Постанова 4809 № 404/5766/20

ПОСТАНОВА Іменем України 12 серпня 2021 року м. Кропивницький справа № 404/5766/20 провадження № 22-ц/4809/1103/21 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді: Черненка В.В. суддів: Єгорової С.М., Чельник О.І. секретар Гончар В.В. учасники справи: представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18.03.2021, суддя Варакіна Н.Б., по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на дитину, яка продовжує навчання. На обґрунтування позовних вимог зазначила, що перебувала з ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, який 07 травня 2013 року розірвано. В період шлюбу у сторін народився син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28.11.2005 року стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина в розмірі 1/4 всіх видів доходів щомісячно, починаючи з 03.10.2005 року продовжуючи до ІНФОРМАЦІЯ_3. Позивач зазначив, що син є повнолітнім, однак продовжує навчатись у Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара, факультет економіки з 01.09.2019 до 30.06.2023. Позивач зазначив, що син навчається на денній формі навчання, та не має змоги влаштуватись на роботу і потребує матеріальної допомоги. Крім того, позивач не працює, так як знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та отримує лише соціальну виплату на дитину. Просила суд стягнути на свою користь з відповідача ОСОБА_3 аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходів) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму, щомісячно з дня подачі позову до суду і до закінчення дитиною навчання чи до досягнення ОСОБА_4 23-х річного віку, яка обставина настане першою. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18.03.2021 позов задоволено. В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції, у зв`язку з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначено, що позивач не надав до суду оригіналів письмових доказів, що є порушенням ст.. 95 ЦПК України. Крім того, відсутні докази того, що син не може влаштуватися на роботу. Позивачем не доведено, що син проживає з матір`ю і перебуває на її утриманні. Позивач одружена та приховує обставини доходу її чоловіка. Позивачем не доведено, що відповідач має можливість надавати матеріальну допомогу. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 07.06.2021 по справі відкрито апеляційне провадження. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 07.06.2021 справу призначено до розгляду. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 07.06.2021 продовжено строк розгляду справи. До суду надано відзив на апеляційну скаргу від позивача, в якому заперечується проти задоволення апеляційної скарги. Перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. В період перебування у шлюбних відносинах народився син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого є відповідач. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28.11.2005 року з ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_4 в розмірі 1/4 всіх видів доходів щомісячно, починаючи з 03.10.2005 року продовжуючи до ІНФОРМАЦІЯ_3. Син є повнолітнім, однак продовжує навчатись у Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара, факультет економіки з 01.09.2019 до 30.06.2023. Син навчається на денній формі навчання, та не має змоги влаштуватись на роботу. ОСОБА_4 проживає з матір`ю ОСОБА_1 та перебуває на повному її утриманні, відповідач допомоги не надає. Суд першої інстанції приймаючи до уваги встановлені обставини, дійшов висновку про задоволення позову. Суд стягнув з відповідача на утримання сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі ј частки всіх видів заробітку (доходів) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму, щомісячно з дня подачі позову до суду і до закінчення дитиною навчання - до 30.06.2023 чи до досягнення ОСОБА_4 23-х річного віку, яка обставина настане першою. Справа розглядалась судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає. З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який 07 травня 2013 року розірвано. В період шлюбу у сторін народився син, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 28.11.2005 року стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина в розмірі 1/4 всіх видів доходів щомісячно, починаючи з 03.10.2005 року продовжуючи до ІНФОРМАЦІЯ_3. Син є повнолітнім, однак продовжує навчатись у Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара, факультет економіки з 01.09.2019 до 30.06.2023. Син ОСОБА_4 навчається на денній формі навчання навчається за рахунок коштів фізичної особи, що підтверджується договором про надання освітніх послуг від 02.08.2019 та довідкою від 09.09.2020 (а.с. 11,12, 41). Встановлено, що позивач ОСОБА_1 виконує свій обов`язок щодо утримання своєї повнолітнього сина у зв`язку із продовженням ним навчання, про що свідчать квитанції про оплату грошових коштів за навчання ОСОБА_4 . Відповідно до положень ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. За змістом ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно норм ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. За ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином. Аналіз ст.ст.199,200 СК України вказує на те, що законодавець пов`язує обов`язок батьків утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, до досягнення ними двадцяти трьох років, за умови, коли батьки можуть надавати таку матеріальну допомогу. Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину). Сімейний Кодекс України встановлює принцип рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у матеріальних витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та яка набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 потребує матеріальної допомоги на період навчання. Позивач надає матеріальну допомогу своєму синові по мірі можливості. Доводи викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими так як не підтвердженні належними та допустимими доказами відповідно до статті 81 ЦПК України. Докази у відповідності до ст. 81 ЦПК України наявності вад за станом здоров`я та інших обставин, що унеможливлює сплату аліментів відповідачем, матеріали справи не містять. Приймаючи до уваги встановлені обставини, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки не підтверджуються належними та допустимими доказами та суперечать фактичним обставинам справи та вимогам закону. Підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, рішення суду першої інстанції відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України залишається без змін. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за особою, яка звернулась із апеляційною скаргою. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , залишити без задоволення. Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 18.03.2021, залишити без змін. Повний текст постанови складено 16.08.2021. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених ст..389 ЦПК України. Головуючий: Судді: