Постанова 4857 № 380/12389/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 серпня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/12389/20 пров. № А/857/9595/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Гудима Л.Я., Обрізка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Карп`як О.О.), ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження в м.Львові 23 лютого 2021 року, повне судове рішення складено 23 лютого 2021 року, у справі №380/12389/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: 24.12.2020 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0102846-5513-1333 від 14.05.2019 на суму 77 038,18 грн.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0102847-5513-1333 від 14.05.2019 на суму 15 971,67 грн.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0102848-5513-1333 від 14.05.2019 на суму 11 263,94 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Суд першої інстанції вказав, що правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус будівлі. Суд першої інстанції зазначив, що нежитлові будівлі - зерносклади є власністю ОСОБА_1 та використовуються нею для ведення її особистого господарства для зберігання сільськогосподарської продукції та вказав, що належність особи до категорії сільськогосподарських товаровиробників не залежить від організаційної форми здійснення нею сільськогосподарської діяльності (юридична особа, фізична особа чи фізична особа-підприємець). Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач підпадає під визначення сільськогосподарського товаровиробника, а належні йому на праві власності нежитлові приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу положень п. «ж» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували те, що позивач у розумінні законодавства є сільськогосподарським товаровиробником, який використовує свої будівлі та споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Скаржник вказує, що позивач повинен підтвердити існування обставин для звільнення від сплати податку на майно та вважає, що при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв правомірно, в межах законодавчо наданих повноважень. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, вказавши, що спірні будівлі призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, такі належать позивачу, який є сільськогосподарським товаровиробником, а тому, з покликанням на практику Верховного Суду, вважає мотиви апеляційної скарги безпідставними. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлових будівель (зерноскладу): - площею 201,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 власності виникло на підставі договору купівлі - продажу Р№907 від 01.03.2006, зареєстровано в Реєстрі права власності, що підтверджується витягом; - площею 286, кв.м., за адресою АДРЕСА_1 . Право власності виникло на підставі договору купівлі - продажу Р№897 від 01.03.2006, зареєстровано в Реєстрі права власності, що підтверджується витягом; - площею 1379,5 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 . Право власності виникло на підставі договору купівлі - продажу Р№901 від 01.03.2006, зареєстровано в Реєстрі права власності, що підтверджується витягом. 14 травня 2019 року Головним управлінням ДФС у Львівській області винесено податкові повідомлення-рішення: №0102847-5513-1333, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік у розмірі 15 971,67 грн.; №0102846-5513-1333, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік у розмірі 77 038,18 грн.; №0102848-5513-1333, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік у розмірі 11 263,94 грн. Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення прийнятими безпідставно, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, ОСОБА_1 звернулась із позовом до суду. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - ПК України) податок на майно належить до місцевих податків. Згідно з підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Згідно з підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Відповідно до підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості. Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є однією зі складових податку на майно і належить до місцевих податків, визначених статтею 10 ПК України. Податок сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу. Платниками податку на нерухомість є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, у власності яких перебуває відповідне майно. Водночас, підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України закріплено перелік об`єктів, які не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до яких, зокрема, віднесено будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності («ж»). Таким чином, вказаною нормою законодавець передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з прив`язкою до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю - сільськогосподарський товаровиробник, а також його зв`язку з фактом використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. За положеннями підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. Відповідно до пункту 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами. В свою чергу, відповідно до статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» від 18.01.2001 №2238-III сільськогосподарський товаровиробник - це фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. Крім того, законодавцем, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції». Згідно з абзацом 2 статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин. Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого Наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарської силоси та інше. В свою чергу, продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) - продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам 01.11-01.42 та 05.00.1-05.00.42 Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97 (стаття 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років»). Тобто, будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не є об`єктами оподаткування згідно з пунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 04 березня 2021 року у справі № 500/2782/18, від 01 квітня 2021 року у справі №820/6752/16. Як зазначено Верховним Судом у постанові від 29 липня 2021 року у справі №620/3530/18 застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту - платнику. Разом з тим, сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме споруди сільськогосподарських товаровиробників не може бути підставою для звільнення від оподаткування. Законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у сільськогосподарській діяльності), а й з використанням цієї будівлі у сільськогосподарській діяльності. Таким чином, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус будівлі та використання цієї будівлі за її призначенням. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до довідки Ясниської сільської ради Яворівського району Львівської області №249 від 16.12.2020 домогосподарство, що належить гр. ОСОБА_1 ., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 розташоване на земельній ділянці площею 1,7501 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯА № 738093). Згідно з довідкою Ясниської сільської ради Яворівського району Львівської області №487 від 23.12.2020, гр. ОСОБА_1 вирощує в своєму домогосподарстві, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , поголів`я свиней в кількості 4 штуки, кролів 30 штук, птиці в кількості 100 штук. Таким чином, позивач належні йому приміщення за функціональним призначенням (сільськогосподарська діяльність) використовує у сільськогосподарській діяльності. Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції, надаючи правову оцінку аргументам сторін, приходить до висновку, що зазначені нежитлові приміщення, що належить позивачу на праві власності, не є об`єктом оподаткування, згідно з пп. «ж» п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, оскільки використовуються позивачем безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником, а тому суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо не підтвердження відповідачем як суб`єктом владних повноважень обґрунтованості та правомірності податкових повідомлень-рішень Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року у справі №380/12389/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. Я. Гудим І. М. Обрізко