річних - відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , пославшись на неправильне встановлення обставин справи, неправильну оцінку доказів і невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що розрахунок заборгованості ОСОБА_4 по аліментам станом на червень 2020 року, складений державним виконавцем 10 червня 2020 року, є доказом того, що відповідач ОСОБА_4 допустив таку заборгованість по аліментах внаслідок неналежної їх сплати, а розписка ОСОБА_3 від 25 червня 2020 року про отримання нею аліментів від ОСОБА_4 до 01 червня 2020 року підтверджує те, що вона отримала не просто аліменти, а заборгованість по аліментах, яка не була використана на утримання дитини. Вказана розписка, а також заява ОСОБА_3 про повернення виконавчого листа стали підставою для державного виконавця припинити стягнення за виконавчим листом, в тому числі і стягнення заборгованості по аліментах, та повернути виконавчий лист стягувачу. Зважаючи на те, що аліменти є власністю дитини, а не стягувача аліментів, і відповідач ОСОБА_3 не виконала свого батьківського обов`язку по утриманню дитини, не передала отримані нею кошти дитині, тобто діяла всупереч інтересам дитини, то застосуванню підлягає ст. 1212 ЦК України. Щодо стягнення неустойки (пені) позивач зазначила, що власником аліментів є дитина і фактично аліменти стягуються на утримання дитини, а стягувач ОСОБА_3 в даному випадку діяла не в інтересах дитини, тому висновок суду першої інстанції про те, що правом на стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів наділена тільки відповідач ОСОБА_3 суперечить нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи. Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Чудак В. Д. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зазначив, що відповідач ОСОБА_4 добровільно виконував рішення суду про стягнення з нього аліментів на доньку ОСОБА_2 і щомісячно надавав ОСОБА_3 матеріальну допомогу на утримання доньки в розмірі більшому, ніж зазначено в рішенні суду, а тому фактично заборгованості зі сплати аліментів не існувало і не існує. Розрахунок заборгованості за аліментами державний виконавець провів за заявою позивача 10 червня 2020 року і цей розрахунок було направлено ОСОБА_4 11 червня 2020 року, що свідчить про відсутність вини ОСОБА_4 у виникненні заборгованості, оскільки раніше йому не було повідомлено про збільшення розміру аліментів, що підлягали до сплати. Відповідач ОСОБА_3 відзиву на апеляційну скаргу не надала. Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач ОСОБА_1 є бабою ОСОБА_2 та матір`ю відповідача ОСОБА_3 . Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 01 листопада 2007 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 150 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 02 жовтня 2007 року. На підставі цього рішення 01 листопада 2007 року Томашпільським районним судом Вінницької області видано виконавчий лист (а. с. 14), який перебував на виконанні у Томашпільському РВ ДВС. З 25 березня 2020 року неповнолітня ОСОБА_2 проживає разом зі своєю бабою - позивачем ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , що не заперечується відповідачами та підтверджується довідками Городківської сільської ради від 10 червня 2020 року № 697 та від 25 лютого 2021 року № 358, актом обстеження домогосподарства по АДРЕСА_1 від 24 вересня 2020 року, копією акта відвідування сім`ї від 30 квітня 2020 року (а. с. 19-22). Згідно розрахунку заборгованості по виплаті аліментів, проведеного державним виконавцем 10 червня 2020 року, заборгованість ОСОБА_4 по сплаті аліментів згідно виконавчого листа № 2-648, виданого 01 листопада 2007 року Томашпільським районним судом, за період з серпня 2018 року до травня 2020 року склала 20 565,57 грн. (а. с. 15). 25 червня 2020 року ОСОБА_3 звернулась до в. о. начальника Томашпільського РВ ДВС із заявою, якою просила повернути виконавчий лист № 2-648 від 01 листопада 2007 року, виданий Томашпільським районним судом, про стягнення з ОСОБА_4 на її користь аліментів на доньку ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 добровільно допомагає утримувати дочку (а. с. 16). Згідно розписки від 25 червня 2020 року ОСОБА_3 отримала аліменти від ОСОБА_4 на утримання дочки ОСОБА_2 до 01 червня 2020 року; претензій не має (а. с. 18). 25 червня 2020 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу (ВП № 5190405), згідно з якою виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-648, виданого Томашпільським районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_4 аліментів на користь ОСОБА_3 на утримання доньки ОСОБА_2 в розмірі 150 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття завершено у зв`язку з надходженням 25 червня 2020 року до відділу заяви ОСОБА_3 про повернення виконавчого документу без виконання (а. с. 17). Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_3 безпідставно отриманої заборгованості за аліментами, інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела, що ОСОБА_3 отримувала аліменти від ОСОБА_4 без достатньої правової підстави, оскільки правовою підставою є рішення Томашпільського районного суду від 01 листопада 2007 року про стягнення аліментів на доньку на її користь. Крім того, не доведено те, що ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_4 саме заборгованість по аліментах в сумі 20 565,57 грн., які вона, як стверджує позивач, витратила на свої потреби. Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції правильним та обґрунтованим. За змістом позовної заяви позивач ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 безпідставно отриману нею заборгованість по аліментах в сумі 20 565,57 грн., інфляційні втрати в сумі 876,07 грн. та три проценти річних в сумі 421,69 грн., пославшись на ст. 1212 ЦК України, зазначивши, що на час отримання аліментів від ОСОБА_4 дитина не проживала разом з матір`ю і отримані кошти в рахунок заборгованості по аліментах в сумі 20 565,57 грн. ОСОБА_3 не витратила на потреби доньки, а отже набула ці кошти без достатньої правової підстави та зобов`язана повернути їх дитині. Відповідно до ст. 258 СК України баба і дід мають право на самозахист внуків. Баба і дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень. Згідно зі ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання аліментів та розпорядження ними відповідно до Цивільного кодексу України. Частинами першою, другою статті 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Додана позивачем до позовної заяви копія розписки ОСОБА_3 від 25 червня 2020 року свідчить про отримання ОСОБА_3 аліментів від ОСОБА_4 на утримання доньки ОСОБА_2 до 01 червня 2020 року та відсутність претензій, а не про отримання заборгованості по аліментах в сумі 20 565,57 грн. (а. с. 18). У заяві від 25 червня 2020 року, якою ОСОБА_3 просила повернути виконавчий лист про стягнення аліментів, вона зазначила, що ОСОБА_4 добровільно допомагає утримувати доньку (а. с. 16). Доказів отримання відповідачем ОСОБА_3 від відповідача ОСОБА_4 заборгованості по аліментах в сумі 20 565,57 грн. позивач не надала, не містять їх матеріали справи і такі обставини судом не встановлені. Також матеріали справи не містять жодних доказів використання відповідачем ОСОБА_3 отриманих від відповідача ОСОБА_4 аліментів на доньку ОСОБА_2 не за цільовим призначенням та не в інтересах дитини. Зазначеним спростовуються доводи апеляційної скарги в тому, що факт отримання заборгованості по аліментах підтверджується розрахунком заборгованості по виплаті аліментів від 10 червня 2020 року, яким підтверджено наявність заборгованості ОСОБА_4 по сплаті аліментів в сумі 20 565,57 грн., та розпискою ОСОБА_3 від 25 червня 2020 року про отримання нею аліментів від ОСОБА_4 . Не заслуговують на увагу доводи позивача про набуття ОСОБА_3 заборгованості по сплаті аліментів без достатньої на те правової підстави, оскільки по справі встановлено, що підставою набуття відповідачем ОСОБА_3 від відповідача ОСОБА_4 аліментів на доньку ОСОБА_2 було рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 01 листопада 2007 року у справі № 2-648/2007, відповідно ОСОБА_3 , як стягувач, мала право й на отримання заборгованості зі сплати аліментів за вказаним рішенням суду. Відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення з ОСОБА_4 неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд першої інстанції виходив з того, що право на стягнення неустойки (пені) має саме одержувач аліментів - відповідач ОСОБА_3 , яка звернулася до державного виконавця про повернення їй виконавчого листа, зазначивши про відсутність претензій до ОСОБА_4 , оскільки він добровільно допомагає утримувати дочку ОСОБА_2 , у зв`язку з чим виконавче провадження було завершено. Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в цій частині. Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України про розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачено, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів батьками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Згідно копії виконавчого листа у справі № 2-648/2007, виданого Томашпільським районним судом Вінницької області 01 листопада 2007 року, із ОСОБА_4 стягнуто на користь ОСОБА_3 аліменти на доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 150 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 02 жовтня 2007 року (а. с. 14). Із розрахунку заборгованості по виплаті аліментів, проведеного державним виконавцем 10 червня 2020 року, вбачається, що ОСОБА_4 за період з серпня 2018 року до травня 2020 року включно сплачував аліменти на доньку ОСОБА_2 по 150 грн. щомісячно (а. с. 15). Тобто відповідач ОСОБА_4 сплачував аліменти на доньку у розмірі, визначеному судом у рішенні про стягнення аліментів. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав дитини на належне отримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року№ 2037-VIII, який набрав чинності 08 липня 2017 року, збільшено мінімальний розмір аліментів на одну дитину, частину другу статті 182 СК України викладено в новій редакції, якою встановлено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, що набрав чинності 28 серпня 2018 року, внесено зміни до Закону України «Про виконавче провадження», зокрема частину 1 статті 71 цього Закону доповнено абзацом другим, який передбачає, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Із розрахунку заборгованості по виплаті аліментів від 10 червня 2020 року вбачається, що державний виконавець за період з серпня 2018 року до травня 2020 року включно провів нарахування аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, тобто у розмірі більшому ніж стягнуто з відповідача ОСОБА_4 за рішенням суду. Проте, матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідача ОСОБА_4 про необхідність сплати аліментів, починаючи з серпня 2018 року, у розмірі більшому ніж 150 грн., які стягнуто з нього рішенням суду та які він щомісячно сплачував, що вбачається із зазначеного розрахунку. Частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем ОСОБА_4 розрахунок заборгованості ОСОБА_4 по виплаті аліментів було проведено державним виконавцем 10 червня 2020 року за заявою позивача ОСОБА_1 . Розрахунок заборгованості проведено за період з серпня 2018 року до травня 2020 року включно і його було направлено ОСОБА_4 11 червня 2020 року. Отже, судом не встановлено наявності вини ОСОБА_4 у виникненні заборгованості зі сплати аліментів на доньку ОСОБА_2 за вказаний в розрахунку заборгованості період - з серпня 2018 року до травня 2020 року включно, оскільки ОСОБА_4 протягом вказаного періоду сплачував аліменти у визначеному судом розмірі - по 150 грн. щомісячно і матеріали справи не містять доказів повідомлення його державним виконавцем про необхідність сплати аліментів у більшому розмірі у зв`язку із внесенням змін до законодавства, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування до нього відповідальності за прострочення сплати аліментів шляхом стягнення неустойки (пені) відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України. За таких обставин апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення із ОСОБА_4 неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми. Доводи апеляційної скарги в цій частині, зокрема в тому, що висновок суду першої інстанції про те, що правом на стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів наділена тільки відповідач ОСОБА_3 суперечить нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, оскільки власником аліментів є дитина і фактично аліменти стягуються на утримання дитини, а стягувач ОСОБА_3 в даному випадку діяла не в інтересах дитини, на правильність висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні вимог про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, інфляційних втрат та трьох процентів річних із ОСОБА_4 не впливають з огляду на те, що по справі не встановлено наявності вини ОСОБА_4 у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, що є обов`язковою умовою настання відповідальності у виді сплати неустойки (пені). Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують. Відповідно до положень пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому рішення у ній не підлягає касаційному оскарженню (пункт 2 частини 3 статті 389 ЦПК України). На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд Постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Крижопільського міськрайонного суду Вінницької області від 08 червня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ.В. Матківська СуддіЮ. Б. Войтко І. М. Стадник